» Новини » НЕВИННІ, ДОКИ НЕ ДОВЕДЕНО ПРОТИЛЕЖНЕ: У ЧОМУ ПРОБЛЕМА ПЕРЕЙМЕНУВАНЬ

НЕВИННІ, ДОКИ НЕ ДОВЕДЕНО ПРОТИЛЕЖНЕ: У ЧОМУ ПРОБЛЕМА ПЕРЕЙМЕНУВАНЬ

ФОТО: 24tv

У Києві скасували рішення щодо перейменування проспектів на честь Романа Шухевича і Степана Бандери, а у Харкові повернули проспекту Петра Григоренка стару назву – маршала Жукова.

Експерт програми “Міжнародна та внутрішня політика” UIF  Ігар Тишкевич про те, як потрібно діяти, аби уникнути “зворотньої хвилі” перейменувань. 

Усі докази, пов’язані з процесами декомунізації, та безпосередньо з перейменуванням вулиць та міст, повинні бути дуже чітко прописані. Під кожним прізвищем мають бути докази обвинувачення: мінімум – наукова робота, а в ідеалі – рішення суду. Тобто, якщо ми віримо українським судам то, наприклад, Український інститут національної пам’яті має звернутися до суду з цими доказами. Тобто повинен бути юридичний факт того, що людина є військовим злочинцем комуністичного режиму. І це має бути прописано не в законі, а має бути факт, встановлений під час  дискусій у відкритому форматі, у тому числі з науковим обґрунтуванням. Але формально, найпростіший спосіб – це суд.

Наведу приклад Канади, де живе багато ветеранів СС «Галичина». СРСР в 50-х роках почав вимагати їх видачі, бо це – ніби-то дивізія СС, яка брала участь у масових вбивствах людей. Канадці зібрали всю інформацію, включаючи показання свідків і провели відкрите судове засідання із залученням істориків та встановили, що дивізія СС «Галичина» – це звичайне збройне формування, яке було частиною «Ваффен-СС» і у військових злочинах не приймало участі. І після цього, посилаючись на рішення суду, Канада і США та інші країни відмовили більш ніж у 800 запитах на екстрадицію. Так встановили істину, яка не піддається сумнівам і на підставі якої  можна приймати подальші рішення, пов’язані з цим питанням.

Візьмемо приклад маршала Жукова. Чи є судові позови від громадян України, з проханням встановити, що Жуков пустив, наприклад, дідуся позивача на мінне поле? Подібне звинувачення має бути прописано не в мемуарах і не у праці історика Володимира В’ятровича (бо той, хто звинувачує, не може встановлювати істину). Це звинувачення може бути також прийнято в рамках будь-якого формату міжнародного значення. Коли в подібних інстанціях буде встановлене звинувачення з обґрунтуваннями, тоді можна було б інформувати В’ятровича про це рішення, як історика, який може запропонувати змінити назви вулиць. А поки особистість Жукова сприймається по-різному і у кожного своя точка зору на його історичну роль. Тому, з формальної точки зору, слова В’ятровича не мають ніякої юридичної сили.

Друге питання. Ми говоримо про декомунізацію. Яке має відношення Московський міст до декомунізації? Географічні назви, як і назви кліматичної зони, не мають відношення ні до якої ідеології. Або візьмемо заяву В’ятровича про перегляд дат заснування українських міст. Тут те ж саме. Наприклад, Катерина ІІ не має відношення до комунізму, і якби обґрунтування перейменування міста посилалося саме на такий «аргумент», то це – вирок Інституту національної пам’яті.

Тому, поки немає юридичного обґрунтування зміни назви вулиць або міст, навіть по суті  правильне рішення з перейменування проспекту на честь Шухевича, ризикує нарватися на негативне рішення суду. І це не тому, що суд продажний і проросійський, а тому що суд повинен встановлювати істину на основі фактів. В українському законодавстві немає факту про військовий злочин тих прізвищ, котрі опублікував В’ятрович. Тож, вони невинні, поки не доведено протилежне.

У нас є особистості, чиї злочини не викликають ніякого сумніву: Сталін, Хрущов, Берія, Дзержинський, Троцький, ті, хто був причетний до катастрофи на ЧАЕС та Голодомору, тощо. Але питання виникають до особистостей часів Другої світової війни: герой, чи ні? Це потрібно з’ясовувати шляхом суду, або шляхом відкритої дискусії з незалежним арбітражем. Коли Верховної суд поставить крапку – питань бути не може. Так, як вже було сказано, вчинила свого часу Канада.