І не друг, і не ворог, а так. Слідами зустрічі Порошенка та Лукашенка

У Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф, 26 квітня, відбулася зустріч Лукашенка та Порошенка.

Точніше, дві зустрічі. Одна, яку з задоволенням обговорюють українські журналісти, – у Чорнобилі. Біля 4-го енергоблоку президенти обмінялися красивими словами, поспілкувалися з пресою. ЗМІ розібрали виступи на цитати – з’явилася і «вісь добра», і «білоруси приїдуть в Україну на тракторі». Були експерти, які встигли заявити, що своїм виступом Порошенко нібито «загнав свого колегу в кут».

Дійсно важливі події пройшли дещо пізніше, уже на білоруській території – у селі Лясковичі. Там, подалі від чужих очей, президенти обговорювали теми торгово-економічного та політичного співробітництва. Ось ця частина набагато цікавіша й важливіша, аніж безліч красивих слів і крилатих фраз.

Що обговорювали президенти

Білорусь – досить важливий торговий партнер для України. Більш того, ураховуючи, наприклад, критичну залежність Києва від білоруських поставок нафтопродуктів, важливий не тільки в економічному плані, але і як умова забезпечення національної безпеки. На цьому тлі «замирення» Мінська та Москви, яке проявилося в закінченні півторарічної нафтогазової війни, викликає в Україні певну тривогу – чи не було в умовах компромісу додаткових запитань.

Мінськ сьогодні працює над урівноваженням балансу зовнішньої торгівлі. В планах уряду (прийнятих та опублікованих) – довести співвідношення РФ-ЄС-країни «далекої дуги» до формули 30-30-30 (сьогодні на РФ припадає понад 47% експорту). В таких умовах Український ринок є ключовим: з одного боку – це заміщення російського по ряду товарних груп. З іншого, завдяки відпрацьованій схемі «легалізації» продукції як товару чужої країни – вихід на ринки ЄС по товарних групах, на які діють (або можуть бути введені) різного роду обмеження (обсяги, підвищені мита і так далі).

Якщо схематично позначити інтереси сторін, то для України в переговорах були важливі теми:

• безпека;

• надійний імпорт критично важливих товарних груп;

• наукова та науково-технічна кооперація;

• використання Білорусі як посередника в торгівлі з РФ.

Для Республіки Білорусь:

• ринок збуту білоруської продукції;

• розширення складальних потужностей на території України (сьогодні працюють щонайменше 5 СП, які виробляють продукцію від тракторів до військових вантажівок);

• наукова кооперація;

• транзит і, можливо, видобуток нафти;

• використання України як посередника для виходу на ринки ЄС.

Окремою темою стоїть розвиток військово-промислової кооперації. Недарма нові посли в Мінську та Києві, крім великого дипломатичного досвіду, мають ще одну спільну сторінку в біографії – обидва під час дипломатичної служби займалися питаннями військового співробітництва, просуванням продукції ВПК своїх країн.

Варто згадати також успішні пропозиції української сторони на осінньому засіданні міжурядової комісії з розвитку торгово-економічного співробітництва. Київ зробив Мінську низку дуже привабливих пропозицій. Зокрема:

• транспортування нафти для білоруських НПЗ трубопроводом Одеса-Броди;

• інтенсифікація робіт по відновленню річкового шляху з Чорного моря в Балтійське (принаймні до верховин Березини, Дніпра і по Прип’яті, Дніпробузькому каналу до Бреста;

• сприяння створенню СП з виробництва автомобільної та іншої техніки на території України.

Були пропозиції й у сфері ВПК, але про такі речі краще говорити після офіційного релізу результатів.

Теми для обговорення були важливі. І, що примітно, обидва президенти, судячи з їхнього вигляду, залишилися задоволені обговоренням. Прес-служби керівників держав виявилися напрочуд небагатослівними. Начебто обидва керівники витратили добу тільки на те, щоб наговорити один одному компліментів та сходити до церкви.

Але й небагато того, що пройшло в ЗМІ, дозволяє робити висновки. Особливе згадування про низку перспективних проектів і розвиток співробітництва в транспортно-логістичній сфері, виходячи з попередньої історії відносин, може свідчити про подальшу роботу над річковим транспортом, використанням Білоруссю потужностей українських портів.

Згадування про нафтохімічну галузь поряд з логістикою залишає надії на те, що, незважаючи на збільшення поставок російської нафти на білоруські НПЗ, Мінськ не відмовляється від проекту пошуку альтернативних постачальників. Окрім того, білоруські підприємства вже беруть участь (поки як підрядники) в розвитку українського нафто- та газовидобутку. Білорусь у 2016 році висловлювала готовність самостійно проводити й розвідку, і видобуток на українських теренах. Якщо це станеться в 2017 році – це буде дійсно знаковою подією для обох країн.

Створення спільних підприємств, на яких робили акценти обидва президенти, використовується країнами не лише як майданчик для збирання білоруської техніки, але і як можливість обходу російських торгових обмежень із важливих для економіки товарними групами (як, наприклад, автокомпоненти, яких завозиться в Україну набагато більше, ніж потрібно для виробничого циклу).

Окремим рядком варто згадати зацікавленість Білорусі в покупці, як сказав Лукашенко, «продукції рослинництва та тваринництва». Дивно, але Білорусь, яка є експортером сільгосппродукції, уже другий рік купує аналогічні товарні групи в Україні. Природно, я далекий від того, щоб звинувачувати свою Батьківщину в перепродажу, наприклад, українських сирів у РФ. Можливо, білоруси просто завалюють Росію власною продукцією, а замість цього їдять українське. Як це, наприклад, відбувається з білоруським лососем, мідіями або продукцією «рослинництва» – ківі, папайа, ананасами.

Таким чином, зустріч президентів двох країн дала відразу кілька напрямків, за якими найближчим часом можна очікувати цікавих новин:

• нафтогазова галузь України: розвідка, видобуток, транспортування;

• сільськогосподарська кооперація двох країн;

• поява нової української автомобільної та спеціальної техніки. Чим чорт не жартує – і на БелАЗ можна причепити табличку «made in Ukraine».

Окремою темою залишається область ВПК. Наприклад, Білорусь у 2017 році представить прийняті на озброєння легкоброньовані машини. Стоїть питання глибокої модернізації парку БТР (або створення своїх) – Україна має прекрасний досвід. З іншого боку, Україна стоїть перед необхідністю створення власного парку безпілотників, розвитку засобів РЕБ, роботи у сфері військової оптики і, природно, транспорту (серед якого– спеціалізовані тягачі) – у цих сферах Білорусі вже є чим похвалитися.

Політичні заяви, недружні сигнали

Перед зустріччю чув думки про необхідність обговорення гучних заяв Лукашенка, серед яких – використання України як негативного прикладу для залякування власного населення.

Цього не було. Як немає і «дружби». Обидва президенти розуміють, що гучні заяви, крики про небезпеку або навпаки «братерську дружбу» – продукт для дорослих дітей – дорослих людей, які до сих пір вірять у казки.

Обидва президенти приїхали на зустріч заради власних інтересів та інтересів своїх країн. У таких контактах важливо показати, чим ти вигідний співрозмовнику, чому саме з тобою потрібно мати справу. Інтерес, вигода, розуміння цілей – ці речі тримають набагато міцніше, ніж сторазове публічне обзивання «друзями» або «братами». Судячи з усього, Порошенко та Лукашенко змогли зацікавити один одного.