Джерело: ТСН
Лукашенко занадто любить владу, щоб нею ділитися – і це головний запобіжник від його великої дружби з Путіним.
Українські ЗМІ і соціальні мережі вирують через законопроект, поданий Путіним в Держдуму. Називається він “Про ратифікацію Протоколу про внесення змін і доповнення в Угоді між Україною та Російською Федерацією і Республікою Білорусь про спільну охорону зовнішнього кордону Союзної держави в повітряному просторі та створення Єдиної регіональної системи протиповітряної оборони Російської Федерації і Республіки Білорусь від 3 лютого 2009 р”. Навіть частина аналітиків, не кажучи про журналістів і обивателів, вже уявили собі російські літаки, що пролітають вздовж українсько-білоруського кордону, і комплекси ППО мало не під Рівним.
На перший погляд все дійсно серйозно – в документі йдеться про спільну охорону і оборону повітряних кордонів Білорусі та Росії. Схоже, що Лукашенко здався вимогам Кремля. Але якщо почитати сам документ, то ситуація постає зовсім в іншому світлі. Давайте розбиратися разом.
ПРО ППО, РАКЕТИ І ЛІТАКИ
Для початку варто перечитати файл, викладений на сайті Держдуми РФ, в повному обсязі, а не тільки перші 2-3 сторінки. Зокрема, можна звернутися до сторінок 5-6, тобто тексту “Протоколу”, який будуть ратифікувати російські парламентарії. Так ось, там говориться лише про заміну термінології в старому договорі від 2009 року. Цей договір про спільне регіональне угруповання ППО діє між Білоруссю і Росією з 2010 року (року ратифікації).
Угода, з текстом якої можна ознайомитися на сайті МЗС РФ, передбачає, що кожна з держав – тобто і Білорусь, і Україна, і Росія – здійснює охорону і оборону свого повітряного простору, а координація “здійснюється з командного пункту головнокомандувача Військово-повітряними силами Збройних Сил Російської Федерації”. При цьому кожна з країн має свого оперативного чергового, а політ літаків країни-союзника над територією держав можливий тільки за згодою чергового цієї країни.
У так званий “загрозливий період” створюється об’єднане командування, яке приймає в підпорядкування всі сили ППО в регіоні. Слів про місце базування контингенту або військові бази в договорі та додатках до нього немає. Тобто зовсім немає.
На додаток до даного договору в 2015 році Росія намагалася вмовити і навіть змусити Білорусь піти на створення авіабази. Але з Мінська Москва отримала однозначне і достатньо різке «ні». Той діалог між ними, до речі, теж нервово сприймався в Україні, і теж знаходилися “експерти”, які пророкували початок російської окупації Білорусі.
Але Лукашенко занадто любить владу, щоб нею ділитися. Саме тому в Білорусі немає російських військових баз, крім двох об’єктів раннього виявлення пуску ядерних ракет. Персонал даних РЛС (сумарно близько 200 чоловік) складається з російських офіцерів, а ось зовнішній периметр охороняє білоруський спецназ. Так що ці об’єкти з охоронюваних від проникнення ззовні легко перетворюються в концтабори простим розворотом кулеметів на вишках охорони зовнішнього периметра. Тобто про сценарій, аналогічний використанню ЧФ РФ в Криму, мови бути не може.
Так що ж змінить закон, внесений Путіним?
Необхідність в законі, який вніс Путін, виникла через реорганізацію силового блоку в РФ. Військово-повітряних сил вже не існує, замість них у Росії тепер Військово-космічні сили. Тому в міжнародний договір потрібно внести зміни.
Але ось біда, документи такого рівня на коліні не переписуються, а будь-які нові літери (і навіть кома) призводять до повторного проходження через етап “підписання-ратифікація”. Де останнє завжди і всюди оформляється у вигляді закону, навіть в Росії.
Тепер разом читаємо текст зі сторінки 5. Там ВПС РФ змінюється на ВКС РФ, а визначення “загрозливий період” буде замінено на “період безпосередньої загрози агресії”. Останнє, до речі, ініціатива білоруської сторони, спрямована на звуження сфери дії договору від 2009 року.
У попередній версії “Протоколу” “загрозливий період” описувався як “проміжок часу, протягом якого виникла і зберігається загроза збройного нападу на одну із сторін в регіоні”. Нове формулювання, “період загрози агресії” визначається по-іншому: “період загострення військово-політичної обстановки, протягом якого виникла і зберігається загроза агресії проти однієї із Сторін в регіоні з боку будь-якої держави або групи держав”. Тобто з моменту ратифікації вже неможливо буде посилатися тільки на політичні ігри – без концентрації військ і зміни військово-політичної ситуації ніяких додаткових заходів вжити за договором буде неможливо.
Тобто в документ буде внесена лише одна смислова правка документа, і та зменшує можливості задіяти білоруські ППО в конфліктах РФ із суміжними країнами. В Україні повинні були б зітхнути з полегшенням, але замість цього з’явилися крики “зрада” і стверджування про початок гібридної агресії в Білорусі.
ТО ЩО Ж БУДЕ?
Тепер настав час поміркувати про літаки і російські системи ППО вздовж українського кордону. Білорусь наполегливо пропонувала Росії замість того, щоб розміщувати нову авіабазу, продати їй техніку. Але Кремль до останнього сподівався поставити і своїх солдатів, при цьому продаючи Білорусі виключно навчально-бойові ЯК-130. А необхідність бази якраз мотивувала застарілим авіапарком союзника.
Але будь-яка казка має кінець. На тлі такої позиції Кремля Республіка Білорусь підписує з Державною адміністрацією оборонних технологій КНР меморандум про взаємодію, в якому визначені пріоритети в тому числі у створенні нових зразків техніки. Всього три пункти:
– реактивні системи залпового вогню – які вже поставлені у війська Білорусі у вигляді РСЗВ “Полонез” білоруського ж виробництва;
– розробка білоруського оперативно-тактичного ракетного комплексу – роботи ведуться в даний момент;
– створення білоруського зенітно-ракетного комплексу.
Трохи більше місяця тому в Мінську на День незалежності відбувся військовий парад. Там був дуже цікавий набір техніки: автомобільні шасі для білоруської армії були представлені вітчизняними або китайськими зразками. Зразків з РФ, які раніше домінували, практично не залишилося.
На цьому тлі Кремль йде на поступки, і Білорусь таки отримує можливість покупки винищувачів СУ-30СМ, що відносяться до класу “4+”. Покупка, судячи з усього, з істотним дисконтом, що дозволить Мінську в зручний момент продати третім країнам 10-річні літаки, та ще й з наваром (як не раз було з іншими зразками техніки).
Самим фактом продажу літаків Росія підтвердила те, що ідея авіабази “почила в бозе” – адже зник основний аргумент Кремля про відсталість білоруської техніки.
КОМУ ВИГІДНА ІСТЕРІЯ
Залишається одне питання: а навіщо шум піднімати на порожньому місці? Дуже слабо віриться в те, що розумні люди, які пишуть розумні і логічні тексти, не могли почитати обговорюваний документ до кінця або не знають азів міжнародного права. Більше віриться в те, що є якийсь інтерес. Серед таких можна назвати:
– Традиційне бажання “зловити інформаційну хвилю” напередодні річниці Іловайська й Дня незалежності.
– Політичні мотиви. Для силовиків – зайвий раз нагадати про додаткові загрози і вибити із скупої держави гроші на оборону. Для влади – зачекати декілька тижнів і заявити щось на кшталт “завдяки нашій принциповій позиції ми не допустили російської авіабази в Білорусі”. Для опозиції мотив може бути в обвинуваченні влади в бездіяльності. Кожному своє.
– Легке ставлення до інформації та “віра на слово”: наприклад, у відпустці на пляжі почитав, не перевірив, перепостив.
Є ще один варіант, вірити в який не хочеться: в 2016 і 2017 році Україна зробила Білорусі кілька надзвичайно важливих пропозицій щодо розвитку співробітництва. Вперше за останні 10 років Київ від ситуативної політики перейшов до довгострокових планів, реалізація яких змусить Лукашенка серйозно перейматися благополуччям України не на словах, але на ділі. Однак там, де є спільні проекти, має бути довіра. І, значить, удар по довірі між країнами вигідний саме тим, хто не бажає зближення Києва і Мінська. А це вже зовсім інша історія.