Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (27.08-02.09)

Події та тренди в РФ за 27.08 – 02.09

Висновки

1. Тема «референдумів» на окупованих територіях є додатковим механізмом зовнішньополітичного шантажу з боку РФ у спробах вийти на прийнятний для Кремля варіант «припинення вогню». Для України такий сценарій є одним із найнебезпечніших на найближчі місяці. І, як наслідок, основне завдання — протидія зовнішньополітичним зусиллям Кремля та його лобістам у ЄС та США.

2. Від початку року в РФ триває карусель смертей керівників високого рівня компаній, пов’язаних із енергетичним сектором. На російські енергетичні, а передусім нафтові, компанії очікують серйозні втрати після повноцінного запуску санкцій, ембарго та інших обмежувальних заходів. Тож цілком ймовірним є невдоволення топ-менеджменту з енергосектору. Тому Кремлю важливо не допустити появи незгодних серед топ-менеджменту на фоні майбутньої кризи у російському нафтопромі.

3. В Росії розповідатимуть про вторгнення в Україну п’ятикласникам. У Кремлі розуміють, що пропаганда недостатньо ефективна в молодіжному середовищі, тому запроваджують в школах «політзаняття». Відповідно до опублікованих на цьому тижні методичок для позакласних «Розмов про важливе», розповіді про вторгнення в Україну почнуться вже з п’ятого класу. Також анонсоване чергове переписування підручників з історії. Все це має сприяти консолідації дітей та підлітків навколо і Путіна особисто, і провадженої ним політики. Однак на сьогодні немає підстав вважати, що такого роду заходи, скопійовані з практики радянських часів, дадуть очікуваний ефект, особливо серед старшої молоді.

4. Анонс політичних реформ у Казахстані може дати старт новій моделі політичного розвитку пострадянських систем, і є потенційною загрозою для Росії, виступаючи альтернативою шляху, який пропонують у Москві. Крім того, події у Казахстані здатні призвести до загострення глобального суперництва між Заходом і Китаєм за дискурс про глобальний розвиток.

---

“Референдуми” як аргумент торгу в розмовах про припинення вогню

У РФ вкотре порушили тему «референдумів» на окупованих частинах Запорізької та Херсонської областей. Конкретну дату не називають, але повідомляють про початок роботи «виборчих комісій» та можливі терміни – вересень 2022 року. Тема «референдумів про приєднання до Росії» звучить не вперше, попередні дати кілька разів переносилися. Але хвилі таких повідомлень мають одну спільну особливість — про приєднання до РФ через «волевиявлення громадян» у Кремлі згадують у періоди дипломатичних консультацій (як, наприклад, щодо зернової угоди) або на тлі заяв політиків про доцільність зустрічі Путіна і Зеленського, результатом якої може стати припинення вогню.

Ключові події

У період з 26 до 30 серпня 2022 року відразу кілька російських ресурсів повідомили про «підготовку до референдуму»:

• 26.08 РИА «Новости» розмістило матеріал про активну роботу «виборчої комісії» у Запорізькій області.

• 28.08 РБК цитує Сергія Кирієнка, який заявив, що нібито «більшість мешканців Запорізької та Херсонської областей за входження до складу РФ».

• 30.08 Радіо «Спутник» подає матеріал із заголовком «Херсон никогда не вернётся под контроль Киева», в якому спирається на заяви представників окупаційної адміністрації.

• 31.08 «мер» (керівник окупаційної адміністрації) Бердянська О. Сауленко заявив про швидке проведення референдуму, щоправда, підкресливши, що не може «назвати конкретної дати». Його слова цитує ТАСС.

Минулого разу тема «референумів» порушувалася на тлі «човникової дипломатії» Ердогана: зустрічей із Путіним та Зеленським. Так, наприклад, 8 серпня Пєсков заявив, що переговорний процес поки що на паузі і необхідне виконання «домашньої роботи», при цьому паралельно згадав «референдуми», які, за його словами, «готують місцеві жителі, а не Росія».

Аналіз

Російська Федерація готується до чергового етапу тиску на Україну з метою виходу на домовленість щодо припинення вогню. Водночас «пропонувати» Києву сісти за стіл переговорів, за задумом російської верхівки, мають європейські політики. Як свої аргументи (або аргументи для своїх лобістів) РФ використовує тактику введення своїх тез або шантажу за кількома напрямками:

• Загроза дефіциту продовольства у 2023 році у зв’язку із посухою у низці регіонів (Європа, Північна Африка, деякі країни Центральної Азії. На цьому тлі РФ (і її партнери в ЄС) говоритиме про необхідність виходу на припинення вогню у форматі «як є» для запобігання нестачі продовольства та добрив.

• Енергетична криза в Європі та рекордні ціни на вуглеводні (насамперед, природний газ). РФ підтримує нервозність на ринку, натякаючи на можливості постачання сировини та вирішення проблеми у разі зняття санкцій або послаблення підтримки України (як і примусу українського керівництва до «компромісів» з Москвою);

• Ядерний шантаж. Росія навмисно педалює тему ЗАЕС, створюючи видимість кризи та загрози техногенної катастрофи. Паралельно з цим Путін розігрує сценарій можливої ​​передачі ядерної зброї Лукашенку. Тобто, загрожує руйнуванням системи домовленостей щодо нерозповсюдження ЯЗ. І те й інше, імовірніше, є шантажем, але частина європейських політиків схильні вірити в реальність загрози та можливість її запобігання через «компроміси» з РФ. Головним із яких можуть стати поступки з боку України.

І, зрештою, тема референдумів цілком укладається як ще один аргумент у стилі «якщо Київ не йде на переговори — забираємо території».

Ідея Росії полягає в тому, щоб вийти на будь-які угоди, що знижують увагу до війни в Україні та дають підстави низці держав ЄС розпочати відновлення звичного рівня співробітництва з РФ. Прийнятним для Кремля форматом цьому етапі є укладання «перемир’я» чи угоди про «припинення вогню». Тобто, будь-який формат «заморозки». Це не призводить до вирішення проблеми по суті (що Росію цілком влаштовує), але створює для низки європейських країн ілюзію виходу на дипломатичне врегулювання.

Контури кризи у сприйнятті європейських (і низки американських) політиків змінюються — замість війни виникає заморожений конфлікт. Це докорінно змінює формат підтримки України у бік різкого зменшення обсягів військової допомоги. Адже якщо в умовах активної війни логічним виглядає постачання озброєнь, зміцнення обороноздатності твого партнера, то у разі «замороженого конфлікту» до ЄС діють інші принципи: не постачати зброю сторонам протистояння (оскільки це може вивести конфлікт у активну фазу).

Другий аспект, вигідний Кремлю — розморожування частини програм взаємодії з країнами ЄС. Санкції запроваджувалися як реакція на вторгнення та бойові дії. Якщо бойових дій немає, РФ може намагатися лобіювати скасування чи зупинення частини обмежень. Останнє (варіант припинення) цілком укладається у логіку поведінки ЄС і неодноразово застосовувалося щодо різних держав за останні 10-12 років.

Але ключовим бонусом, на який розраховує Кремль, є процеси у самій Україні. Відсутність активних бойових дій призводить до скасування воєнного стану. За відновлення «довоєнної» інтенсивності політичних процесів Україна вже через 4-5 місяців занурюється у глибоку кризу:

• активізуються «відкладені війною» атаки опонентів на президента та парламентську більшість;

• призупинення бойових дій призводить до зростання невдоволення серед учасників війни та більшої частини населення. У громадському полі з’являється теза про «програну війну». Це, помножене на кадрові помилки попередніх років (і перших місяців війни), призводить до обвалення рейтингів правлячої групи;

• політична криза унеможливлює швидке виконання взятих Україною на себе зобов’язань перед європейськими партнерами (як політичних, так і економічних), що призводить до падіння рівня підтримки як фінансової, так і політичної.

• наведене вище накладається на викликану війною глибоку економічну і демографічну кризу.

Водночас питання “референдумів” про приєднання окупованих територій до РФ можуть проводитися і на тлі заморозки. Це стане лише додатковим чинником, який дестабілізує внутрішньополітичну ситуацію в Україні.

У результаті РФ на тлі «призупинення війни» відновлює свій військовий, фінансовий та (частково) політичний потенціал. Україна стає слабшою. І далі або відновлюється війна, за кращих для Кремля умов, або Київ змушують йти на поступки Москві дипломатичними механізмами.

Таким чином, для України одним із ключових напрямів зовнішньої політики стає недопущення навіть обговорень варіантів «заморозки» війни в поточному стані (читай «на умовах Кремля»). У разі неминучості такого сценарію (наприклад, різкого зменшення військової та економічної допомоги — використання партнерами даного механізму як інструменту примусу), або завершення війни (на тлі часткового військового успіху України), важливим стає збереження керованості внутрішньополітичними процесами. Це означає мінімізацію ризиків дестабілізації та концентрацію на швидкому відновленні військового та економічного потенціалу. Таке можна реалізувати за умови заміни режиму воєнного стану режимом надзвичайного стану з обмеженнями політичної активності, як мінімум на 6-12 місяців.

---

Карусель смертей: чи мають політичний підтекст смерті керманичів російських енергетичних компаній?

1 вересня у Москві, випавши із вікна лікарняної палати, загинув Равіль Маганов – голова ради директорів Лукойл – другої за розміром нафтовидобувної компанії РФ та найбільшої приватної. Офіційні джерела повідомляли, що Маганов тривалий час хворів. А за неофіційною інформацією з джерел у правоохоронних органах, яку розповсюдило державне інформаційне агентство ТАСС – вчинив суїцид. Крім цього, декі медіа повідомляли, що Маганов випав із вікна лікарні в проміжок часу, коли туди навідувався президент РФ Путін для прощання з Михаїлом Горбачовим, який помер у цій же лікарні напередодні. 

У смерті Маганова примітним є той факт, що на початку березня Лукойл зробив заяву із закликом якнайскоріше припинити війну проти України. У травні помер інший колишній топ-менеджер Лукойлу Олександр Субботін. У експортній виручці Лукойлу 63 % припадало на країни, які оголосили намір ввести санкції. Ризик втрати ринків та труднощі переорієнтації експортних потоків, вочевидь підживили мотиви для таких політичних заяв керівництва Лукойлу. 

Відносно Маганова було запроваджено санкції, як керівника Лукойлу, а його брат – Наіль Маганов очолює іншу російську нафтову компанію Татнєфть. Кілька колишніх топ менеджерів Лукойла після розгортання санкцій покинули свої посади у компанії, зокрема Вагіт Алєкпєров та Леонід Федун.

Крім цього, з початку року загинули щонайменше п’ятеро керівників високого рівня компаній, пов’язаних із газовим сектором – структур Газпрому та Новатеку. А один із віце-президентів Газпромбанку втік до України і публічно засудив війну. 

На російські енергетичні, а передусім нафтові, компанії очікують серйозні втрати після повноцінного запуску санкцій, ембарго та інших обмежувальних заходів. І резонно припустити невдоволення топ-менеджменту з енергосектору. А тому не можна виключати, що влада намагається придушити це невдоволення каральними методами, вимагаючи цілковитої лояльності до політики Кремля. 

Нафтовий сектор РФ наразі не зазнав суттєвих втрат – динаміка обсягів експорту нафти і нафтопродуктів знаходиться у стабільному коридорі, а поставки газу використовують для енергетичного шантажу, провокування енергетичної та політичної кризи у ЄС. Крім цього, високі ціни на енергоносії допомагають утримувати експортні енергетичні доходи. 

Проте проблеми виникнуть у найближчому майбутньому. Наміри Заходу обмежити постачання енергоресурсів із Росії матимуть суттєвий вплив на енергетичну галузь країни, але, ефекти різнитимуться для різних секторів енергетичної галузі. Так, ЄС запровадив вугільне ембарго, яке вже діє з 11 серпня 2022 року, та нафтове ембарго, яке запрацює із наступного року. Водночас, зважаючи на високий рівень залежності ЄС від поставок російського природного газу (близько 40% усього споживання газу ЄС), складність пошуку нових джерел постачання до ЄС, існуючі вузькі місця у газотранспортній інфраструктурі, не варто очікувати  запровадження газового ембарго зі сторони ЄС. Таким чином, російські нафтові компанії ризикують опинитися у суттєво складнішому становищі аніж газові, передусім Газпром. 

Експортна виручка нафтового сектору суттєво переважає доходи від експорту природного газу. У 2021 році виручка від експорту сирої нафти склала $ 110,1 млрд та $ 68,5 від експорту нафтопродуктів, тим часом як дохід від експорту природного газу – $ 62,8 млрд. Загалом на енергоресурси припало половину експортної виручки РФ минулого року. 

На фоні цього газовий сектор РФ почуває себе суттєво впевненіше. Більше того, саме Газпром сьогодні є важливим інструментом Кремля для енергетичного шантажу Європи, що вочевидь додає впевненості менеджменту Газпрому та сприяє його лояльності агресивній політиці Кремля. 

За кілька днів до смерті Маганова, російський нафтопром зазнав чергової невдачі у спробах обходити санкції. Так, одним із ринків куди ринула російська нафта в останні місяці була Індія, де один із двох великих нафтопереробних заводів належить компанії Nayara Energy, якою паритетно володіють Роснєфть та Trafigura. 

Нафтопродукти вироблені у Індії з підсанкційної нафти відправлялись на експорт до різних регіонів. У середині серпня США звинуватили індію в приховуванні походження ресурсу та експорті нафтопродуктів із підсанкційної нафти. А вже наприкінці серпня ключові світові трейдери та банки розірвали стосунки із Nayara Energy. Це удар не лише по Індії, але й по російському нафтопрому. 

Очікування повноцінного запровадження санкцій відносно російської нафти суттєво вдарить по нафтових компаніях, особливо «малих», які орієнтуються на виробництва нафтопродуктів (як загадана вище Татнєфть), а не сировини для хімічної промисловості. Тому Кремлю важливо не допустити появи незгодних серед топ-менеджменту на фоні майбутньої кризи у російському нафтопромі.

---

В Росії розповідатимуть про вторгнення в Україну п’ятикласникам

Відповідно до розпорядження Мінпросвіти РФ, з 5 вересня цього року кожен понеділок у всіх школах розпочинатиметься із урочистого піднесення російського прапору та позакласного заняття на теми, «пов’язані з ключовими аспектами життя людини в сучасній Росії». 26 серпня методички та сценарії для т.зв. «Розмов про важливе» були опубліковані на окремому сайті. Як і очікувалося, основний наголос в цих матеріалах був зроблений на патріотизм та обов’язок служіння Росії. 31 серпня рухи «М’яка сила» та «Альянс вчителів» опублікували відкритого листа із закликом до вчителів та батьків ігнорувати ці позакласні заняття, а дехто навіть перевів своїх дітей з державних шкіл до приватних, щоб уникнути «патріотичного виховання».

1 вересня Володимир Путін особисто провів відкритий урок «Розмова про важливе» для переможців олімпіад та конкурсів у галузі культури, мистецтва, науки та спорту. Там він вкотре виправдав вторгнення в Україну «потребою захистити» мешканців Донбасу та саму Росію від «антиросійського анклаву». Також Путін повідомив, що незадоволений якістю викладання історії в Україні: «Я, даруйте, рота відкрив! Школярі не знали, що є Кримський міст. Вони вважали, що це фейк <…> Вони взагалі навіть не знали, що Україна та Росія входили до складу єдиної держави – Радянського Союзу».

Короткий огляд російських методичок для власних шкіл показав наступне.

Дітей у 1-2 класі передбачається за допомогою фото і відео навчити тому, «що любов до природи є проявом любові до своєї Батьківщини. У сценарії пропонується прослуховування радянської пісні «С чего начинается Родина».

У 3-4 класах метою є впровадження у дитячу свідомість «ідеї про дієву любов до Батьківщини, яка проявляється у добрих справах щодо близьких, малої та великої Батьківщини». Результатом має стати «гордість за свою країну» і за «причетність до минулого, сьогодення і майбутньому своєї країни та рідного краю». Передбачається навчити школярів, що така любов неможлива лише на словах, а вимагає дії: «Батьківщину любити – Батьківщині служити». Служіння ж має тлумачитися передовсім як виконання військового обов’язку, а також праці.

Мета занять у 5-7 класах – «конкретизація поняття «Батьківщина», усвідомлення власного ставлення до неї; формування уявлення про культурну та історичну єдність російського народу, важливості збереження єдності». Саме тоді школярам починають розповідати про війну в Україні в наступних формулюваннях: «Прояви справжнього патріотизму ми бачимо і сьогодні, перш за все під час проведення спеціальної воєнної операції… Серед цілей спеціальної воєнної операції – захистити населення Донбасу, яке зазнавало знущань і утисків з боку київського режиму, роззброїти Україну, не дати розмістити на її території військові бази НАТО. Російські збройні сили разом із силами ДНР та ЛНР ведуть активні дії задля досягнення цих цілей. Величезна військова та інша допомога колективного Заходу українській владі затягує бойові дії, збільшує кількість жертв операції». Потім в рамках «творчого завдання» дітям пропонується розбрати кілька цьогорічних «подвигів» російських військових. Той самий текст пропонується дітям і у 8-9 класах.

У 10-11 класах школярам мають повідомити, що «По-справжньому патріотично налаштовані люди готові захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках», але додати, що «це не єдиний шлях прояви патріотизму. Патріотизм проявляється у малих справах – знанні історії своєї країни, повазі до її культури та традицій, тому патріотом є той із нас, хто готовий діяти на благо своєї країни, своєї вітчизни». Визначення ж патріотизму дається за цитатами з Карамзіна та Жукова. В якості ілюстративного матеріалу дітям пропонується зображення російської танкової колони в Україні.

Як вже неодноразово зазначалося в матеріалах Українського інституту майбутнього, російська державна пропаганда, орієнтована на дорослих, практично вичерпала можливості для розширення. Найяскравішим свідченням цього стало падіння телевізійного охоплення з лютого по липень в середньому з 36% до 29%. Натомість з 19% до майже 27% зросла аудиторія Telegram.

Тому з метою завоювання лояльності саме молодших страт суспільства влада вдалася до низки заходів: створення руху «Большая перемена» – «піонерії 2.0» під особистим проводом Путіна, запровадження в школах посад «політруків» – заступників директорів з патріотичного виховання, переписування підручників з метою уникнення слова «Україна», запуск суто російської консервативної електронної енциклопедії «Руниверсалис», а з 5 вересня – проведення обов’язкових політінформацій для учнів. Серед вже здійснених нововведень – загальноросійська заборона на мобільні телефони в школах з 1 вересня, а серед анонсованих – випуск «правильного підручника з історії» з розповіддю про війну в Україні.

На місцях теж проявляють ініціативу. Так в школах Тюменської області з’явилися «парти героїв» із фотографіями учасників чеченських воєн. Їх планують ставити в найкращі за успішністю класи, а сидіти за ними будуть лише відмінники. Першу таку парту з біографією учасника Першої чеченської війни Романа Шадріна, який у 2014 році був т.зв. «заступником голови Міністерства держбезпеки» самозваної «ЛНР», встановили в Тобольському районі. А в Єкатеринбурзі на честь закінчення навчального року діти пройшли хресною ходою, наприкінці якої помолилися за владу та «воїнство її» та отримали по морозиву.

Все це має сприяти консолідації дітей та підлітків навколо і Путіна особисто, і провадженої ним політики. Однак на сьогодні немає підстав вважати, що такого роду заходи, скопійовані з практики радянських часів, дадуть очікуваний ефект, особливо серед старшої молоді. 

---

Перезавантаження системи у Казахстані: модель для постросійського майбутнього

Несподіване оголошення президентом Казахстану Касим-Жомартом Токаєвим дострокових президентських виборів та конституційної реформи восени цього року свідчить про його бажання провести цілковите перезавантаження політичної системи країни. Є чимало причин, які можуть пояснити ці рішення: 

1. Бажання президента зацементувати свої позиції як реформатора, засновника нового, не пострадянського, а “казахського” Казахстану, відійти від тіні Назарбаєва та стати більш самодостатнім політичним гравцем; 
2. Намір правлячих еліт формалізувати кланово-родинну структуру управління в Казахстані, яка до цього лишається неформальною, являє собою “глибинну державу”; 
3. Необхідність завершити демонтаж “назарбаєвської” посткомуністичної політичної системи, перезаснувати Казахстан на базі нових правил гри та суспільного договору. 

Важливість цих рішень полягає у тому, що у разі успіху, Казахстан демонструватиме перший вдалий приклад плавної і мирної трансформації посткомуністичної системи на теренах колишнього СРСР, яка не базується ані на прискореній вестернізації, ані на антизахідній консервації. У якомусь сенсі, ми можемо говорити про імовірну появу альтернативної моделі розвитку для усього регіону Центральної Азії та країн пострадянського простору, включаючи Білорусь, Азербайджан, Вірменію та Росію. Певним чином, у разі успіху, це означатиме те, чого Україна не змогла зробити за усі 30 років незалежності: “вбити” пострадянську політичну систему та перезаснувати державу на якісно нових принципах держуправління та нового суспільного договору. 

Казахстанська трансформація, безвідносно політичного майбутнього самого Токаєва, викличе загострення конкуренції між колективним Заходом і його поки що старими ліберально-демократичними моделями переходу, Росією, для якої такий перехід — зрада усіх радянських і пострадянських цінностей, на яких будується влада Путіна, і Китаєм, який активно підтримує реформи у різних країнах, базовані на чистому прагматизмі, багатовекторності та відносній самостійності еліт — щось схоже на те, як була побудована влада у самій КНР. 

Для Росії трансформації у Казахстані не вигідні, оскільки можуть показати реальний шлях реформ, які можуть бути прийнятними для російського населення, не руйнуючи при цьому державу. Іншими словами, для російської влади успіх “токаєвської реформи” Казахстану — це відображення опозиційної політичної моделі, яка могла б бути побудована у самій РФ, але від якої відмовилися на користь більш агресивної експансіоністської моделі, заснованої на ресентименті та історичних міфах.