» Аналітичні матеріали, Новини » Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (04.07-08.07)

Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (04.07-08.07)

від

Події та тренди в РФ за 04.07-08.07

 

Висновки

 

  1. Міністерство фінансів РФ планує спрямувати на індексацію заробітних плат бюджетників 1 трильйон рублів протягом трьох років. Кремль збирається витратити серйозні додаткові кошти на підвищення заробітних плат перш за все військовослужбовцям, що повинно підтримати їх мотивацію брати участь у загарбницьких війнах. Страх перед можливим політичним переворотом чи внутрішньоелітними протестами планують також перекрити додатковими коштами для працівників федеральних установ.
  1. Уряд Росії планує відмовитися від 1,6 трлн руб. витрат за держпрограмами в 2023-2025 роках.“Оптимізація” стосуватиметься 59 держпрограм та непрограмних напрямків із 62. Очікується, що в 2023 витрати можуть бути зменшені на 557 млрд руб., в 2024 – на 539 млрд руб., а в 2025 – 534 млрд руб.Справжня причина секвестру бюджету – розв’язання війна та її наслідки. Очікується, що в РФ і надалі буде доволі значна втрата доходів. Отже, ми вважаємо, що цей секвестр є далеко не останнім.
  1. Як ми й пророкували місяць тому, Путін проводить зачистку системи влади від представників «родини» Єльцина. На цей раз під удар наноситься по бізнесу. На черзі черговий етап зачистки губернаторів.
  1. Конфлікт між РФ і Норвегією навколо Шпіцбергену відображає руйнування старих домовленостей у Європі та пост-радянському просторі, що були прискорені війною в Україні. Це може потягнути за собою загострення суперечок з Росією до моменту формування нового балансу сил.
  1. Події у Каракалпакії демонструють поступовий перехід до пост-російського простору на території Центральної Азії і колишнього СРСР, у якому Росія намагатиметься або втримати вплив, або придумати новий формат взаємовідносин з колишніми радянськими республіками, заснований на нових принципах.

1.Російський уряд купує лояльність військових та чиновників за трильйон рублів

6 липня російське агентство РБК з посиланням на документи Міністерства фінансів повідомило про плани уряду спрямувати на індексацію заробітних плат бюджетників 1 трильйон рублів протягом трьох років. Найбільше додаткових коштів отримають військові та співробітники федеральних держустанов. Так, на індексацію для військовослужбовців передбачено 547 млрд рублів.

У 2023 році на індексацію планується витратити 104 млрд. рублів, у 2024 – 359 млрд, у 2025 – 541 млрд.

Варто відзначити, що додаткові витрати відбуваються у складній бюджетній ситуації. Минулого тижня видання «Ведомости» повідомило, що Мінфін РФ пропонує скоротити витрати по державним програмам у 2023 році на 500 млрд рублів, і передбачити подібні скорочення у 2024-2025 роках. До прикладу, пропонується скоротити фінансування держпрограми «Розвиток транспортної системи» на 390 млрд рублів за три роки, по 130 млрд щороку. Фінансування програми «Розвиток промисловості і підвищення її конкурентоспроможності» пропонується скоротити на 200 млрд рублів.

Згідно чинного російського закону про бюджет, у 2022 році планувався профіцит бюджету на рівні 1,3 трлн. рублів (25 трлн. доходи та 23,7 трлн видатки). Зараз прогнозується виконання бюджету-2022 з дефіцитом у 1, 7 трильйони рублів (25,5 трлн. Доходи і 27,2 трлн Видатки)

Кремль збирається витратити серйозні додаткові кошти на підвищення заробітних плат перш за все військовослужбовцям, що повинно підтримати їх мотивацію брати участь у загарбницьких війнах. Страх перед можливим політичним переворотом чи внутрішньоелітними протестами планують також перекрити додатковими коштами для працівників федеральних установ. Загальне падіння життєвого рівня росіян збираються компенсувати фінансовими доплатами для найбільш важливих для влади категорій населення.

2. Росія оголосила про секвестр бюджету. Що сталося?

Уряд Росії планує відмовитися від 1,6 трлн руб. витрат за держпрограмами в 2023-2025 роках.

“Оптимізація” стосуватиметься 59 держпрограм та непрограмних напрямків із 62. Очікується, що в 2023 витрати можуть бути зменшені на 557 млрд руб., в 2024 – на 539 млрд руб., а в 2025 – 534 млрд руб.

За словами представника Мінфіну РФ, це робиться для забезпечення збалансованості федерального бюджету.Підсумкова сума за кожною державною програмою є результатом сукупності всіх задіяних факторів, зокрема індексації соціальних зобов’язань. “Недоведення бюджетних асигнувань” – додатковий фактор, який  розраховувався, виходячи зі структури витрат на кожну держпрограму. При цьому таких витрат, як виконання соціальних зобов’язань, оплата праці чи грошове забезпечення, скорочення не торкнеться.

Найбільше видатків планується зняти з держпрограм «Розвиток транспортної системи» (390 млрд руб. за 3 роки), «Науково-технологічний розвиток» (150 млрд руб. за 3 роки), «Забезпечення обороноздатності країни» (120 млрд руб. за 3 роки).

Згідно з чинним законом про бюджет, Мінфін планував доходи в 2022 р. на рівні 25 трлн руб. у 2023 р. – 25,5 трлнруб., у 2024 р. – 25,8 трлн руб., а витрати – 23,7 трлн руб., 25,2 трлн руб. та 26,4 трлн руб. відповідно. Таким чином, у 2022 р. очікувався профіцит бюджету в 1,3 трлн руб. (1% ВВП), у 2023 р. – 299 млрд руб. (0,2% ВВП), у2024 р. – 523 млрд руб. (0,3% ВВП).

Тепер міністерство прогнозує виконання федерального бюджету 2022 р. з дефіцитом на рівні 1,7 трлн руб. (1,2% ВВП): доходи – 25,5 трлн руб., витрати – 27,2 трлн руб. У 2023 р. –  дефіцит на рівні 1,6 трлн руб. (1,1% ВВП), у 2024 р. – 1 ,4 трлн руб. (0,9% ВВП), у 2025 р. – 1,4 трлн руб. (0,8% ВВП).

Експерти зазначають, що скорочення бюджетних асигнувань невелике в порівнянні з усією видатковою частиною бюджету – 500 млрд руб. на рік проти 27 трлн руб. А оптимізація може торкнутися насамперед «провальних» із освоєння коштів нацпроектів або – держпрограм та нацпроєктів, які не були затребувані бюджетоотримувачами.

Так, за підсумками 2021 року не було використано 635 млрд руб., більша частина, за звітами Федерального казначейства та Рахункової палати, припала на 4 розділи витрат: «Загальнодержавні витрати», «Національна оборона», «Охорона здоров’я» та «Національна економіка».

Зараз експертам складно відповісти, наскільки таке рішення Мінфіну є доцільним.

Директор Центру кон’юнктурних досліджень Інституту статистичних досліджень та економіки знань НДУ ВШЕ Георгій Остапкович вважає, що економіка країни та національні проєкти від скорочення не постраждають. За його словами, цього та протягом наступних років будуть падати реальні грошові доходи населення. У зв’язку з цим, пріоритетним напрямом бюджету стає програма «Соціальна підтримка громадян» (планується наростити витрати у 2023 р. до 3,4 трлн руб., у 2024 р. – до 3,6 трлн руб, у 2025 р. – до 3,9 трлн руб). Тому будуть потрібні додаткові витрати, які потрібно шукати з якихось джерел.

“Мінфін побоюється, що в майбутньому періоді все-таки відбудеться, наприклад, зниження цін на паливно-сировинні товари, потік доходів скоротиться, і треба буде якось збалансувати бюджет у цій ситуації. І зараз відбувається таке пропорційне урізання витрат”, – вважає економіст Андрій Колганов.

Раніше Антон Силуанов пояснював, що поточний курс рубля б’є по доходам державного бюджету. За словами Силуанова, зміцнення курсу російської валюти на 1 рубль коштує бюджету в суму від 130 до 200 мільярдів рублів. Мінфін не виключав можливість проведення інтервенцій на валютному ринку для стабілізації рубля, з цією метою можуть бути витрачені доходи бюджету. Як наголосив глава відомства, остаточного рішення поки немає, проте на інтервенції можуть піти нафтогазові надприбутки

Але насправді причина секвестру бюджету інша. Це розв’язання війна та її наслідки.

Зараз у Росії ситуація така, що, з одного боку, виникають проблеми із надходженням нафтогазових доходів. Світ почав активно скорочувати купівлю російської нафти, з іншого – ту нафту, що Росія примудряється продавати – продає з дисконтом 30% ринку.

Мінфін уже повідомив, що у реальному вираженні вони суттєво впали. А з іншого боку, багато в чому через розв’язану війну підскочили ціни на нафту. І наразі лише це компенсує втрати доходів бюджету.

Але якщо говорити про майбутнє – буде доволі значна втрата доходів. Найвірогіднішу версію висловив Міжнародний валютний фонд (МВФ).

За його прогнозами, цього року падіння доходів всієї бюджетної системи в реальному вираженні оцінюється в 11%. І потім на період до 2027 року — тобто далеко, на наступні п’ять років — 15–17%. Тобто доходи впадуть і не повернуться на колишній рівень, залишатимуться значно нижчими від рівня до 24 лютого.

Отже, ми вважаємо, що цей секвестр є далеко не останнім.

3.Боротьба Путіна з «родиною Єльцина» набуває нових контурів

Місяць тому, 4 червня, у нашому огляді подій у Росії ми відзначали збіг за датами відставки Юмашева та Татуєва, виникнення проблем у Чубайса та Кудріна. У прогнозі зазначили таке:

«Якщо найближчими тижнями з проблемами зіштовхнуться Вексельберг, Дерипаска чи Абрамович, можна буде робити висновок про видавлювання залишків «сім’ї» Єльцина зі сфери прийняття рішень».

Події, що відбулися далі, цілком підтвердили наші припущення: Дерипаска відновлює переговори про злиття Русала з Норнікелем, люди Чубайса йдуть з АНО «Цифрова економіка», під загрозою бізнес або кар’єрне зростання ще кількох персон.

Події

  • 4 липня в інтерв’ю каналу РБК президент компанії «Норнікель» Володимир Потанін заявив про повернення до перемовин про злиття з «РусАлом» Олега Дерипаски.

Аналіз

Найрезонансніша новина минулого тижня — можливе поновлення переговорів про злиття «Норнікелю» та «РусАлу». Сьогодні компанія «Норнікель» перебуває у спільній власності олігархів: 36% належить холдингу «Інтеррос» Володимира Потаніна, 26% – En+ Group Олега Дерипаски. Взаємини акціонерів (читай — олігархів) регулюються акціонерною угодою, що діє до 01.01.2023 року. Це не рятує від суперечок і судових позовів, у тому числі з питань виплати дивідендів (Потанін, який отримав операційний контроль над компанією, зацікавлений у їх мінімізації, Дерипаска, відповідно, у найбільшому їх рівні).

До того ж, ще місяць тому не йшлося про об’єднання — сторони намагалися вийти на нові компроміси за акціонерною угодою. Злиття компаній позбавляє Дерипаску контролю над одним зі своїх ключових активів (Доля En+ ​​Group у Русалі становить 50,1% акцій) і руйнує вибудований в EN+Group виробничий ланцюжок від енергетики та видобутку глинозему до виробництва кінцевої продукції.

Другий ключовий актив Дерипаски – «Російські машини» також перебуває під ударом у зв’язку з ухваленим Держдумою законом «про заходи в економіці в період військових операцій». Маючи проблеми з відходом європейських автовиробників з майданчиків ГАЗу, Дерипаска може зіткнутися з необхідністю виконувати нав’язані військові замовлення у всіх трьох підрозділах РФ — авромобілебудуванні (група ГАЗ та RM Terex), залізничному машинобудуванні (RM Rail), та літакобудуванні (завод «Авіакор»). Реалізація такого сценарію ставить під повний контроль Кремля бізнес-олігарха. У зв’язку з цим не дивною є різка критика «держкапіталізму».

Подібний розвиток подій буде сильним ударом по «родині» Єльцина, позбавивши цю групу одного з ключових джерел фінансування.

У той же час, угода щодо «Норнікелю» посилить позиції групи Патрушева (до якої зараховують Володимира Потаніна). У зв’язку з цим, варто пригадати покупку Потаніним у Олега Тинькова (що різко критикує війну в Україні) 35% акцій TCS Group — головної компанії «Тінькофф Банку».

Другого удару по «сім’ї» завдано в малопомітному секторі громадських організацій. З посади керівника АНО «Цифрова економіка» пішов колишній заступник керівника «Роснано» Євген Ковнер. На перший погляд малопомітна подія, але насправді згадана АНО поєднує ключові російські компанії в галузі нових технологій і безпосередньо впливає на розробку державної політики (більше того, створювалося за рекомендацією Кремля). Тому вибори гендиректора «громадської організації» де-факто є зачисткою важливого для Кремля напряму від людей Чубайська. До того ж, рішення комусь віддати право координації технологічного сектору, мабуть, поки що не прийнято — члени «Цифрової економіки» призначили ТВО директора Дмитра Тер-Степанова, який розпочинав свою кар’єру в структурах «Газпрому» і пізніше працював у Мінекономрозвитку та в «Пошті Росії».

Нарешті, завершує картину процесів щодо нейтралізації «опозиційного бізнесу» повідомлення про позов «Росприроднагляду» про зупинення діяльності Московського коксогазового заводу, що входить до групи «Мечел» Ігоря Зюзіна. Цей олігарх має дуже складну історію відносин із Путіним, включно з публічним конфліктом. Зараз «Мечел» перебуває у складному становищі — до кінця 2022 року він має розпочати виплати тіла реструктурованого раніше боргу Ощадбанку та ВТБ. Удар із боку «державних захисників природи» може схилити олігарха (до речі, близького до сім’ї Путіна) до продажу частини бізнесу. Або, як мінімум, настане сигналом утриматися від спроб участі (або фінансування) внутрішньої боротьби груп в оточенні Путіна.

Послаблення позицій Дерипаски та можливе послаблення Зюзіна може знайти відображення у процесах на регіональному рівні. Найімовірніше незабаром піде у відставку близький власник «РусАлу» губернатор Красноярського краю Олександр Усс. Тим більше, що його ще наприкінці 2021 року зарахували до групи «губернаторів із найменшою популярністю серед населення». Під загрозою губернатор Нижегородської області Гліб Нікітін, який має досить сильні позиції. Однак тут доречно пригадати тендер на дослідження зарплат від Росстату. Перший етап (вибрані регіони + бюджетна сфера) має бути завершено до початку вересня. І результати дадуть Кремлю можливість виставити «претензії» цілій низці керівників суб’єктів Федерації. У тому числі тих, хто має і результати роботи, і хорошу соціологію.

Прогноз

Найближчі 3-4 тижні триватиме процес зачистки системи влади РФ від представників «сім’ї» Єльцина. А також робота з посилення контролю Кремля над великим приватним бізнесом. Російських олігархів, у чиїй лояльності сумнівається Путін, змушуватимуть продати свої активи або віддати їх в оперативне керівництво близьким до Кремля групам.

Водночас загостриться конкуренція груп, на підтримку яких розраховує Путін. Зміна балансу сил серед олігархів призведе до «зачистки губернаторів» низки регіонів, чим спробує скористатися Кирієнко. Те саме стосується низки міністерств та формально неурядових організацій на кшталт «Цифрової Економіки».

4. Розморожування регіональних суперечок: Шпіцберген і Калінінград як прояви колапсу старого балансу сил

Однією з важливих подій останнього тижня став спалах суперечки між РФ і Норвегією щодо транзиту товарів на архіпелаг Шпіцберген. Через санкції ЄС і США, уряд Норвегії заблокував перевезення російських товарів на острови, посилаючись на обмеження, запроваджені через війну в Україні. У відповідь, Росія звинуватила Норвегію у порушенні Паризьких угод 1920 року, які регулюють особливий правовий статус Шпіцбергена. Це суверенна територія Норвегії, яка, втім, була оголошена демілітаризованою зоною, а усі учасниці угод мали право здійснювати на архіпелазі господарську та науково-дослідницьку діяльність. Через війну в Україні та санкційне протистояння ця угода фактично опинилася під загрозою, і спровокувала серйозний конфлікт. Тим не менше, днями Норвегія все таки вирішила пропустити російські товари на Шпіцберген і піти на компроміс.

Суперечка навколо Шпіцбергена, хоча і не стала якимось фундаментальним ударом по Росії (та й не була таким), є яскравою демонстрацією регіонального тренду на поступовий демонтаж старого регіонального балансу сил, сформованого після розпаду СРСР у 1991 році, а у більш широкому сенсі — після Другої Світової війни.

Мова йде про те, що війна в Україні призвела до цілковитого руйнування основ російсько-європейських і у широкому розумінні російсько-західних відносин. Відтак, чимало питань, які багато років лишалися “замороженими” або “законсервованими” у рамках переговорних процесів, тимчасових і проміжних угод, давніх домовленостей чи навіть просто відсунуті на другий план заради стабільності та спокою, нині починають загострюватися і “оживати”. Це пов’язано з тим, що повномасштабне вторгнення РФ в Україну змінює регіональну архітектуру безпеки, руйнує стару, засновану на регіональних та міжнародних угодах 1980-1990-х років і на принципах Хельсінських угод, а з нею і всі переговорні та договірні надбання.

Саме у цьому контексті можна розглядати не лише конфлікт навколо Шпіцбергена, який ледь не призвів до денонсації Росією угоди про розділення морських кордонів у Баренцевому морі, але й подібні суперечки: про транзит товарів у Калінінград, колапс російсько-японського переговорного процесу щодо Курильских островів, загострення ситуації у Молдові, маргіналізація ролі Мінської групи ОБСЄ щодо Карабаху, поступовий занепад впливу ОДКБ у Центральній Азії тощо.

Безумовно, все це не означає, що “розконсервування” цих конфліктів обов’язково призведе до збройного протистояння між РФ і цими країнами, або до захоплення територій. Це крайній варіант. Тим більше, судячи з останніх подій, обидві сторони все ж таки намагаються зберігати хоча б мінімальні канали екстреного зв’язку, і відігравати ситуацію назад, коли вона починає виходити з-під контролю. Але стає зрозуміло, що по мірі затягування війни в Україні і зростання ставок у ній, і Росія, і Захід будуть все більш охоче розглядати варіанти “підпалення” своїх периферій та розморожування суперечливих питань для завдавання ударів з різних боків, паралельно перевіряючи реакцію опонента і його готовність відповідати жорстко та рішуче. Саме це і могло статися із Калініградом та Шпіцбергеном. І саме це може потягти за собою загострення в інших районах, наприклад в Арктиці.

Цей тренд без сумніву продовжиться, і буде поглиблюватися, чим довше затягуватиметься війна в Україні і санкційне протистояння із Заходом, допоки не буде підписане перемир’я і війна увійде у стадію передбачуваної та фіксованої, або у самих країнах Заходу не відбудуться політичні зміни, які спонукатимуть їх пом’якшити риторику та позицію щодо РФ.

5. Каракалпаксан: відлуння радянсько-російського спадку

Ще однією важливою подією навколо РФ стали масштабні протести у Каракалпакстані — автономній територій в складі Узбекистану, яка займає до 40% території країни, і де проживає окремий народ із закріпленим конституційним правом відокремлення. Спроба центральної влади в Ташкенті скасувати автономію, аби ліквідувати потенційні ризики сепаратизму, наштовхнулася на неочікуваний спротив місцевого населення і антиурядові виступи, які завершилися зіткненнями з поліцією і смертями демонстрантів.

Не можна стверджувати, що за цими подіями стояла якась зовнішня сила, включаючи Росію. Основні причини конфлікту у Калакалпакстані — внутрішні, і пов’язані з боротьбою центральних і регіональних еліт, а також боротьбою за вплив і ресурси в самій автономній області, де дуже багато процесів зав’язані на кланово-родинних зв’язках.

Однак Росія не залишилася осторонь цих подій. Їхні медіа дуже щедро висвітлювали протести, і подавали їх у позитивній тональності, м’яко критикуючи владу Узбекистану, і навіть припускаючи, що у цю історію обов’язково втручатиметься сусідній Казахстан. Справа в тому, що в Калакалпакії проживає чимало етнічних казахів, тому для Нурсултана це питання також є чутливим і важливим, у тому числі для проектування своєї сили та впливу у регіоні, який досі не має чіткого лідера.

Те, як Росія взялася висвітлювати події в Узбекистані, показує нам ще один вимір регіональних трансформацій, які прискорилися після початку війни в Україні. Одна з них стосується поступового послаблення геополітичного та геоекономічного впливу Росії на Центральну Азію. Це почалося не з війни в Україні, а на початку 2010-х років, з двох причин.

Перша — активне посилення інших великих і регіональних держав, таких як Китай, США, Британія, Іран, Саудівська Аравія, ОАЕ, Індія, Пакистан, Туреччина, Японія тощо. Всі вони зацікавлені у посиленні впливу в регіоні, який багатий на природні ресурси, має надзвичайно важливу географію у контексті світової транспортно-логістичної інфраструктури, та є одним із тих, який розвивається швидкими темпами і потребує капіталовкладень. За останні 15-20 років Росія перестала бути єдиною країною, яка має ексклюзивний вплив на місцеві республіки, особливо після початку війни в Україні у 2014 році та зміни влади у різних країнах Центральної Азії, коли зі сцени пішли важковаговики, із якими у Путіна було чимало неформальних особистих зв’язків.

            Друга — поступове посилення “національно-сувереністських” настроїв серед нового покоління мешканців центральноазійських республік. Молоді люди, які виросли у роки незалежності, менше спілкуються російською, мають більше можливості подорожувати, мають більший доступ до інформації, і є націоналістично і патріотично налаштованими, все частіше схиляються до того, що їхня країна має бути активною та самостійною на міжнародній арені. Це ж означає, що і вільною від монопольного впливу однієї або двох великих держав. Звісно, ці процеси неминуче зменшували безумовну ініціативу РФ, і посилювали тенденції до зовнішньополітичної диверсифікації цих країн за рахунок розбудови відносин із Китаєм, США, Європейським Союзом, країнами АСЕАН, Індією, Близьким Сходом. Додатковим поштовхом до цього став транзит влади і зміна поколінь лідерів. В Узбекистані це сталося після смерті президента Іслама Карімова у 2016 році і формування нового елітного консенсусу навколо фігури нового президента Шавката Мірзійоєва. У Киргизстані зміна влади відбулася вже у середині 2000-х років, і з того часу не припинялася. У Казахстані перший президент Нурсултан Назарбаєв сам почав цей процес, і завершив його передачею влади Касим-Жомарту Токаєву, який у січні 2022 року почав відсувати на другий план родину свого попередника. У Туркменістані транзит відбувся передачею влади від президента Гурбангули Бердимухаммедова своєму сину Сердару, який став президентом у березні 2022 року.

У зв’язку з цим, Росія відчайдушно намагається втримати вплив у Центральній Азії, у тому числі шукаючи ті уразливі точки, на які може тиснути, щоб сформувати новий формат взаємовідносин вже з новими елітами, які не так охоче йдуть на діалог, і не хочуть підпорядковуватися Москві за принципом “патрон-клієнт”. Саме тому росіяни активно розганяли новини про протести в Узбекистані, і втягнулися у конфлікти з Казахстаном, зупинивши на місяць нафтопровід у Новоросійську після того, як президент Казахстану висловив готовність дотримуватися західних санкцій проти РФ. І саме з цією метою президент РФ В. Путін обрав місцем свого першого візиту з моменту початку війни в Україні Таджикистан. У Кремлі ці країни розглядають в тому числі як потенційні маршрути для “паралельного імпорту” та хаби для обходу санкцій Заходу.

Це призведе або до подальшого погіршення стосунків РФ з Центральною Азією і дрейфом регіону подалі від РФ, або до поступок цих країн, або до формування нового формату взаємовідносин між ними, заснованого на нових принципах, неформальних особистих зв’язках та інших домовленостях. Це може супроводжуватися конфліктами і дестабілізацією, особливо враховуючи той факт, що Центральна Азія поступово стає й ареною геополітичного протистояння між Заходом і Китаєм.

Зображення: Telegraph

Вам також буде цікаво:

Залишити Коментар