» Аналітичні матеріали, Доповіді, Новини » Російсько-українська війна: як Україні створити свою суб’єктність і вижити?

Російсько-українська війна: як Україні створити свою суб’єктність і вижити?

Аналітична доповідь Українського інституту майбутнього

 

Частина I. Мотивація та інтереси основних гравців

1.1. Росія

Існує три рівні задач, які Російська Федерація намагається реалізувати і які вона поклала в основу своєї зовнішньої політики щонайменше з середини 2000-х. Безпекова криза 2021-2022 років — один з етапів реалізації цієї політики, частина одного процесу, розтягнутого у часі.

Локальний рівень — це необхідність максимальної стабілізації політичної системи у РФ на період транзиту влади, який імовірно пройде у 2020-х роках. Задачі РФ на цьому рівні ставляться наступні:

  • Утримання рейтингів влади на прийнятному, базовому і не критичному рівні;
  • Нейтралізація загрози зовнішнього втручання на період транзиту, у що вірить політичне керівництво РФ;
  • Укріплення вертикалі В. Путіна та її цементування на рівні регіонів, де з 2016 року триває «зачистка» місцевих еліт;
  • Вирішення «проблеми 2024 року», пов’язаної із транзитом влади та «останнім» президентським терміном В. Путіна;
  • До 2025-2030 років мінімізувати ефекти західних санкцій на російську національну економіку.

Регіональний рівень — необхідність для РФ зацементувати свій вплив у своїй геополітичній периферії, розширити зону контролю і створити «пояс безпеки» для мінімізації ризиків, пов’язаних із протистоянням зі США та НАТО. Цей рівень безпосередньо стосується України та регіональних процесів, які Російська Федерація намагається контролювати і не допустити критичного посилення своїх західних суперників. На цьому рівні задачі ставляться наступні:

  • Зберегти\посилити свій вплив у периферії на тлі послаблення своїх позицій в результаті регіоналізації і торгово-економічного та технологічного відставання;
  • Розширити зону контролю, у тому числі за рахунок створення буферних територій і «санітарних кордонів» для мінімізації ризиків, пов’язаних зі США та НАТО;
  • Окреслити «червоні лінії» навколо себе і добитися їхнього визнання з боку світових лідерів, насамперед — з боку США та ЄС. Ці «лінії» мають включати нерозповсюдження НАТО на схід, «фінляндизація» або нейтралізація України, збереження у своїй зоні впливу Білорусі, Казахстану, Вірменії, Молдови і Причорномор’я;
  • Стати одним з домінуючих гравців у регіональних процесах у сфері безпеки із подальшим включенням у нову архітектуру безпеки в Євразії, яка прийде на заміну нинішній євроатлантичній системі.

Глобальний рівень — необхідність «пережити» міжсистемний перехід від старої «американської» ліберальної системи, яка була сформована після Другої Світової та «холодної» війн, до багатополюсного світоустрою. Водночас Росії важливо зберегти нинішні політичні, економічні та енергетичні позиції, максимізувати прибутки від «старих ресурсів» (нафта, вугілля, газ), виграти більше часу для модернізації і включення у нову європейську та євразійську систему на рівних правах з іншими глобальними гравцями. Глобальний рівень — це суть протистояння між США та РФ, яке спалахнуло у 2021 році і продовжилося у вигляді переговорів зі «стратегічної безпеки» у червні та грудні 2021 року. На цьому рівні ставляться наступні задачі:

  • Стати окремим, самостійним центром політичного впливу, альтернативним США та КНР;
  • Вичленити для себе або домовитися про свою ексклюзивну сферу впливу на регіональному рівні (Близький Схід, пострадянський простір, Африка, Азія);
  • Зайняти особливу нішу на глобальному рівні у якості активного рівноправного гравця у сфері стратегічної безпеки, продати цю роль Заходу завдяки «фланговій дипломатії» і розширення зону контролю на «дальніх рубежах» у Сирії, Лівії, ЦАР, Малі, Венесуелі, Нікарагуа тощо;
  • Зберегти провідні позиції на енергетичних ринках, у тому числі у нових галузях, таких як воднева енергетика, але спершу — виграти час для модернізації інфраструктури під ці потреби;
  • Отримати принципове від Заходу визнання того, що Росія — це дещо «інакше», а відтак Захід відмовляється втручатися у внутрішні справи РФ;
  • Форсувати питання скорішого колапсу старого ліберального світового порядку, в якому домінуючу роль грають євроатлантичні та проамериканські інституції, на користь більш прагматичного, багатополюсного світопорядку із великодержавним протистоянням у своїй основі.

1.2. США

 У США наразі немає стратегічного плану щодо України та РФ. Існує рівень тактичних дій і маневрів, а також рішень, розрахованих на середню перспективу. Це пов’язано із тим, що Сполучені Штати перебувають у стані розвороту своєї зовнішньої політики убік Азії та стримування Китаю. Російсько-європейський напрямок для них не мав бути пріоритетом №1.

Відтак, на тактичному рівні США намагалися реагувати на події в Україні через політичні заяви, дипломатичні поїздки та медіанагнітання з метою мобілізації союзників і пояснення своєї позиції західній аудиторії. Ці тактичні кроки не передбачали збройної конфронтації з Росією. Більше того, намагаючись уникнути повномасштабного зіткнення, адміністрація Байдена пішла на переговори та спробувала досягти компромісу з РФ, але при цьому уникаючи серйозних розмов про «гарантії безпеки» у Європі, які зачіпали життєво-важливі інтереси Заходу і саму суть євроатлантичної системи, сформованої у 1980-1990-х роках.

Таким чином, головним завданням США у середньостроковій перспективі стали спроби «нейтралізації» РФ тим чи іншим способом: або через політичний компроміс по Україні (який мав би замінити переговори по більш важливих питаннях НАТО і європейської системи безпеки), або через провокування ескалації із метою втягування Росії у конфлікт та подальшим стримуванням за рахунок України. Звісно, перший варіант був набагато більш привабливим для Вашингтона, адже практично нічого не «коштував» Штатам, і разом із тим призводив до впорядкування їхньої конфронтації з Росією, що дозволило б продовжити переорієнтацію на Китай.

Паралельно з цією задачею, США використовують кризу для мобілізації союзників у Європі — прихильників саме євроатлантичного курсу у різних країнах ЄС з особливою ставкою на країни «Вишеградської четвірки» та Балтію.

1.3. Велика Британія

Велика Британія керується передусім середньостроковими і тактичними інтересами. Основна їхня стратегічна задача — виокремити для себе глобальну роль у світі та регіоні після Brexit згідно з їхньою концепцією Global Britain.

У цьому контексті Британія використовує кризу навколо України для відповідного позиціонування. Зокрема, офіційний Лондон має на меті зайняти місце альтернативного центру впливу в Європі, паралельного Франції, Німеччині та США. Водночас Британія намагається зайняти нішу найбільш антиросійськи налаштованої країни і головного «куратора» країн Балто-Чорноморського регіону.

Збільшення поставок зброї Україні, посилення співпраці з Польщею та оперативне запровадження перших антиросійських санкцій після визнання Л\ДНР 21 лютого — все це тактичні кроки, які мають на меті досягнення вищезгаданої стратегічної мети.

1.4. Франція

Головна тактична мета адміністрації Е. Макрона — це посилення рейтингів напередодні президентських виборів у квітні, на яких президент сподівається переобратися. Криза навколо України — непоганий для цього привід, шанс продемонструвати лідерство, перехопити політичну ініціативу в Європі на себе, заповнити вакуум впливу та авторитету.

У середньостроковій перспективі Франції необхідне переформатування євроатлантичної системи з метою посилення власних позицій у ній на базі ідеї «стратегічної автономізації» ЄС від США. У цьому контексті криза навколо України — можливість досягти домовленостей з РФ самостійно і на власних умовах, уникнути небажаної конфронтації і балансувати вплив США і Китаю.

1.5. Німеччина

На відміну від Франції Німеччина бажає уникнути конфронтації з РФ і вийти на компроміс. Проте вони не проти ініціативності США у питаннях безпеки та оборони Європи. Німеччина все ще побоюється брати на себе відповідальність за компонент безпеки.

1.6. Країни «Вишеградської четвірки» + Балтія

Для Польщі, Литви, Латвії, Естонії, Угорщини та Румунії криза — це можливість виторгувати від ЄС та США більше фінансової допомоги, військової присутності та співпраці на противагу Брюсселю. У цьому плані для них обмежена ескалація може бути вигідною.

1.7. Китай

Китай має одну глобальну мету — вийти на  провідні позиції у світовому порядку, очолити свій «полюс» у новій системі і  водночас стати осередком зв’язків між різними полюсами через глобальні транспортно-логістичні ланцюжки, інфраструктурні проекти та інвестиції.

Криза навколо України для них — це можливість втягнути США у конфлікт із РФ, відтягуючи їхні можливості у стримуванні КНР у регіоні, а також шанс використати РФ як таран існуючої світової системи, який Пекін хоче відправити на звалище історії.

1.8. Туреччина

Це одна з країн, яка зацікавлена ​​в тому діалозі, який розпочали РФ та США. Для Ердогана доцільним був би компроміс між Вашингтоном і Москвою, який передбачав би суттєві зміни в архітектурі регіональної безпеки.

Туреччина має схожі із РФ претензії до західної системи. Однак на відміну від Китаю, Туреччині не вигідна масштабна ескалація, яка торкнеться їхніх інтересів у Північному Причорномор’ї, Криму та на Південному Кавказі. Тому турки намагатимуться розвивати свою посередницьку місію з метою деескалації та досягнення компромісу, який стане для них прецедентом.


Частина II. Визнання «ЛНР» та «ДНР»: переломна точка

2.1. Причини визнання «Л\ДНР»

Перша причина — фрустрація від невдалих переговорів щодо компромісу на базі Мінських угод. Після 9-годинного марафону у Берліні 26 січня, у Кремлі вирішили, що Україну до поступок швидко не схилити, а відтак домінувати стала думка інших елітних груп, які виступали за підвищення ставок і визнання «Л\ДНР».

Друга причина — необхідність підкріпити слова реальними діями. Інакше В. Путін не міг би «зберегти обличчя» після декількох місяців жорсткої, безкомпромісної риторики та ультиматумів у вигляді вимог щодо «гарантій безпеки».

Третя причина — бажання сформувати питання зламу регіональної та міжнародної системи. Підвищення ставок у протистоянні з Заходом в Україні — це спосіб продовжити розкачку послабленої за останні 30 років євроатлантичної системи безпеки, спроба РФ довести, що старий ліберальний прозахідний світовий порядок помер, а на його місце має прийти нова багатополюсна прагматична система, у якій будуть нові правила гри. Через загострення «українського питання» РФ змушує Захід обговорювати з ними ці нові правила гри.

 Четверта причина — підвищення ставок у діалозі зі США. Хоча Росія своїм рішенням визнати «незалежність» «ЛНР» і «ДНР» «вбила» Мінські угоди, їхній переговорний трек зі США продовжується. Москва відтепер зробить його своїм пріоритетом, а отже більше не вважатиме політичні домовленості з Україною головною метою ескалації.


Частина III. Сценарії розвитку ситуації

3.1. Сценарій «Війна»

  • Російські війська зайдуть на територію ОРДЛО та допоможуть місцевим бойовикам розпочати повномасштабний наступ з метою повалення влади у Києві та нав’язування нових поразницьких угод. Наступ може вестись із кількох напрямків. Наприкінці буде сформовано маріонетковий уряд на чолі з проросійськими політиками з різних партій.

3.2. Сценарій «Ні міру, ні війни»

  • Російські війська зайдуть на територію ОРДЛО і відіграватимуть роль стримуючого фактора, час від часу допомагаючи місцевим бойовикам в обстрілі позицій українських військ, або натискаючи на болючі точки вздовж лінії розмежування.
  • Росія визнає «ЛДНР» у наявних наразі межах, але трохи динамічності залишать.
  • Буде відтворено ситуацію останніх 7 років, з динамічною лінією розмежування, «сірою зоною» та постійним обстрілом, але вже за участю російського озброєння та армії.

3.3. Сценарій «Грузія 2.0»

  • Російські війська зайдуть на територію ОРДЛО та запустять операції з примусу України до миру, в ході яких розширять територію ОРДЛО та нав’яжуть Україні нові угоди про перемир’я, як у Грузії. Далі ситуація загасне.
  • Росія визнає «ЛДНР» у межах Донецької та Луганської областей з подальшим витісненням ЗСУ за їхні межі.
  • Наприкінці будуть нав’язані невигідні Україні угоди про перемир’я з «ЛНР» та «ДНР», а вплив РФ на Україну буде надовго зацементований через ОРДЛО та розширену зону їхнього контролю на Сході.

3.4. Сценарій «Придністров’я 2.0»

  • Російські війська зайдуть на територію ОРДЛО і відіграватимуть роль стримуючого фактору, але водночас паритет сторін зведе до нуля конфронтацію на лінії розмежування. Згодом ситуація вийде в довгу заморозку.
  • Росія визнає кордони «ЛДНР» вздовж існуючої лінії розмежування, яка стане кордоном.
  • Можливі навіть розмови про введення вздовж лінії розмежування миротворців ООН для остаточного заморожування конфлікту та відрізання Донбасу від України.

3.5. Сценарій «Конфедерація»

  • Російські війська зайдуть на територію ОРДЛО та почнуть допомагати місцевим відвойовувати шматки території, паралельно схиляючи Україну до нових політичних угод про створення конфедерації з незалежними республіками.
  • Росія визнає «ЛДНР» у межах, які вони контролюють на даний момент, тобто інтерпретація кордонів гнучка та динамічна.
  • По суті, це сценарій «Мінська-2», але вже з іншою політичною угодою, яку намагатимуться нав’язати після чергового раунду військового загострення, як це було у 2014-2015 роках.

Частина IV. Рекомендації для України

 

4.1. Внутрішня політика

Позитивним зрушенням останніх кількох днів стала консолідація еліт, між Президентом та його опонентами. Цей тренд необхідно зберегти та залишати ключовим на всі наступні місяці цієї війни. Проте ключова проблема сьогодні полягає у відсутності політики «єдиного голосу» влади та опозиції в нагальних питаннях. Це зумовлює необхідність створення координаційного органу та розробити інформаційну політику, за допомогою чого населенню буде доноситися до відома спільні дії влади та опозиції.

Водночас залишається величезна загроза «пробуксовки» бюрократичної машини, коли елементарні рішення приймаються неймовірно довго та гальмуються. Класичним прикладом є процедура запису до тероборони, коли протягом двох місяців відповідні відомства не можуть скоротити кількість довідок, які необхідно набрати людям для запису. Такі приклади виникають щодня. Тож Кабмін має взяти на себе координуючу функцію та мати можливість максимально спрощувати бюрократичні процедури по всіх необхідних моментах: від закупівлі до тих чи інших дозволів.

4.2. Зовнішня політика

  • Потрібна нова концепція зовнішньої політики, заснована на прагматизмі, реінтеграції України у світовий порядок денний та пріоритеті регіональних ситуативних альянсів над довгостроковими проектами типу НАТО та Євросоюзу.
  • Повернути до порядку денного питання Криму. Рішення РФ визнати незалежність «ЛНР» та «ДНР» по суті зрівнює конфлікти на Донбасі та в Криму між собою, роблячи їх єдиним логічним цілим. Це дає шанс об’єднати Крим та Донбас у єдину проблему.
  • Розробити комплексну санкційну політику. Не варто вимагати санкцій заради санкцій, це лише спалює будь-які мости з РФ і призведе до бездумної ескалації, яка відбиватиметься на території України. Санкції повинні бути використані як предмет торгу з Росією та прив’язані до конкретних поетапних тактичних поступок.

4.3. Оборона

Введення воєнного стану також передбачає ряд військових стимулів, серед яких:

  • Термінове перекидання усіх можливих грошей на підприємства ВПК, щоб їх максимально завантажити;
  • Термінове розгортання територіальної оборони. Провести місячні навчання для всіх охочих. Протягом місяця потрібно забезпечити + 100 тис. людей у ТрО;
  • У найкоротший термін потрібно провести «чистку» силовиків від будь-яких підозрілих елементів;
  • Змінення порядку бюджетного фінансування потреб оборони:
  • Терміново розпочати фінансування оборонних закупівель, особливо за планами оборонних закупівель Міністерства оборони, Національної гвардії, ГУР МОУ, СБУ;
  • Терміново переглянути та в особливому процедурному порядку внести зміни до плану оборонних закупівель наведених вище замовників;
  • Розпочати процедуру відкриття державних гарантій на закупівлю товарів, робіт та послуг, пов`язаних із виконанням планів оборонних закупівель.
  • Притягнути до відповідальності службових осіб, винних у зриві виконання доручень Президента щодо створення Агентства передових оборонних технологій та Фонду оборонних технологій;
  • Визначити стислі строки та відповідальних за створення Агентства передових оборонних технологій та Фонду оборонних технологій і забезпечення їх функціональної спроможності;
  • Висування на державному рівні, у тому числі, з використанням дипломатичних каналів, вимоги щодо офсетних умов договорів імпорту озброєння та військової техніки для потреб національної безпеки України;
  • Введення тимчасової заборони на купівлю/продаж озброєння та військової техніки із залученням агентських посередницьких структур;
  • Розпочати перегляд результатів огляду оборонно-промислового комплексу з метою прийняття рішень щодо доцільності збільшення чи пришвидшення фінансування окремих системоутворювальних підприємств;
  • Введення мораторію на примусове стягнення заборгованості підприємств ОПК, особливо тих, що задіяні у виконанні планів оборонних закупівель.

4.4. Енергетика

Заморожування сертифікації чи запуску в експлуатації газопроводу «Північний потік-2», або і взагалі скасування проекту може потягнути за собою кілька наслідків в контексті існуючого ризику воєнної ескалації.

По-перше, це може посилити тиск на цінову кон’юнктуру на ринках  газу в Європі: відповідне попередження надійшло з Москви із погрозою, що спотова ціна газу може бути на рівні $ 2 000 за тисячу кубометрів.

В РФ розуміють, що ЄС не може цілковито замістити поставки газу із РФ, а запаси газу у сховищах ЄС рекордно низькі. А зростання цін на газ та нафту – лише на руку РФ. В якості інструменту стримування РФ, ключові глобальні гравці можуть домовитись про тимчасове повернення до використання вугілля, що зіб’є попит на газ та ціну на нього. З точки зору чисто економічної, такий крок вигідний ЄС та Китаю. Важливу роль у просуванні такого кроку можуть зіграти США.

Зрозуміло, що незапуск «Північного потоку-2» зберігає вимушену потребу використання українського транзиту, хоч і на відносно низькому рівні. Потенційна реакція РФ на призупинку чи зупинку газопроводу не однозначна. Але можливі два цілком протилежні сценарії:

  • Деескалація – відступ РФ у свої енергетичній політиці та в агресивній мілітарній поведінці;
  • Посилення агресії проти України.

Сценарій посилення агресії визначається прагненням РФ взяти українську ГТС під свій контроль або ж атакою на ГТС для її знищення – диверсія чи руйнування під час відкритої воєнної агресії. Взяти трубу під повний контроль можна лише отримавши лояльну владу у Києві, але не варто очікувати, що це сценарій можна реалізувати дуже швидко. Тому зберігається загроза руйнування ГТС через теракти, диверсії, ракетні удари. Це поставить ЄС перед вибором – або страждати від росту цін і можливого дефіциту газ або ж запускати ПП2.

Звісно, ризик втрати енергетичних ринків у середньотерміновій перспективі може стати приводом для деескалації зі сторони РФ. Але для реалізації такого сценарію, однією лише зупинки чи призупини ПП2 недостатньо, це вимагає значно ширшого переліку заходів впливів та санкцій.

4.5. Економіка

Введення воєнного стану без додаткових інших механізмів не матиме жодного сенсу і не буде ефективним. Тому введення воєнного стану передбачає ряд економічних стимулів, таких як:

  • У терміновому порядку зробити зміни до Бюджету. Бюджет де-факто має бути розділений на три частини:

1) Гарантовані виплати пенсій і зарплат;

 2) Закупівля газу та енергоносіїв не лише для населення, а також для промисловості;

 3) Максимальні гроші на армію та ВПК.

  • Розпочати переговори про реструктуризацію боргу України (ймовірно, навіть заявляти про можливості технічного дефолту). Усі гроші мають витрачатися не на зовнішні борги, а на три вищеназвані цілі.
  • Термінове введення нового Податкового кодексу з радикальним зменшенням податків, щоб зберегти кількість робочих підприємств.
  • Зупинка будь-яких силових перевірок бізнесу.

Економіка воєнного часу: економічні ризики та стимули

  Проблеми та ризики для бізнесу та економіки Кроки
1.      Економічний тиск на Україну з боку РФ:

  • створення енергетичної кризи (блокування постачання енергоресурсів, у т.ч. з Білорусі, розрив з енергосистемою РФ);
  • порушення поставок товарів, блокування транзиту через РФ;
  • блокування інфраструктури;
  • теракти, саботажі, диверсії та кібератаки, спрямовані на об’єкти генерації та енергорозподільну інфраструктуру;
  • Ризики аварійних відключень електроенергії, виходу з ладу мереж та техногенних катастроф.
  • Формування стратегічного запасу енергоресурсів (нафти, нафтопродуктів, газу, вугілля ядерного палива) – у розмірі 90-денного споживання.
  • Спрощення отримання ліцензій з видобутку енергоресурсів, залучення інвесторів, включно зі стратегами із США, Китаю на пільгових умовах.
  • Розробка та реалізація програм фізичного захисту та кіберзахисту енергетичної інфраструктури. Система аудиту критичних частин інфраструктури, визначення ризиків, створення процедур та інструментів нейтралізації цих ризиків. Система симуляції кібератак, регулярне тестування системи на вразливість.
2.     

Погіршення бізнес-клімату

  • «Заморожування» або відмова від інвестиційних програм;
  • Зрив контрактів;
  • Погіршення умов експортних контрактів;
  • Погіршення ліквідності;
  • Порушення платіжної дисципліни;
  •  Зростання кількості поганих кредитів;
  • Парад банкрутств;
  • Падіння довіри до юрисдикції;
  •  Відтік трудових ресурсів.
  • Надання державних гарантій інвесторам, страхування ризиків;
  • Зміна нормативів банків при кредитуванні бізнесу;
  • Спрощення процедур списання проблемних кредитів;
  • Компенсація державою капітальних видатків (CAPEX) при інвестиціях. Створення фонду чи рахунок майбутніх платежів з податків;
  • Реструктуризація варантів Яресько при зниженні їхньої вартості на тлі погіршення ситуації в Україні;
  • Проведення радикальної податкової реформи, яка у т.ч. включає короткострокові інструменти, зазначені у п.8 (зниження податкових ставок, скасування ЄСВ);
  • Реалізація проектів у форматі ДПП;
  • Прискорення проведення судової реформи;
  • Старт проекту «Київ Сіті» (фінансовий центр із британським судом та міжнародною біржею);
  • Запуск вільних економічних зон;
  • Зниження корупції – цифровізація бізнес-процесів.
3.      Диверсії на критичних об’єктах інфраструктури (енергетика, транспорт, цифрова інфраструктура). Заходи щодо захисту від диверсій, кібератак, забезпечення роботи критичної інфраструктури.
4.      Обмеження ліквідності, доступу до кредитів, дорогий капітал.
  •  Спрощення нормативів під активні операції банків (кредити);
  •  Розширення програми пільгового іпотечного кредитування;
  • Надання кредитів бізнесу за низькими ставками;
  •  Списання проблемних кредитів;
  • Надання банкам держгарантій під кредити;
  • Створення страхового фонду під кредити.
5.      Погіршення доступу до фінансування (у тому числі, внаслідок фінансової кризи)
6.      Падіння валютного виторгу українських експортерів, відсутність валюти:

  •  блокування портів та експортних відвантажень з України (Маріуполь, Одеса);
  • зокрема на тлі можливого погіршення зовнішньої кон’юнктури (у разі підвищення ставки ФРС), падіння цін на сировину (крім агро).
  • Страхування ризиків;
  •  Експортне кредитування;
  • Укладання договорів із союзниками на умовах, вигідних для українських експортерів (зниження мит, збільшення експортних квот). Нові логістичні коридори;
  • Дозвіл компаніям-експортерам використовувати приватну тягу – зниження логістичних ризиків.
7.      Високий адміністративний тиск на бізнес
  • Заборона на перевірки бізнесу;
  • Скасування блокування податкових накладних;
  • Скасування обов’язковості використання ключів КЕП (електронний підпис), які є обов’язковими з 5 березня 2022 р.;
  • Скасування РРО для ФОПів (перенесення);
  • Спрощена амністія капіталу (без фін. моніторингу);
8.      Зниження доходів бізнесу, порушення контрактів унаслідок військових ризиків
  • Зниження податкових ставок ЄСВ, податку на прибуток, ПДВ;
  • Скасування ЄСВ для малого бізнесу, ФОПів (добровільна сплата);
  •  Відшкодування ПДВ за прискореною процедурою;
  • Скасування ковідних обмежень;
  • Купівля банками корпоративних облігацій (зміна регуляторних вимог).
9.      Висока інфляція, падіння реальних доходів населення – споживачі стають найуразливішими, особливо перед пропагандою РФ («тільки Росія може врятувати Україну, українців, бізнес»).
  • Зниження податкових ставок (наприклад, ПДВ, за прикладом Польщі);
  • Зниження ставок за споживчими кредитами пільгові програми кредитування, компенсація ставок;
  • Стимулювання споживання через підвищення доходів населення.
10.  Зростання цін на продовольство внаслідок зростання цін на добрива, трудову силу, можливого падіння врожайності.
11.  Відтік трудових ресурсів, їхній дефіцит в Україні. Комплекс заходів щодо стимулювання інвестицій та створення робочих місць в Україні. Багато з них описані вище.
12.  Падіння переказів від заробітчан (виїзд родичів, проблеми банківської системи), зниження споживання в Україні.
  • Прибрати з дискурсу ідеї оподаткування надходжень;
  • Спрощення процедур;
  • Інформаційна підтримка.