Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (13.06-17.06)

Події та тренди в РФ за 13.06-17.06

Висновки

1. Сьогоднішня промова Путіна на Пітерському форумі говорить про те, що він має намір підвищувати ставки у діалозі із Заходом, виходячи зі старою ідеєю поділу світу на сфери впливу. Але в той самий час, загальний тон Путіна свідчить про його бажання домовлятися із Заходом. Звичайно, на своїх умовах. Поступки в розумінні Путіна дорівнюватимуть поразці. Саме тому, говорячи про Україну, він заявляє, що «завдання спецоперації будуть виконані».

Загальний характер промови Путіна мало в’яжеться з анонсом Пєскова про «сенсаційні тези». Або сенсації і не планувалося, або виступ було переверстано в останній момент. Принаймні поки що не прозвучали фрази про можливу анексію нових територій (окупованої частини України). Хоча побічно така теза можливо зашивалася і проявилася в анонсі виходу наступного року на ринок зерна з обсягами 50 млн тон. Це неможливо в межах РФ на тлі санкцій.

2. В надії зупинити нові чи послабити існуючі санкції, Росія починаєте вдаватись до відвертого шантажу та блефу – обмежує поставки ресурсів до Європи тим самим впливаючи на ціну. Ріст цін допомагає компенсувати втрати виручки, але що важливіше – він є чинником через який Європа може піддатися на шантаж та стати менш жорсткою у позиції до РФ та її військової агресії.

3. Росія найближчими місяцями зіткнеться з нестачею елементної бази (за даними інституту ВЕБ залежність галузі від імпорту 88%). Компенсація у вигляді «паралельного імпорту» не зможе вирішити проблему в комплексі. Найімовірніше, російська влада сконцентрує зусилля на закритті дефіциту критичних галузей (ВПК, Роскосмос, зв’язок). Важливим є фактор Китаю, який не пішов на розміщення російських замовлень з виробництва мікросхем. Пекін вкотре продемонстрував гру на «зниження» впливу Росії.Мінський напрямок компенсації дефіциту мікросхем у масштабах РФ буде мало перспективним. Причина – в обмежених виробничих потужностях білоруських підприємств та згаданому вище факторі Китаю.

 

4. Продовольча криза лишається темою №1 для країн Європи у найближчий час, а отже ставатиме все більш серйозним фактором, який впливатиме на зміну настроїв у ЄС щодо необхідності мирних переговорів між РФ і Україною. Загострення ситуації із гуманітарними поставками у Сирію у найближчий місяць стане першою “репетицією” того, як питання “глобального голоду” впливатиме на розклад сил навколо України.

5. Росія взяла курс на імпортозаміщення ще у 2014 році коли проти неї були введені перші санкції через анексію Криму та окупацію частини Донецької та Луганської областей. У квітні цього ж року була запущена державна програма імпортозаміщення – «Розвиток промисловості та підвищення її конкурентоспроможності». На реалізацію проектів щорічно виділяються мільярди рублів. Але імпортозаміщення Росії це міф. Вони так і не навчилися самі робити електроніку, чіпи та все те, від чого залежить військово-промисловий комплекс та виробництво сучасної техніки для бізнесу та побуту. Технологічне відставання Росії та залежність від імпорту критичних матеріалів, яких немає в РФ, лише посилюється.

6. Упродовж останніх двох тижнів президент Росії знову вдався до використання минулого в якості виправдання теперішньої політики, але обрав новий взірець для наслідування. Відзначення цього року 350-ліття Петра І, вочевидь, знаменуватиме і перебудову історичної політики в Росії. Найвірогідніше, приклади реформ царя в державному управлінні, освіті чи медицині так і залишаться незатребуваними президентом. Натомість на щит будуть підняті воєнні успіхи. Саме за Петра І виникла російська масова регулярна армія, але на надзвичайно жорстокому фундаменті фактично вічного рекрутства. Таким чином, повернення Петра І до офіційного кремлівського пантеону означає спробу налаштування свідомості росіян на масштабну і складну, але в перспективі переможну війну.

---

1.Про що сказав і про що побоявся сказати Путін на пітерському форумі?

 

Перша частина промови Путіна була про новий світопорядок та сьогоднішні проблеми. Путін пов’язує весь (не перебільшую) негатив, що відбувається, з руйнуванням старої системи, забуваючи згадати роль Росії в даному процесі. При цьому, говорячи про проблеми, постійно повторює тезу “почалося задовго до спецоперації” або простіше “при чому тут Росія”.

На внутрішню аудиторію – це традиційні теми про загнивання “Загнивающего Запада”. На зовнішню – концентрація уваги на можливих кризах, починаючи від цін на продукцію, закінчуючи дефіцитом продовольства та добрив (і як наслідок дестабілізацією низки регіонів). При цьому наголошується на ролі РФ як сили, здатної мінімізувати ту ж продовольчу кризу.

Торкаючись політики Росії, сказане можна вмістити у просту фразу: робимо, що хочемо, тому що маємо право. А право маємо, бо «сильні». При цьому, говорячи про суверенітет держав, зробив цікаве застереження про його «повноту». Мовляв, суверенітет не може бути нічим обмежений. Що свідчить про ставлення до норм міжнародного права і міжнародним угодам. Тут варто згадати зміни до Конституції РФ, які стосувалися пріоритету національного законодавства.

Торкаючись міжнародного співробітництва, особливо підкреслив готовність торгувати зерном і сировиною з країнами Азії та Африки. Звичайно з тими, які визнають «роль РФ у міжнародній системі». І варто відзначити важливий аспект транспортних коридорів. Путін говорив про одне – Південь-Північ. Це Індійсько-іранський проєкт, який може скласти конкуренцію Поясу та Шляху. Тут зашитий посил відразу двом світовим гравцям, які очікують послаблення РФ – США та КНР. Перші прагнуть посилити свій вплив на Індію, не допускаючи її зближення з Китаєм. І окремим рядком є ​​проблематика відносин з Іраном. Китайський вектор – згадка про коридор Північ-Південь як домінанти. Делі – конкурент Пекіна, і це з кожним роком проявляється все сильніше.

Далі був блок внутрішніх питань, розрахованих на «середнього росіянина». Завдання – заспокоїти та «залити проблеми грошима». Справді надприбутки РФ останніх 8 місяців дозволяють Кремлю збільшувати бюджетні витрати. Цього разу Путін говорив про програму підтримки народжуваності, іпотеку (окремо підкреслюючи завершення програми у 2022 році – тобто підштовхуючи громадян до участі, щоб утримати будівельну галузь), торкнувся освіти. І багато, дуже багато говорив про розвиток малих населених пунктів. Що логічно, оскільки велика кількість жителів депресивних регіонів, які воюють в Україні, після повернення можуть поставити запитання «чому там краще?».

Те саме стосується Суб’єктів Федерації. Судячи з заяв, Путін розраховує на запуск додаткового фінансування низки держпрограм та нацпроєктів. Але під контролем центру. З одного боку, на місцях з’являється фінансовий ресурс, з іншого, лише якщо місцеві еліти повністю лояльні.

По бізнесу. Анонсовано суттєве покращення бізнес-клімату для малого та середнього бізнесу. Враховуючи, що ці сфери є найбільш мобільними у створенні нових робочих місць, їх розглядають як природний компенсатор можливих проблем промислових гігантів.

Анонсовані ідеї з промислового розвитку цікаві тим, що вони повторюють тези опублікованої 4 дні тому доповіді Інституту ВЕБ «Російська промисловість XXI століття: суверенітет та розвиток». Йдеться про частковий відхід від принципу стимулювання підприємств до створення регіональних кластерів та стимулювання ланцюжків створення технологій. Виходячи із вищесказаного інші тези документа в тому чи іншому вигляді реалізовуватимуться в держполітиці РФ.

Окремим рядком є ​​звернення до великого бізнесу. Тут і паралелі з підприємцями російської імперії початку ХХ століття і теза «вдома спокійніше». Путін реально побоюється виходу з РФ транснаціональних компаній з російським корінням. І кличе олігархів назад (зокрема тих, хто виїхав). Пропонуючи просту схему: заробляй, але час від часу ділися на програми, які ми вкажемо.

Говорячи про створення технологій, торкнувся в якості приклада переваги Росатом, а саме  гіперзвукової зброї, частини систем штучного інтелекту (тут прориви в РФ є, але виключно в галузі шпигунства та роботи спецслужб). На цих прикладах побудував тезу про необхідність створення «технологічної переваги» у ключових галузях. Тобто очікується мілітаризація російської технологічної промисловості та концентрація наукового та інженерного потенціалу на дуже вузьких напрямках.

І, нарешті, на завершення знову кілька слів про «багатополярний світ». Слухачам виступу (та громадянам РФ) запропоновано вибір «статус колонії чи повний суверенітет».

Висновки

Путін має намір підвищувати ставки у діалозі із Заходом, виходячи зі старою ідеєю поділу світу на сфери впливу. Але враховуючи, що подібний результат можливий вже без РФ (домовленості США-КНР), окреме посилання він робить і для Пекіну. У зовнішній політиці, заявами про співпрацю з «самостійними країнами», Путін анонсує ще одну зону напруженості – використання російської сировинної «дубинки» в Азії та Африці.

У той самий час дані посили є чимось новим. Загальний тон Путіна свідчить про його бажання домовлятися із Заходом. Але, звичайно, на своїх умовах. Поступки в розумінні Путіна дорівнюватимуть поразці. Саме тому, говорячи про Україну (до речі, дуже мало), заявив, що «завдання спецоперації будуть виконані».

Загальний характер промови Путіна мало в’яжеться з анонсом Пєскова про «сенсаційні тези». Або сенсації і не планувалося, або виступ було переверстано в останній момент.

Принаймні поки що не прозвучали фрази про можливу анексію нових територій (окупованої частини України). Хоча побічно така теза можливо зашивалася і проявилася в анонсі виходу наступного року на ринок зерна з обсягами 50 млн тон. Це неможливо в межах РФ на тлі санкцій.

 

---

2. Стратегія РФ в очікуванні обмежень імпорту енергоносіїв західними країнами

Очікуючи введення нафтового ембарго та інших обмежувальних заходів зі сторони ЄС, спрямованих на заміщення імпорту російських енергоносіїв, РФ ще на початку квітня почала готувати тактику впливу на країни заходу, а цього тижня вже відбувалася активна реалізація цього плану. Певною мірою, до реалізації плану підштовхнули і розмови в ЄС про потенційну націоналізацію окремих енергетичних активів РФ у Європі.

Ключова задача для РФ – маніпуляція з обсягами поставок, що покликано вплинути на ціну. З одного боку, спекулятивне зростання цін дасть змогу частково чи повністю компенсувати падіння виручки від скорочення фізичних обсягів поставок енергоресурсів до Європи, що певною мірою було за ініціативи самої РФ: припинення поставок газу до Польщі, Болгарії, Фінляндії, Данії, Нідерландів після відмови переходу на рубльовий механізм оплати.

З іншого, як вочевидь очікують у Москві, цінові всплески викликатимуть негативні очікування споживачів – промислових та домогосподарств, що стимулюватиме уряди європейських країн до «пом’якшення» своєї політики відносно РФ, в обмін на гарантії постачання енергоресурсів. Додаткову стурбованість, як очікують у Москві, природно, має зумовити зменшення постачань газу у період наповнення газосховищ Європи для зимового періоду.

В середині травня РФ наклала санкції на польську ділянку газопроводу Ямал Європа (річна потужність 33 млрд кубометрів), що означало неможливість постачання газу за цим маршрутом. Згодом, після втручання окупаційних сил у роботу газокомпресорних станцій на території Луганської та Харківської областей, оператор ГТС повідомив Газпром про форс-мажор та неможливість організації транзиту через газовимірювальну станцію Сохранівка, запропонувавши використовувати інші точки входу у ГТС. Газпром під надуманим приводом відмовився і як наслідок транзитні можливості ГТС використовуються навіть нижче ніж оплачений рівень. Так, проплачений добовий транзит територією України складає близько 110 млн м³, а фактичний добовий транзит у червні складав 42,2 млн м³ – рекордний мінімум з початку повномасштабного вторгнення.

Динаміка обсягів транзиту газу територією України відносно величини заброньованих потужностей

14 червня Газпром оголосив про скорочення поставок через Північний потік, з планових 167 до 100 млн м³ на добу, аргументуючи, що начебто компанія Siemens не повернула з ремонту газоперекачувальні агрегати через санкційні обмеження. А вже 16 червня Газпром анонсував подальше скорочення обсягів поставок через Північний потік загалом на 60 % – до 67 млн м3 на добу. Газпром попередив про це європейські компанії, зокрема, німецькі Uniper та RWE, італійську Eni, французьку Engie, австрійську OMV, чеську CEZ та словацьку SPP. Скорочення обсягів поставок складає 15-35% залежно від компанії.

Тенденція скорочення поставок до Європи була помітною протягом останніх двох місяців, але із середини червня дії стали неприхованими.

05.04 –329 млн м3	08.06 – 210 млн м3
06.05 – 319 млн м3	14.06 – 163  млн м3
14.05 – 263 млн м3	15.06 – 137 млн м3

При цьому, традиційно, кремлівський наратив зводиться до переконання що країни заходу більше постраждають від введених санкцій аніж сама РФ: так, у Москві стверджують, що не можуть постачати ресурси в потрібних обсягах саме через санкції.

Скорочення обсягів поставок Газпромом до ЄС, що передусім повинно впливати на можливості закачування ресурсу газосховища та викликати панічні настрої на ринках. На фоні повідомлення про скорочення поставок, ціни у Європі проявили волатильність та злетіли до $ 1 500 за тисячу кубометрів – 40% зростання протягом тижня. З моменту повномасштабного вторгнення ціни на європейських ринках газу не були нижчими ніж напередодні війни. І в період початку тенденції зниження цін, Газпром спекулятивно підняв ціну у червні.

Внаслідок росту цін, незважаючи на певне падіння фізичних обсягів поставок, зростала виручка. Так, Німеччині у квітні 2022 року вартість імпорту нафти і газу зросла на 37 % порівняно із попереднім роком, коксу і нафтопродуктів – на 94 %, вугілля на 337 %, попри падіння фізичних обсягів поставок. Німеччина – друга за розміром імпорту російських енергоносіїв протягом 100 днів війни після Китаю.

Оцінка доходів РФ від експорту енергоносіїв з початку року

Найбільші імпортери російських паливних енергоресурсів протягом 100 днів війни

Подібна ситуація і загалом із експортом поставками – у травні експортна виручка РФ зросла на 11% порівняно із попереднім місяцем при падінні фізичного обсягу експорту на 3 %.

Зростання цін зумовлювало і ріст доходів федерального бюджету РФ. Нафтогазові доходи бюджету за січень-квітень 2022 року майже вдвічі перевищують показник аналогічного періоду попереднього року. Проте, попри фактичне зростання нафтогазових доходів, реальні надходження все ж були менше планових. За результатами квітня РФ недоотримала нафтогазових доходів у федеральному бюджеті –133 млрд рублів, за оцінками Мінфіну РФ. Певною мірою, це зумовлено необхідністю продавати частину нафти з дисконтом.

При цьому, у квітні мало місце рекордне за півтора роки падіння ненафтогазових доходів – на 18% менше ніж за аналогічний період попереднього року. І це без урахування інфляції, яка за аналогічний період склала 17,8 %. Як наслідок, зростає залежність від саме нафтогазового експорту. З початку року частка нафтогазових доходів у структурі федеральних доходів РФ склала 49 %, порівняно із 39 % у 2019 та 28 % у 2020.

Ймовірно в умовах очікування падіння фактичних доходів відносно планових, у РФ на 2022 рік відмовились від застосування бюджетного правила – усі нафтогазові доходи федерального бюджету накладаються на поточні видатки без заощадження їх у золотовалютних фондах

У найближчому майбутньому, варто очікувати нового витка підвищення ставок та блефу Кремля у протистоянні із Заходом, а перш за все – Європейським Союзом.

Період високих цін, зумовлених спекуляціями із поставками, із відповідними додатковими доходами, Москва намагатиметься використати для тиску із метою змусити захід здатися та піти на пом’якшення чи принаймні не посилювати режим санкцій.

Важливе питання чи піддасться ЄС на блеф і шантаж, чи ж навпаки використає усі резерви енергозабезпечення та потенціал ощадливого використання енергоресурсів. Саме це визначатиме втрати економіки РФ у наступному році.

Не виключено, що РФ вдасться до подібного шантажу і в поставках нафти. Розуміючи, що до кінця року ЄС планує відмовитись від 90% російських поставок нафти,  і що частина із цих зобов’язань є добровільними (як от наміри Німеччини та Польщі відмовитись самостійно від використання нафтопровідної нафти із РФ), Москва може піти на прямий шантаж із обмеженням постачань нафти найближчими місяцями.

---

3. Російська електроніка: етап ухвалення проблеми

Про можливі проблеми у російській мікроелектроніці ми писали ще першому випуску щотижневого аналізу подій у РФ. Зокрема, згадували втрату виробничої бази для процесорів сімейств Ельбрус, Комбат, Байкал і спроби російських компаній замовити виготовлення хоча б критичного мінімуму виробів у китайських компаній.

Минулий тиждень ознаменувався виходом доповіді Інституту ВЕБ «російська промисловість XXI століття: суверенітет і розвиток» та інформацією про те, що випуску серверних процесорів Байкал-С найближчим часом не буде. Аналогічні проблеми у сфері виробництва компонентів для потреб ВПК — РФ намагається інтенсифікувати діалог з Білоруссю щодо співробітництва у цій галузі. Лукашенко, відчувши свій зиск, починає торг.

Події

За минулі три дні відбулося 4 ключові події в цій сфері:

1. Вихід доповіді Інституту ВЕБ «Російська промисловість XXI століття: суверенітет та розвиток», у якому «Інститут досліджень та експертизи Зовнішекономбанку» викладає своє бачення проблеми розвитку російської промисловості без західних технологій та пропонує шляхи мінімізації ризиків (а в подальшому розвитку)
2. Інформація про можливе заморожування випуску 48-ядерних серверних процесорів Байкал-С через відсутність виробничих майданчиків.
3. Заморожування проєкту Мінцифри РФ щодо видачі електронних паспортів громадянам РФ у зв’язку з «відсутністю необхідних матеріалів»
4. Інтерв’ю глави Мінпромторгу РФ Дениса Мантурова, у якому він закликає прискорити закупівлю імпортного устаткування (для ключових галузей), оскільки затягування процесу призведе до зупинки цілих ланцюжків виробництва стратегічно важливих товарів.
5. Заяви у Москві та Мінську про розвиток (доопрацювання) програм співробітництва у галузі мікроелектроніки, тематична нарада у Лукашенка.

Аналіз

Ключовими новинами, що характеризують теперішній стан РФ в галузі мікроелектроніки є заяви про заморожування випуску серверних процесорів Байкал-С та заморожування проєкту «електронний паспорт». Вони взаємопов’язані. Процесори “Байкал-електронікс” планувалося постачати для розвитку потужностей російських дата-центрів, починаючи від “Сбербанку”, закінчуючи сховищами баз даних відомств та військовими потребами. Дефіцит потужностей відзначався ще наприкінці березня 2022 року. Відсутність перспектив його заповнення природно (крім нестачі частини матеріалів, про що пише російське Мінцифри) відкладає запуск ресурсомістких проєктів на кшталт електронного паспорта.

З іншого боку, новина про Байкал електронікс свідчить про те, що переговори з китайською стороною про розміщення замовлень закінчилися нічим. Це можна сприймати як демонстрацію позиції КНР щодо РФ: демонструючи словами солідарність, не робити нічого, що могло б посилити позиції Кремля. Швидше, навпаки, грати на ослабленні Росії.

Те, що ці процеси (зокрема на китайському напрямку) бачать у Кремлі, демонструє інтерв’ю Мантурова та доповідь Інституту ВЕБ.

• У першому випадку йдеться про стимулювання «паралельного імпорту» критично важливого обладнання, не зважаючи на витрати. Насамперед, йдеться про постачання для Роскосмосу, військових підприємств та частини компаній, залучених у ланцюжки виробництва високотехнологічної продукції. Міністр пропонує зокрема пряме державне фінансування закупівель за «сірими» схемами.
• У другому дається твереза ​​оцінка перспектив розвитку російської промисловості (зокрема електроніки) в умовах обмеженого доступу до технологій. Автори доповіді вважають, що національна програма «Розвиток електронної та радіоелектронної промисловості на 2013–2025 роки» не дасть потрібного результату та пропонують абсолютно нові підходи. Зокрема перехід від політики підтримки галузей до політики інновацій, підтримки технологічних напрямів, яка торкається відразу кількох суміжних областей. Серед інших ключових рекомендацій є створення системи аудиту реального стану підприємств та регіонів, перехід до регіоналізації економіки та концентрація зусиль на ключових територіальних кластерах (при вимиванні ресурсів (сировинних) з видобувних регіонів). Фінансувати таку політику пропонують із державного резервного накопичувального фонду (фонду майбутніх поколінь).

У цьому ж ключі варто розглядати контакти з Республікою Білорусь та педалювання реалізації «союзних програм» у галузі мікроелектроніки. Справа в тому, що в Білорусі збереглися виробничі потужності для виготовлення мікросхем класу “military” (можливості виробництва схем класу “Space” втрачені) а також власна наукова та виробнича база ВПК. Остання має як «виробництва», так і розробки у сфері РЕБ, зв’язку, побудовані на білоруській і китайській елементній базі.

Проте, виробничі потужності білоруських компаній є досить скромними і не можуть покрити весь асортимент необхідних для РФ мікросхем. Якщо ж говорити про підприємства ВПК, то налагодження виробництва готових виробів на користь РФ навряд можливе, хіба що малими партіями. Причина у використанні китайської елементної бази: якщо КНР не постачає Росії асортименту мікросхем, на який є запит, сумнівно що вона робитиме те ж саме, але через білоруського посередника.

Висновок та прогноз

Росія найближчими місяцями зіткнеться з нестачею елементної бази (за даними інституту ВЕБ залежність галузі від імпорту 88%). Компенсація у вигляді «паралельного імпорту» не зможе вирішити проблему в комплексі. Найімовірніше, російська влада сконцентрує зусилля на закритті дефіциту критичних галузей (ВПК, Роскосмос, зв’язок). Важливим є фактор Китаю, який не пішов на розміщення російських замовлень з виробництва мікросхем. Пекін вкотре продемонстрував гру на «зниження» впливу Росії.

Мінський напрямок компенсації дефіциту мікросхем у масштабах РФ буде мало перспективним. Причина – в обмежених виробничих потужностях білоруських підприємств та згаданому вище факторі Китаю.

Резюме

Росія зіткнулася з нестачею елементної бази, яку неможливо компенсувати через «паралельний імпорт». Оскільки КНР (поки що) не сприяє вирішенню проблеми, криза російської електроніки наростатиме найближчі 2-3 місяці.

---

4. “Голодні війни” та продовольчі проблеми Європи

 Тема глобальної продовольчої кризи лишається пріоритетом №1 для європейських країн. Здебільшого, через те, що криза створює потенційні ризики, які не просто погіршують гуманітарну й безпекову ситуацію у суміжних регіонах, але породжують виклики для безпеки самої Європи. Іншими словами, у європейських країнах переживають не стільки за зростання кількості голодуючих у світі, скільки про загострення проблем, які стосуються безпосередньо їхньої безпеки та стабільності.

Це стосується:

1. Політичної стабільності північно-африканських держав, які мають критичне значення для прикордонної співпраці з ЄС та безпеки морських кордонів — Єгипет, Алжир, Марокко, Лівія;
2. Нової хвилі біженців, яка виникне у результаті погіршення ситуації в регіонах, особливо у таких густонаселених і уразливих країнах, як Єгипет, Ефіопія, Нігерія, Кенія, Судан, Південний Судан, Афганістан;
3. Економічної стабільності та зростання цін, оскільки дестабілізація регіонів зробить неможливою швидке відновлення ринків та стабілізації світових цін на продовольство.

Вірогідність дестабілізації та спалаху збройних конфліктів через продовольчу кризу є достатньо високою, хоча вона відрізняється в залежності від країни та регіону. Найбільш уразливими є країни з слабкою економікою, зависоким рівнем залежності від імпорту продовольства, відсутністю власних запасів, нестабільною політичною ситуацією та наявністю невирішених конфліктів. Прикладами таких країн є Сирія, Ліван, Туніс, Ефіопія, Еритрея, Афганістан, Південний Судан, Судан, Сомалі, Єгипет, Ємен, Нігерія.

У цьому контексті одним з яскравих прикладів тих викликів, які опосередковано може породжувати війна в Україні для Європи є ситуація у Сирії. Через війну та загострення протистояння між РФ та США, під загрозою опинилися поставки гуманітарної допомоги в Сирію. Наразі уся гуманітарна допомога для сирійських ВПО (а це понад 3 млн осіб), які проживають на північних і північно-західних територіях країни (провінції Ідліб та Алеппо), прямує через один пункт пропуску на кордоні Туреччини з непідконтрольними сирійському уряду територіями. Росія давно виступала за те, щоб припинити поставки через непідконтрольні владі території, і переправляти її через офіційний Дамаск, але країни Європи та США були проти, як і Туреччина, яка прагнула замкнути гуманітарну допомогу на собі, щоб мати важіль впливу на ситуацію на півночі, а також стримувати мільйони сирійців від подальшої подорожі в Туреччину.

Якщо раніше РФ та США здатні були домовлятися щодо цього питання, і приймати спільні резолюції, які щоразу продовжували дію саме такого формату постачання гуманітарної допомоги, то після початку війни в Україні комунікація між Вашингтоном і Москвою різко погіршилася. Відтак, російські представники анонсували, що не будуть голосувати у Радбезі ООН за продовження постачання гумдопомоги в Сирію. Це загрожує різкому погіршенню гуманітарної ситуації на півночі Сирії, і ймовірно змусить чимало біженців з числа 3,5 млн ВПО, тікати далі в Туреччину, а звідти — в Європу. Шанси нового компромісу між США та Росією невисокі через війну в Україні.

Опосередковано, це вдарить по Туреччині, яка останнім часом навпаки: намагається знайти спосіб повернути сирійських біженців додому, оскільки їхня присутність дратує місцеве населення, знижуючи рейтинги президента Ердогана напередодні виборів у 2023 році. В умовах, коли сама Анкара також залежить від імпорту продовольства з України та РФ, утримувати мільйони біженців вони будуть не в змозі, а тому можуть пропустити їх далі у країни ЄС, що вдарить по Європі подібно до 2014-2015 років.

Приклад Сирії — це локально-регіональний рівень, але навіть він демонструє уразливість країн ЄС перед так і не вирішеним міграційним питанням. Зокрема це стосується таких країн, як Італія, Греція, Франція, Іспанія, які приймали до себе найбільшу частину біженців з хвилі 2014-2015 років. Саме тому, саме представники Італії або Франції частіше за всіх обгрунтовують необхідність мирних переговорів України з РФ та швидкого вирішення зернового питання.

Основний висновок:

Продовольча криза лишається темою №1 для країн Європи у найближчий час, а отже ставатиме все більш серйозним фактором, який впливатиме на зміну настроїв у ЄС щодо необхідності мирних переговорів між РФ і Україною. Загострення ситуації із гуманітарними поставками у Сирію у найближчий місяць стане першою “репетицією” того, як питання “глобального голоду” впливатиме на розклад сил навколо України.

---

5. Програма імпортозаміщення в Росії провалена

Наступні декілька тижнів у нашому випуску “Росія детально” ми розповідатимемо про процес імпортозаміщення в Росії. Імпортозаміщення – налагодження виробництва у власній країні товарів через подорожання, скорочення або призупинення імпорту цих товарів.

Росія взяла курс на імпортозаміщення ще у 2014 році коли проти неї були введені перші санкції через анексію Криму та окупацію частини Донецької та Луганської областей. Ці обмеження передбачали заморожування активів та запровадження візових обмежень для осіб, включених до спеціальних списків, а також заборону компаніям країн, які наклали санкції, підтримувати ділові відносини з особами та організаціями, включеними до списків.

У квітні 2014 року була запущена державна програма імпортозаміщення – «Розвиток промисловості та підвищення її конкурентоспроможності». На реалізацію проектів щорічно виділяються мільярди рублів (2021 року – понад 330 млрд руб.). За 8 років було реалізовано понад 1,5 тис. проєктів по імпортозаміщенню.

2015 року було прийнято рішення про створення Урядової комісії з імпортозаміщення. У структурі комісії створено дві підкомісії: з питань цивільних галузей економіки та з питань оборонно-промислового комплексу. Було визначено стратегічний перелік продукції з найвищим пріоритетом імпортозаміщення. Насамперед акцент був зроблений на харчовій продукції. У короткі терміни з’явилися великі агрокомплекси в Білгородській, Курській, Брянській областях. Росія відмовилася майже на 100% від імпорту м’яса та птиці, імпорт складає 5% від виготовленого в Росії м’яса та птиці.

Найбільш залежними від імпортної сировини та комплектуючих виявилися такі галузі, як сільське господарство, машинобудування та сфера інформаційних технологій, де частка імпорту сягає 90%.

У 2022 році проти Росії запроваджено нові жорстокіші обмежувальні заходи, через які майже 1,5 тис. іноземних компаній пішли з російського ринку або скоротили там свою діяльність. У зв’язку з цим уряд РФ прийняв нові заходи щодо підтримки вітчизняних виробників: спрощення процедури проведення держзакупівель, пільгове кредитування для МСБ, податкові пільги та інші. Також з метою спрощення взаємодії постачальників та покупців промислової продукції Мінпромторг Росії запустив новий сервіс «Біржа імпортозаміщення». Його робота дозволить за умов санкцій прискорити пошук необхідного аналога промислового товару, який не постачається до РФ.

Росії вдалося налагодити виробництво продтоварів і цим забезпечити продовольчу безпеку країни. За даними Росстату, споживання таких продуктів як зерно, м’ясо, м’ясопродукти, риба, картопля забезпечено російським виробництвом за 2021 рік більш ніж на 100%, але ці товари все ще імпортуються. Нижчі показники мають молоко, молочні продукти та овочі (84-89% – 2020 р). І найнижчі – фрукти (40% – 2021р).

Хоча Росія і може забезпечувати себе продовольчими товарами, вона все ще залежить від імпорту насіннєвого фонду (в середньому на 40-55% по різних культурах, на 98-99% по цукровому буряку, на 50-70% по соняшнику, кукурудзі, ячменю та ріпаку, повна залежність по овочевим культурам).

Росія також імпортує 100% найпоширеніших консервантів для харчової промисловості – бензойна, лимонна кислота та їх солі. Корми, вітамінні добавки, підживлення та різні суміші для тваринництва, все це також у великих обсягах купувалося в Європі і російський кормовий союз уже попередив про підвищення вартості комбікормів на 20-30% і очікуваний дефіцит добавок.

Призупинення роботи ресторанів швидкого харчування таких як McDonald’s, KFC та інші, як вважають російські чиновники, пройшли безболісно. Після оголошення про вихід з російського ринку, компанія McDonald’s, продала свій бізнес російському бізнесмену Олександру Говору, який запустив нову мережу “Вкусно и точка ”.

Інші сфери харчової промисловості, такі як кондитерська та інші заявляють, що не дивлячись на те, що РФ в змозі самостійного забезпечити себе продовольчими товарами типу цибулі, капусти, цукру, маргарину та інші, ціна на них виросла в 2 рази.

У хімічній галузі доля імпорту у 2021 р. складала 34%. З імпортозаміщенням побутової хімії проблем також не спостерігається. Російська компанія Нефіс Косметік, яка входить у трійку лідерів по реалізації побутової хімії, заявила, що найближчим часом зможе реалізувати сировинне імпортозаміщення, не дивлячись на те, що вони працюють на імпортному устаткуванні, і частина сировини привозиться з-за кордону.

Найдовше – до 3 років – може відбуватися імпортозаміщення у сегменті брендової люксової косметики. Також зусиль вимагатиме заміщення пральних порошків, російське виробництво яких має низькі показники сировинної локалізації.

У легкій промисловості доля імпорту складає 70-90%. Усе — від тканини до ґудзиків та замків — імпортне. У квітні Путін заявив, що хоче щоб російські дизайнери та виробники зайняли місце H&M, Bershka та інших виробників одягу, які вийшли з Росії. Але для цього Росії потрібно працювати над технологіями та матеріалом.

У березні повідомлялося, що рівень імпортозаміщення критичних напрямів у Росії становить від 80% до 100%. І ці матеріали замінити власним виробництвом Росія точно не зможе.

У целюлозно-паперовій та деревообробній промисловості доля імпорту – 22% (2021 р). Ринок офісного паперу практично повністю забезпечується російськими виробниками. Дефіцит офісного паперу та зростання ціни на нього спричинили перебої в поставках відбілювача. Однак хімікати для відбілювання целюлози робилися ще в СРСР і є ймовірність, що тепер знову вдасться налагодити їхнє виробництво. Інший варіант – жовтий “небілений” папір з позначкою еко. Що сьогодні і відбувається.

Також спостерігається дефіцит термобумаги, який використовується для друку чеків. Щоб вирішити цю проблему, магазини масово переходять на електронні чеки. Великих виробників для вирішення цієї проблеми в Росії поки що немає.

Складна ситуація на ринку фармацефтичної продукції.

Наприклад, частка імпортних ліків у Росії 2021 року становила 67 % (за вартістю). При цьому треба враховувати, що для виробництва так званих російських препаратів використовуються переважно імпортні субстанції, технології та обладнання. Після повномасштабного військового вторгнення в Україну найбільші фармацевтичні компанії одна за одною поступово згортають роботу в Росії.

Але дефіцит ліків у Росії лише вершина айсберга. Зокрема, частка імпорту в товарній категорії “автозапчастини” становить 95%, ігор та іграшок – 92%, взуття – 87%, телекомунікаційного обладнання – 86%, одягу – 82%, текстилю та галантереї – 73%, парфумерії, косметики, миючих коштів – 57%, спорттоварів – 48%. Наприклад, російські ЗМІ пишуть, що кількість звернень клієнтів СК “Росдержстрах” у зв’язку з розкраданнями запчастин та навісного обладнання автомобілів зросла на 47% з початку 2022 року.

На завершення варто зазначити, що Голова комітету Ради Федерації Росії з конституційного законодавства Андрій Клішас заявив, що програму імпортозаміщення в країні було провалено. Провал імпортозаміщення спостерігається щодо асортименту товарів народного споживання, соціальній та інших сферах.

---

6. Путін обрав нового царя-покровителя – Петра І

Упродовж останніх двох тижнів президент Росії знову вдався до використання минулого в якості виправдання теперішньої політики, але обрав новий взірець для наслідування.

1. В інтерв’ю 9 червня Володимир Путін фактично порівняв себе із Петром І. Він заявив, що той у війні зі Швецією «нічого не відторгав! Він повертав!», позаяк на землях навколо Петербурга поміж фіно-уграми споконвіку жили слов’яни, і «ця територія перебувала під контролем російської держави». Відтак, «зважаючи на все, на нашу долю теж випало повертати і зміцнювати». Також він непрямо натякнув на анексію українських території, нагадавши, що територію нової столиці «жодна з країн Європи не визнавала… за Росією, всі визнавали її за Швецією».
2. Виступаючи з нагоди Дня Росії 12 червня, Путін виголосив промову на честь Петра І. «Ми пишаємося звершеннями та ратними перемогами наших предків, усіма, хто прагнув і умів йти вперед, відкривати нове, домагатися прогресивного розвитку Вітчизни, захищати Батьківщину в битвах та утверджувати гідну для неї роль у світі. За всіма цими напрямами особливі, видатні заслуги, звичайно, у імператора Петра Першого… Про Петра Першого, його реформи досі точаться суперечки, але неможливо не визнати: саме за цього правителя Росія вийшла на позиції сильної, великої світової держави».

Упродовж останніх 8 років головним прикладом для Путіна був Олександр ІІІ. За особистої участі президента пам’ятники імператору були відкриті в Лівадії та Гатчині. В цілому путінський курс у внутрішній та зовнішній політиці відповідав стратегії цього царя – православного консерватора та «миротворця».

Петро І являє собою цілковиту протилежність Олександру ІІІ. Він є взірцем агресивної зовнішньої політики але, водночас, і глибокої внутрішньої модернізації за європейськими зразками. Саме через це «царю-реформатору» в путінському історичному дискурсі місця не знаходилося. Якщо 1999 року Петро І вважався №1 серед найвидатніших людей (45%), то 2021 року він опустився на 4 місце з менш ніж 20%.

Відзначення цього року 350-ліття Петра І, вочевидь, знаменуватиме і перебудову історичної політики в Росії. Найвірогідніше, приклади реформ царя в державному управлінні, освіті чи медицині так і залишаться незатребуваними президентом. Натомість на щит будуть підняті воєнні успіхи. Саме за Петра І виникла російська масова регулярна армія, але на надзвичайно жорстокому фундаменті фактично вічного рекрутства. Крім того, воєнна промисловість на Уралі творилася руками закріпачених робітників. Ну і Велика Північна війна, до якої апелював Путін, надається до його сьогоднішніх потреб – вона велася проти західної держави, зокрема, і на території України, тривала 21 рік і завершилася перемогою Росії.

Таким чином, повернення Петра І до офіційного кремлівського пантеону означає спробу налаштування свідомості росіян на масштабну і складну, але в перспективі переможну війну. Після якої, до речі, Росія і була офіційно оголошена імперією.