«Дешевий газ» та мертві душі, або Чому газ має бути дорожчим?

У ЗМІ, соцмережах і експертних обговореннях вчергове почали точитися дискусії щодо того, якою має бути ціна газу для населення, чи справедливим є очікуване чергове підвищення ціни на газ? Адже і справді собівартість видобутку газу в Україні часто є нижчою, аніж по сусідству в європейських країнах, 80 % вітчизняного видобутку припадає на державні компанії (і цих обсягів достатньо, щоб покрити споживання населенням та підприємствами теплокомуненерго), а населення є неплатоспроможним: співвідношення ціни на газ та оплати праці є найменшим серед європейських країн. Тож, на перший погляд, підвищення ціни на газ в Україні несправедливе та не мало би відбутися. Проте, на цю ситуацію можна та варто подивитися під дещо іншим ракурсом.

Порівняно невисока собівартість газовидобутку є наслідком того, що експлуатуються здебільшого старі свердловини. Низька ціна газу та відсутність ринку фактично не давали розвиватися вітчизняному газовидобутку – брак інвестиційних коштів протягом багатьох років, поступово сприяв моральному та фізичному старінню активів сектору, а приватні інвестори не мали жодного зацікавлення в розвитку газовидобутку в Україні.

Диференціація цін газу була та, зрештою, і досі залишається об’єктом махінацій окремих компаній та збагачення для олігархів. Газ, призначений для населення за нижчою ціною, можна списати на “мертвих душ” або ж на виробничі втрати, а згодом продати вже за ринковою ціною промисловим підприємствам. Крім цього, формування повноцінного ринку газу в Україні є нагальною потребою для забезпечення прозорості та інвестиційної привабливості сектору.

І виходячи з таких аргументів, ціна газу не може залишатися «неринковою». Проте, а як же справедливість? Вихід, зрештою, простий – поєднати підвищення цін та соціальний захист. Підвищення цін у процесі запровадження ринкових механізмів у газовому секторі однозначно повинно супроводжуватися системою соціального захисту у формі субсидіювання. Хоч і сама система субсидіювання має бути зміненою. Вона, насамперед, повинна передбачати заходи зі стимулювання ощадності використання енергоносіїв для тих, хто користується субсидіями. Має бути передбачена регресивна система субсидіювання, яка ґрунтується на зменшенні компенсацій при збільшенні обсягів споживання газу. А самі субсидії повинні бути монетизовані. Щодо цього важливою проблемою є те, що населення часто не може економити теплопостачання самостійно – наявні системи розведення тепла у багатоповерхових будівлях часто не дозволяють регулювати подачу теплоносія в окремому помешканні .

Зрозуміло, що частка населення, яка отримує субсидії, різко зросте і значно відрізнятиметься від ситуації в європейських країнах. У Великобританії родина вважається такою, яка потребує субсидіювання, якщо витрати на обігрів помешкання перевищують 10 % доходу. Здебільшого у країнах ЄС частка таких сімей не перевищує 15 %.

Підвищення цін на газ до ринкових рівнів не може бути відособленою самоціллю, відірваною від соцзахисту. Це повинно супроводжуватися проведенням програм енергомодернізації, оновлення системи субсидіювання та стимулювання до ощадності використання енергоносіїв.

Андріан Прокіп, експерт програми «Енергетика» аналітичного центру «Український інститут майбутнього» для opinion.