Реформа Служби безпеки України

Служба безпеки України готується до реформування – найбільшого за всю 30-річну історію. Протягом цього часу СБУ пройшла через кілька хвиль кадрових чисток і формальних люстрацій, проте за своєю структурою залишається спадкоємцем радянського КДБ. У ті часи спецслужба мала забезпечити тотальний контроль за всіма галузями економічного та соціального життя, за всіма громадянами. Спецслужба мала бути багаточисельною, розгалуженою, а до сфери її повноважень належало все – від виявлення інакомислення до контролю за Збройними Силами. Під час проведених реорганізацій із СБУ виділили в окремі структури Службу зовнішньої розвідки та Держспецзв’язок. Прикордонники теж уже давно не підпорядковані СБУ, на відміну від Росії, де прикордонна служба входить до структури ФСБ (через це там така велика загальна чисельність службовців).

СБУ, як спадкоємець радянського КДБ, продовжує виконувати правоохоронні функції, залишається мілітаризованою системою з обмеженим внутрішнім і зовнішнім контролем, що стає передумовою зловживань та порушень прав людини.

Україна, на відміну країн Центральної та Східної Європи, не впровадила заходи перехідного правосуддя (Transitional Justice)[1]. Так, одночасно із засудженням комуністичного режиму і забороною діяльності спецслужб – «філій» радянського КДБ,  в країнах Центрально та Східної Європи були проведені люстрації (перевірки благонадійності, чи перевірки морального обличчя), насамперед службовців сектору безпеки і оборони, правоохоронних органів, суддів.[2]

Метою реформи Служби безпеки України має стати трансформація спеціальної служби у невелику мобільну високотехнологічну структуру, на кшталт британської MI5. І вичерпним переліком завдань СБУ мають бути контррозвідка, боротьба з тероризмом та охорона державної таємниці. Інші функції вже давно можна передати іншим органам, насамперед правоохоронним, для уникнення дублювання. Саме такими були реформи у посткомуністичних країнах Центральної та Східної Європи, і цей досвід виявився успішним. Експерти Українського інституту майбутнього провели аналіз завдань та повноважень спецслужб кількох європейських країн і виділили основні уроки реформування – як вдалого, так і проблемного.

У Верховній Раді України протягом 2020 року відбувалися дискусії навколо законопроєкту 3196-д, первинна редакція якого була внесена Президентом України. У процесі доопрацювання законопроєкт був значно змінений. Проте на момент його ухвалення у першому читанні 28 січня 2021 року в ньому залишалося достатньо суперечливих положень, не всі з яких легко можна виправити під час підготовки до другого читання.

Одне з найбільш нагальних завдань реформи – позбавити СБУ функції боротьби з корупцією. Саме діяльність уповноваженого антикорупційного підрозділу СБУ є найбільш скандальною темою у критичних публікаціях та журналістських розслідуваннях. В Україні створені системи антикорупційних органів (зокрема, НАБУ, САП, ДБР /в частині розслідування корупційних злочинів, що не є підслідністю НАБУ/). І хоча рівень їх ефективності не завжди влаштовує суспільство, функції СБУ по боротьбі з корупцією втратили актуальність. До слова, в дискусії про позбавлення СБУ функції боротьби з корупцією склався консенсус усіх зацікавлених сторін.

Більш складне питання – економіка. Представники СБУ наполягають на збереженні функції контррозвідувального захисту економіки. Для цього пропонують зберегти право заходити на підприємства та митні пости, давати обов’язкові до виконання приписи суб’єктам господарювання. Критики цього підходу застерігають від ризику втручання у підприємницьку діяльність, перешкоджання бізнесу та формування корупційних механізмів. Ефективним варіантом компромісного рішення може стати збереження повноважень спецслужби з протидії економічному шпигунству, але при виявленні таких фактів – оперативна розробка та інформування керівництва підприємств чи уповноважених правоохоронних органів. Без права зупиняти розмитнення контейнерів чи інших інструментів прямого тиску на бізнес. Подібний підхід має бути і у розробці організованих злочинних угрупувань – лише у разі виявлених контактів із установленими шпигунами, і у координації з профільним правоохоронним органом.

Ще один дискусійний момент – збереження чи передача слідчих функцій. ДБР заявило про неготовність в перспективі 1-2 років отримати до своїх обсягів роботи ще і всю підслідність СБУ. З іншого боку, при скороченні сфер повноважень кількість розслідувань також значно скоротиться (вона і так невелика). І розслідувати справи проти шпигунів і терористів зможе спеціальний підрозділ всередині ДБР, сформований із колишніх слідчих СБУ з відповідною компетенцією.

При підготовці законопроєкту проявилася і глобальна світова проблема – як знайти баланс між інтересами безпеки з одного боку, і правами людини – з іншого. Незважаючи на всі воєнні загрози, у мирний час спецслужба повинна проводити оперативні заходи щодо громадян лише за дозволом суду та під прокурорським/судовим наглядом. Без винятків і особливих випадків. Небезпечною є пропозиція надати СБУ повноваження припиняти діяльність політичних партій та телеканалів без рішення суду. Проблема російської пропаганди існує, але її слід вирішувати в рамках Конституції України та з урахуванням гарантій свободи слова та політичної діяльності. Оцінювати політичну складову редакційної політики – не справа СБУ, її завдання – виявляти контакти із спецслужбами інших країн та отримання від них фінансових ресурсів.

Окреме важливе питання – цивільний і парламентський контроль за діяльністю СБУ. З одного боку, персональний склад та посадові обов’язки співробітників мають бути захищені державною таємницею. Але з іншого – Голова СБУ повинен звітувати парламенту, з частковим обмеженням відомостей про оперативну роботу. Має існувати чіткий перелік публічної інформації, доступ до якої не може бути обмежений рішенням посадовця СБУ.

У першому розділі даного дослідження автори подають аналіз міжнародних стандартів у роботі спеціальних служб та наводять приклади із конкретних країн. Другий розділ є результатом моніторингу дотримання прав людини у діяльності СБУ. На основі моніторингу пропонуються механізми захисту цього компоненту у реформованій спецслужбі. Третій розділ містить концепцію створення нової СБУ на базі якісно іншої моделі з урахуванням кращих міжнародних практик. Також до дослідження додаються пропозиції щодо запровадження дієвого цивільного та парламентського контролю за діяльністю СБУ.

Дослідження стане у нагоді народним депутатам, правозахисникам, співробітникам СБУ, експертам різних галузей, які готують пропозиції для реформування Служби безпеки України.