Олександр Чебаненко, експерт програми реформування правоохоронної та судової систем UIF назвав основні кроки з боку держави для проведення реальної деолігархації ЗМІ.
Інформація – це влада. Тому великі гроші і ЗМІ завжди йшли пліч-о-пліч. В таких країнах, як, наприклад, Велика Британія та США, ця зв’язка особливо показова. В США майже 1,5 тисячі газет, 6 тисяч журналів, 10 тисяч радіостанцій та 3 тисячі телевізійних каналів належать всього п’яти міжнародним корпораціям – гігантам. В Великій Британії відбір більшості кандидатур майбутніх прем’єр-міністрів, вступ в Першу світову війну та у війну в Іраці напряму пов’язують з фігурами двох медіабаронів – власників абсолютної більшості засобів медіа (Норткліфа та Мердока відповідно).
Аналогічна ситуація, звичайно, в значно менших масштабах, існує і в Україні. Тільки в нас вона значно погіршена неринковими стосунками між ЗМІ та їх власниками.
Підконтрольність ЗМІ тому чи іншому грошовому мішку протирічить базовим принципам їх існування – незалежності та об’єктивності.
В ідеалі – позбутися цього в максимально можливому ступеню. Це – надважке завдання, враховуючи, що ринок ЗМІ в Україні фактично відсутній, а більшість з медіа існують лише завдяки вливанням фінансово-промислових груп в обмін на обслуговування їх інтересів.
Спроби встановлення хоча б відносної незалежності ЗМІ в країнах, що орієнтуються (чи які про це заявляють) на ідеали демократії, проводяться постійно. І Україна – не виняток.
І ось, спочатку команда нового президента, а потім вже і представники однієї з політичних сил заявили про бажання розробити законопроекти про деолігархацію ЗМІ. Головна, спільна для них, озвучена теза – власник не повинен мати можливості впливати на редакційну політику ЗМІ.
Можна запропонувати розглянути основні можливі кроки з боку держави для проведення реальної деолігархації ЗМІ.
- Корпоративні:
– забезпечення прозорості структури власності, включаючи розкриття кінцевих бенефіціарів;
– обмеження монополізації та перехресного володіння (заборона одному власнику чи групі зв’язаних осіб водночас володіти корпоративною часткою більше ніж певний розмір (наприклад, 20%) в ЗМІ у більш як одному секторі національних ЗМІ);
– забезпечення прозорості структури управління та фінансування;
– обов’язковість наявності колективних органів управління в ЗМІ, представництво журналістів та редакторів в них на рівні не менше ніж, наприклад, 75%.
- Прозорість та доступність до інформації щодо ЗМІ:
– реформування чинного законодавства щодо доступу до інформації;
– обов’язковість публічної звітності ЗМІ про структуру власності, управління та фінансування – щорічно та напередодні виборів.
3. Трудові:
– обов’язковість підписання в ЗМІ колективних трудових угод (з обов’язковим умовами про заборону керівництву ЗМІ на необґрунтовані звільнення журналістів та редакторів, погіршення оплати праці та соціального забезпечення тощо).
- Фінансові:
– введення на законодавчому рівні обмеження щодо розміру відшкодування з боку ЗМІ – для запобігання їх ліквідації на замовлення;
– фінансова підтримка (при наявності) з боку держави – виключно на підставі однакових та твердих і об’єктивних критеріїв.
- Обов’язковість укладання угод про невтручання в редакційну політику з власниками.
- Обмеження прав держави (органам місцевого самоврядування) на втручання у роботу ЗМІ.
- Запровадження різних видів реальної відповідальності за виконання вказаних вище умов.
Головне застереження – не плутати деолігархацію з експропріацією, тобто незаконним “звільненням” олігархів від будь-яких прав власності, включаючи ЗМІ. Це приведе лише до посилення протистояння в суспільстві та втрати чи не останньої можливості для України приєднатися до клубу цивілізованих країн.
І наостаннє – необхідно якомога швидше прийняття повноцінного законодавства щодо лобіювання – для забезпечення більшої прозорості та професійності стосунків, в тому числі, в цій галузі.
Олександр Чебаненко, експерт програми реформування правоохоронної та судової систем UIF