Війна в Україні: позиція та інтереси зовнішніх гравців. Індія

І. Позиція Індії щодо війни в Україні

З початком російського вторгнення в Україну Індія офіційно зайняла нейтральну позицію. З одного боку, країна відкрито не підтримує російську агресію, і закликає до негайного припинення бойових дій та вирішення конфлікту дипломатичними методами. З іншого боку, Індія уникає відкритої критики дій РФ, а також відмовляється приєднуватися до західних санкцій або ж запроваджувати свої.

Коротко, політичну позицію Індії можна звести до декількох ключових тез:

• Війна між РФ та Україною має вирішуватися дипломатичним шляхом і на переговорах, в тому числі прямих переговорах президентів РФ та України;
• Поважати треба територіальну цілісність та суверенітет всіх країн-членів ООН, як і міжнародне право;
• Зміна регіонального або глобального балансу сил зброєю неприпустима, порядок, заснований на правилах, має втриматися;
• Нейтралітет — це суверенне право будь-якої країни.

 

          Під час голосування у Генасамблеї ООН 2 та 24 березня за резолюції, які засуджували дії РФ та вимагали негайного виведення російських військ з території України, Індія утрималася від голосування, пояснюючи це необхідністю поважати суверенітет і територіальну цілісність усіх країн та дотримуватися Статуту ООН. Іншими словами, утримання від голосування — це суверенне право Індії, яким вона скористалася. Те саме відбулося ще 26 лютого під час голосування за аналогічну резолюцію у Раді Безпеки ООН.

          У політичних комунікаціях Індія намагається тримати зв’язок з обома сторонами, але більше з Росією. Вже 24 лютого після початку війни прем’єр-міністр Індії здійснив телефонний дзвінок у Москву та поговорив з В. Путіним, закликавши його до негайного припинення насилля шляхом діалогу. З президентом України індійський лідер поспілкувався через 2 дні і висловив готовність сприяти мирним зусиллям. Пізніше, у Моді було ще дві розмови з Путіним 2 та 7 березня, і ще одна з В. Зеленським — 7 березня. Ключові меседжі були ті ж самі — дипломатія та діалог мають завершити війну, а особливо — прямий діалог між президентами.

          Усі чотири вищезгадані ключові меседжі, які формують політичну позицію Індії щодо війни в Україні, постійно згадувалися індійськими високопосадовцями за останні 2 місяці на різних заходах всередині країни, зокрема під час парламентських слухань і виступів.

          15 березня міністр закордонних справ Індії Субраманьям Джайшанкар, виступаючи у нижній палаті парламенту із доповіддю “Ситуація в Україні” зазначив, що “першопричини конфлікту комплексні та стосуються цілої низки питань, таких як безпекова архітектура, політичне управління т міждержавна політика…. Для вирішення цього конфлікту немає іншого шляху, крім дипломатії та діалогу”. Пізніше, 6 квітня, під час парламентської дискусії голова МЗС зазначив, що Індія рішуче виступає проти війни, оскільки “жодне питання не можна вирішити шляхом пролиття крові та ціною невинних жертв”. Він також висловив стурбованість тим, що сталося у Бучі під Києвом, і закликав до міжнародного незалежного розслідування цих подій. Наприкінці він знову зазначив, що конфлікт може бути вирішений діалогом і дипломатією, у тому числі на рівні двох президентів: “Сучасний глобальний порядок побудований на Статуті ООН, на повазі до міжнародного права, до суверенітету та територіальної цілісності всіх держав…Це наша принципова позиція, яку ми послідовно просуваємо на міжнародних форумах, у тому числі в ООН”.

          Чотири вищезгадані тези так само піднімалися під час заяв офіційних осіб Індії на зустрічах із колегами з інших країн. Так, під час спільної прес-конференції з японським колегою 20 березня, прем’єр-міністр Нарендра Моді зазначив, що конфлікт необхідно вирішити мирним шляхом на основі норм міжнародного права. В опублікованій спільній заяві обидва прем’єри підкреслювали, що сучасний глобальний порядок побудований на Статуті ООН, міжнародному праві та повазі до суверенітету і територіальної цілісності держав, і закликали до негайного припинення насилля і зазначали, що немає іншого вибору, окрім шляху діалогу та дипломатії. Обидва прем’єри також заявили, що будь-яка спроба в односторонньому порядку змінити силовими методами статус-кво є неприйнятним не тільки відносно Індо-Тихоокеанського регіону, але й у будь-якій іншій частині світу.

          11 квітня, під час віртуальної зустрічі між прем’єр-міністром Індії та президентом США, перший знову повторив традиційні тези, і не став змінювати свою офіційну риторику, попри заклики американського лідера зайняти більш жорстку позицію щодо РФ. А після зустрічі, міністр закордонних справ Індії, відповідаючи на критичні питання журналістів, роздратовано зазначив, що у питаннях тісної співпраці з Росією варто краще поглянути на Європу, аніж на Індію. За його словами, позиція офіційного Делі дуже проста: “ми проти конфлікту, ми за діалог і дипломатію, і ми можемо зробити все, щоб від нас залежить, щоб цьому посприяти”. У ході цієї ж зустрічі двох делегацій, голова індійського МЗС також розкрив більше і вищезгадану четверту складову індійської позиції, зокрема у цій фразі: “Ми спостерігаємо за тим, що відбувається у світі і, як будь-яка інша країна, самостійно аналізуємо ситуацію і робимо власні висновки. Повірте мені, у нас достатньо добре розуміння того, що є нашими інтересами і як їх просувати та захищати […]. Світ змінюється, світ змінюватиметься й надалі, а наша професійна задача полягатиме у тому, щоб за цим ретельно стежити і думати над тим, як краще захищати свої інтереси у цьому контексті”.

          Попри нейтральну позицію Індії щодо війни в Україні, яку індійська влада дуже жорстко і активну обстоює, країна бере участь у наданні гуманітарної допомоги Україні практично з перших тижнів російського вторгнення. Зокрема, 2 березня Національна група з реагування на надзвичайні ситуації (NDRF) відправила в Україну перший гуманітарний вантаж з ліками, теплим одягом та палатками багатоцільового використання. Починаючи з березня, за запитом українського уряду, Індія почала направляти гуманітарну допомогу у Польщу та Румунію, звідки її забирають в Україну.

          Сама по собі, політична позиція індійської влади відносно війни РФ та України формується за рахунок чотирьох основних компонентів:

1. Усталеного сприйняття у масовій свідомості індійців Росії як “старого друга” із ностальгічно-позитивними згадками індійсько-радянської дружби та партнерства;
2. Негативним сприйняттям західної політики та в цілому антизахідних настроїв серед значної частини суспільства на противагу РФ, яка не асоціюється з такими проблемами, як втручання у внутрішні справи, імперіалізм, критика за порушення прав людини тощо;
3. Домінуванням більш консервативного і реалістичного погляду на світову політику та міжнародні процеси, в тому числі із екстраполюванням ситуації на свої проблеми. Умовно кажучи, це зводиться до питання “Чому Заходу можна здійснювати інтервенції з політичною метою, а Росії — не можна?”;
4. Нечітким та незрозумілим до кінця образом України для індійського суспільства та еліт, низької геостратегічної цінності України для Індії як партнера та усталеного іміджу України як “відверто проамериканської держави”, яку використовують у проксі-війні проти РФ.

 

 II. Наслідки війни в Україні для Індії

По-перше, російсько-українська війна створює для Індії потенційно небезпечний прецедент. Проголошення незалежності сепаратистських псевдореспублік ДНР та ЛНР, визнання його з боку РФ та повномасштабне вторгнення 24 лютого можуть стати негативним прикладом для країн-сусідів, які мають територіальні суперечки з Індією – для Пакистану, насамперед, підтримуваного Китаєм, який також має низку територіальних претензій до Індії. Першочергово, це стосується «кашмірського» питання. Більшість населення регіону (60% якого належить Індії, 30% – Пакистану, 10% – Китаю) – мусульмани. У самому Кашмірі існують сили, які виступають за незалежність або широку автономію штату у складі Індії чи Пакистану. При цьому, Пакистан активно підтримує антиіндійських сепаратистів та бойовиків в тій частині Кашміру, яка контролюється індійським урядом, що потенційно може призвести до спалаху антиурядових протестів з метою або здобути незалежність, або ж увійти до складу Пакистану. Приклади ДНР та ЛНР і спроби РФ створити “більш справедливу” на їхню думку оперативну реальність на місцях силою зброї потенційно збільшує напругу у таких регіонах, як Південна Азія, де існує чимало невирішених територіальних та інших суперечок, спалах яких стримувався певними правилами та глобальними гравцями.

По-друге, російсько-українська війна призвела до загострення протистояння між США та Китаєм, і посилює тренд на мілітаризацію, який вже фіксують в Азійсько–Тихоокеанському регіоні декілька років поспіль. Переозброюються швидкими темпами як Китай, так і американські союзники в Азії, насамперед — Південна Корея, Австралія та Японія.

Наприклад, оборонний бюджет Китаю щороку зростає, і на 2022-й рік сягнув $ 229 млрд, на 7% більше минулорічного. У країні провели успішні випробування гіперзвукових ракет, а також готуються спустити на воду вже третій авіаносець власного виробництва. Південна Корея почала переозброюватися і закупати озброєння у США після того, як адміністрація Дж. Байдена скасувала усі обмеження на розвиток Кореєю власної ракетної програми, які США запровадили у 1979 році, щоб запобігти гонці ракетних озброєнь між двома Кореями. Одразу після скасування обмежень, офіційний Сеул заявив про успішне випробування балістичної ракети, яку запускають з підводних човнів. Після обрання нового прем’єр-міністра у жовтні 2021 року, у Японії анонсували збільшення власного військового бюджету до понад 2% ВВП, вперше з часів Другої Світової війни, а також поправки до післявоєнної Конституції, що дозволили б Японії розвивати “можливості для завдання ударів по військових базах противника”. Крім того, почалися дискусії про закупівлю у США нової партії F-35. Навіть Індонезія, яка намагається балансувати між США та Китаєм, ще минулого року оголосила про програму модернізації Збройних сил, і планує вкласти в це $ 125 млрд з червня цього року.

Зрозуміло, що подібна тенденція стосується й Індії, яка має амбіції та невирішені територіальні суперечки з сусідами. У 2017-2021 роках Індія була одним з найбільших у світі імпортерів озброєння, займаючи 11% світового ринку, на одному рівні з Саудівською Аравією. Однак чимало військової техніки Індії все ще радянського або російського виробництва. На Індію припадає майже третина усього російського експорту озброєнь. У 2016-2020 роках Росія поставила Індії озброєння на загальну суму в $ 6,6 млрд. Оскільки війна в Україні посилює загальносвітову воєнну напругу, це підштовхує країни до більш активного переозброєння. Для Індії це як велика можливість, так і ризик, враховуючи вибухонебезпечність регіону, в якому вони перебувають.

По-третє, війна в Україні створила певні перешкоди для зовнішньоторговельних та фінансових операцій Індії з РФ. Західні санкції, особливо відключення низки російських банків від системи SWIFT, ускладнили двосторонні платежі. Але при цьому, змусили країни активніше просуватися у напрямку переведення своєї торгівлі на розрахунки в національних валютах.

По-четверте, війна в Україні поляризувала світ, і поставила Індію, як і багато інших країн Сходу та Півдня, у ситуацію жорсткого політико-ідеологічного вибору, який вони не бажають робити. У випадку Індії, офіційний Делі не хоче розривати торгово-економічні та енергетичні зв’язки з Росією, а також військово-технічну співпрацю, вважаючи її частиною власної суверенної зовнішньої політики, яка заснована на принципі недопущення монополії одного глобального гравця і максимальному розширенні присутності Індії у світі. Тепер же, Індія перебуває під політичним тиском з боку США та їхніх союзників в Азії, які вимагають від Делі стати на бік Вашингтона та Заходу у протистоянні з Росією, а у ширшому розумінні (у чому впевнені індійські політики) й у протидії Китаю на наступні десятиліття.

У Індії є декілька вагомих причин, через які вони не бажають звужувати свою зовнішню політику до вибору однієї зі сторін.

Перша причина — відсутність повної довіри до західної політики та бажання займати окрему, самодостатню позицію у міжнародних справах. Нинішні владні еліти в Делі дотримуються більш право-консервативного, прагматично-реалістичного політичного курсу, і вважають його противагою ціннісно-орієнтованій політиці країн США та ЄС, під якою, на їхню думку, насправді ховається та ж сама Realpolitik. Війна в Україні розглядається як яскравий приклад подібних “подвійних стандартів”, а відтак існує сильне ідейно-культурне та політичне неприйняття закликів Заходу приєднатися до антиросійських дій. Як висловився колишній міністр закордонних справ Індії Канвал Сібал “Чому Індія має платити за безглузді спроби США втягнути Україну до НАТО? Американські санкції шкодять нам, і ми при цьому маємо їх підтримувати?”.

Друга причина — небажання йти у фарватері США в якості “молодшого партнера”, якого втягують у глобальне протистояння. В Індії вважають, що мають суверенне право будувати власні плани як щодо РФ, так і щодо стратегічного протистояння з Китаєм, безумовно, у партнерстві із Заходом, але не під його кураторством. Окрім цього, Індія, як і багато країн Азії, готуються до неминучого переходу від однополярної американської системи міжнародних відносин до світу багатополярного, пост-американського та багато в чому “азійського”, особливо після того, як США взяли курс на поступове зменшення глобальної залученості у деякі регіональні справи, і сконцентрувалися на внутрішніх проблемах.

Третя причина — бажання уникнути спалаху великого конфлікту з Китаєм через політико-ідеологічну поляризацію і поглиблення розколу між Заходом і Сходом. Сполучені Штати, для яких КНР лишається головним геостратегічним суперником на наступні десятиліття, на тлі війни в Україні намагаються тиснути на союзників, мобілізуючи їх на боротьбу не лише з Росією, але й з Китаєм. Для офіційного Делі швидка ескалація, яка може наступити в результаті безпрецедентного зростання міжнародної напруги (а саме це відбувається, на їхню думку, на тлі війни в Україні) не відповідає їхнім інтересам, враховуючи асиметрію у балансі сил між Індією і КНР на користь Пекіна. А це зруйнує регіональний баланс сил, який поки що в цілому влаштовує Індію, в умовах якого вони можуть й надалі розвиватися і модернізуватися.

Тому не дивно, що окрім спроби балансувати між позиціями різних сторін, Індія також не поспішає приєднуватися до зусиль США, спрямованих на активну протидію не лише РФ, але й КНР. Цим зумовлений візит 25 березня до Індії міністра закордонних справ КНР Ван І, перший за 2 роки. У ході переговорів з індійською стороною, китайський міністр наголосив що Китай та Індія – дві найдавніші світові цивілізації, два центральні центри сили, які просувають багатополярність в якості основи світового устрою, економічну глобалізацію, цивілізаційне різноманіття та демократизацію міжнародних відносин. Ван І закликав зміцнювати двосторонню комунікацію та координувати позиції щодо захисту своїх інтересів. Важливо те, що китайська сторона закликала вирішити прикордонну суперечку, «яка не повинна впливати на загальний розвиток двосторонніх відносин». При цьому обидві сторони визнали необхідність дотримуватися принципу мультилатералізму, дотримуватися Статуту ООН та міжнародного права та вирішувати суперечки мирним шляхом за допомогою діалогу. Китай, видається, розцінив нейтральну позицію Індії щодо російсько-української війни як свідчення розбіжностей між Індією та Заходом (США) та вірогідно побачив у цьому «вікно можливостей» для того, аби перетягнути Індію на свій бік. Водночас, у Делі цей візит побачили як можливість зберегти комунікацію з Пекіном і не провокувати ескалацію, до якої регіон не готовий.

По-п’яте, війна в Україні створює серйозний дискомфорт у відносинах між Індією і країнами Заходу. Нейтральна позиція офіційного Делі не завжди знаходить розуміння та підтримку на Заході, і навпаки: наполегливі заклики Заходу до Індії зайняти чітку сторону дратують індійську владу. Це потенційно погіршує стосунки між партнерами, які за останній час дуже суттєво просунулися, як у питаннях військово-технологічної співпраці, так і у регіональній політиці. Поляризація в результаті війни в Україні створила атмосферу, в якій Індії та країнам Заходу стало складніше спілкуватися. Своєю чергою, це не дозволяє їм поглиблювати партнерство у багатосторонніх форматах, які були створені на противагу китайській експансії, наприклад Чотиристороннього діалогу з питань безпеки (QUAD). Зокрема, під час зустрічі країн-учасниць QUAD наприкінці березня заяви прем’єр-міністра Індії Нарендри Моді дуже контрастували із заявами його колег з Австралії, США та Японії, які засуджували РФ та закликали Делі зробити те саме. На початку березня західні медіа навіть писали про те, що США можуть запровадити санкції проти Індії за імпорт російського озброєння, хоча пізніше ця тема зникла з медіа простору. Після візиту в Делі міністра закордонних справ РФ С. Лаврова, США розкритикували позицію Індії, заявивши, що вони “розчаровані нею”. Президент США Джо Байден особисто наголошував на тому, що позиція Індії, з поміж усіх союзників Вашингтона, є “дещо хиткою”. Щоправда, після середини квітня і переговорів з індійським керівництвом, критика офіційного Делі пом’якшала і була зведена практично нанівець на найвищому дипломатичному рівні.

По-шосте, війна в Україні, і разом з нею, ескалація китайсько-американського суперництва, тактична консолідація союзників НАТО, активізація наступальної зовнішньої політики Британії, створюють загрозу цілісності зовнішньополітичного курсу Індії, який називають “стратегічною автономністю”. Для Індії є надзвичайно важливим збереження цієї політики, яка є основою їхнього бачення світоустрою та місця Індії в ньому. Суть “стратегічної автономності” — не в нейтралітеті або диверсифікації як такій, а в недопущенні монополізації глобального політичного та економічного впливу одним гравцем, в тому числі у багатосторонніх інституціях. Ця політика є ключовою для Індії як у регіональному контексті (недопущення надмірного посилення Китаю, формування багатополярної Азії, політика балансування між центрами сили), так і у глобальному (створення багатополярного світового порядку з більш справедливим та рівним розподіленням впливу між учасниками). Саме в таких умовах офіційний Делі бачить для себе можливості стабільно і послідовно розвиватися, в тому числі стримувати Китай через партнерство із Заходом. Про це, зокрема, завуальовано заявляв міністр оборони Індії Раджнатх Сінгх під час зустрічі з американською делегацією у Вашингтоні у форматі 2+2. Для офіційного Делі “стратегічна автономність” — це не просто спосіб затвердити власний зовнішньополітичний суверенітет, але й засіб уникнення асиметричного союзу зі США. Тому Індія воліє займати нейтральну позицію у російсько-українській війні стільки, скільки зможе, і саме тому готова поглиблювати стосунки зі США, але у багатосторонніх форматах.

По-сьоме, через війну в Україні під ризиком опинилася військова співпраця між Індією і Росією. Зокрема, в Індії очікують поставок російських ЗРК С-400 для їхнього подальшого розміщення уздовж “лінії фактичного контролю” з Китаєм. Але через логістичні проблеми та західні санкції ці поставки опинилися під питанням, що непокоїть Індію, особливо в контексті вищезгаданого загострення мілітаризації у регіоні. Окрім цього, під питанням опиняється угода на $3 млрд від 2019 року на лізинг атомних ударних субмарин, третя з яких – Чакра III – за попередньою домовленістю мала з’явитись в індійських водах у 2025 році.

Нові обмеження також можуть вплинути на плани Росії щодо продажу чотирьох фрегатів 2-го рангу проєкту 11356 (фрегати типу «Тальвар») з керованим ракетним озброєнням далекої морської та океанської зони. За планом два мали бути побудовані в Росії, два – в Індії після передачі Росією технологій. Фрегат проєкту 11356 «Тамала», який будувався для ВМС Індії на Прибалтійському суднобудівному заводі «Янтар» (Калінінград), планувалося спустити на воду у 2022 році. Разом з тим, фрегат «Тушил» перебуває у стадії добудови[1].

На фрегати 11356 планувалося ставити надзвукові протикорабельні ракетні комплекси спільного виробництва Росії та Індії BrahMos. BrahMos для Індії є серйозною зброєю, здатною забезпечити контроль над Індійським океаном, це по-перше. А, по-друге, може зміцнити позиції Індії на світовому ринку зброї. Наприклад, у січні цього року Індія підписала контракт $375 млн з Філіппінами на постачання BrahMos. Але тепер, враховуючі нові перешкоди, викликані антиросійськими санкціями, російський експорт до Індії критичних компонентів та запчастин може бути як мінімум відтермінований, як максимум зупинений.

Велись також переговори щодо поставок в Індію інших видів озброєння, зокрема щодо 18 винищувачів Су-30, 21 літаків МіГ-29, також щодо спільного виробництва легких гелікоптерів Ка-226 та закупівлю легких танків. Підписана в грудні 2021 року угода на поставку 20 тис автоматів Калашникова АК-203 калібру 7,62×39 мм також може зіткнутися з переліченими складнощами.

З іншого боку, ця ситуація створює для Індії й можливості. Війна та західні санкції дають індійській владі шанс не лише частково переорієнтуватися на інших партнерів, посилити регіональну співпрацю, але й вкласти більше ресурсів у розвиток власного ВПК, тим більше, що нині цю ідею можуть підтримати у США, для яких кращою є Індія більш автономна, але прозахідна, аніж залежна від РФ. Зокрема, індійський міністр оборони Раджнат Сінгх заявив, що запропонував американським інвесторам підтримати «Make in India» та розширити спільне виробництво оборонної продукції. Зокрема, у вітчизняних підприємствах і приватних компанія у наступні 5 років хочуть розмістити державних замовлень на суму $ 28 млрд.

По-восьме, війна в Україні та західні санкції створили суттєві проблеми для імпорту енергоносіїв. Частка російської нафти в імпорті Індії невелика — лише 2% – 3%. Найбільшими постачальниками нафти до Індії є країни Близького Сходу та США:

• Ірак — 23 % ($ 22 млрд);
• Саудівська Аравія — 18 % ($ 16 млрд);
• ОАЕ — 11% ($ 9 млрд);
• США — 7% ($ 8 млрд).

Індія також видобуває власну нафту, але видобуток постійно скорочується з 2011-2012 років, тоді як попит зростає. Зокрема, у 2022 році Індія прогнозує збільшення внутрішнього попиту на 8% до 4,5 мільйонів барелів нафти на день. Війна в Україні породила політичні ризики, пов’язані з імпортом Індією російських нафти, а також вугілля. З одного боку, на Делі збільшився тиск з вимогою не закуповувати російські енергоносії. Але з іншого боку, західні санкції та ризик енергетичного ембарго змусив Росію збільшити продаж енергоносіїв на азійські ринки із суттєвими знижками. Індія зацікавлена у закупівлях російських енергоносіїв зі знижками, які пропонує РФ. Минулого року експорт російської нафти в Індію давав Москві $ 1 млрд на рік.

Партнерство Індії та РФ в енергетиці триває багато років і є доволі непоганим. Наприклад, та ж “Роснефть” разом із консорціумом індійських державних енергетичних компаній бере участь у розробці Ванкорського нафтогазового родовища (“Ванкорнафта”), будівництві СПГ-інфраструктури на о. Сахалін (“Сахалін-1”) та у розробці нафтогазових покладів у західній частині Якутії (“Таас-Юрях Нафтогазвидобування”). Через західні санкції ці проєкти наразі під питанням, хоча міністри енергетики обох країн після переговорів 10 березня переконували, що нічого принципово не зміниться. Індійська державна нафтова компанія ONGC володіє 20% проекту “Сахалін-1”, 26% проекту “Ванкорнефть” та 100% дочірньої компанії Imperial Energy, яка видобуває нафту в Томській області.

Крім того, важливо наголосити й на тому, що імпорт російських енергоносіїв (насамперед — вугілля) обумовлений енергетичною кризою, яку переживають декілька індійських штатів ось уже понад півроку. Запасів електроенергії в Індії небагато, а з жовтня 2021 року країна перебуває у хронічному стані “на межі” блекаутів через різке зростання попиту на електроенергію (до майже 200 гігаватт). У середині квітня індійські ЗМІ повідомляли, що декілька штатів вже стикаються з перебоями в енергопостачанні, зокрема штати Мадхья-Прадеш, Махараштра та Андхра-Прадеш, а це охоплює понад 240 мільйонів громадян. А за даними міністра штату Махараштра Нітіна Раута, 12 штатів в Індії стикаються з нестачею електроенергії через високі ціни та дефіцит вугілля.

Все це відбувається на тлі підвищення світових цін на енергоносії, у зв’язку з чим державні монополісти в Індії оголосили про підвищення цін на пальне на 10%. Міністр нафти й газу Індії Хардіп Сінгх Пурі висловив сподівання, що країни ОПЕК+ збільшать видобуток нафти, і відновиться експорт з Ірану та Венесуели, оскільки високі ціни на енергоносії сильно б’ють по бюджету Індії, яка залежить від поставок нафти, газу та вугілля. Індійська влада також виділила додаткові $ 1,94 млрд на збільшення імпорту мінеральних добрив з РФ та Білорусі у зв’язку зі зростанням світових цін, при цьому збільшивши розмір субсидій на добрива на 20% – 30%.

Тому, не дивно, що вже у перші тижні війни залежна на 80% від імпорту енергоносіїв Індія не просто не відмовилася від поставок російських енергоносіїв, але наростила їхній імпорт. Наприклад, у березні імпорт російського вугілля сягнув рекордних 1,04 млн тон. Коли Росія почала пропонувати нафту зі знижкою у $ 20 – $ 30, Індія збільшила її імпорт понад вдвічі. Зокрема, вже 14 березня була укладена перша з моменту початку війни в Україні велика угода між індійськими та російськими компаніями на поставку 3 млн барелів нафти, які забрав найбільший індійський переробник Indian Oil Corp, а ще одна велика компанія Hindustan Petroleum забронювала ще 2 млн нафти на травень цього року. Вже за 2 дні Індія закупила 4,5 млн барелів нафти у Росії, і за даними The Economic Times, витрати на страхування та перевезення взяла на себе сама РФ. Після того, як наприкінці березня японські нафтопереробні заводи відмовилися приймати російську нафту, частину цих потоків також перехопила на себе Індія. За оцінками західних медіа, лише за березень Індія закупила в Росії стільки нафти, скільки вони купили за весь 2021-й рік. У вугільному секторі міністр промисловості Індії Рамчандра Прасад Сінгх вже анонсував збільшення імпорту з РФ на 50%, а підприємства російського Кузбасу самі повідомили, що через санкції 30% їхніх поставок, які припадали на ЄС, можуть переорієнтувати на ринки Азії, передусім на Індію і Китай.

Однак разом із цим, війна в Україні та енергетична криза дозволила індійському уряду запустити національні проєкти, спрямовані на збільшення власного видобутку, у тому числі за рахунок залучення західного капіталу. Користуючись світовою кризою та бажанням США перетягнути Індію на свій бік, офіційний Делі пропонує Заходу допомогти їм знайти альтернативні (бажано — недорогі) варіанти самозабезпечення енерегоресурсами, в тому числі припинити тиснути на Індію щодо екологічних норм. Зокрема, 30 березня індійські вугільні компанії почали лобіювати відмову від частини еко-норм на користь збільшення власного видобутку, і отримали підтримку Міністерства промисловості, яке намагається реанімувати 15 проєктів, що дозволять нарощувати видобуток вугілля на 160 млн тон щорічно. На початку квітня індійська державна компанія ONGC прискорила процес комерціалізації газового басейну Віндхья у штаті Мадхья-Прадеш для збільшення видобутку власного газу. 18 квітня індійська компанія Cairn повідомила про підготовку проєктів з розвідки та видобутку сланцевої нафти у Раджастані на загальну суму $ 5 млрд. Це дозволить скоротити імпорт нафти на 10%.

По-дев’яте, продовольча безпека. Війна в Україні створила серйозні глобальні ризики через перебої з поставками продовольства з Росії та України, які лишаються найбільшими світовими постачальниками зерна. Індія, яка посідає друге місце у світі за обсягом виробництва сільськогосподарської продукції, може отримати певні можливості у цьому контексті. Основними споживчими культурами в Індії є рис та пшениця. Делі може замінити щонайменше частину зернових поставок України та РФ, втрачених через війну. Зокрема, Індія вже анонсувала плани замінити Україну та РФ у якості головного постачальника зерна до Єгипту. Також, за словами міністра закордонних справ Індії С. Джайшанкара, вони готові допомогти у постачаннях продовольства, і особливо цукру, через Всесвітню продовольчу програму ООН. Однак, як і решта країна світу, Індія також стикнеться з продовольчою інфляцією через зростання світових цін на пальне, вугілля та продовольчі товари.

По-десяте, війна в Україні поглибила у середньо- і довгостроковій перспективі питання розколу між Заходом і Сходом, як у політико-ідеологічному плані (ліберально-демократичний ідеалізм Заходу та прагматично-консервативний реалізм Сходу), так й у питаннях подальшого функціонування світової фінансової системи. Санкції, запроваджені проти РФ, дали поштовх дискусіям про поступову “де-доларизацію” світової системи, створення альтернативних платіжних систем, більш захищених від монополії окремих держав, з більш активною роллю не-західних країн і інституцій. Для Індії, яка є однією з найбільших і найпотужніших країн Сходу, це дуже важливо. Безумовно, про повну відмову від долару США або швидке його послаблення у світових справах мова не йде. Але у перспективі, чимало країн, які не хочуть безумовного домінування Заходу у міжнародних фінансах, ця війна дає серйозний привід про це подумати. До того ж, Індія, як і решта амбітних, сильних регіональних не-західних держав, які хочуть грати більшу роль у міжнародних справах (Туреччина, Китай, Японія, Південна Корея, Індонезія, ОАЕ, Саудівська Аравія, Іран тощо), розглядають війну між Україною та Росією як елемент неминучого процесу занепаду глобального світового порядку, в якому домінував Захід, та переходу до більш гнучкої багатополюсної системи міжнародних відносин.

Індія, як активний член групи БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка) та ШОС (Шанхайська організація співпраці), може активізувати свою роль у напрямку реформування міжнародної фінансово-економічної системи, заснованої на Бреттон-Вудських домовленостях під егідою США після Другої Світової війни. Головним на цьому напрямку стане створення системи резервних валют, підвищення ролі національних валют для зміцнення стабільності держав-учасниць, створення паралельних інституцій. Росія вже запропонувала Індії використовувати іншу від SWIFT платіжну систему: при розрахунку рублі будуть депоновані в індійський банк та конвертовані в рупії, та сама система працюватиме у зворотному напрямку. Хоча невирішеним залишається питання про те, чи буде обмінний курс фіксованим або плаваючим. Слід зазначити, що останнім часом рупія стабільно укріплюється.

У ході офіційного візиту в Індію міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова 1 квітня саме ця тема була центральною, і на спільній прес-конференції Лавров заявив, що вони разом із Китаєм, Індією і низкою інших держав “вже багато років рухалися у напрямку відмови від долару на користь національних валют”. Наскільки ці плани реалістичні, поки важко сказати, але примітно, що реакція США була доволі різкою. У той же день 1 квітня заступник радника президента США з питань нацбезпеки Даліп Сінгх м’яко розкритикував Делі за збільшення товарообігу з РФ, і додав, що США “не вітатимуть дії, спрямовані на послаблення долару у фінансовій системі або на посилення російського рубля”. Власне, попри санкції, 19 квітня Індія відновила експорт продовольчих товарів у РФ, зокрема рису, чаю, фруктів та кави. Товари йдуть через порти Грузії, а розплачуються за них через “Сбербанк”.

 

III. Інтереси Індії в контексті війни в Україні

          Ключові інтереси Індії в контексті війни в Україні прямо відповідають вищезазначеним наслідкам, а також зумовлюють ті складові їхньої офіційної позиції, які були описані у першій частині. В цілому, інтереси Індії по Україні можна описати наступним чином:

1. Індія зберігатиме регіональний статус-кво та баланс сил у субрегіоні Південної Азії. Офіційний Делі розглядає війну в Україні не як протистояння Москви та Києва, і навіть не як війну Заходу та РФ, а як частину ширшого суперництва між Заходом і Китаєм. Індія не може однозначно підтримати Захід, бо у їхньому розумінні це призвело б до непотрібної зараз дипломатичної конфронтації із КНР, що своєю чергою створило би ризик збройної ескалації у спірних прикордонних районах Акcайчин та Аруначал-Прадеш, чого Делі не може допустити, оскільки вони не готові до лобового зіткнення з КНР, а отже і з Пакистаном, з яким у них також невирішені територіальні суперечки.
2. Індія претендує на статус одного зі світових центрів сили зі своєю зоною впливу, а тому послідовно підтримує ідеї поліцентричного багатополюсного світового порядку. У цьому контексті основна мета Делі — не тотальний розгром КНР, який є їхнім суперником, а визнання Пекіном Індії як одного з полюсів сили  Азії, тобто наявності у Делі власної сфери інтересів в Індійському океані та Південній та Південно-Східній Азії. Це частково співпадає із тим, як свої претензії до Заходу обґрунтовували у Москві напередодні вторгнення в Україну. Співпадіння загальних поглядів на майбутнє світу (не на Україну або на обґрунтованість вторгнення) зумовлює бажання Індії зберігати стосунки з Росією, але при цьому Індія ніколи не підтримуватиме дії РФ в Україні.
3. Індії не вигідне послаблення Росії до стану “сировинного активу” або “молодшого партнера” Китаю. Це не відповідає геостратегічним розрахункам Делі, оскільки змінює і без того асиметричний баланс сил у регіоні на користь Китаю. Для Індії дуже важливо тримати Росію у фокусі своєї політичної уваги та стежити, щоб через Росію не утворилися нові загрози національній безпеці, особливо з урахуванням нестабільної ситуації у сусідніх Пакистані та Афганістані. Індія намагається всіма силами запобігти утворенню щось на кшталт осі “Москва-Пекін-Ісламабад”, про яку заговорили після виведення американських військ з Афганістану.
4. Індія хоче зберегти свою “стратегічну автономність”, оскільки для них це єдиний спосіб втримати світову систему в певному балансі, не допустити надмірної монополізації глобального впливу однією зі сторін — США чи КНР. Підтримка однієї зі сторін – Заходу (США) чи КНР – означала би автоматичний підрив балансу сил. Оскільки війна в Україні розглядається Індією як неодмінний маркер вибору сторони у цьому глобальному протистоянні, зміна нейтральної позиції з боку Делі щодо російсько-української війни виглядає малоймовірною. Крім того, відверто підтримувати Росію Індія також не стане, в тому числі через зближення РФ з Пакистаном та Китаєм в останні роки. Незначне послаблення РФ в інтересах Індії, якщо не створить великих проблем у регіоні.
5. Індія збільшуватиме імпорт російських енергоносіїв через привабливі знижки у $ 30 – $ 60, недопущення монополізації ринку збуту Китаєм та власну енергетичну кризу. Навряд чи найближчим часом Індія зменшить імпорт з РФ або відмовиться від російських нафти та вугілля. Принаймні, поки Індія не знайде альтернативних постачальників, або не збільшить власний видобуток, або не збільшить поставки з Близького Сходу та США (якщо ті запропонують знижки, що малоймовірно). Ключова причина — не залежність від поставок з РФ (частка яких невелика), а складна внутрішня ситуація в енергетиці та знижки.
6. Індія не приєднуватиметься до західних санкцій проти РФ з політико-ідеологічних причин, не пов’язаних зі ставленням до України. У Делі вважають, що приєднання до санкцій зруйнує їхню політику “стратегічної автономності”, підпорядкує їх волі Вашингтона, а також розпалить конфлікт із Китаєм у регіоні. До того ж, в Індії, як і в багатьох країнах Азії, скептично ставляться до застосування Заходом санкцій, бо вважають, що в будь-який момент можуть перетворитися в очах США на суперників, яких захочуть покарати таким же способом, тим більше, що в США вже критикували Індію за ті самі питання, пов’язані з порушенням прав людини у спірному Кашмірі та право-націоналістичну риторику.
7. Індійські компанії отримують можливості розширити свій ринок збуту у Росії за рахунок виходу звідти західних компаній. Зокрема, це стосується експорту продуктів харчування через Південний Кавказ, а також фармацевтичних компаній, які на сьогодні мають 2% ринку лікарських засобів у Росії, і тепер можуть розширитися. Крім того, це ж стосується і перспектив розширення імпорту російських алмазів
8. В цілому, війна в Україні не створює критичної проблеми для торгово-економічних інтересів Індії. У своїй зовнішній торгівлі Індія більше орієнтується на західні ринки. На відміну від Росії, з якою товарообіг у 2021 році ледве досяг $ 8 млрд, торгівля з країнами ЄС приносить Індії € 62,8 млрд, а зі США – $ 110 млрд. Саме Євросоюз лишається одним з найбільших інвесторів у індійську економіку, і за підсумками останніх 20 років вклав туди $ 88 млрд. Проблеми, пов’язані з санкціями проти російських банків, створюють дискомфорт, але не загрожують життєво важливим інтересам Індії у цій галузі, і не створюють ситуацію, яка змушує Делі одномоментно відмовитися від торгівлі з РФ.
9. Через санкції проти РФ індійський ВПК опинився під загрозою послаблення та заморозки великих проєктів, але при цьому отримує шанс на посилення у довгостроковій перспективі. Залежність від РФ унеможливлює відмову Індії від військово-технічної співпраці з Москвою. Але ця залежність не є критичною, її часто переоцінюють. За останні 20 років Індія зробила чимало для диверсифікації своїх військових поставок, за деякими даними навіть зменшивши частку російського озброєння з понад 80%, як це було у 1990-х, до майже 40% станом на сьогодні. Це все ще доволі значна цифра, і Росія безперечно є одним з головних і ключових партнерів Індії у галузі ВПК. Третина російського експорту озброєнь у 2010-2020 роках припадала саме на Індію. Запровадження західних санкцій проти російських оборонних компаній, хоча й породжує низку проблем для індійських покупців, у Делі розраховують, що Росія продаватиме свою продукцію й надалі, але тепер зі знижками, які є вигідними для Індії. Зменшення залежності Індії від російського ВПК за рахунок імпорту з країн Європи та США також продиктоване все більш очевидною нездатністю Росії запропонувати Індії ті технології та обладнання, які їй потрібні. Здебільшого, через зростаючу відсталість російського ВПК за цілою низкою напрямків. Відтак, цілком вірогідним є подальше повільне (а не швидке) зниження частки російського озброєння за рахунок диверсифікації Індією зовнішніх постачальників, наприклад, через активізацію співпраці зі США. Війна в Україні та поляризація у світі підвищили цінність Індії для США, а відтак створили умови, у яких Делі отримав шанс розвивати власне виробництво і залучати для цього західний капітал та технології. У середньо- і довгостроковій перспективі це дозволить Індії зменшити залежність від РФ і розвивати власний ВПК.

• Індія дуже сильно залежить від внутрішніх питань, по яких можна проводити аналогії. Ситуація в спірному Кашмірі зумовлює обережну риторику Делі щодо російсько-української війни, а також обмежує можливості для індійського посередництва, оскільки Індія традиційно виступає проти участі третіх сторін у переговорах із Пакистаном щодо Кашміру. Так само, сприйняття Росії в Індії тримається на ностальгійно-позитивному іміджі СРСР та РФ у масовій свідомості, що формувалося протягом десятиліть під час “холодної війни” та після 1991 року, тоді як образ України у внутрішній індійській свідомості є нечітким та не до кінця зрозумілим, особливо для його комунікації владою у якості окремого, самостійного смислу, не прив’язаного до теми Радянського Союзу, боротьби Заходу і Сходу, протистояння США та РФ.

 

 IV. Висновки для України

• Нейтральна позиція Індії не означає приховану підтримку дій Кремля в Україні. Індія постійно наголошує на необхідності дотримання норм міжнародного права, що є актуальним і для України. Відтак, критикувати Індію за нейтралітет \ балансування, обумовлені радше питаннями світосприйняття, аніж ставленням до РФ, не варто. Так само, як і вимагати повного приєднання до санкцій. Краще робити акцент на спільному захисті світового порядку, в якому мають бути чіткі правила, а не ідеологічні розколи, політичні війни та неконтрольована гонка озброєнь. Не варто також боятися підтримувати ідею настання поліцентричного світового порядку — це реальність, у якій сьогодні бачать свої можливості чимало держав, у тому числі й Україна.

 

• Індії не цікаве затягування війни в Україні, оскільки це відвертає їхніх союзників у США від Азії, а отже послаблює американську присутність в Азії, яка відповідає безпековим інтересам Індії в контексті протистояння Китаю. Відтак, Індія підтримає будь-які мирні переговори України, і, можливо, навіть може допомогти їх просувати на міжнародному рівні. Виступати посередником Делі не зможе з внутрішньо-політичних причин. Крім того, затягування війни ставить Індію у незручне становище відносно країн ЄС, у підтримці яких Делі зацікавлений на противагу Китаю.

 

• Більшість факторів, які формують позицію Індії щодо війни в Україні, не пов’язані з Україною, а здебільшого викликані політико-ідеологічними питаннями, особливостями зовнішньої політики та внутрішнім сприйняттям індійцями навколишнього світу. З такими питаннями працювати необхідно комплексно та довго, а відтак, системна робота з Індією займатиме чимало часу та ресурсів, і не обмежуватиметься питанням збільшення експорту або залучення інвестицій.

 

• Через складну логістику, фінансові перешкоди та санкції, Індія поступово зменшуватиме свою залежність від імпорту російського озброєння шляхом диверсифікації джерел постачання. Україна також може стати одним із експортерів до індійського ринку озброєнь, а коли Індія почне розвивати власний ВПК, може навіть запропонувати створення спільних підприємств, щоб національні індустрії розвивалися разом. Перспективними напрямками виглядає авіація, а крім цього також аерокосмічна галузь. Однак такі проєкти запрацюють у довгостроковій перспективі.

 

• Україні необхідно переглянути свою політику щодо Індії та, в цілому, Південної Азії, а саме негайно активізувати прямий політичний діалог, оптимізувати підготовку кадрових ресурсів на цей напрямок, переглянути роботу посольства, посилити медіа-присутність, розробити окрему регіональну стратегію, почати налагоджувати академічні зв’язки з університетами та створювати взаємні аналітичні центри, активніше долучати фахівців, які знаються на місцевому контексті та культурно-ментальних реаліях таких держав, як Індія, активно працювати з лідерами громадської думки, особливо через соцмережі.

 

• Україна навряд чи зможе радикально змінити свою індійську політику або заручитися повною підтримкою Індії своєї позиції проти РФ, оскільки більшість причин, якими зумовлене нинішнє позиціонування Індії у контексті війни, не мають стосунку до України, а іноді й до Росії, і на них Україна не має впливу. Крім того, усталене ставлення до України також впливає на якість двосторонніх зв’язків, і змінити його швидко не вдасться, принаймні без налагоджених політичних зв’язків, медіа-присутності тощо. Відтак, у коротко- і середньостроковій перспективі Україні варто зосередитися на освітньо-гуманітарній співпраці, налагодженні регулярного політичного діалогу та розвитку тісних академічних зв’язків між двома країнами.

[1]     Україна при цьому виготовляє для фрегатів газотурбінні агрегати і Індія безпосередньо домовилася з Україною щодо отримання газотурбінних установок.

 

Ілія Куса, експерт Українського інституту майбутнього з питань міжнародної політики та Близького Сходу 

Аліна Гриценко, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень з питань країн Азії