Що, якби справу щодо вбивства курця в Макдональдсі розглядав суд присяжних?

Текст був опублікований на censor.net.ua

Досі не кинули звичку курити в публічних місцях? Тоді вам особливо цікаво буде дізнатись чим може закінчитись суперечка за здоровий спосіб життя з випадковим перехожим. Для когось смертю від одного удару, а для когось…в’язницею.

Трагедія сталась в столиці на території закладу швидкого харчування «Макдональдс». На відео, яке виклало в мережу Головне управління поліції м. Києва видно, що високий чоловік спортивної статури зробив зауваження чоловікові, який курив на терасі закладу, у відповідь почув лайку, вдарив співрозмовника і спокійно пішов геть, не озираючись. 

І поки слідство розшукує підозрюваного, силу набирає фейсбучне правосуддя.

Одні засуджують прибічника здорового способу життя за нестриманність, інші ж навпаки, кажуть, що потерпілий сам спровокував конфлікт.

З урахуванням того, що питання виходять з площини суспільної моралі (Що гірше: Порушувати закон та курити в місцях скупчення людей, чи перебирати на себе роль поліціейського і суду та карати порушників?), найсправедливіше рішення міг би ухвалити… суд присяжних.

Однак в цій справі (ст. 119 ККУ) згідно з чинним КПК України це неможливо. Розгляд справи судом присяжних може здійснюватись виключно щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі та лише у разі заявлення обинуваченим відповідного клопотання.

Частина перша статті119 КК України передбачає покарання за вбивство, вчинене з необережності у вигляді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Як на мене, компетенція суду присяжних невиправдано звужена в діючому законодавстві України, а роль цього інституту, не зрозуміло з яких причин, недооцінена.

В кінці 19 сторіччя, коли наша держава входила до складу Російської імперії, запровадження повноцінного суду присяжних (12 осіб, які вирішували питання факту: винен/не винен) теж викликало чимало дискусій. Головним аргументом противників була недорозвинутість суспільства та особлива ментальність, яка дозволяє виправдати навіть найжорскокішого вбивцю. Однак прихильники такої новації судової реформи 1866 року були переконливішими. Відомий тверський ліберал А. Унковський тоді відповів: “Говорят, что суд присяжных в настоящее время невозможен, потому что народ недостаточно развит для этого учреждения. Я не понимаю этого возражения. Что значит недостаточно развит и какая степень развития нужна для наглядного суждения о факте по совести и здравому смыслу? Присяжным именно это одно и нужно. А народ, конечно, не имеет недостатка ни в здравом смысле ни в добросовестности”.

Справедливість цього судження не викликає сумнівів навіть через двісті років. І найголовніше – навіть в ті складні часи держава знаходила кошти на залучення присяжних, що за 51 рік існування сформувало еліту адвокатури та віру в правосуддя. 

Українці спроможні бути чесними та справедливими. Єдине, що стоїть на заваді цьому праву – впроваджена законодавцем недієва, усічена модель цього суду. Розгляд справи у складі трьох присяжних та двох професійних суддів за міксованим принципом суду факту і суду права, коли присяжні вимушені відшуковувати в собі юриста, – це зовсім не та класична функція цього інституту, задля якої він був колись створений в Англії.

І знову повертаючись до питання компетенції. Чому справа за обвинуваченням у ненавмисному вбивстві з мотивів “наказати порушника” не може бути розглянута судом у складі присяжних? Адже думки на стільки різняться, що який би вирок не виніс суд, він ризикує бути не сприйнятим частиною суспільства. Але якби народ долучили до правосуддя, відповідальність за подальшу людську долю лягла б на плечі не лише одного судді, але й представників громади.

Кажете критично низький рівень довіри громадян до суду? Він і ризикує таким залишитись без впровадження повноцінного інституту суду присяжних. 

Команда UIF

Адміністрація