Чергові вибухи на армійських арсеналах за добу вже стали причиною активного обговорення в медіа, гучних політичних заяв. Маси воліють знайти винних і, природно, зробити “публічний прочухан”. Справедливе обурення та справедливі вимоги, але затверджую, це ані на йоту не наблизить нас до вирішення проблеми, що стала системною.
Тенденція, однак
Є старий анекдот, фраза з якого популярна серед програмістів: “один раз — випадковість, два рази — збіг, три — тенденція, однак”. Я не дарма нагадав крилатий вислів — зараз перелічу тільки широковідомі випадки НП на складах боєприпасів за останній час за популярністю в пресі:
Це я назвав лише ті випадки, які озвучували офіційні особи МО або українські політики. Про ситуацію в Сватовому я не згадував свідомо — вона виникла раніше. Так само не згадував епізоди, про які повідомляли російські медіа або бойовики — без підтвердження з нашого боку вірити в правдивість такої інформації не варто. Однак навіть в такому разі 5 НС на складах боєприпасів за останні 20 місяців, в середньому один на чотири місяці — це навіть не тенденція, це якась ідіотська традиція.
Щоразу після масштабних НС офіційні особи заявляють, що втрати “не критичні”. Так і є, якщо брати до уваги кожен окремий випадок без прив’язки до решти. Але Сватове, Балаклея, Калинівка — одні з найбільших складів боєприпасів в Україні. І навіть якщо вважати, що в “окремому випадку” країна втрачала не більше 3-5% від загального обсягу арсеналу, накопичується цифра 9-15% — а це вже переконливо, панове. Особливо зважаючи на те, що Україна не виробляє більшість боєприпасів самостійно.
Пошук винних
Міністр оборони Степан Полторак сьогодні повідомив журналістам, як покарали винних у попередніх великих пожежах:
Цифри вражають, але з початку вибухів в Балаклії сталося ще принаймні 3 НС на складах (див. Список вище). Тобто кількісні показники покарання та навіть “публічний прочухан” осіб з великими погонами проблеми не вирішують.
Частина політиків вимагає сьогодні нових відставок. Радник Петра Порошенка Юрій Бірюков на своїй сторінці, навпаки, пише про злих депутатів, які не фінансують “підтримку живучості” об`єктів на прикладі бюджету для Калинівки.
Паралельно провадиться розслідування і, без сумніву, буде названо винних. Але ситуації це не змінює. 10 днів тому за результатами пожежі в дитячому таборі під Одесою написав текст “Країна “Вікторія”: де вихід із замкненого кола безвідповідальності” і, якщо чесно, не думав, що доведеться повернутися до теми так швидко. Там я звертав увагу не на сам факт пожежі, а на відсутність системи ставлення до безпеки як такої, відсутність самоповаги у людей, здатних сказати “ні” на різних етапах контролю. А також про пошук винних. “У разі надзвичайної ситуації відповідальність перекладають “згори донизу”, але до цього ніхто, вже за напрямом “знизу догори” так само не хоче брати відповідальність. І це проблема через те, що якими б прекрасними не були законодавчі норми, є проста людина, яка боїться або вважає, що “якось буде”.
“І ось приїжджаємо ми на КПП — все як має бути: блоки, шлагбаум, солдатики, українські прапори. Ха-ха, думаю я, слів у нас немає, як же нас пропустять?
Легко! Виявляється, 50 гривень в кишеню начальника в будці вирішують питання проїзду на режимний об’єкт. Ну, а що, ми ж просто по гриби …
Десь на півшляху ми натрапили на ще один шлагбаум. Молодий боєць відмовився його підіймати — керівництва не було. Але чесно пояснив нам, якою стежкою об’їхати його пункт пропуску.
Годин п’ять ми блукали тамтешніми лісами. Бачили наметове містечко, натрапили на нациків, що грали в футбол на узліссі, кілька разів виходили на автобазу, де стрункими рядами стояла вся чотирьох — і більш колісна гордість підрозділу. Пройшли через поле для снайперської стрільби, налякано втягуючи голову в плечі після кожного підозрілого свисту.
База, варто відзначити, у чудовому стані — видно, що все відбудовується, відновлюється, оживає. Раніше це був занедбаний полігон сталкер-стайл. Тепер повноцінний майданчик.
Але! Таких порушників конвенції, як ми, було багато — десятки машин, явно не військових, ховались на узбіччях. І з кожної — по 50 гривень, не забуваємо. Нормально так до кінця зміни на пиво залишається.
А якби у нас крім кошиків і ножиків був ще шматочок тротилу? Каністра бензину? Ну або просто фотоапарат для якісного знімання? А якщо це все помножити на злий умисел? Як ви розумієте, машину ніхто не оглядав.
– Коли був Янукович, ми завжди сюди їздили. Грибні місця за Димером і Сухолуччям тоді охороняли автоматники, боязко туди було сунутися. А на військову базу — легко!
– Та й зараз нескладно … І не скажеш, що війна в країні.
Я не пишаюся та не хизуюся нашим порушенням. Я просто вражена з якою легкістю можна потрапити куди завгодно, маючи на руках всього 50 гривень. Згадую свого побратимка, який взагалі абсолютно безкоштовно прогулявся військовим аеродромом, знявши злети й посадки. Так, просто, заради цікавості.
А ви говорите, склад горить. Боєприпаси вибухають. Дивно, що ми взагалі ще все не злетіли в повітря, усією країною.“
І хто тепер має рацію?
Мають рацію обидві сторони конфлікту: ті, хто вимагає відставок, і ті, хто говорить про відсутність грошей.
АЛЕ лукавлять також обидва боки:
Ось тут ми підходимо до найголовнішого: витрачати всі сили на пошуки (призначення) винних або думати про створення ефективної й часто недорогої системи, яка мінімізує ризики.
Що робити?
Ще раз подивіться на те, що написано вище — більшість пожеж на складах, навіть якщо це диверсія, організовано з відносно невеликої відстані. Навіть для запуску дрона потрібен оператор у радіусі 2-3 кілометрів. Виняток — великі апарати з великим радіусом дії, але для транспортування та запуску “рюкзака за спиною” цього буде замало — потрібна зовсім інша техніка, зовсім інші умови (зокрема пускова установка або аналог злітної смуги). Або історія з грибниками на базі Нацгвардії — там взагалі приклад на кшталт “заходь, хто хочеш — бери (залишай), що треба”.
В обох випадках маємо проблему з охороною периметра і установкою зони безпеки навколо об’єкта. Грубо кажучи, не на кордоні бази, а за 2-3 кілометри від неї всіх, повторюю всіх, або повертають назад, або принаймні оглядають. Якщо намагаються пройти “в обхід шлагбаума” — кладуть мордою в землю, а потім вже розбираються. Щодо самої огорожі, то там вже стріляють. Написи на дроті на зборах військових частин, а також пункти Статуту вартової служби свого часу не просто так писали.
Другий аспект — зі Сватового активно обговорюються атаки безпілотних апаратів. Підприємства концерну “Укроборонпром” рапортують дедалі нові зразки техніки РЕБ. Де ці дива техніки? Адже для того, щоб заглушити сигнал управління більшості БПЛА, достатньо старої радянської станції активних перешкод. Не ідеально, не вирішує проблем із лазерним або ІК-наведенням, але тут “працює” описаний вище периметр безпеки.
Зрештою будь-який малий літальний апарат над таким об’єктом повинен збиватися. У нашому ж випадку на тлі гасіння пожежі в Калинівці маємо кадри, зроблені з дрона. Тобто один БПЛА (імовірно) підпалив, тоді як аналогічний за роботою апарат знімав. А міг би не знімати — скинути ще один заряд на склади, що вціліли, саме тоді, коли пожежники тільки-но заспокоїлися.
Насамкінець, робота з місцевим населенням. “Стукати” на підозрілих біля подібних об’єктів не соромно, а потрібно. Державні структури, відповідальні за безпеку зобов’язані, всіляко стимулювати активність населення у виявленні чужинців поруч.
Описане вище — не більше, ніж побіжний погляд, але, найімовірніше, немає навіть цього.
Описане вище, природно, обурить освічену громадськість, бо:
- не можна обмежувати свободу пересувань громадян України — є чітка межа об’єкта й до цієї стрічки “ходимо як хочемо”, “бурячки саджаємо”;
- постановка перешкод може створити проблеми для роботи, наприклад, мобільного зв’язку — будуть “ями”, зони невпевненого приймання. А це порушення прав громадян і перешкода для бізнесу;
- Свобода слова — це ж взагалі за межами добра і зла, коли журналісти не можуть запустити дрон для знімання бази, перелізти через огорожу в межах “журналістського розслідування”;
- і багато-багато іншого.
Згоден, така система накладає обмеження. Але ми любимо говорити про «гібридну війну», при цьому влаштовуючи в своїй країні “гібридну систему безпеки”. Стратегічні об’єкти — території підвищеної небезпеки та життєво важлива частина інфраструктури держави. Різниця між журналістом-розслідувачем в кущах і особою з гранатометом на території лише в предметі в руках і намірі. Система безпеки реагує не на корочку журналіста, або “думки прекрасні” — вона реагує на загрозу в кущах.
Обмеження в пересуванні, станції активних перешкод створюють незручності. Але якщо на один важіль терезів поставити незручність і невдоволення, нехай навіть кількох тисяч громадян, а на іншу — необхідність відновлювати кілька тисяч будівель, знешкоджувати боєприпаси на декількох тисячах гектарів, ховати кілька сотень постраждалих, то самі “знещемлені” можуть зробити вибір на користь незручностей.
Час нарешті зрозуміти: якщо говоримо про війну, то говоримо й про жорсткі заходи безпеки. А якщо говоримо про особисту свободу, то вона закінчується там, де починається свобода й безпека іншого, не менш вільного і волелюбного громадянина. Межі якраз встановлюють закони, режим забезпечення охорони й оборони стратегічних об’єктів, об’єктів підвищеної небезпеки.
Саме тому мені особисто неприємний тон обговорення вибухів у Вінницькій області, що наразі домінує. Думати треба в насамперед про те, “що робити”. І коли буде створено систему безпеки, буде і покарання як для тих, хто чинив опір цій системі, так і тих, хто не дає їй нормально працювати. Але це вже теж системна робота: пропустив “грибника” — отримав по заслугах. Єдине “але”: в межах системної роботи не буде місця для холіваров і вимагання грошей, з одного боку, та “публічного прочухана” — з іншого. Робота хорошої системи непомітна. Вона просто працює.