Політичний оглядач Наталя Іщенко під час лекції в “Українському інституті майбутнього” розповіла про причини та наслідки абхазько-грузинського конфлікту.
Іщенко показала спільне і відмінне у військових конфліктах Абхазії з Грузією та України з Росією.
Зокрема, під час доповіді були розглянені наступні теми:
- Причини абхазько-грузинського збройного протистояння 1989 р. та війни 1992-1993 рр.
- Особливості абхазько-грузинського конфлікту – етнічні, гуманітарні, політичні, геополітичні.
- Підсумки війни.
- Передумови та наслідки визнання Росією незалежності Абхазії у 2008 році.
- Нова грузинська політика щодо Абхазії після 2008 року.
- Міжнародні формати вирішення конфлікту – Женевські дискусії та їх реальні результати.
- Реінтеграція Абхазії до складу Грузії – міфи та реалії сьогодення.
Дослідниця зробила наступні висновки:
1. Вирішення питань локальних конфліктів за участю Росії завжди має враховувати події, що відбуваються в інших регіонах світу, де присутні інтереси РФ.
2. Ніхто не гарантує дотримання домовленостей щодо перемир’я, навіть якщо вони зафіксовані на папері. Іноді вони можуть бути лише військовими хитрощами. Сили, які підтримує Росія, можуть порушити підписані угоди (про припинення вогню). Росія може не виконати свої обов’язки щодо надання гарантій (дотримання перемир’я). Міжнародне співтовариство не в стані гарантувати дотримання домовленостей (перемир’я) сторонами конфлікту.
3. Боязнь визнання фактичного противника противником в юридичному сенсі не сприяє вирішенню конфлікту. Визначення територій як «окупованих Росією» було прийнято грузинськими властями через 15 років після фактичного завершення війни в Абхазії і при врегулюванні цього конфлікту ні на що вже не вплинуло.
4. Позиціонування РФ як третьої сторони, що не бере участь в конфлікті, в тому числі • індиферентне відношення грузинської влади до російських військових баз в зоні бойових дій,
• відсутність фіксації і розголосу втручання російських військових та російських громадян в збройний конфлікт,
• схвалення на офіційному міжнародному рівні функції РФ як гаранта дотримання мирних домовленостей, а також відсутність активних та потужних союзників на міжнародній арені, в першу чергу – в Європі і європейських інституціях (ЄС, РЄ, ОБСЄ), призвело до того, що
a) світова спільнота не чинила серйозного тиску і не застосовувала санкцій по відношенню РФ,
b) в Абхазію на легітимних засадах було надіслано «миротворців СНД», які за фактом були військовослужбовцями РФ (пізніше Грузія була вимушена визнати їх окупаційними військами).
5. Грузинська програма мирного реінтеграції окупованих територій, зокрема – Абхазії, є односторонньою. Її схвалили ЄС та НАТО, проте не підтримали Абхазія та Росія.
6. В умовах відсутності консенсусу сторін та в нової геополітичної реальності після російської анексії Криму, запуск грузинської програми мирної реінтеграції привів не до реінтеграції Абхазії до Грузії, а до активізації інтеграції Абхазії в Росію.
7. Мирна реінтеграція може стати реальністю тільки після того, як обидві сторони конфлікту погодяться на проведення реінтеграційних заходів і будуть повністю дотримуватися домовленостей. Повноцінна мирна реінтеграція в односторонньому, «партизанському» порядку є неможливою.
8. Неможливою є мирна реінтеграція територій, на яких в цей час знаходяться (окупаційні) війська.
Пропонуємо ознайомитися із презентацією доповіді Наталі Іщенко.
Абхазько-грузинський конфлікт: які висновки може зробити Україна from UIFuture
Вам також буде цікаво:
Сергій Носенко: Уряд має готувати екстрений пакет радикальних змін
Шкільна освіта в Україні: очікування і реальність
Затишшя перед бурею: UIF готує аналітичний прогноз на 2018 рік
Протести в Казахстані. Чому казахи відмовилися йти за російським сценарієм
Катастрофа під Смоленськом вплинула на стосунки між Росією і Польщею
Вадим Денисенко: Головні події довкола України переносяться на осінь