Експерт Ігар Тишкевич вважає, що маневри “Захід-2017” набули форму напівприхованого протистояння між Росією та Білоруссю.
Навчання “Захід-2017”, до яких була прикута увага преси та політиків цілого регіону, закінчилися, російські війська залишають Білорусь, офіційні особи оголосили про успішну реалізацію сценарію маневрів. Однак є те, що “залишилося за кадром”: процеси, які відбулися в білорусько-російських відносинах на тлі навчань і залишися поза пильною увагою ЗМІ.
Росія на тлі “Заходу” провела кілька атак в інформаційному полі, а Білорусь не надто затягувала з асиметричними відповідями. Динаміка процесів, підвищення ставок у грі та різкість реакцій дозволяють стверджувати, що навчання союзників стали новим яблуком розбрату між Мінськом і Москвою.
Події до “Заходу” та початок інформаційної гри
Білорусь не підтримала Російську Федерацію в її “українських операціях”, що призвело до, м’яко кажучи, роздратування в Кремлі. На початку 2014 року, поки були надії на швидкий успіх в Україні, Москва не звертала на це уваги, а до осені створити ще одну точку напруги в регіоні (зокрема там, де проходили переговори) дозволити собі вже не могла. Залишалася можливість впливати політично, використовуючи свою сильну позицію в білоруському інформаційному просторі. Але такі атаки мали лише частковий успіх, а “накатка” 2016 року напередодні парламентських виборів була нейтралізована через винесення білорусами російського прапора па паралімпіаді в Ріо, — ця проста акція зробила вкрай недоречною інформаційну атаку під час парламентських виборів в Білорусі. На зміну критиці “зрадника Лукашенка” за три дні до початку голосування прийшли “сльози розчулення”, а закінчилося все одами “союзникам” за тиждень після підведення важливих для Лукашенка підсумків.
Ще однією проблемою для Росії була повна відсутність у Білорусі значних проросійських рухів. На тлі “дружби” з сусідом Лукашенко дуже ревниво ставиться до спроб створити більш-менш потужну силу, орієнтовану на “союзника”. Якщо до умовно “прозахідної” опозиції починають застосовуватися репресії проти лідерів, то для “просхідних” груп спецслужби працювали на знищення структури як такої. Як жартують в Білорусі, “любити Росію в нашій країні може лише одна людина — а решта діють в зазначених межах”. У 2009-2011 і в 2014-2015 роках серед керівництва Білорусі були проведені серйозні кадрові перестановки, внаслідок яких багато впливових осіб, що мали підтримку Кремля, позбулися своїх посад. Більш докладно логіка розвитку подій і навіть схема впливів в оточенні Лукашенка описані у великій доповіді Українського Інституту Майбутнього “Білорусь: стан, загрози, можливості взаємодії”.
Тим часом політика офіційного Мінська з 2014 року була спрямована на розвиток співпраці з Києвом і нормалізацію відносин з ЄС і США. Про розрив з РФ говорити, звичайно, не доводиться — Білорусь критично залежить від імпорту російської нафти та російського ринку як місця збуту своєї продукції (на неї припадає від 37 до 42% білоруського експорту). Проте озвучені й зафіксовані в затверджених планах уряду цілі, спрямовані на урівноваження до 2020 року дисбалансів імпорту та експорту за “третиною” на частку ЄС із США, ЄАЕС і країн “Далекої дуги” (країни, що розвиваються) — тривожний сигнал для Кремля, оскільки економіка — чи не єдиний доступний для нього важіль тиску на Мінськ.
Варто зазначити, що аналогічна ситуація вже спостерігалася в 2008-2010 роках, коли Білорусь, працюючи над зближенням із Заходом, відмовилася визнавати Абхазію та Південну Осетію, попри настійні прохання Росії. В економіці тоді відбувалися аналогічні зміни — країна зробила ривок у рейтингу Doing Budiness Всесвітнього Банку, а Мінськ не прагнув входити до Митного Союзу на умовах Москви. Тоді через інформаційне розгойдування напередодні президентських виборів вдалося викликати нервову реакцію Лукашенка та спровокувати його на силовий розгін акцій протесту (деякі білоруські аналітики вважають, що брутальний розгін був спровокований проросійськими силами як серед учасників протесту, так і серед силовиків). В результаті Білорусь потрапила під посилення санкцій із боку ЄС і Росія змогла настояти на підписання документів про створення Митного Союзу.
Ми ж повернемося до справ сьогодні. У чутливій темі “альтернатив для Мінська” знайшлося місце й для українських ініціатив. Восени 2016 років Київ запропонував Мінську спільні проекти, серед яких, зокрема, були:
Перші два напрями в перспективі здатні істотно зменшити залежність Білорусі від Росії (і збільшити цінність України як партнера) як у постачанні сировини, так і в логістиці експортного постачання. Третій напрям посилює обороноздатність України та дає альтернативи пошуку партнерів для підприємств білоруського ВПК.
На тлі неприємних для неї тенденцій, ближче до листопада 2016 року Росія почала нову серію інформаційних атак на Білорусь. Тільки, на відміну від попередніх спроб, ареною для більшості “вкидань” став інформаційний простір третіх країн, насамперед України. Білоруські медіа в цьому випадку лише ретранслювали відгомони суперечок сусідів. Основні тези були щодо навчань “Захід” і військового співробітництва двох країн:
Про те, що це був інформаційний “вкид”, говорить алгоритм появи теми в широкому обговоренні. Спочатку дається інформація на російських офіційних ресурсах (вагони, законопроект Путіна), потім передруковується в блогах, на кількох російських “аналітичних” ресурсах (зокрема з сумнівною репутацією). І вже далі тему підхоплює декілька серйозних видань або “лідерів громадської думки”. Після цього тема живе сама собою. Весь цей час російські ЗМІ й офіційні особи мовчать, а перша реакція з’являється “у відповідь” на інформацію, розміщену вже в українських або західних медіа.
Перед початком навчань РФ від інформаційних атак переходить до прямих провокацій:
Аудиторія інформаційних атак
Говорячи про цільову аудиторію інформаційних атак, складно виділити одну країну. Шум із приводу навчань (і не тільки) має кілька цілей і кілька цільових груп:
Білоруська відповідь і підвищення ставок
Білоруський режим так-сяк навчився працювати з інформаційним тиском Російської Федерації, організовуючи точкові акції для того, щоб звернутися до “гордості” і емоцій, завдяки чому час від часу Лукашенку вдається зупинити інформаційні атаки через поребрик.
Але в кінці 2016 і в 2017 році Білорусь “проспала” початок атак і продемонструвала нездатність різко, швидко реагувати в інформаційному полі інших держав, зокрема України
Мінськ також не міг собі дозволити різкої антиросійської риторики, звинувачень “союзника” в інформаційних атаках (принаймні до брифінгу МО Білорусі 14 вересня з приводу згаданого вище повідомлення на сайті російського МО), але це не означає, що білоруська сторона нічого не робила.
Білоруську відповідь можна з повною впевненістю назвати “асиметричною”. Якщо говорити безпосередньо про навчання “Захід-2017”, то було зроблено наступне:
Але цим справа не обмежилася. Помітивши, що РФ працює над створенням проросійських груп за допомогою православної церкви, яка користується в Білорусі закріпленими законодавчо привілеями, Мінськ послав клірові недвозначні сигнали:
Священики натяки зрозуміли та Білоруський екзархат РПЦ (православна церква в Білорусі не має самостійного статусу) заявив про безумовну підтримку державності Республіки Білорусь. А 18 вересня на цій же підставі учасникам “аврозабігу-хресної ходи” “Велика Росія”було відмовлено в проведенні молебню. Як зазначив голова синодального інформаційного відділу БПЦ протоієрей Сергій Лепін, “ми уникаємо тих, хто не визнає самостійність нашої держави”.
Але найбільш різкою була реакція офіційного Мінська на провокацію з Павлом Грибом. Ще на початку інформаційної атаки у західному напрямі в грудні 2016 року в Білорусі була затримана вся місцева редакція російського ресурсу “Регнум.ру”. А 29 серпня, в розпал кризи з викраденням українця Мінськ посилає Москві недвозначний сигнал: усім трьом затриманим висунуто максимально серйозне з можливих звинувачень — розпалювання міжнаціональної ворожнечі групою осіб до передбаченої КК санкцією від 5 до 12 років позбавлення волі. Щодо четвертого “редактора білоруського напряму” Юрія Баранчика, що перебуває в Москві, оголошується міжнародний розшук.
І, нарешті, вінцем усього стала відмова Лукашенка від попередніх планів інспектувати разом із Путіним війська на одному з російських полігонів. Спочатку це було заплановано на 16 вересня. 18 вересня російський президент без присутності хоч дещо значущих гостей із Білорусі спостерігав за навчаннями на полігоні “Лужский” під Санкт-Петербургом. Лукашенко ж інспектував війська 20 вересня в Білорусі, також в гордій самотності — “союзника” при ньому представляв аж цілий посол РФ. При цьому Лукашенко не впустив можливості потролити російського колегу, згадавши про інцидент із вертольотами на “Лужском”: “якщо снаряд в одне місце — двох відразу не стане” — пожартував білоруський президент, говорячи про причини відсутності союзника на полігоні.
Таким чином, навчання “Захід 2017” стали першими маневрами, під час яких керівники Білорусі та Росії демонстративно не приїхали “в гості” один до одного. Замість демонстрації єдності, спільні маневри стали маневрами розбрату, особливо, якщо звернути увагу на те, що відбувалися навколо цих події.
РФ не досягла своєї мети перешкодити розвитку білорусько-українських економічних проектів. Російська пропаганда також дала збій в білоруському напрямі, де Мінськ підвищив ставки та послав недвозначні сигнали у вигляді арештів і посадок. А значить, упродовж найближчих місяців можна очікувати новий виток інформаційних атак, що неминуче зачепить український медіапростір.
Джерело: інформаційний портал “ЛІГА.net”.