» Аналітичні матеріали, Новини » Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (10.12 – 16.12)

Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (10.12 – 16.12)

Події та тренди в РФ за 10.12 – 16.12

Висновки

1. 5 грудня набуло чинності ембарго ЄС на морські поставки нафти Росією та обмеження ціни російської нафти G7 – 60 дол. за барель. Додатково, до кінця року від російської нафти планують відмовитись Німеччина та Польща, які отримували ресурс нафтопроводом Дружба, але вже починають отримувати диверсифіковані поставки морем. Ці санкції покликані досягнути стримування Росії у війні проти України. Проте і Росія оголосила намір прийняти дії у відповідь, які можуть вплинути на баланс ринку та ціни. 

Ці заходи матимуть помірний вплив на показники видобутку та експорту нафти у РФ, проте суттєвіші на нафтові доходи. За нашими оцінками (базові сценарії прогнозів цін та дисконтів), загальне падіння доходів від експорту нафти РФ може скласти 25-46 % порівняно із 2021 роком, у разі якщо РФ не вдасться до маніпуляцій та шантажу на ринку у відповідь на ембарго. Цілком природно, що влада РФ пригрозила діями у відповідь країнам, які застосовуватимуть прайс-кеп. У РФ оговорювали два варіанти: встановлення нижнього обмеження ціни на експортовану нафту на законодавчому рівні, або ж заборона продажу нафти країнам, які засовуватимуть прайс-кепи. Але наразі офіційного рішення щодо відповіді на ембарго та обмеження ціни.

2. Китай діє у власних інтересах і основою стосунків як і з Росією, так і з Саудівською Аравією є енергетична безпека країна і послаблення впливу США. Для КНР дешева нафта з Росії – опортуністична зручність, а нафта з Саудівської Аравії – безпечніша довгострокова ставка.

Китай чудово розуміє безвихідну ситуацію постачальників російської нафти і має всі важелі впливу, він починає диверсифікувати постачання нафти та хоче знизити вплив Росії та залежність від неї. Це буде непокоїти російських виробників, які навряд чи зможуть якось вплинути на ситуацію через неможливість повернути свій європейський ринок найближчим часом.

З цього усього можна сказати, що Росія вже ніколи не повернеться на позиції головного у світі трейдера нафти.

3. Ринок мікроелектроніки в РФ, незважаючи на заяви низки чиновників Мінекономіки та збільшене фінансування через профільну держпрограму та держпрограму підтримки експорту, не демонструє ознак пожвавлення. Зокрема, за даними консалтингового агентства «Яков и Партнёры», випуск чіпів у Росії втричі менший від потреб російської економіки навіть у базовому сегменті (техпроцес 90 нм і вище): при потребі в 340-360 тис. пластин випускається приблизно 88-90 (у річному вираженні).

Вихід із ситуації у пошуку зовнішніх партнерів, а на найближчу перспективу – у виробництві та продажі необхідної РФ номенклатури чіпів. А згодом – у постачанні обладнання та допомозі у підготовці персоналу.

Кремль намагається знайти вихід із ситуації у спрямуванні коштів на спільні проєкти щодо «імпортозаміщення» до країн ЄАЕС і зрушити з мертвої точки переговори щодо виробництва чіпів у КНР, або щодо імпорту китайських розробок.


Очікувані наслідки ембарго на морські поставки та обмеження ціни російської нафти

5 грудня набуло чинності ембарго ЄС на морські поставки нафти Росією та обмеження ціни російської нафти G7 – 60 дол. за барель. Додатково, до кінця року від російської нафти планують відмовитись Німеччина та Польща, які отримували ресурс нафтопроводом Дружба, але вже починають отримувати диверсифіковані поставки морем. Ці санкції покликані досягнути стримування Росії у війні проти України. Проте і Росія оголосила намір прийняти дії у відповідь, які можуть вплинути на баланс ринку та ціни. 

Ці заходи матимуть помірний вплив на показники видобутку та експорту нафти у РФ, проте суттєвіші на нафтові доходи. За нашими оцінками (базові сценарії прогнозів цін та дисконтів), загальне падіння доходів від експорту нафти РФ може скласти 25-46 % порівняно із 2021 роком, у разі якщо РФ не вдасться до маніпуляцій та шантажу на ринку у відповідь на ембарго. Цілком природно, що влада РФ пригрозила діями у відповідь країнам, які застосовуватимуть прайс-кеп. У РФ оговорювали два варіанти: встановлення нижнього обмеження ціни на експортовану нафту на законодавчому рівні, або ж заборона продажу нафти країнам, які засовуватимуть прайс-кепи. Але наразі офіційного рішення щодо відповіді на ембарго та обмеження ціни.

1. Вплив ембарго на кон’юнктуру світового ринку та становище РФ до моменту її дій у відповідь

1.1. Баланс ринку. Внаслідок запровадженого ембарго на поставки сирої нафти, обсяги падіння експорту нафти РФ у 2023 році різними органзаціями оцінюються в 1,21,5 порівняно із довоєнним рівнем. При цьому, падіння обсягів видобутку в РФ оцінюється в меншому розмірі 0,84 – 1,4. Проте навіть якщо падіння видобутку складатиме вище цих очікуваних рівнів, та відповідатиме очікуваним обсягам падіння експорту, то це все одно не буде мінімальним зафіксованим обсягом видобутку нафти в РФ протягом останніх двох років. Зокрема, в період пандемії у 2020 році та у квітні-травні 2022 року спостерігалися навіть нижчі обсяги видобутку. Експорт сирої нафти в РФ у 2021 році перебував у діапазоні 4,3-5,1 мбд.

Зазначені очікувані обсяги падіння російського експорту – 1,2-1,5 мбд не зумовлять суттєвих проблем на ринку. Очікується, що Казахстан та США зможуть перекрити частину цього зниження наростивши поставку в обсязі 1,1 мбд.

Крім цього, РФ вдається до сірих схем експорту, за яких невідомими залишаються покупці. Якщо до вторгнення в Україну частка поставок, які припадали на невідомих покупців складала близько 20%, то протягом жовтня-листопада 2022 року – понад 30 %. Приховування покупців даватиме можливість частково зберігати обсяги експорту, а відповідно й зменшувати реальну потребу в додаткових обсягах нафти для ринку від інших постачальників. Ймовірно, саме з цією метою, протягом останніх місяців РФ придбали понад сто вживаних танкерів, які можуть перевозити обсяг нафти еквівалентний 0,34 млн барелів на день. Проте власний флот дасть змогу отримувати вищий дохід, зважаючи як сильно зросла ціна фрахту на ринку, і надавати нижчу знижку.

1.2. Цінова кон’юнктура і російська нафтова виручка. Наведене вище вказує на те, що ембарго на поставку сирої нафти не матиме критичного впливу на виробничі показники російського нафтопрому, суттєву роль повинне буде відіграти ембарго на російські нафтопродукти, яке буде запроваджене у лютому 2023 року та матиме відчутний вплив на обсяги видобутку нафти. Проте суттєвіший ефект матиме вплив кон’юнктури ринку після цих заходів на доходи РФ: «лояльні» покупці російської нафти, які на підтримують ембарго та прайс-кепів, натомість вимагають суттєвих знижок. 

Відповідно до оцінок Reuters, що знижки на нафту Urals у західних портах Росії для продажу в Індію за деякими угодами зросли до 32-35 доларів за барель, якщо фрахт не включений у ціну. При цьому, за майже рік війни в Україні, суттєво зрости ставки фрахту: 11-19 доларів за барель порівняно з менш ніж 3 доларами за барель до лютого.

Вартість Brent коливалася нижче 80 доларів за барель на початку грудня, тоді як орієнтовна вартість російської нафти для виробників, включаючи витрати на видобуток, податки та транспортування до експортних портів, становила близько 15-45 доларів за барель, повідомляв заступник міністра енергетики Павло Сорокін. 

Котирування російських сортів нафти відносно Brent до та після дати запровадження нафтового ембарго та обмеження ціни

Джерело: Bloomberg

Доходи РФ визначатимуться цінами на  нафту на світових ринках та  політикою ключових покупців російської нафти відносно вимог знижок, які свою чергою формуватимуться виходячи із того, наскільки сильним для РФ буде «ринок покупця» та якою буде різниця між ціною та встановленим прайс-кепом (передбачається, що 60 дол.не є остаточною межею, а вона може переглядатись у разі суттєвої зміни кон’юнктури на ринку). Країни ОПЕК, вважають для себе комфортною ціну 90-100 дол. Morgan Stanley очікуючи зростання попиту та постійної обмеженості пропозиції прогнозують ціну в $110/бар, а Уолл-Стріт Банк  знизив свої прогнози щодо Brent на перший і другий квартал 2023 року до 90 і 95 доларів за барель зі 115 і 105 доларів за барель відповідно.

1. 3. Оцінка очікуваних втрат РФ за сценарієм базового діапазону припущень щодо цін.

За нашими оцінками, залежно від ціновою динаміки на світових ринках (не розглядаючи варіантів кризових обвалів цін та цінових шоків) та політики щодо знижок ключових покупців, виходячи із очікуваної структури експорту російської нафти, падіння виручки від експорту нафти РФ у 2023 році може скласти 25-46 % відносно 2021 року. Нагадаємо, що у 2021 році виручка від експорту нафти (без нафтопродуктів) склала 110,1 млрд дол., що складало 22,3% сукупних експортних доходів РФ. 

2. Варіанти дій РФ у відповідь на ембарго та обмеження ціни. 

У РФ заявили, що залишають за собою право відповіді на санкції: відмова продавати ресурс покупцям, які підтримають зазначені обмеження або встановлення законодавчо мінімальної ціни експорту. Водночасвстановлення нижньої ціни, якщо вона перевищувати обмеження погоджене країнам-учасницями нафтової коаліції фактично означатиме непродаж. При цьому, у Кремлі заявили, що готові навіть до скорочення обсягів видобутку. 

Не виключеними є спроби РФ затримувати експорт із Казахстану шляхом створення формальних перешкод у роботі Каспійського трубопровідного консорціуму. Для маніпуляції із ціною можуть також влаштовуватись спекуляції із поставкою нафтопроводом Дружба.

Таким чином, не виключено, що РФ своїми діями впливатиме на баланс ринку, а відповідно і ціну, яка до того ж буле чутливою до спекуляцій. 

З точки зору достатньості пропозиції та фізичного балансу ринку, самостійне зменшення обсягів експорту (та видобутку), якщо може йде про відповідь на ембарго та прайс-кепи  лише відносно «недружніх країн», не матиме суттєвого впливу, адже половина експорту сирої нафти РФ раніше припадало на ЄС, а сьогодні практично увесь очікуваний російський експорт може бути прийнятий «дружніми країнами». Так, у листопаді російські поставки до Індії склали рекорд – 1,3 мбд, а в Китай залишились незмінними – 1,9. Тож поставки до цих двох ключових світових імпортерів нафти складають левову частку очікуваного експорту РФ у 2023 році (3,6 мбд), навіть за нижньої межі оцінки падіння її експорту (1,2 мбд) відносно довоєнного рівня (у діапазоні 4,3-5,1 мбд залежно від місяця 2021 року). Інша справа, що ці «дружні» країни вимагають суттєвих дисконтів, що в кінцевому рахунку відіб’ється на доходах РФ.

Звісно, не можна виключати, що РФ піде на більше скорочення видобутку і експорту (навіть за рахунок часткового скорочення експорту дружнім країнам) – такі спекулятивні кроки можуть здійснюватися саме для стимулювання цінових сплесків, в чому Росія особливо зацікавлена як з причини отримувати вищі ціни, так і по причині впливати на стійкість країн-учасниць коаліції. Проте, цілком ймовірно, такі дії варто очікувати ближче до запровадження ембарго на поставку нафтопродуктів у лютому 2023 року, адже цей крок матиме суттєвий вплив на видобуток нафти в РФ, який доведеться скорочувати.

Певною інтригою залишаються дії ОПЕК в разі, які якщо РФ почне маніпулювати з обсягом експорту. З одного боку, у публічній площині лідери країн-членів не схвалюють «неекономічних» методів регулювання ринку. З іншого боку, ОПЕК зацікавлені і стабільності ціни, без суттєвих перекосів як в сторону росту, так і в сторону падіння. І навіть окремі країни ОПЕК мають достатньо ресурсу для того, щоб замінити потенційний дефіцит створений Росією.


Китай бє Росію в спину

Китай, як найбільший у світі імпортер нафти, зацікавлений в диверсифікації партнерів та хоче знизити енергетичну залежність від Росії і ослабити її позиції.

Саудівська Аравія – один із найбільших постачальників нафти у світі. У червні Джо Байден навідався до Саудівської Аравії з пропозицією для ОПЕК збільшити видобуток нафти для того, щоб іншим країнам було легше злізти з нафтової голки Росії. Саудівська Аравія вирішила залити колишні об’єми видобутку нафти, що привело до погіршення стосунків із США.

На фоні загострення відносин США та Саудівської Аравії Китай вирішив посилити свою роль та вплив у районі Персидської затоки. 7 грудня Сі Цзипін вперше за 7 років мав 3-денний візит у Саудівську Аравію, на якому лідери двох країн обговорили торговельні зв’язки та регіональну безпеку. Загалом під час візиту Китай та Саудівська Аравія підписали інвестиційні угоди на 50 млрд дол., повідомляє Bloomberg.

Китай є найбільшим торговим партнером Саудівської Аравії, з двостороннім товарообігом у 2021 році 87,3 млрд дол. Китайський експорт до Саудівської Аравії досяг 30,3 млрд дол., тоді як імпорт Китаю з королівства становив 57 млрд дол. Саудівська Аравія є найбільшим постачальником нафти в Китай, становлячи 18% загального обсягу закупівель сирої нафти в Китаї (минулого року імпорт нафти становив 87,56 млн тонн на суму 43,9 млрд дол., що становить 77% від загального товарного імпорту Китаю із Саудівської Аравії).

Хоча з початку війни в Україні Китай наростив закупівлі нафти в Росії, користуючись знижками аж до 30 дол. за барель, Саудівська Аравія залишається найбільшим постачальником КНР. Нагромадженим підсумком за 12 місяців, що завершилися 31 жовтня 2022 року, імпорт саудівської нафти до КНР становив 88 млн тонн, а російської — 86 млн. У листопаді Китай скорочував закупівлі в Росії – з 930 тис. барелів на добу на початку місяця до 830 тис. наприкінці.

Китай діє у власних інтересах і основою стосунків як і з Росією, так і з Саудівською Аравією є енергетична безпека країна і послаблення впливу США. Для КНР дешева нафта з Росії – опортуністична зручність, а нафта з Саудівської Аравії – безпечніша довгострокова ставка.

Китай чудово розуміє безвихідну ситуацію постачальників російської нафти і має всі важелі впливу, він починає диверсифікувати постачання нафти та хоче знизити вплив Росії та залежність від неї. Це буде непокоїти російських виробників, які навряд чи зможуть якось вплинути на ситуацію через неможливість повернути свій європейський ринок найближчим часом.

З цього усього можна сказати, що Росія вже ніколи не повернеться на позиції головного у світі трейдера нафти.


Російська мікроелектроніка: Китай не допоможе

Дефіцит та кланові війни

Ринок мікроелектроніки в РФ, незважаючи на заяви низки чиновників Мінекономіки та збільшене фінансування через профільну держпрограму та держпрограму підтримки експорту, не демонструє ознак пожвавлення. Зокрема, за даними консалтингового агентства «Яков и Партнёры», випуск чіпів у Росії втричі менший від потреб російської економіки навіть у базовому сегменті (техпроцес 90 нм і вище): при потребі в 340-360 тис. пластин випускається приблизно 88-90 (у річному вираженні).

Існуючі потужності дозволяють покривати понад 80% попиту (поточного) та випускати 26-28 тисяч пластин на місяць. Однак, як ми зазначали в попередніх оглядах на цю тему, проблема має комплексний характер: РФ відчуває дефіцит рідкісноземельних мінералів (необхідних у виробничому процесі), а так само (що є ключовим) — гостру нестачу кваліфікованих кадрів, яка лише посилилася на тлі міграції частини населення після оголошення мобілізації.

Таким чином, компанії, що працюють, сконцентровані на спробах покрити критичні потреби, насамперед оборонного комплексу. Вони працюють на старому технологічному процесі – можливості виробництва чіпів за технологією 65 нм і нижче критично малі (приблизно 3% від потреб).

Ще одним фактором, що впливає на потенціал, є дефіцит і відсутність власного виробництва літографічного обладнання. За існуючі технологічні лінії точиться боротьба між держкорпораціями, які розраховують направити на себе частину фінансових потоків держпрограм. Так, наприклад, на тлі дефіциту електроніки, Мінпромторг замість сприяння передачі замовлень, подає позов про примусове стягнення боргу (за 2016 рік) з компанії «Крокус Наноэлектроника», що входить до структури «Роснано» (що входила в орбіту впливу «сім’ї» Єльцина). Потенційні покупці компанії від імені виробників чіпів, що працюють (наприклад Мікрон) раптово відмовилися від ідеї поглинання. Таким чином, одним із варіантів погашення «боргу» є продаж технологічних ліній та іншого обладнання для промислового виробництва чипів. Потенційний покупець – «Росатом» (корпорація, яка стрімко йде в орбіту впливу групи Грефа-Кирієнка), який заявляє про плани розвитку виробництва мікроелектроніки. До того ж,  на місяць раніше «Росатом» з російським розробником МЦСТ СП оголосив про створення виробництва процесорів сімейства «Эльбрус». Гроші були, вільних виробничих потужностей не було. Тому позов Мінпромторгу до «Крокуса» став подією, яка сталася у потрібний час, за потрібних умов.

Фактично група технократів намагається увійти і, в перспективі, контролювати інвестиції за програмою розвитку мікроелектроніки в РФ. Це грошовий потік у 3-4 трильйони російських рублів протягом найближчих 5 років. Проте успіх групи Грефа-Кирієнка у цьому напрямі не скасує системних проблем галузі:

• дефіцит технологій;

• дефіцит обладнання;

• дефіцит кваліфікованих кадрів;

• і, як наслідок, дефіцит мікроелектроніки у Росії.

Вихід із ситуації у пошуку зовнішніх партнерів, а на найближчу перспективу – у виробництві та продажі необхідної РФ номенклатури чіпів. А згодом – у постачанні обладнання та допомозі у підготовці персоналу.

Кремль намагається знайти вихід із ситуації у спрямуванні коштів на спільні проєкти щодо «імпортозаміщення» до країн ЄАЕС і зрушити з мертвої точки переговори щодо виробництва чіпів у КНР, або щодо імпорту китайських розробок.

Китай допомагати не поспішає

Раніше в оглядах ми порушували тему китайського напряму. КНР відмовився розміщувати замовлення на виробництво російських процесорів сімейств “КомБат” “Байкал” та “Эльбрус” на своїх виробничих потужностях. Точніше, китайські виробники пообіцяли розглянути прохання у 2023 році. Так само було фактично зупинено постачання до Росії чипів класу military та space.

Водночас китайські компанії активно намагаються увійти на ринок готових рішень до вузлів критичної інфраструктури РФ зі своєю елементною базою. Зокрема, на тендері Сбербанку з оновлення обчислювальних потужностей для своїх мереж і дата-центрів перемогла китайська Huawei. Ця компанія активно пропонує свої рішення на ринку зв’язку (як мобільного, так і захищеного) і ринку споживчої електроніки.

Минулого тижня пройшла інформація про розпорядження Сі Цзіньпіна інтенсифікувати співпрацю з РФ. Частина українських ЗМІ встигла заявити, що таким чином КНР переходить до політики підтримки Росії. Дійсно, Китай має намір інвестувати серйозні гроші у російську економіку та збільшити обсяги торгівлі. Однак, якщо проаналізувати логіку китайської участі, то йдеться  скоріше про прив’язку російської економіки до китайської. Тобто, про перетворення РФ на сателіта КНР. Зокрема:

• Китай має намір інвестувати в транспортну інфраструктуру Росії, але лише за напрямками, які задіяні у програмі «Пояс і Шлях».

• КНР збільшує імпорт товарів із РФ. Але йдеться насамперед про постачання сировини: вуглеводні, добрива, руди, зерно. Причому за цінами, що на 20-30% менше від світових.

• Китай активно працює з розвитком свого експорту, прагнучи зайняти ніші, що звільнилися після відходу європейських та американських компаній. Зокрема, на автомобільному ринку РФ залишилося 15 брендів, з яких 9 китайських. Те саме відбувається в енергетиці, споживчій електроніці, легкій промисловості.

У той же час КНР відмовив Росії у продажу процесорів, що базуються на перспективній китайській архітектурі LoongArch. Примітно, що цю новину повідомили не китайські ЗМІ, а російський «Комерсант» із посиланням на свої джерела у Мінцифри РФ. Процесори Loongson відносяться до продукції подвійного призначення та можуть використовуватися у військовій електроніці. Нібито тому Пекін заборонив постачати їх до «третіх країн». Але при цьому торгівля виробами (ноутбуки, комп’ютери) на китайських торгових майданчиках, орієнтованих на китайського споживача, не припинялася. У цьому випадку маємо черговий вияв китайського підходу до співпраці з Росією — пропонувати свої рішення, а не свої технології. Тобто можна купити ноутбук із сучасним процесором, але не можна купити партію процесорів (з розширеною документацією з архітектури та коду), які за результатами тестів підходять для військових потреб та/або можуть бути використані для розробки власних рішень на їхній базі.

Таким чином, можна стверджувати, що КНР веде політику посилення впливу на російську економіку, перетворення РФ на свій сировинний придаток, але ніяк не поспішає сприяти технологічному розвитку Росії.

А що сусіди з ЄАЕС?

Ще одним напрямом є стимулювання спільних програм з партнерами по ЄАЕС. Одним із таких є Казахстан, який за Токаєва у співпраці з КНР намагається сформувати власну електронну промисловість. Проте реалізація хоч якихось серйозних проєктів у країні впирається у той самий дефіцит кваліфікованих кадрів, обмеженість технологічної бази і… позицію китайських партнерів. Простіше кажучи, до зміни контурів політики КНР на російському напрямку ймовірність навіть організації потоків «сірого імпорту» китайської електроніки через Казахстан є малоймовірною. Тому сьогодні участь казахських компаній – збільшення постачання GPS трекерів на російський ринок.

З Білоруссю ситуація дещо інша. Країна має свою виробничу базу мікроелектроніки. Є щонайменше 5 компаній, які виробляють чіпи за техпроцесом 90 нм і вище. У тому числі є можливість виробляти обмежену номенклатуру елементів класу military (РФ таку можливість втратила на рубежі 2010 року), і що найголовніше, є власне виробництво повного набору обладнання для виробництва чіпів за техпроцесом 65 нм. і вище. А також завершується розробка власного літографічного для виробництва чіпом за техпроцесом від 9 нм. Останні роботи ведуться на білоруському «Планарі» у співпраці з партнерами з КНР — Китай також зацікавлений у наявності альтернативних постачальників технологічних ліній для мікроелектроніки.

РФ активізувала співпрацю з білоруськими підприємствами, що насамперед входять до структури Держвійськпрому. Істотна частина інвестиційного пакету «на імпортозаміщення» в 1,5 млрд доларів, про який нещодавно заявили в Мінську та Москві так само піде на розробки та розвиток потужностей у галузі мікроелектроніки.

Проте більшість контрактів укладається на поставку досить «старих» чіпів на «базовому» техпроцесі 90 нм і від. Найсучасніші розробки білоруські підприємства ведуть у співпраці з КНР. І тут РФ знову впирається у позицію китайської сторони, без згоди якої офіційний Мінськ побоюється укладати з російською стороною контракти на постачання сучасної електроніки та обладнання для її виробництва.

Виходом для РФ може стати спроба «продавити» Лукашенка у треку реалізації «союзних програм» щодо інтеграції, тим паче одна з них передбачає співпрацю в галузі електроніки. У разі якщо РФ викупить білоруський актив (чи створить СП), вона зможе отримати технології і виробничу базу разом із персоналом. Проте оскільки в Мінську не поспішають погоджуватися, ця тема безсумнівно стане одним із пунктів переговорів Лукашенка та Путіна 19 грудня.