Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (01.10 – 07.10)

Події та тренди в РФ за 01.10 – 07.10

Висновки:

1. Нещодавно рада у ОПЕК+ прийняла рішення про скорочення видобутку нафти на 2 млн барелів на день (мбд), але це не означитиме обов’язкове аналогічне зменшення пропозиції на ринку нафти. Усі учасники процесу а саме, країни ОПЕК, США, та Росія як важливий учасник ОПЕК+, мали інтереси та мотиви поведінки щодо цього рішення.

2. Критика військового керівництва Росії не є проявом кризи в оточенні Путіна. Це ймовірніше відлуння внутрішньої боротьби між кланами та спробах знайти зручне виправдання провалів у війні. Водночас порушення стабільності балансу впливу між різними кланами створює умови для посилення «позасистемних» гравців та їхніх спроб «осідлати» правий політичний фланг. 

3. Зарубіжні компанії продовжують виводити бізнеси та активи з Росії, але повільніше, ніж очікувалося. Вони не хочуть продавати активи за безцінь, бо у нинішній ситуації складно вибороти для себе вигідні умови, чи банально неможливо знайти покупця.

---

Рішення ОПЕК+  про скорочення квот на видобуток нафти: чому це відбулось і чого очікувати?

5 жовтня рада у ОПЕК+ прийняла рішення про скорочення видобутку нафти на 2 млн барелів на день (мбд). Рішенню передували зусилля США для утримування рівня квот на видобуток на незмінному рівні, а тому очікувано, це рішення викликало невдоволення та розчарування і Білому домі. 

Усі учасники процесу а саме, країни ОПЕК, США, та Росія як важливий учасник ОПЕК+, мали інтереси та мотиви поведінки щодо цього рішення. Зниження квот на видобуток треба розглядати через призму як нещодавніх подій на світовому ринку нафти, так і очікуваних трендів та змін.

1. «Умовне скорочення»: чому рішення про скорочення квот не означатиме обов’язкове аналогічне зменшення пропозиції на ринку нафти

Зазначене рішення про скорочення стосується існуючих квот на видобуток, а не фактичних обсягів видобутку. В останні місяці країни учасниці картелю не використовували своїх квот на видобуток цілком. Наприклад, в серпні фактичний видобуток рекордно відставав від встановлених квот на 3,58 мбд: відставання РФ від встановлених квот склало 1,28 мбд, а Нігерії – 0,7 мбд.

А тому реальне скорочення видобутку буде суттєво меншим ніж номінальне скорочення загальної квоти. Так, якщо учасники картелю дотримаються встановлених квот на видобуток, то реальне падіння пропозиції складатиме 800 тисяч барелів на добу.

Проте, є і інші чинники, які можуть вплинути на баланс попиту і пропозиції нафти в найближчі місяці, які складно спрогнозувати достеменно. Перш за все туманними залишаються перспективи економічного зростання чи щонайменше економічної стабільності у багатьох регіонах світу, що визначатиме попит на нафту та її баланс.

Пом’якшує чим чинником на баланс нафти у 2023р. може скласти нарощування видобутку США. За окремими прогнозами, зростання може скласти до 900 тисяч барелів на добу (у серпня США побили власний рекорд експорту нафти за 30 років). Інакше кажучи у разі незмінності попиту, потенційно нарощення видобутку США, може компенсувати скорочення видобутку ОПЕК+. Але є і інші фактори, які матимуть суттєвий вплив на ринок протягом наступних 6 місяців.

Так, інтригою залишається поведінка Росії у випадку запровадження обмеження цін на її нафту: Росія погрожує скоротити поставки у такому разі або і взагалі не постачати нафту тим країнам, які застосовуватимуть такі обмеження. А крім цього, в грудні набуває чинності ембарго Європейського союзу на морські поставки нафти із Росії. 

Проте насправді, реальна поведінка Росії буде залежати від того які саме країни домовляться про обмеження ціни. У випадку якщо до ініціативи долучиться не лише США та Європейський союз, але й Індія та Китай, вкрай сумнівно що Росія відмовиться від поставок до цих країн. 

Проте в короткостроковому вимірі, в горизонті 1-2 місяців, Росія таки зможе вдаватися до маніпуляції з поставками, що, звичайно, вкрай негативно впливатиме на ціни. І ембарго на російську нафту, що набуває сили в грудні, і ці цінові обмеження можуть зумовити певний сплеск цін на нафту неросійського походження протягом кількох місяців. А у разі якщо Росія і справді скоротить видобуток та експорт, то тиск на ціну не російської нафти лише посилиться.

Тим не менше США, і Європейський союз все ближче підходять до рішення про обмеження цін.  Так, ЄС вже розробив відповідний рамковий документ. Офіційні особи США повідомляли, що почали переговори із Китаєм та Індію, і попередні результати настроюють оптимістично. Китай та Індія мають свої прагматичні мотиви, щоб погодитись на застосування цінових обмежень відносно російської нафти. І справді Китай та Індія купували російську нафту із знижкою. Але якщо вони продовжить цю політику відмовившись застосовувати інструмент граничної ціни, то ризикують зіткнутися із запровадженням вторинних санкцій зі сторони США та Європейського союзу. А тому, якщо виходити з економічної логіки, Китай та Індія, які є 2-м та 3-м за розміром глобальним споживачем нафти, імпортуючи приблизно 20 відсотків світового споживання, отримають вигоду погодившись на застосування граничних цін: дешевша нафта та відсутність вторинних санкцій. Слід пам’ятати, що саме США та Європейський союз є ключовими ринками для китайського експорту.

2. Інтереси та мотиви ключових учасників ОПЕК

Прагнення повернутися до вищих цін. Країни у ОПЕК+  намагаються утримати ціну на нафту. Протягом останніх трьох місяців помітний тренд зниження ціни нафти: після пікового рівня у 120$ наприкінці липня, ціна опустилася до рівня 80$ у вересні. Країни експортери нафти бажають бачити ціну не нижче 90$,відповідно до нещодавніх повідомлень. За оцінками які наводить Блумберг, рішення ОПЕК+ допоможе забезпечити ціну нафти на рівні 100$. При цьому, у вересні видобуток ОПЕК склав максимум з 2020 року. 

Відповідь на очікуване падіння попиту на нафту. Зниження квот на видобуток нафти країнами учасницями ОПЕК+, також є відповіддю на очікуване скорочення попиту. Зокрема попит у Китаї стримується відсутністю суттєвого економічного зростання, за рахунок ковідних обмежень, хоча і є очікування, що карантинні обмеження можуть бути ослаблені у поточному кварталі. До того ж, економічна криза у багатьох країнах, яка зумовлена високими цінами на енергоносії, не сприяє позитивним прогнозом економічного росту, а рецесія може супроводжуватись падінням або стримування попиту на нафту у світі.

Спроба превентивно нейтралізувати очікувано високу інфляцію. Високі темпи інфляції у багатьох країнах означатимуть зниження реальної ціни нафти для експортерів. Інфляція у країнах Євросоюзу наприклад, вже побила рекорди; а сезонне підвищення попиту на енергоносії взимку, імовірно, може прискорити загальні темпи інфляції. Відповідно намагання країн-експортерів підвищити ціну на нафту, є спробою нейтралізувати інфляцію зимового періоду, та щонайменше зберігати немінною реальну ціну нафти.

Відстояти свій суверенітет перед США. Рішення ОПЕК+ має цілком сильну політичну компоненту. Фактично, Саудівська Аравія, ОАЕ та їхні партнери у такий спосіб надіслали Вашингтону сигнал про те, що вони незадоволені діями США. Справа у тому, що з березня цього року відносини між Ер-Ріядом і Вашингтоном погіршилися на тлі війни в Україні. Саудівська влада вимагала від США припинити викидати на світовий ринок нафту зі своїх резервів, а також виступала проти тиску США на близькосхідні країни з вимогою збільшити видобуток нафти. Відтак, рішення ОПЕК не лише загострює вже існуючі протиріччя між США та Саудівською Аравією/ОАЕ, але також демонструє трансформацію світової системи, в якій США вже не мають безумовної глобальної ініціативи та необмеженого впливу, що й мали намір показати в Ер-Ріяді таким рішенням. 

3. Інтереси та мотиви США

Прагнення знищити ціну на нафтопродукти на внутрішньому ринку, як чинник  інфляції та обмеження економічного росту

Ймовірно влада США розглядала варіант з обмеження експорту нафти та нафтопродуктів з метою стримування цін на внутрішньому ринку, адже ключові виробники та експортери звернулися до Білого дому з проханням не розглядати варіантів обмеження експорту. Протягом останнього року ціни на нафтопродукти в США зросли на 45 відсотків, що природно чинить тиск на економічне зростання та викликає невдоволення населення. 

Внутрішньополітичні та електоральні фактори: спроба отримати дивіденди перед виборами до Конгресу. 

Очевидним є і те, що рішення ОПЕК+ з місяць до проміжних виборів у Конгрес США певною мірою погіршує позиції Демократичної партії напередодні голосування. Починаючи з березня цього року, щоб збити ціну на нафту, США щомісяця виділяли додаткові 1 млн барелів нафти зі свого Національного стратегічного резерву. Це стримувало різке зростання цін на нафтопродукти у США, яке викликало невдоволення виборців. Адміністрації Дж. Байдена вкрай важливо стримати ціни до виборів, щоб не викликати подальшого соціального напруження перед важливим для президента США голосуванням в обидві палати парламенту. 

Стурбованість скороченням пропозиції на фоні намагань обмежити роль РФ на ринку нафти. 

США розглядають роль ОПЕК+ у тому числі через призму протистояння з РФ і її стримування у межах війни в Україні. Відтак, американська влада сприймає рішення ОПЕК+ як гру на користь Москви, оскільки позиція ключових країн-експортерів нафти політично виглядає як їхня неготовність співпрацювати із Заходом проти Росії. Для самих же країн ОПЕК ця ситуація сприймається скоріше на як гра на користь РФ, а радше як спосіб підтвердити свій суверенітет в ухваленні рішень на основі прагматичних національних інтересів. 

Проблема нафтового резерву США. Протягом останніх місяців для стримування цін влада США використовувала нафту із державного резерву. Сьогодні запаси нафти у резервах є мінімальними за майже 40 років. Відповідно можливість цього інструменту скорочується, і влада шукає варіантів знизити ціну. Збереження обсягів видобутку країнами ОПЕК+ могло би бути саме таким варіантом, що і пояснює зусилля Вашингтону на цьому напрямі, а також глибину невдоволення, яке висловив Білий Дім рішенням картелю.

---

Радикали в РФ намагаються стати системною силою

У Росії зчинилася хвиля критики на адресу військового керівництва країни. Ключовими спікерами стали Рамзан Кадиров та Євген Пригожин, які зосередили увагу на Олександрі Лапіні, який отримав звання героя Росії за участь у війні. Однак ключовим посилом було виведення війни на новий рівень, аж до застосування ядерної зброї. Такі тези були підхоплені рядом російських «військоров» та спікерів радикальних груп (наприклад, Стрєлков). А трохи пізніше критика «ряду воєначальників» перейшла і на центральні канали — НТВ, Россия 24, Цярьград, Звезда та інші.

Розбіжності в російській верхівці, які здається існують, і явний прояв невдоволення політикою низки медійних персон навряд чи варто розцінювати як прояв системних проблем російської влади. Принаймні на цьому етапі. У події є кілька складових:

1. Спроба пошуку виправдань провалу армії РФ у районі Лимана;

2. Спроба Путіна зіграти на радикальних настроях громадян і, тим самим, нейтралізувати потенційне невдоволення цих груп

3. Спроба “несистемних” гравців в оточенні Путіна (Кадиров, Пригожин) підняти свій статус і сформувати навколо себе повноцінну групу впливу в російських елітах.

Події та аналіз

Зіткнувшись із поразкою у Харківській області та зростанням невдоволення радикальних груп (починаючи від невеликих маргінальних, закінчуючи групами у власному оточенні), Путін пішов на підвищення ставок, організувавши анексію окупованих територій та оголосивши мобілізацію.

Однак наступного дня після «підписання договорів» про включення окупованих територій до складу РФ Кремль змушений був визнати втрату Лимана. При цьому не зміг забезпечити стабілізацію фронту на Слобожанщині упродовж наступних днів. Що вилилося у відступ армії РФ на досить великій території. Водночас почався ефективний наступ ЗСУ на Херсонському напрямку, де ЗС РФ так само змушені були відступати.

Анексія територій, яка, між іншим, мала забезпечити нейтралізацію негативу від поразки під Харковом, не дала потрібного ефекту. Більше того, Росія втратила території, які буквально за добу до того оголосила “своїми”.

Путін отримував негатив як від мобілізації (втеча частини населення, невдоволення в регіонах, які й так мали велику частку вбитих на війні), так і від військових поразок. На цьому фоні Кремлю необхідно було визначитися з реакцією та формою роз’яснення населенню події. З одного боку, було посилено пропагандистський трек, який переводить війну з категорії «СВО в Україні» на сприйняття «війни з колективним Заходом». Однак це не давало відповіді на питання про причину поразки. Більше того, активна критика ухвалених військових рішень з боку низки «військоров» і лідерів радикальних угруповань вже починала перекидатися безпосередньо на Путіна.

Події (виступи Кадирова і Пригожина, реакція ЗМІ, посилення риторики), з погляду цілей і мотивації учасників, повною мірою відповідало трьом зазначеним вище складовим:

Сюжетна лінія 1 «цар хороший»

На цьому фоні публічний виступ Кадирова з критикою генерал-полковника Лапіна був вигідним для Кремля. З одного боку, є визнання факту поганого керівництва військами (про що говорили радикали), з іншого — відведення відповідальності з Путіна (і частково Шойгу) на виконавців нижчого рівня. Тобто класичний розіграш схеми “цар хороший – бояри погані”. Заява Пригожина, розміщена на сторінці «Конкорда» в російській соцмережі «В контакте», де той фактично підтверджує та підтримує звинувачення Кадирова лише посилило ефект та зробило кадрові перестановки у ГШ та МО РФ практично неминучими. А також зміцнило трек і на відведення відповідальності за провали від Путіна особисто.

Ця теза про провал з вини поганих генералів, лише в дещо видозміненому вигляді, підхопили і ключові спікери-пропагандисти (Соловйов, Скабеєва, Симонян та інші). Тільки в їхньому викладі проблема виглядала дещо інакше, комплексніше:

• «СВО» в Україні не є успішним для РФ, тому що сьогодні це вже протистояння з «колективним Заходом»;

• частина генералів та політичного керівництва країни (звісно, ​​не сам Путін) своєчасно не відстежили тенденцій (як політика так і військова допомога Україні) та не створили ефективних механізмів протидії;

• і, зрештою, були «помилки» на рівні керівництва військами. До того ж ці помилки «мають прізвища».

Стосовно «призначення винних», варто зазначити, що на федеральних каналах акуратно називають прізвища, залишаючи можливість зміни риторики в залежності від кадрових рішень. Водночас явно простежується пропагандистська нитка «погані бояри» – мовляв система управління державою (і персонально вище керівництво) здатні розібратися і вжити заходів. Причому ця формула розігрується пропагандистами (наприклад, Соловйовим та Симонян) вже кілька тижнів, у тому числі на темі мобілізації. Говорять про «перекоси на місцях», збирають інформацію про порушення та з епізодичних, показушних реакцій роблять PR картинку «урочистості справедливості».

При цьому примітно, що ключова критика зосереджується насамперед на військовому керівництві, структурах МО. На них переводять і катастрофу з підтвердженням пропагандистських тез. І Соловйов, і Симонян раптом заговорили про те, що необхідно «перестати брехати», маючи на увазі насамперед зведення ГШ, а не власні програми. Але це вже швидше гра за вплив на медійному полі і спроба розширити формулу про «поганих бояр» і на себе, виставивши власну діяльність як спробу навести лад в інформаційній сфері.

Варто зазначити, що приблизно з 3-4 жовтня подібної лінії почали дотримуватись і більшість ресурсів (ТГ канали, групи у соцмережах), які висвітлюють війну з російських позицій. Критика залишається, але додаються тези про можливу стабілізацію завдяки грамотним рішенням на рівні Кремля.

Таким чином, сумарно активність як Кадирова з Пригожиним, так і низки пропагандистів, а пізніше і спікерів радикальних груп відводить удар від Путіна і запускає формулу «цар хороший — бояри погані». Це передбачає призначення «винного» (чи винних), у яких списуються всі невдачі останнього часу.

Сюжетна лінія 2: гра з радикальною публікою

З точки зору зростання невдоволення політикою Росії, Путін мав дві соціальні групи, які могли становити хоч якусь небезпеку:

1. Умовні «ліберали» – жителі мегаполісів, частина середнього класу та молодь. За подальших військових та політичних поразок, саме ця група могла стати основою вуличних акцій протесту.

2. Радикальне крило російського суспільства. Неоднорідна група, в якій є безліч підгруп, починаючи від прихильників «монархії», і ідейних «імперців», закінчуючи яструбами у власному оточенні.

Ці групи при тих самих зовнішніх подразниках могли виступити з протилежних позицій. Одна за припинення війни, друга за її виведення на новий рівень. При цьому найбільш небезпечною, з погляду протиставлення, була радикально налаштована частина російського суспільства:

• По-перше, тому що вона грає на пропагандистському кліше, що створюється останніми роками, про «велику державу і велике місце РФ у світовій системі». Крім того, в російській історії саме невдоволення радикалів найчастіше ставало причиною втрати влади монархом, що програв (генсеком, президентом).

• По-друге, тому що в умовах війни прихильники таких поглядів посилюють свої позиції в оточенні Путіна.

• І, нарешті, в умовах війни така група зростає кількісно за рахунок громадян, які повернулися з фронту. І ці громадяни мають справжній бойовий досвід.

Таким чином, більш ранні рішення Путіна щодо мобілізації та анексії окупованих територій і так були спробою гри на настроях радикалів. Масова міграція призовників, з іншого боку, послаблювала протестний потенціал «ліберальної» частини суспільства.

Заяви Кадирова про причини провалу в Лимані, пізніші заклики застосувати ядерну зброю проти України вкладалися в трек загравання з радикалами. Виведення війни на новий рівень – саме те, що вимагала зазначена частина суспільства. Тому цілком логічно, що, наприклад, теза про ядерний удар була підхоплена центральними ЗМІ і обговорювалася, зокрема, в ефірі федеральних телеканалів.

Разом з «призначенням винних», кадровими перестановками, посилення риторики повертало Путіну підтримку радикальних груп та радикальних політиків. У той самий час це відкладало виникнення самостійного політичного руху (рухів) на зазначеній соціальній основі.

Сюжетна лінія 3: спроба народити нову «вежу Кремля»

Активність Кадирова та Пригожина має ще одну сюжетну лінію, пов’язану з амбіціями цих осіб. В оточенні Володимира Путіна відбуваються процеси зміни впливу різних груп. Зокрема:

• від системи ухвалення рішень остаточно відсунуті залишки «сім’ї» Єльцина;

• у питаннях кадрової політики, контролю над регіонами, частково економіки, посилюється група умовних технократів, найяскравішими з яких є Кирієнко та Греф. Вони сьогодні контролюють більшість регіонів, у їхніх руках робота з кадровим резервом, починаючи від урядів суб’єктів федерації до федеральних міністерств;

• посилюється вплив групи Ковальчуків (насамперед Юрія Ковальчука), яка тісно співпрацює із «технократами»;

• декілька втрачає вплив група силовиків. Ключовий її «лідер» – Микола Патрушев залишається в ближньому колі Путіна, але роль Міністерства Оборони як «стрижня» силового блоку зменшується. Група спецслужб та розвідки (ФСБ, СЗР, 12 ГУ МО РФ) дискредитована провалом збору інформації по Україні та нездатністю організувати ефективну роботу на зовнішніх напрямках.

• Суттєво втрачає вплив група Сєчина, яка втратила вплив у низці регіонів та силових структурах.

Такі люди як Кадиров, Пригожин, довгий час були поза системою кремлівських кланів. Вони виконували роль умовних порученців на ризикових напрямах. Тобто їх становище залежало від інтересів Кремля (затребуваності їхніх послуг), а самі вони не мали бази, що гарантує збереження впливу. Аналогічна ситуація склалася з частиною ключових пропагандистів (Соловйов, Скабеєва, Симонян) — вони потрібні виключно як комунікатори, але не мають гарантій збереження становища при зміні балансу сил в оточенні Путіна.

В умовах війни в Україні та провалів розвідки, структур МО, роль Кадирова, Пригожина, так само як і пропагандистів суттєво зросла. І, на тлі порушення стабільності зміни умовних «веж кремля» вони намагаються визначити своє місце і сформувати певну подобу свого номенклатурного клану (групи). Тим більше, що в суспільстві є зростання радикальних настроїв та потенціал збільшення впливу радикальних груп. А у Кремлі немає керованого політичного проекту для «радикалів».

При цьому Кадиров за останній місяць пропонував кілька варіантів свого функціоналу. Спочатку зігравши на темі мобілізації з тезою «самомобілізації регіонів», а потім пропонуючи Кремлю послуги чеченських формувань для підтримки порядку в суб’єктах федерації. Однак, в оточенні Путіна, найімовірніше відмовилися від ідеї виростити з лідера «Чечні», який стежить за регіонами — це йшло врозріз і інтересами Ковальчука, технократів та й Патрушева.

В результаті Кадиров намагається забезпечити собі максимальну підтримку радикально налаштованої частини російського суспільства, щоб залишатися серед ключових кандидатів на роль лідера радикалів. При цьому він діє найбільш різко і зухвало — транслює нові ідеї (ядерний удар по Україні), а також грає на тезі «діти чиновників не воюють», заявляючи про відправку своїх синів на фронт. Навіть якщо вони туди не потраплять, це сильний удар, насамперед по генералітету з МО та частини депутатів Держдуми. Другою людиною, яка намагається діяти в аналогічному ключі, є Євген Пригожин. Я не виводжу його активність до окремого треку, оскільки поки що він намагається діяти «другим номером» в одному напрямку з Кадировим.

Проте, як Пригожин, і Кадиров є чужими постатями для московського істеблішменту. І на цьому тлі проявляється активність Соловйова, Симонян та інших пропагандистів, які різко змінюють риторику і можуть претендувати на умовну роль «лідерів нових правих». До них приєднується частина єдиноросів, як, наприклад, голова комітету Держдуми з оборони Андрій Картаполов. Власник ПВК «Вагнер» та правитель Чечні, без сумніву, мають силовий ресурс, проте пропагандисти (і політики з правого крила ЕР) можуть розпоряджатися ресурсом медійним, який більш важливий у політичних проектах.

У Кремлі, зважаючи на все, ще не ухвалили рішення про оформлення нової політичної сили, але, враховуючи загальне посилення радикалів, підігрують як Кадирову (присвоюючи генеральське звання), так і пропагандистам (публічно реагуючи на частину їхньої «критики»). І, зважаючи на все, остаточна конфігурація «правого флангу» російської політики позначатиметься на пізніших етапах війни, залежно від ситуації на фронтах і змін у зовнішній політиці.

Паралельно з описаним вище варто відзначити ще одну персону — Віктора Золотова. Керівник «Росгвардії» випав із публічного простору, прагнучи дистанціюватися як від процесів усередині групи силовиків, і від активності позасистемних. У той самий час, через ТГ канали «воєнкорів» активно (не рідше одного разу на добу) йдеться про «героїзм» чи загонів Росгвардії чи СОБРу (різних регіонів) на фронті. Якби не медійне підсвічування «героїзму» його підрозділів, така реакція могла б виглядати захисною. Але, разом із інформаційною компанією, це може бути підготовкою до власного політичного треку. Або посилення впливу групи силовиків, чи спробах вийти створення своєї групи впливу (у союзі з існуючими).

У той же час, продовження всієї цієї турбулентності у владі може в перспективі призвести до кризи влади з усіма наслідками.

---

Західний бізнес повільно, але впевнено продовжує залишати Росію

За даними KSE на 11.09.2022 р., після повномасштабного вторгнення на території, України, 1616 іноземних компаній вже скоротили, призупинили або повністю припинили свою діяльність в Росії. Процес виведення бізнесу та активів із Росії не простий, оскільки власникам, щоб не зазнати серйозних фінансових збитків, потрібно не тільки знайти покупця, а й вибороти для себе вигідніші умови.

Існує декілька видів угод, які зарубіжні компанії укладають для того, щоб вийти із Росії:

1. Продаж бізнесу. Для цього потрібно знайти покупця, та передати всі свої активи, а деякі компанії продають і свої частки в російських проєктах. Таким способом вийшли: енергетична компанія Equinor, McKinsey & Company, McDonald’s та інші.
2. Продаж бізнесу місцевому менеджменту. Управлінці компаній, ставши новими власниками, зможуть продовжити роботу у колишньому режимі, без необхідності додатково вникати у бізнес-процеси. Так зробили міжнародна консалтингова компанія Accenture Plc та британський автодилер Inchcape.
3. Опціонні угоди та довірене управління.  Опціонні угоди дозволять протягом певного часу знову придбати частки російських компаній та продовжити діяльність. Довірене управління – простіша альтернатива опціонним угодам, яка не створює юридичні, податкові та фінансові наслідки виходу зі складу учасників. У довірене управління передала свій бізнес німецька група OBI.
4. Передати частку державі чи муніципалітетам. Так вчинила Французька компанія Renault.
5. Продаж активів інвесторам з дружніх країн (найменш популярний спосіб). AB InBev продала  частку в AB InBev Efes турецькій Anadolu Efes. Reebok – турецькому холдингу FLO Retailing.

Не всі компанії поспішають продавати свій бізнес у Росії. За оцінкою консалтингової компанії Aspring Capital, на даний момент робота ведеться лише по 60% угод, анонсованих на початку березня. Є декілька причин чому процес виходу затягується:

• По-перше, невигідні умови угод з продажу бізнеса та активів.
• По-друге, Росія – один з найбільших споживчих ринків, і втрата російських клієнтів принесе серйозні збитки. 
• По-трете, технічні складнощі при погодженні умов подальшого використання товарних знаків, технологій, ІТ-систем тощо. 

Не вигідні умови – основна причина чому зарубіжні компанії не хочуть йти з Росії, а оголошують призупинення діяльності. Компанії, які одні з перших вирішили продати свій бізнес часто заявляють, що ціна угоди була сильно занижена, та не хочуть розкривати деталі. 5 із 50 найбільших іноземних компаній у РФ за підсумками 2021 року вже продали російський бізнес – це Renault, McDonald’s, Shell, тютюновий виробник Imperial Brands, а також латвійський дистриб’ютор електроніки ELKO Group (компанії не хочуть розкривати ціну угоди). За словами нового власника McDonald’s, ціна була набагато нижче ринкової, при цьому McDonald’s зберіг можливість викупу у майбутньому. Renault продала свої активи московській владі за «символічну» плату вже без можливості викупу (крім цього ще понад 30 компаній також продали свій бізнес).

Збити ціну на активи іноземців, що виходять із РФ, фактично може урядова комісія, яка зараз погоджує усі угоди з нерезидентами. Оцінки часто примусово переглядаються у менший бік, констатують у Aspring Capital.

Приклад – продаж активів канадської корпорації Kinross Gold російської ГК Highland Gold Mining. До звернення до комісії ця угода оцінювалася в 680 млн дол., потім ціна знизилася до 340 млн дол., повідомила сама компанія. Також знижує ціну бажання продавця укласти опціон на зворотний викуп у рамках угоди.

Компанії, що вже продали свій бізнес, хоч деякі і на певний період часу, свідомо прийняли супутні з цим витрати. Але для Росії, навіть якщо вона викупить обладнання та бізнес процеси, це втрата західних сучасних технологій, ПЗ, можливості техобслуговування, ланцюжків поставок та ін. Це в свою чергу вже призвело до погіршення якості кінцевого продукту. За даними ВЦИОМ, кожен третій росіянин переконаний, що після зміни власників іноземних брендів, що йдуть з РФ, якість товарів погіршилася.

В цілому, як ми бачимо, процес виходу з Росії західними брендами йде, але повільніше, ніж очікувалося. Причина – гроші. Не хочуть продавати активи за безцінь чи не можуть. Головне, що процес продовжується.