У штаб-квартирі ООН презентували щорічний звіт про інноваційний розвиток країн світу «Глобальний інноваційний індекс 2017» у четвер, 15 червня.
Звіт підготовлено за сприянням Всесвітньої організації інтелектуальної власності міжнародними авторитетними організаціями та бізнес-школами.
Найбільш інноваційними країнами у 2017 році стали:1. Швейцарія
2. Швеція
3. Нідерланди
4. США
5. Велика Британія
Під час оцінкиі інноваційного розвитку, експерти базувалися на двох “китах”: вхідні інноваційні фактори та інноваційний результат. Країни, які знайшли баланс між цими показниками отримали найкращі результати.
У 2017 році Україна посіла найвищу позицію за останні 7 років – 50 місце, випередивши Тайланд та опинившись позаду Чорногорії та Катару. А у групі за рівнем доходів нижче середнього Україна посіла 2 місце після В’єтнаму, обійшовши Монголію, Молдову, Вірменію та Індію.
У порівнянні з 2016 роком наша держава піднялася на 6 пунктів, що обумовлено високим коефіцієнтом інноваційної ефективності, тобто співвідношенням інноваційного результату до інноваційних ресурсів.
Локомотивом української інноваційної конкурентоспроможності є людський капітал. Його ефективна реалізація і є основною конкурентною перевагою. Однак, в порівнянні з 2016 роком цей показник зменшився за рахунок скорочення державних витрат на освіту (22 м. у 2016, 24 м. – 2017 р.) та науку.
В межах субіндексу «людський капітал та дослідження» оцінюється освіта, яка залишається рушійною силою ефективної реалізації людського потенціалу. Це пояснюється доступністю вищої освіти, наявністю великої кількості вишів та зростаючою чисельністю випускників. Інша справа, що у рейтингу не оцінюються компетенції випускників та якість освітніх послуг.
Фактором, який стримує інноваційний розвиток є низький рівень R&D витрат, що обумовлює пошук інших джерел фінансування та міграцію науковців за межі України.За даними Державної служби статистики України, за останні 2 роки чисельність науковців зменшилась майже на 18%, а в порівнянні з 1991 роком – на 78%. Найбільша частка науковців покинули незалежну Україну в період з 1991 по 1995 рр., а друга хвиля інтелектуальної міграції припала на 2008-2010 рр. та третя хвиля – на 2014-2015 рр. Безумовно відтік інтелектуального капіталу пов’язаний з відсутністю мотивації науковців. Уряд України намагається запровадити цифрову економіку, при умові, що немає ефективної національної інноваційної системи з ринковим механізмом. Частка комерціалізованих інновацій становить 1,4% у промисловій продукції, а високотехнологічний експорт – 7,3%. Для порівняння в Південній Кореї високотехнологічний експорт становить 26,8%.
Досвід Китаю, який входить у Топ-25 інноваційних країн світу, підтверджує ключову роль державного стимулювання розвитку науки і технологій. Уряд КНР, починаючи с кінця 70-х років минулого століття, розробив покрокові тактичні та стратегічні плани «інноваційної» досконалості у глобальних масштабах. Постійно зростає частка витрат на дослідження і розробки у державному та приватному інвестуванні – 2,0% ВВП у 2015 році (Україна – 0,7% ВВП, Південна Корея – 4,3% ВВП). Тому нагальним для України є ідентифікація пріоритетів економічного розвитку: чи будемо ми розвиватися як сировинна країни, чи зробимо інноваційний прорив. У цьому контексті важливим завданням уряду України є розробка середньо- та довгострокових стратегій інноваційного розвиткуТака стратегія може базуватися на успішному досвіді КНР. Ця країна, маючи комуністичне минуле та вдалу комбінацію соціалізму та капіталізму у сучасності, стала потужним конкурентом для розвинених країн Західної Європи та США за 35 років. Першим кроком для України має бути розробка тактичного плану на 3 роки (до 2020). В основі якого фокус на:
– зростанні витрат на дослідження і розробки до 1,5% ВВП;
– формуванні національної інноваційної системи з ринковим механізмом та галузевої інноваційної системи для сільського господарства;
– створення високотехнологічних зон;
– стимулювання розвитку університетів світового класу.
Другий крок – розробка середньострокової стратегії до 2025 року:
– збільшення витрат на дослідження і розробки до 2,5% ВВП;
– інтеграція національної інноваційної системи у глобальну;
– формування та розвиток галузевих національних інноваційних систем у всіх секторах економіки та високотехнологічних кластерів.
Третім кроком є довгострокова стратегія інноваційного розвитку до 2030 року, в основі якої зростання витрат на дослідження і розробки до 3,5% ВВП; стимулювання розвитку кластерів світового рівня.