Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (20.06-24.06)

Події та тренди в РФ за 20.06 -24.06

Висновки:

1. Саміт БРІКС показав, що східний та південний напрямки для РФ можуть дати їм певні вигоди та “люфт” у боротьбі із Заходом, особливо якщо Кремлю вдасться втриматися у середньостроковій перспективі. З іншого боку, саміт продемонстрував обмеженість Росії у впливі на формування глобального порядку денного та показав другорядність РФ у деяких питаннях регіонального та міжнародного партнерства.

2. Офіційні особи РФ почали висловлювати наміри про застосування «жорсткіших» дій відносно Литви, яка начебто обмежує транзит товарів до Калінінграда. Незважаючи на ці погрози, Росія не застосує відносно Литви армії, а можливості енергетичного шантажу – як відповідь на обмеження транзиту до Калінінграда – теж суттєво обмежені.

3. Росія готується до анексії окупованих територій. Для цього вже зараз на цих територіях будуються аналоги російських органів державного управління. Керівниками таких квазіадміністрацій призначають чиновників із Росії, іде набір навіть російських шкільних вчителів для роботи на захоплених територіях.

4. Росія перебуває в стані технічного дефолту, оскільки закінчуються 30 днів пільгового періоду — до 27 червня — протягом яких ще можна все налагодити.  Проте наслідки можливого дефолту Росії із зовнішнього боргу через санкції можуть бути «значною мірою символічними». Тож, Росії не уникнути реального дефолту з усіма суттєвими наслідками, лише якщо буде введено або повне ембарго, або загороджувальне мито на весь прибуток від продажу нафти і газу.

5. Санкції, згортання інвестицій, закриття офісів західних компаній показало технологічну відсталість російської економіки та тренд на посилення залежності. Відсутність доступу до сучасних технологій та розробок, до багатих європейських ринків залишає Росії невелике місце для маневру та зміщує фокус економічної активності у бік менш розвинених країн. Основою російської економіки досі є експорт сировини, а не технології, що в довгостроковій перспективі посилить перетворення росії на прообраз африканських країн, які не зуміли побудувати власну високотехнологічну промисловість.

6. В Росії, всупереч Конституції, продовжується стрімка політизація школи з метою підготовки чергових когорт лояльного населення. Змістовно це робитиметься завдяки змінам до навчальних програм, формально – за допомогою нової «піонерії» та «політпросвіти».

---

 1. Саміт БРІКС: різний підхід РФ і Китаю

 

Однією з ключових подій тижня, яка зачіпає позиції та інтереси РФ, став 14-й саміт країн-учасниць БРІКС, який об’єднує найбільші не-західні економіки світу — Бразилію, Росію, Індію, Китай та Південноафриканську республіку (ПАР). У контексті війни в Україні цей саміт є особливо важливим для спостереження з декількох причин.

Перша — війна в Україні завдала важкого удару по усій старій, переважно західній, світовій системі. Поляризація в результаті війни призвела до загострення стратегічного суперництва між великим державами — США та Китаєм, а також на регіональному рівні поміж “нових гравців”, які хочуть грати більш активну роль у світових процесах на базі багатополярного світу: Індія, Туреччина, Іран, ПАР, Бразилія, Мексика, ОАЕ, Саудівська Аравія та інші. Цей процес змушує різні країни шукати шляхи посилення своїх регіональних та світових позицій за межами традиційних переважно західних організацій та інститутів.

Друга — в умовах російсько-української війни “не-західні” країни Африки, Близького Сходу, Латинської Америки, Південної та Південно-Східної Азії намагаються уникати прямого залучення у конфлікт, і приєднання до однієї зі сторін. Як і у часи “холодної війни”, ціла низка держав, які бажають зберігати нейтралітет, а разом із тим посилити свої позиції, користуючись кризою, у регіоні та світі, почали шукати прийнятні для себе варіанти збереження рівновіддаленості та нейтралітету.

Третя — війна в Україні та безпрецедентні санкції Заходу проти РФ дуже серйозно розбалансували світову систему, а також змусили інші країни засумніватися у надійності та послідовності західних фінансових та економічних систем. Процес, який часто називають “де-доларизацією” світової економіки — послаблення ролі долару США — спалахнув з новою силою після початку війни в Україні та запровадження санкцій проти РФ, у тому числі заморозки та конфіскації їхніх державних активів та резервів Центрального банку. У зв’язку із цим, знову активізувалися дискусії про перспективи формування альтернативних не-західних фінансових та політичних систем, які принаймні можуть бути автономними та менш залежними від тих глобальних фінансових, торгово-економічних та технологічних інструментів, на які мають ексклюзивний вплив США.

У сприйнятті багатьох країн занадто часте та відверте використання Сполученими Штатами свого впливу на світову систему через санкції є негативним трендом надмірної політизації та ідеологізації інструментів системи. З їхнього погляду, система вже не може грати стабільну та надійну роль і бути справедливою для усіх. Відтак, її потрібно змінити у довгостроковій перспективі, або створити конкурентні системи і потоки.

14-й саміт країн БРІКС якраз і став відображенням цих трьох вищенаведених процесів. Його суть полягала у пошуку шляхів автономізації умовних “не-західних країн”, зменшення їхньої залежності від західних інститутів та інструментів впливу, створенні власних регіональних та над-регіональних закритих систем. І хоча усі країни БРІКС так чи інакше об’єднані цією ідеєю, їхні підходи та короткотермінові цілі відрізняються.

Російська Федерація використовує платформу БРІКС переважно у внутрішньополітичних цілях: для просування у медіа наративу про “занепад Заходу”, а також ідеї швидкого та ефективного розвороту Росії убік інших, альтернативних Заходу, партнерів. Це має створити картинку залученості РФ у глобальні процеси, які нібито от-от призведуть до колапсу західного світового порядку та формування нового балансу сил, у ядрі якого перебуватиме Росія. Насправді, реальні можливості РФ у генеруванні та просуванні свого порядку денного на базі БРІКС обмежені, а західні санкції вже у середньостроковій перспективі перетворюють РФ на середнього гравця, який не є цікавим країнам Азії, які планують посилювати свої позиції на глобальному рівні. Можливості Росії запропонувати країнам БРІКС соціальні інновації та технології є вкрай малими.

З іншого боку, Китай, який цього року головує у БРІКС, просуває більш глобалістське бачення, спрямоване на максимальне охоплення та багатофункціональність таких об’єднань, як БРІКС або ШОС. З їхнього погляду, створення альтернативних західним структур, інституцій та систем — це гра у довгу, і для неї потрібне розширення регіональних платформ країн Глобального Півдня та Сходу. Саме з цією метою Китай вирішив провести цьогорічну зустріч у форматі БРІКС+, запросивши на неї також лідерів Єгипту, Нігерії, Сенегалу, Аргентини, Казахстану, Індонезії, Саудівської Аравії, ОАЕ та Таїланду. Таким чином, Пекін вже визначає ті країни, які він бачить учасниками глобального процесу переходу від тотальної залежності від Заходу. Такий підхід “розмиває” роль РФ і не дає можливості приватизувати та інструменталізувати його, оскільки змушує шукати компроміси та робити обережні заяви поміж таких різних країн.

Те, що до цьогорічного саміту БРІКС долучили такі країни, як Аргентину (яка головує у Спільноті країн Латинської Америки та Карибського басейну), Сенегал (який головує в Африканському Союзі) та ОАЕ (які головують у Раді співпраці країн Перської Затоки), показує горизонтальний, а не вертикальний, регіональний підхід Китаю до управління в межах таких об’єднань, як БРІКС. Роль РФ тут зводиться до другорядної — країна важлива, але є однією з багатьох, і її інтереси не будуть захищатися за рахунок усіх інших. У Пекіні відкрито заявили про можливість приєднання до БРІКС країн із середнім рівнем доходу з так званого Глобального Півдня.

В якомусь сенсі, такі регіональні платформи, як БРІКС, ШОС, РСАДПЗ та інші, є своєрідною формою “Руху неприєднання”, який існував у роки “холодної війни”, і об’єднував країни, які не бажали приєднуватися до одного з ідеологічних таборів, і хотіли лишатися нейтральними та рівновіддаленими від них. Зараз, на тлі війни в Україні, БРІКС стає повторенням цієї тенденції, оскільки такі країни, як Індія, Китай, ПАР, Іран, Пакистан, Аргентина, Мексика та інші вважають війну в Україні політико-ідеологічною і такою, яка їх не має стосуватися, і не має затягувати у вир глобального протистояння.

Ще однією важливою амбіцією Китаю у підході до БРІКС, на відміну від РФ, є бажання об’єднати усі пан-регіональні платформи, які були створені в останні роки, частково через бажання регіональних країн отримати більше простору для маневру та автономії від західних інституцій. Тоді як Росія не може запропонувати себе у якості лідера цього процесу, особливо по мірі послаблення впливу РФ у своїй власній периферії (про що красномовно свідчать заяви президента Казахстану у Петербурзі), Китай забирає цю роль на себе. Створення горизонтальних регіональних партнерств на базі існуючих пан-регіональних об’єднань і платформ (наприклад, ШОС, Африканської континентальної ЗВТ, Всестороннє регіональне економічне партнерство в Азії тощо), дозволить Китаю та іншим не-західним країнам, або країнам Глобального Півдня створити новий рівень управління, який був би альтернативою моделі “ядро-периферія”, яка існувала багато десятиліть у західній системі світопорядку. Треба зазначити, що й країни Заходу почали бачити в цьому неминуче майбутнє, а відтак намагаються конкурувати з Китаєм та іншими, ініціюючи регіональні партнерства, наприклад між ЄС і Перською Затокою.

У своїй промові на саміті БРІКС, голова КНР Сі Цзіньпін знову повторив основні тези Пекіна щодо майбутнього світового порядку: об’єднання усіх умовно “незадоволених” Заходом, регіональні партнерства, багатополюсність замість однополярності США, відмова від “минулих помилок” (поділу світу за ідеологічними рамками США та на військово-політичні блоки), відмова від позиції сили як домінантної у міжнародних відносинах, як це показав приклад України. Знову: це дещо суперечить позиції РФ, яка вважає війну в Україні єдино правильним підходом для вирішення суперечок та переділу світу.

Нарешті, для Китаю БРІКС — це інструмент просування альтернативних геополітичних та геоекономічних проектів на противагу американським ідеям розширеного НАТО або Індо-Тихоокеанських союзів. І хоча ця мета також актуальна і для РФ, яка веде проксі-війну зі Сполученими Штатами, зацикленість саме на Азії не входить у першочергові плани Москви, оскільки їхній театр бойових дій — у Європі, і навряд чи вийде за межі Європи.

Інші країни-члени БРІКС так само мають свої міркування щодо ролі об’єднання у майбутньому світового порядку. Єдине, що їх об’єднує — небажання критикувати РФ через війну в Україні. Але головна причина для цього — не підтримка дій Кремля в Україні, а скоріше політико-ідеологічні претензії до Заходу і небажання займати чиюсь сторону, а також фрустрація через західну політику.

Тим не менше, це все не означає швидку маргіналізацію ролі РФ у світі та регіоні. Багато залежатиме від умов виходу з війни в Україні. Росія вже переорієнтована частину експорту енергоносіїв (зі знижками) на східні азійські ринки, чим привертає увагу тамтешніх покупців — Індію і Китай, зокрема. Крім того, участь РФ у проектах альтернативного глобального управління і будування, хоча й навряд чи буде керівною, але дозволятиме РФ отримувати додаткову підтримку та можливості для компенсування деяких втрат через західні санкції. Тим більше, Україна у геостратегічних розрахунках країн Сходу та Півдня присутня лише поверхнево, і багато в чому програє Росії.

---

2. Російські погрози Литві

Офіційні особи РФ почали озвучувати погрози відносно Литви, яка начебто обмежує транзит товарів до Калінінграда, озвучуючи наміри вжиття «жорсткіших» дій. Тим часом, Литва заявляє, що лише виконує рішення Єврокомісії про санкції та заборону перевезення окремих російських вантажів.

Незважаючи на усі погрози, блеф є очевидним та жодних військових дій зараз РФ відносно Литви не вживатиме. Проте, традиційно, Росія може вдаватися до енергетичного шантажу. Про плани та наміри впливати на ринок ЄС шляхом зменшення обсягів поставок, ми вже писали у попередньому огляді.

Одним із варіантів тиску РФ на Литву є фізичне відімкнення від системи BRELL – зони синхронної роботи енергосистем Білорусі, РФ, Естонії, Латвії та Литви із 2001 року. Фізичне відімкнення країн від BRELL може означати загрозу надійності роботи енергосистеми країн Балтії, а не лише Литви, та ризики дефіциту електроенергії.

У Литві заявляють про готовність до такого сценарію та про підготовку проведення 25 червня відповідних тестувань надійності енергосистеми при роботі в ізольованому режимі.

У 2017 році Естонія, Латвія та Литва прийняли рішення від’єднатися від енергосистем РФ та РФ у 2025 році та синхронізуватись із європейською мережею ENTSO-e. Для гарантування надійності роботи енергосистем та можливості імпортувати електроенергію з інших європейських країн до моменту синхронізації були побудовані вставки постійного струму. Так, Литву з Польщею поєднує інтерконнектор LitPol потужністю 1 000 МВт (500 МВт до 2020 року), а з Швецією NordBalt – 700 МВт. Окрім цього, звісно ж, країни Балтії поєднані між собою. А між Естонією та Фінляндією  працює два інтерконнектори EstLink потужністю 1 000 МВт. Для порівняння, сьогодні потужність міжнародних перетинів України із країнами ЄС менше 1 000 МВт.

За технічними оцінками, незважаючи на незначний профіцит встановлених потужностей енергосистеми Литви, в день пікового зимового споживання, через структуру потужностей, вона все ж буде імпортозалежною; проте існуючі інтерконнектори дадуть можливість надійної роботи енергосистеми. Тож з високою ймовірністю, у разі відключення країн Балтії від BRELL, енергосистема працюватиме надійно.

Крім цього, відключення Литви від BRELL означатиме переведення і енергосистеми Калінінграда в ізольований режим, що в умовах відсутності перетоків може зумовити вищі витрати пов’язані із підтримкою роботи енергосистеми. Енергосистема Калінграда профіцитна за встановленими потужностями, які були побудовані з орієнтацією саме на експорт до країн Балтії. Саме з цією метою в регіоні протягом 2017-2020 було збудовано три газові та одну вугільну ТЕС.

Починаючи з 22 травня Латвія, Литва та Естонія фактично припинили використання російської електроенергії – через санкції, зважаючи на потенційні ризики, біржа NordPool припинила розрахунки з російським контрагентом. А вже згодом це була офіційно узгоджено тристоронньою угодою, яка передбачала відмову від купівлі електроенергії російського походження з 1 червня.

Внаслідок цього припинився експорт із Калінінграда, а обсяги виробництва електроенергії впали на 30 %. Зважаючи, що ціноутворення в енергосистемі Калінінграда передбачає зокрема і плату за потужність, падіння обсягів виробництва означатиме або зростання цін і тарифів, або необхідність їх дотування. Ситуація із ростом цін після падіння обсягів експорту вже мала місце у 2020 році.

За останні місяці між Литвою та країнами Балтії з одного боку та РФ і Білоруссю з іншого боку, мало місце напруження енергетичних взаємин. Ще до початку вторгнення РФ 24 лютого, Білорусь та країн Балтії обмінялись заборонами транзиту нафтопродуктів.

Окрім відмови від електроенергії, Литва з 23 травня відмовилась від імпорту російської нафти і газу.

Литва фактично вже стала незалежною від російських поставок газу після початку використання плавучого СПГ терміналу у 2014 році, а також після остаточної  відмовитись від решти закупівель у Газпрому з квітня 2022 року. Інші країни Балтії, а також Фінляндія взяли зобов’язання відмовитись від російського газу наступного року. Таким чином, Росія не може впливати на Литву газовим важелем.

Але тим не менше, сама Литва не може впливати на Росію і поставки в Калінінград теж – постачання до Калінінградом відбуваються транзитом через Литву (максимальна спроможність 2,5 млрд кубометрів на рік), за який сплачують відповідні платежі. Але постачання газу в Калінінград можливі і через СПГ.

---

3. Спроби формування колаборантських

адміністрацій на окупованих територіях із завезених російських громадян.

 

21 червня російське видання «Ведомости» повідомило, що в регіонах Російської Федерації через адміністрації губернаторів іде пошук чиновників та депутатів, які бажають поїхати на роботу в так звані «ДНР» та «ЛНР».

17 червня уряд РФ прийняв постанову №1099 «Про затвердження Правил визначення розміру виплат, пов’язаних з відрядженням на території Донецької Народної Республіки, Луганської Народної Республіки та інші території, які потребують забезпечення життєдіяльності населення та відновлення об’єктів інфраструктури». Ці правила передбачають виплату подвійної зарплати та покриття інших витрат на час перебування на окупованих територіях.

Окрім матеріальних виплат, відрядженим працівникам неофіційно обіцяють просування по кар’єрних сходинках після повернення.

Тенденція на призначення на керівні посади в окупаційних адміністраціях привезених із РФ російських громадян спостерігалася і раніше.

9 червня на посаду «керівника уряду ДНР» призначено чиновника із російського Міністерства промисловості і торгівлі В.Хоценка. Разом із ним працюють колишні заступники губернаторів Ульянівської на Курганської областей О.Костомаров і В.Кузнєцов.

20 червня «міністром культури ЛНР» призначено мешканця Новосибірська В.Носкова.

В російських інформаційних джерелах також повідомляється про набір вчителів для роботи в школах окупованих регіонів.

Висновки і прогноз:

1. Росія готується до анексії окупованих територій. Для цього вже зараз на цих територіях будуються аналоги російських органів державного управління. Юридично наступним кроком до анексії може стати організація псевдореферендумів 11 вересня 2022 року – в єдиний день голосування, одночасно із проведенням виборів у низці російських регіонів. Проте, і терміни анексії, і проведення псевдореферендумів російська сторона буде намагатися використати у переговорах про перемир’я в Україні та укладання великої угоди з Заходом.
2. Активізація процесів призначення делегованих із Росії управлінців є індикатором того, що сценарій створення «Новоросії» чи імітація формування нових квазіреспублік визнані складними для реалізації і як базовий сценарій розглядається пряма окупація і анексія територій. Масове вивезення населення у віддалені регіони Росії свідчить про те, що місцеве населення можуть поступово замінювати на мігрантів із Російської Федерації.
3. Для роботи в окупаційних адміністраціях російським спецслужбам не вдалося знайти достатньо колаборантів із числа українських громадян. Ті, які погодилися – не володіють навіть базовими знаннями для виконання відповідальної управлінської роботи.
4. Особливу увагу окупаційні війська приділяють ідеологічній та інформаційній роботі. Саме тому проводяться чистки бібліотек, відключення українських телеканалів, блокування українських інтернет-ресурсів і навчання дітей в школах за російськими програмами.

---

4. Наскільки страшний для Росії дефолт?

На початок 2022 року весь борг Росії із зовнішніх зобов’язань становив 478 млрд дол. Через блокування міжнародних золотовалютних резервів країнами ЄС, Канади, США та Японії, Росія скоротила технічну можливість робити платежі за своїми зовнішніми боргами. Тому Путін дозволив виплачувати «недружнім країнам» валютні борги у національній валюті (рубль) – і на початку квітня Росія розплатилася зі США рублями.

Найчастіше іноземні кредитори не визнають російську валюту як погашення валютного боргу.

Міжнародне рейтингове агентство Fitch попередило, що виплата Росією відсотків за доларовими облігаціями в рублях означатиме дефолт через 30 днів.

Росія була змушена платити в доларах із внутрішніх резервів і за кілька годин до закінчення терміну доларові платежі за суверенними облігаціями 2022 і 2042 років дійшли до інвесторів.

Citibank відмовився бути агентом з євробондів Росії — і його функції перейняв Національний розрахунковий депозитарій (НРД).

У травні Мінфін перерахував у НРД кошти для виплати купонів за двома випусками євробондів Росія-2026 та Росія-2036 – 71,25 млн дол. і 26,5 млн євро відповідно. Вони досі не дісталися кінцевого адресата. І зараз Росія вже перебуває в стані технічного дефолту, оскільки закінчуються 30 днів пільгового періоду — до 27 червня — протягом яких ще можна все налагодити.

23 червня Мінфін РФ перерахував у загальній сумі 12,51 млрд руб. (еквівалент $234,85 млн) у НРД рублі для виплати євробондами Росія-2027 і Росія-2047 в рамках нової схеми обслуговування суверенного зовнішнього боргу, затвердженої президентським указом.

Думки аналітиків розходяться щодо того, чи настане в Росії дефолт. Одні вважають, що оголошення дефолту – це нагнітання ситуації та частина інформаційної політики Заходу. Інші впевнені, що дефолт у Росії неминучий і економіка розвивається за негативним сценарієм.

Водночас експерти вважають, що є ризик внутрішнього дефолту через високу закредитованість населення. Наразі росіяни отримали можливість оформити кредитні канікули. Але цей захід діє до кінця вересня. Однак доходи людей падають, і не факт, що кредитоспроможність росіян покращиться до осені.

Боргові дефолти ускладнюють і підвищують вартість запозичення в майбутньому, враховуючи збитки. Невиконання Росією своїх зобов’язань може насамперед торкнутися компанії з державною участю. Наприклад, в емісійних документах «Газпрому» написано, що МБРР може вимагати від «Газпрому» рівної та пропорційної застави активів щодо боргу Російської Федерації.

Таким чином, кредитори можуть спробувати накласти арешт на закордонні активи «Газпрому», а також на платежі «Газпрому» від покупців російського газу.

Для росіян дефолт, в теорії, загрожує:

• знеціненням російської валюти;
• високим зростанням інфляції та підвищенням цін на товари та послуги;
• значним підвищенням кредитних ставок;
• затримкою бюджетних виплат пенсіонерам, бюджетникам, одержувачам соцдопомог;
• заморожуванням підвищення пенсій, зарплат, соцвиплат;
• перебоями із постачанням товаром, дефіцитом товарів.

Раніше ухвалене рішення Мінфіну США про припинення дії Генеральної ліцензії №9С, що дозволяє Росії здійснювати виплати для обслуговування свого держборгу, набуло чинності. Відповідне рішення було опубліковано Управлінням відомства з контролю за іноземними активами.

Те, що зараз станеться, це не дефолт у буквальному значенні слова. Це технічний дефолт. Росія має кошти на обслуговування боргу, але не має технічної можливості для цього.

Наслідками технічного дефолту для Росії можуть стати неможливість міжнародних позик та контактів з Міжнародним валютним фондом.

Щодо країни, яка допустила дефолт, також розпочинаються судові розгляди. Кредитори не просто судяться з боргових зобов’язань, а й на етапі виконання судового рішення ініціюють арешт активів за кордоном, наприклад, дипломатичної власності (будівлі посольств та консульств).

Якщо держава оголошує дефолт – це підстава для пред’явлення вимог щодо всіх облігацій та інших боргів, що є в обігу. Тобто, замість $234,85 млн дол., що мають бути виплачені 23 червня 2022 року до погашення, можуть бути пред’явлені вимоги на весь обсяг державного боргу Росії, а це вже $40 млрд (3% ВВП Росії). Щоправда, це можливо лише на ту суму, яку контролюють іноземні кредитори.

Після вторгнення Росії в Україну агентство S&P вже знизило кредитний рейтинг РФ із ВВ+ до ССС-. Це означає, що емітент близький до дефолту (або вже в дефолті) з невеликим шансом повернення коштів. 8 березня 2022 року S&P внаслідок цього знизило кредитні рейтинги  52 російських компаній, для яких зріс ризик банкрутства.

Крім падіння рейтингів та обмежень роботи з МФО, дефолт призведе до ініціювання судових процесів та арешту активів боржника, який допустив дефолт.

До того ж, можуть виникнути бар’єри для торгівлі, якщо країни або компанії, які, зазвичай, укладають угоди з Росією, самостійно запровадять правила, що забороняють їм вести відносини з країною, яка перебуває у стані дефолту.

Як правило, наслідками дефолту бувають:

• девальвація національної валюти;
• зниження капіталізації підприємств;
• зниження зарплат як у номінальному вираженні, так і у частині купівельної спроможності;
• скорочення бюджетного фінансування багатьох сфер діяльності громадян та держави (у тому числі, соціально значущих).

Але це у разі реального дефолту – коли немає грошей на оплату боргу.

Насправді ж, наслідки можливого дефолту Росії із зовнішнього боргу через санкції можуть бути «значною мірою символічними».

Росія і так не має можливості займати на зовнішніх ринках, рейтинги знижено. Інвесторів найближчими роками не бачити. Активи Росії там переважно вже заарештовані. Економічна активність із зовнішніми партнерами обмежена. Рубль зміцнюється через значний профіцит у торговому балансі, і Росія продовжуватиме отримувати надприбутки від продажу енергоресурсів доки не буде введено або повне ембарго, або загороджувальне мито на весь прибуток від продажу нафти і газу. Ось тоді Росії не уникнути реального дефолту з усіма наслідками, що описані вище.

---

5. Росія «на голці» імпортозалежності промисловості

Минулого тижня у нашому випуску “Росія детально” ми розповіли про наміри Росії знизити імпортозалежність та перехід на вітчизняне виробництво. У минулому випуску акцент було зроблено на споживчих товарах, таких, як продукти харчування, побутова хімія, одяг та інші.  Сьогодні розповімо про залежність у промисловості.

Нагадаємо, за 9 місяців 2021 року залежність від імпорту споживчих товарів зросла до 40%. Висока залежність зберігається серед певних продуктових товарів (фрукти, молочні продукти) – до 40%, серед не продуктових – до 90%.

Серед непродовольчих товарів імпортозалежність складає 53%:

• 39% – по автомобілях залежність
• 58% – по машинах та обладнанню
• 60% – по ліках та медвиробах
• 87% – по комп’ютерах та електроніці
• 95% – по автозапчастинах.

 

Машинобудування

За оцінками, залежність від імпорту машин та обладнання в РФ складає 72%, з них 40% припадає на “недружні країни”, різного транспортного обладанання – 46% (27% – “недружні країни”), електронного обладнання – 57% (23% – “недружні країни”).

Через високу імпортну складову сектор машинобудування найшвидше відчув ефект від скорочення імпорту критично важливих товарів.

 

Автопром

У 2016 році середній рівень залежності російських компаній від імпорту за оцінками експертів досяг максимуму з 2015 та оцінювався у близько 40%, зокрема в автомобільній галузі близько 57%. Але за останні 5 років ситуація, на думку експерта Бургазлієва, стала лише гіршою. Автопром використовує імпортні деталі, бо вітчизняні аналоги відсутні на ринку, вони менш якісні, мають вищу ціну, менше відповідають технологічним вимогам тощо.

Навіть у суто російській Lada Niva Legend використовуються іноземні електронні блоки управління, датчики, дросельні патрубки, підшипники, підсилювач керма, гідроагрегат АБС, джгути.

Російський автомобільний завод “АвтоВАЗ” знаходиться у вимушеному простої, а робота може відновитися лише в кінці липня з 4 денним робочим графіком. Приводом для простою «АвтоВАЗу» стала давня проблема – дефіцит мікрочіпів.

Поки що російське автомобілебудування перебуває у затяжному спаді, їм як мінімум загрожує суттєве спрощення автомобілів та відкат їхнього технічного рівня на 10–20 років назад. Для цього вже готується законодавча база щодо зниження вимог до екологічності та безпеки машин. Також уряд РФ хоче запустити у 2022 р. програму виробництва універсальних автокомпонентів вартістю 30 млрд руб.

 

Авіасектор

Найбільш негативний вплив на авіапромисловість Росії спричинила заборона експорту напівпровідників з Тайваню та комплектуючих для Airbus та Boeing. Також іноземні партнери Об’єднаної авіабудівної корпорації в односторонньому порядку перервали постачання комплектуючих для російських літаків Sukhoi Superjet 100 та МС-21. SSJ100 на 80% складається з імпортних деталей, частково від них залежить і МС-21 (композитні крила, двигун, авіоніка).

Як приклад фатальної залежності від Заходу можна навести турбовентиляторні двигуни SaM146, що виробляються для Superjet компанією PowerJet. Після оголошення санкцій PowerJet призупинила дію договорів з “ОДК-Сатурн”, заборонивши відвантаження російським компаніям будь-якої продукції, навіть двигунів, що перебувають у ремонті в Росії. Російські авіакомпанії вже закликають вирішити питання з техпідтримкою двигунів, в іншому випадку вони будуть змушені зупинити перевезення пасажирів літаками SSJ100.

Мінтранс РФ підготував проект комплексної програми розвитку авіатранспортної галузі до 2030 року вартістю 627 млрд рублів, яка передбачає поповнення парку на 1 тис. літаків російського виробництва. У документі містяться два сценарії розвитку подій – базовий та песимістичний.

Базовий сценарій передбачає, що учасники ринку знайдуть деякі канали поповнення запасів комплектуючих та витратних матеріалів з урахуванням того, що до третини парку буде розібрано на запчастини. У результаті до кінця 2025 року щонайменше 70% іноземного авіапарку залишиться в експлуатації.

Песимістичний передбачає, що поповнити запас запчастин не вдасться, і тоді з другого півріччя 2022 року парк іноземних літаків «інтенсивно скорочується, і надалі його розбирання забезпечує льотну придатність авіапарку, що залишається в експлуатації». Який парк залишиться в експлуатації, не уточнюється, але можлива загроза зупинки від половини до 2/3 парку.

Залежність компаній від імпорту технологій дуже висока і для вирішення цієї проблеми знадобиться багато часу та коштів, оскільки в РФ не налагоджено власне виробництво критично важливих технологій (чіпи, напівпровідники, програмне забезпечення та інші). Локальні аналоги сильно відрізняються: у них низька якість, нижчі вимоги до технологічних стандартів виготовлення, висока собівартість.

Російським компаніям загрожує технологічне відставання на тільки від браку технологій, а й через відсутність інвестицій. Багато компаній таких як Fortum (енергетика), Cisco (IT), материнська компанія “Яндекса”, фонд ОАЭ Mubadala та інші зупинили свої інвестиційні проєкти в Росії. Як результат компанії не зможуть оновлювати обладнання та удосконалювати виробництво.

У підсумку, санкції, згортання інвестицій, закриття офісів західних компаній показало технологічну відсталість російської економіки та тренд на посилення залежності. Відсутність доступу до сучасних технологій та розробок, до багатих європейських ринків залишає Росії невелике місце для маневру та зміщує фокус економічної активності у бік менш розвинених країн.

Основою російської економіки досі є експорт сировини, а не технології, що в довгостроковій перспективі посилить перетворення росії на прообраз африканських країн, які не зуміли побудувати власну високотехнологічну промисловість.

---

6. В російські школи повертається регулярна політпросвіта

Система шкільної освіти в Росії продовжує перебудовуватися на радянський лад. Як уже детально аналізувалося в огляді за 16-20 травня, в Росії оголосили про фактичне відродження «піонерії» та запровадження в школах посади заступника директора з (політичного) виховання – «політрука». На цьому тижні попередні ініціативи були доповнені.

1. 20 червня у Петербурзі в академії післядипломної освіти зібрали класних керівників з усіх регіонів для перегляду вебінару товариства «Знання». Зустріч була присвячена новим вимогам до класних годин, які отримають назву «Розмови про важливе». Серед тем – 110-річчя автора гімнів СРСР та Росії Сергія Міхалкова, «Безсмертний полк» та «возз’єднання з Кримом». На спеціально створених порталах товариства «Знання» публікуватимуться методички для класних керівників для проведення «розмов». Представник товариства заявив, що «проти школярів ведеться інформаційна війна, в умовах спецоперації така просвіта – особливо важлива робота». А представниця Російської академії освіти додала, що після проведення заходу потрібно обов’язково давати дітям домашні завдання.
2. Того ж дня стало відомо про плановані зміни до шкільних програм в історії, зокрема, про включення в них «визнання ДНР та ЛНР». А директор Служби зовнішньої розвідки Сергій Наришкін, він же голова Російського історичного товариства, заявив, що у шкільних підручниках має бути відображена «героїчна боротьба народів Донбасу».
3. 23 червня Міносвіти Росії підготувало наказ про зміни до освітнього стандарту. Згідно з документом, в курсі історії тепер мають відображатися: «розуміння причин та наслідків розпаду СРСР, відродження РФ як світової держави, возз’єднання Криму з Росією, спеціальної воєнної операції в Україні та інших найважливіших подій ХХ – початку ХХІ століть».

Проведення класних годин на суспільно-важливі теми в Росії – стала практика. На загальнодержавному рівні такі заходи були присвячені, зокрема, анексії Криму-2014, вторгненню в Україну-2022 та західним санкціям. Однак відтепер «Розмови про важливе» перетворяться на регулярні (уже визначені всі 33 теми – по одній на кожен тиждень навчального року), а самостійність вчителів у їхньому проведенні значно обмежиться методичками товариства «Знання».

Фактично їдеться про початок повернення до радянської практики «політінформації» в школах – щотижневої доповіді про поточні події в країні та світі, які проводилися за півгодини до початку уроків. Проведення політінформацій доручалося штатним політпрацівникам, педагогам та вихователям, партійним та комсомольським активістам, а також самим учням.

Подібні заходи відбувалися в установах, на виробництві, у військових частинах. З 2003 року регулярні «політдні» на держаному рівні проводяться в Білорусі.

Таким чином, в Росії продовжується (всупереч Конституції) стрімка політизація школи з метою підготовки чергових когорт лояльного населення. Саме після випуску зі школи більшість молодих росіян отримує можливість голосувати та служити в армії, відтак Кремль намагатиметься «скерувати» їх у потрібному напрямку. Змістовно це робитиметься завдяки відповідним змінам до навчальних програм, формально – завдяки новій «піонерії» та «політпросвіті».