Український інститут майбутнього -

Ігар Тишкевич, експерт зовнішньої та внутрішньої політики

Законопроєкт №8371, відомий як «Закон про заборону РПЦ», встановлює заборону діяльності релігійних організацій, «керівний центр яких знаходиться в державі, яка здійснює збройну агресію проти України». Начебто нормально.

Але є свої «але». Прикро, що навіть частина депутатів публічно заявляє про «заборону РПЦ», не уточнюючи всі складнощі цього питання. Спробуємо розібратися в ситуації. Формулювання статті закону може надати РПЦ можливість уникнути негайних обмежень. Яким чином це може статися? Важливо розглянути, скільки ще триватиме війна та який формат мирного врегулювання може бути досягнуто в майбутньому. Бо навіть замороження — це вже інше формулювання до РФ «здійснювала», а не «здійснює» як в законі.

Можливо, хтось скаже, що є 9 місяців на прийняття рішення. І справді, протягом цього часу УПЦ МП повинна вирішити своє подальше майбутнє.

Тут можна розглянути кілька сценаріїв:

Швидкий і дешевий варіант: УПЦ МП розриває зв’язки з РПЦ і або залишається як невизнана церква, або переходить під омофор іншої церкви (наприклад, румунської чи болгарської). Це потребує мінімальних бюджетних витрат. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) повинна перевірити, чи дійсно парафії переходять до нової церкви. Однак, оскільки кожна парафія є самостійною релігійною спільнотою і розглядається окремо, процес перевірки може бути тривалим, враховуючи обмежений штат працівників у ДЕСС. З політичним рішенням ієрархів цей процес може затягнутися на роки й проводитись у «робочому порядку».

Відносно дешевий, але повільний варіант: Парафії УПЦ МП поступово переходять до ПЦУ. Найімовірніше, це стосуватиметься саме парафій, а не всієї структури УПЦ МП. Якщо ж повернення всієї церкви під юрисдикцію ПЦУ буде санкціоноване Москвою, можливий внутрішній переворот у помісній церкві через велику кількість єпископів.

Цей сценарій не потребує значних витрат з державного бюджету, адже ПЦУ не потребує контролю на предмет зв’язків з РПЦ. Проте процес переходу може тривати багато років. Проблема полягає в тому, що частина єпископів і парафій можуть залишатися лояльними до РПЦ. У цьому випадку ДЕСС доведеться ініціювати кілька сотень перевірок та принаймні десятки судових справ.

Недешевий і довгий варіант: Якщо УПЦ МП принципово відмовиться від будь-яких змін, ДЕСС доведеться провести близько 10 тисяч перевірок, адже кожна парафія є самостійною релігійною спільнотою, що ліквідується окремо. Окрім цього, потрібно підготувати приблизно стільки ж судових позовів.

У разі негативного розвитку подій ДЕСС потребуватиме значного збільшення штату — принаймні 500 юристів, щоб справлятися з обсягом роботи. Це дозволить подавати до суду до 3 тисяч справ щомісяця, з розглядом кожної справи, включаючи можливі оскарження, від 2 до 6 місяців. Деякі парафії можуть звернутися до Європейського суду з прав людини, що вимагатиме від України захисту справедливості свого рішення. Отже, втілення закону може зайняти від року в оптимістичному сценарії до 3-4 років у менш сприятливому.

Отже, дуже ймовірно, що РПЦ вибере третій варіант. Це буде тривалий процес, оскільки ресурсів для швидкого вирішення немає, і він супроводжуватиметься політичними звинуваченнями в Україні. Одні можуть вказувати на утиски з боку влади, тоді як інші критикуватимуть її за нездатність ліквідувати РПЦ. Крім того, справи можуть дійти до Європейського суду з прав людини, що буде використовуватися як аргумент на користь «недемократичності» України.

Росія також буде зацікавлена в створенні випадків «катакомбних» чи «нелегальних» церков — ситуацій, коли частина парафій перейде в нелегальний статус. Для досягнення інформаційного ефекту достатньо буде кількох таких випадків.

Як цьому завадити? Можливі два шляхи: або активно використовувати політичні механізми для реалізації перших двох сценаріїв, або терміново збільшити фінансування ДЕСС у наступному бюджетному році. Для ефективного виконання закону потрібно врахувати витрати на проведення 10 тисяч перевірок та судових справ, які включають як матеріальні витрати, так і необхідні юридичні ресурси. Проте депутати вже зазначили в пояснювальній записці, що «реалізація проєкту Закону не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджету».