РИБА ШУКАЄ ДЕ ГЛИБШЕ, ЛЮДИНА – ДЕ КРАЩЕ: ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ ПОДІЙ У ПАРЄ

Директор економічних програм UIF Анатолій Амелін, розповів про економічний аспект подій у ПАРЄ, пов’язаних з поверненням права голосу Росії. За його словами, економічна складова – одна з найголовніших причин останніх подій. Читайте, чому НАСПРАВДІ Європа йде на поступки Росії та ЯК Україна може виграти цей бій, застосувавши економічну зброю.

  Економічна складова була основною  причиною цих подій і для цього було кілька підстав. По – перше, це членські внески Росії, які вона платить в ПАРЄ,  а друга – це зняття санкцій, яке відкриває для європейців ринок, тому що санкції введені як Росією так і Європою, а Європа  у свою чергу,  має потребу у поліпшенні своїх фінансів. А Росія – це не просто країна з ВВП в півтора трильйонів дол., а ще й споживчий ринок, який приносить 300 млрд дол., з яких 150 млрд це – продукти харчування. Зрозуміло, не всі росіяни можуть дозволити собі європейські продукти, але деякі представники середнього класу купують цю продукцію. Відповідно, десятки мільярдів доларів від поставок європейської продукції в Росію,  практично гарантовані Європі після зняття санкцій.

Україна – країна з ВВП 130 млрд дол. і у нас немає того споживчого ринку, за який європейці готові боротися. І насправді це – не проблема європейців, а проблема України. Ми не маємо ані своєї стратегії розвитку, ані плану дій, ми впроваджуємо реформи, але ці реформи нагадують радянські хрущовки, які ми приватизували з часом, але продовжуємо в них жити: штукатуримо стіни, міняємо дроти, підфарбовуємо під’їзд, але ми не будуємо новий енергозберігаючий інноваційний будинок, в якому комфортно жити. Тому Україна – економічно слабка країна.

Повторюся: у нас ВВП – 130 млрд дол., у Росії – 1,5 трильйонів дол.

Тому поки Україна економічно не буде цікава європейцям, ми не зможемо з ними ефективно вести переговори щодо партнерства з протидії Росії, як агресору. Європа наразі не сприймає Росію як агресора, а розглядає її як економічно вигідний потенційний ресурс. Ми не змогли зацікавити Європу економічно, ми не працюємо з європейськими інвестиціями, у нас немає спільних проектів (інфраструктурних, енергетичних, міждержавних), яких насправді потенційно дуже багато. Тому ми отримали дзвінкого ляпаса, але звинувачувати ми можемо тільки себе.

Припустимо,  на шальках терезів була б Польща і Україна, а не Росія і Україна. До Польщі Європа інвестувала величезні гроші, а загальні інвестиції з моменту вступу Польщі в ЄС перевищують  250 млрд євро, причому 100 млрд євро від Європи Польща отримала безповоротної допомоги, плюс до всього це – члени ЄС.  Україна також має доступ до європейських ринків збуту, але з моменту підписання угод з ЄС, ми не зробили ставку на спільні проекти. Європа потребує ефективного виробництва недорогої, але якісної продукції, а Україна не створила для цього умов. Але найголовніше, (про що і говорить Український інститут майбутнього) – це те, що Україна не має стратегії, яка відповідала б на важливі для країни питання:

– Які сектори економіки є пріоритетними для України?

– У чому Україна  може співпрацювати з європейцями?

– У чому Європі може бути вигідна Україна?

В Україні не було лідерів з концептуальним розумінням стратегії. У нас всі лідери були тактиками, які розробляли реформи, але ніхто не хотів перезапускати країну і поки я цієї риторики не чую.

Щоб шалька терезів у економічних питаннях була на нашому боці, нам треба самим зрозуміти, яке місце ми повинні зайняти на європейському і світовому економічному просторі. Де ми сильні, де ми можемо зайняти суттєві ніші і з цим розумінням нам потрібно розробляти стратегію, а потім пропонувати її  інвесторам, показуючи чому інвесторам це вигідно та гарантуючи їм безпеку,  за умови завершення судової реформи.