Святкування 80-річчя Сталінградської битви: чи вірить Путін у захоплення Києва?

Використання минулого для виправдання сьогодення набуло в Росії масштабного розмаху. Особливо це стосується перемоги Радянського Союзу у «Великій Вітчизняній війні» – єдиної по-справжньому універсальної цінності російського суспільства.

Однак «історична мова» все частіше вживається Кремлем і для описання найближчого майбутнього, тому що інших загальнозрозумілих способів пояснення майже не залишилося. Тому промова Володимира Путіна з нагоди 80-річчя перемоги радянських військ над німецькими під Сталінградом може розглядатися саме в якості такого «прогнозу» чи навіть «анонсу».

Путін у виступі 2 лютого 2023 року не лише вкотре назвав Сталінградську битву «корінним переломом» у війні, але й пригрозив європейським країнам, зокрема Німеччині, покаранням за «втягування у нову війну з Росією». Можна припустити, що паралелі між поставками західної техніки, передовсім німецьких танків, в Україну та радянсько-німецькою війною 1941-1945 рр. будуть і далі активно використовуватися в російській пропаганді. Однак оскільки жодних заяв про «корінний перелом» в ході «спецоперації» не прозвучало, є сумніви в наявності у Росії «плану Б».

2 лютого, на честь перемоги над німецькими військами 1943 року Волгоград на день перейменовують на Сталінград, а всього так вчиняють 9 разів на рік. Разом із питанням про винос Леніна із мавзолею проблема перейменування міста регулярно спливає на загальноросійському рівні. При цьому 67% мешканців Волгограду виступають проти повернення старої назви. 

Зі свого боку, Путін традиційно відвідує місто в роки виборів (2023-го вони відбудуться 10 вересня). Саме у Волгограді 6 травня 2011 року він закликав до створення Загальноросійського народного фронту. 

Саме тому чимало аналітиків прогнозували чергову програмну промову Путіна під час цього візиту, проведення нових «червоних ліній» тощо. І хоча не можна сказати, що російський президент вразив слухачів якось оригінальною думкою, його виступ, з одного боку, цілком вкладався в тренд на ототожнення «спецоперації» з «Великою Вітчизняною», з іншого – був реакцією на прогнозовані зміни в перебігу бойових дій.

Розглянемо головні пункти:

1. Росія – жертва

Путін починає із повторення тези про те, що саме Росія є жертвою, і апелює до візуального образу німецьких танків з хрестами:

«Зараз, на жаль, бачимо, що ідеологія нацизму – вже у своїй сучасній подобі, сучасному прояві – знову створює прямі загрози безпеці нашої країни, ми знову і знову змушені давати відсіч агресії колективного Заходу.

Неймовірно – неймовірно, але факт: нам знову погрожують німецькими танками Leopard, на борту яких – хрести, і знову збираються воювати з Росією на землі України руками вишкребків Гітлера, руками бандерівців».

Путін неодноразово звертався до образів «Великої Вітчизняної» для виправдання агресії проти України, починаючи з 24 лютого 2022 року. Те, що він використав як черговий привід 80-ліття перемоги під Сталінградом для повторення ідеї про «Росію – жертву», цілком зрозуміло. А те, що при цьому не прозвучало жодних нових тез, означає, що Путіну більше нічого сказати своїм слухачам. Все, що він міг витиснути з такої аналогії, він уже витиснув, тож в подальшому на нас очікують безкінечні повтори уже сказаного.

З іншого боку, навчений нещодавнім досвідом, Путін буде обережніше проводити прямі паралелі між подіями минулого та сьогодення. Чимало хто очікував на ототожнення битви за Сталінград із боями за Бахмут (або за Донбас в цілому), однак Путін не зважився на таке порівняння, оскільки, ймовірно, припускає можливу невдачу на цьому напрямку. Тим більше, що цій конкретній ситуації – наступу в щільній міській забудові – російські війська більше скидаються на Вермахт, ніж на Червону армію, а цієї аналогії Кремль якнайстаранніше уникає.

2. Погрози Заходу

Також Путін вкотре погрожував західним союзникам України:

«Але ті, хто втягує європейські країни, в тому числі й Німеччину, в нову війну з Росією і тим більше безвідповідально заявляє про це як про доконаний факт, ті, хто розраховує здобути над Росією перемогу на полі бою, мабуть, не розуміють, що сучасна війна з Росією буде для них геть іншою. Ми свої танки до їхніх кордонів не посилаємо, але ми маємо чим відповісти, і застосуванням бронетехніки справа не закінчиться. Усі мають це розуміти».

З одного боку, це можна трактувати як натяк на застосування ядерної зброї, оскільки уже всім зрозуміло, що нічого більше Росія протиставити Заходу не в змозі – ані згадані танки, ані піхоту, ані кораблі (після потоплення «Москви»). Залишаються хіба ракети з ядерними боєголовками. Якщо це так, то це перший натяк після заяви Джо Байдена та Сі Цзіньпіна 14 листопада 2022 року про неприпустимість застосування такої зброї.

Втім, не можна не звернути увагу, що цей фрагмент дещо менш брутальний, ніж відповідне місце з промови 24 лютого. Тоді йшлося про те, що «відповідь Росії буде негайною і призведе вас до таких наслідків, з якими ви у своїй історії ще ніколи не стикалися». Цього ж разу не були вжиті вирази на кшталт «червона лінія», не згадувалися конкретні типи «новітньої зброї, які на мають аналогів на Заході» тощо.

В сучасній Росії прямий ядерний шантаж – уділ маргіналізованого Дмитра Медведєва та деяких інших політиків не найвищого рангу. Спроба підняти ставки особисто Путіним може свідчити про закінчення у нього інших аргументів. Якщо це так – це є опосередкованим визнанням проблем із російським ВПК та традиційними воєнними силами і засобами.

3. Продовження війни

Традиційно Сталінградська битва сприймається в якості «корінного перелому» в Другій світовій, однак у своїй промові Путін кілька разів підкреслив її тривалість та складність. 

«Рівно 80 років тому тут… завершилася довга, важка, запекла битва за Сталінград».

«200 днів під Сталінградом, на перетворених на руїни вулицях легендарного міста на смерть билися дві армії, і перемогу здобула та, що виявилася сильною духом».

«Готовність заради Батьківщини, заради правди йти до кінця, робити неможливе була і є в крові, у характері нашого багатонаціонального народу».

«Стійкість захисників Сталінграда для російського війська, для всіх нас – найважливіший морально-оральний орієнтир, і наші солдати і офіцери вірні йому».

Відсутність помітних успіхів росіян наприкінці 2022-го – на початку 2023 року змусили і українську розвідку, і західних аналітиків заговорити про перехід війни у формат «на виснаження». Однак затягування бойових дій несе не лише економічні («нафтова стеля»), але й електоральні ризики. На прямо поставлене питання про підтримку «спецоперації» упродовж 2022 року від 65% до 75% росіян відповідали ствердно. Однак якщо дати можливість респондентам обирати між продовженням війни та початком переговорів, то восени лише 25% росіян підтримували бойові дії, а 55% – мир (навесні було навпаки). З іншого боку, відсутність помітних успіхів на полі бою підживлює радикальні настрої у середовищі т.зв. «патріотичного крила», що виливається у критику особисто Путіна та військової верхівки, а також провокує тертя між Міноборони та недержавними воєнізованими структурами. 

Також слід взяти до уваги поступове переоснащення українських військ новітньою технікою – спочатку артилерією, потім – ППО, а в найближчій перспективі – і танками. З цієї точки зору час працює на Україну, і затягування бойових дій може обернутися досягненням паритету воюючих сторін. Більше того, якщо ударний «кулак» західних танків буде зібраний, це може призвести до наступу України на південному напрямку між Мелітополем та Маріуполемі поставити під загрозу сухопутне сполучення з Кримом.

Оскільки поразка у війні, найвірогідніше, навіть не розглядається в Кремлі в якості прийнятного варіанту, скоріш за все, Росія спробує знову перейти у наступ найближчим часом. Це має стати відповіддю на окреслені вище проблеми. Однак серйозних підстав вважати можливим повторення удару на Київ поки немає, отже, навіть якщо Росія знову атакує, то лише на півдні та сході, що навряд чи призведе до її швидкої перемоги. Тож попереду – подальше затягування війни із можливим посиленням ударів по цивільних об’єктах, що теж не означає капітуляції Києва. І якщо Путін усвідомлює це, то саме цим пояснюється фігура умовчання в його промові – відсутність обіцянок швидкого корінного перелому і переможного завершення війни. Можливо, невіра Путіна у взяття Києва «за три дні» на цьому етапі й визначила риси його промови.

Висновки

Таким чином, очікування низки експертів, які побоювалися оголошення про новий етап «спецоперації» чи нову хвилю «часткової мобілізації», в цілому не справдилися. Путін звично скористався нагодою, щоби знову підкреслити особливий внесок СРСР у розгром нацизму, виправдати вторгнення в Україну, пригрозити європейським країнам та висловити упевненість в остаточній перемозі, але не сказав нічого конкретного. Це, зрозуміло, не означає відсутність у Кремля «плану Б» як такого, але навіть якщо він і є, то на сьогодні його обриси виглядають малозрозумілими. Скоріш за все, заклик на кшталт «Батьківщина у небезпеці» якщо і буде виголошений, то не раніше 21-24 лютого. Тому можна припустити, що до цього широкомасштабного наступу російських військ не станеться.

Отже, в підсумку:

1. Росія й надалі використовуватиме історію «Великої Вітчизняної» в якості виправдання своєї агресії проти України та представлення себе в якості жертви «колективного Заходу», не вигадуючи нічого нового. Але Путін буде обережнішим у проведенні прямих паралелей між минулим і сьогоденням.

2. Від «Сталінградської промови» багато хто очікував оголошення нових «червоних ліній» або «плану Б» у війні з Україною, оскільки поразка Росії не розглядається в Кремлі в принцип, але і затягування бойових дій несе ризики. Втім, цього так і не сталося. Погрози Заходу були вкрай обтічними і неконкретними, і навіть якщо малася на увазі ядерна зброя, готовність до її використання не була чітко продемонстрована.

3. Відсутність оголошення про «корінний перелом» не означає, що російські війська не перейдуть у наступ, але може свідчити, що остаточний варіант «плану Б» досі не затверджений. Ба більше, ймовірний курс на відмову від негайного захоплення Києва та затягування війни у форматі «на виснаження».

4. Наступна точка біфуркації припадатиме на першу річницю початку повномасштабної агресії 21-24 лютого 2023 року.