Микола Скиба про критерії вибору ВНЗ: розумні починають, а хто виграє?

Якість вищої освіти в Україні, критерії вибору ВНЗ – доволі гарячі теми як у медійному, так і практичному рівні. Рейтинги загалом справа невдячна, але для вибудовування системи координат – досить суттєва річ. Отже тут потрібна точна метрика інакше ризикуємо опинитися зовсім не там, де нам хочеться бути.

В цьому контексті у мене є кілька критичних міркувань до рейтингу ВНЗ, оприлюдненому texty.org.ua. Ініціатори рейтингу виходять з того, що найрозумніші випусники шкіл обирають найкращі ВНЗ. Справді, у цьому є певна логіка і навіть кореляція кореляція із повсякденним досвідом. На першій сходинці рейтингу опинився Український католицький університет, далі розташувалися КНУ ім. Шевченка і Могилянка. У десятку також увійшли Київська та Львівська політехнік. От тільки свій вибір абітурієнти роблять на основі достатньо різних мотивів: престижність, розташування, традиція, зрештою – з одного боку і орієнтація викладачів, спеціальності, академічну культуру – в іншому. Інакше кажучи це вибір між середовищем, де краще отримувати нові знання і досвід і стінами, в яких надійніше пересидіти і отримати престижну “корочку”. Розумію, що це надто категоричне узагальнення. По-перше – на сьогодні мотивація не піддається вимірюванню. По-друге – в університети з консервативною культурою потрапляють молоді люди орієнтовані на природничі науки, тому що саме в цих стінах зосереджені відповідні школи. Але у такому випадку потрібно робити розріз за спеціальностями і дивитися а на які з них подаються і вступають випускники шкіл з найвищим балом ЗНО.

Дуже добре, що цього року додали такий показник як кількість публікацій у Scopus (у перерахунку на тисячу вступників), а також – індекс цитування. Але тут варто робити поправку на те, що одна справа – доступ до цінної інформації – інша методики, що дозволяють її сповна засвоїти. Звернемося до результати дослідження, представлені у World Social Science Report (WSSR)191. Це вісімсот мета-аналізів, що охоплюють 50 тис. досліджень, в яких впродовж 2009 – 2012 років взяло участь 80 млн. учнів і студентів. Результати підтвердили і уточнили вже відомі факти: рівень розуміння матеріалу значно знижується, якщо застосовувати пасивні педагогічні методи як-от читання та слухання лекцій, натомість ефект від навчання максимізується там, де учасники процесу працюють над спільними цілями, наприклад у дискусії чи групових проектах або комбінованому навчанні. Скажімо, при пасивному прослуховуванні лекцій в аудиторії середній показник засвоєння матеріалу склав 5% від , практичні заняття збільшили показник засвоюваності до 75%, але формат у якому учні та студенти навчали одне-одного дало 90 % засвоєння знань і навичок. Отже, коопероване навчання та взаємне наставництво (peer-tutoring) дають позитивний ефект на результати навчання. Отже варто було би додати такий показник як наявність практик учасницького навчання та залучення студентів до дослідницької роботи.

Дієвість навчання в університеті вимірюється у тому числі тим як швидко випускник знаходить собі роботу за фахом або започатковує свою справу з обраної спеціальності. Особливо – якщо йдеться про кампанії, які є лідерами певних індустрій і випускник завдяки своїй кваліфікації отримує у них конкурентну платню і можливість самореалізації. Отже зв’язок з лідерами індустрії, кількість укладених з компаніями контрактів (у тому числі – щодо підготовки фахівців) може бути ще однією з метрик у рейтингу університетів.

Ну а щодо ЗНО – це переважно заслуга школи або батьків із репетиторами. І це про купу фактів. Які потрібно просто тримати в голові не розуміючи як їх застосувати, а часом – і не задаючись запитанням чи можна їх застосувати взагалі. Альтернативною міг би бути формування і захист (по закінченню школи) індивідуального освітнього профайлу – освітнього ID, в який «вмонтовано» портфоліо випускника школи з поставленими цілями, виконаними проектами, зворотнім зв’язком від менторів і спеціалістів, інформацією про волонтерство та громадську активність. Тоді логічним кроком для університетів буде – добирати студентів за визначеними критеріями освітнього профайлу. Але для цього потрібно, щоби у ВНЗ були чітко виписані їх місія, стратегія і цілі: соціальні та фахові. Але це вже інша історія.