Овальний кабінет. 28.02.2025. Академічний погляд

Автор статті – Владислав Мартинюк
Аналітик у сфері зовнішньої політики та національної безпеки.
Бакалавр спеціальності “Міжнародні відносини та суспільні комунікації”.

28 лютого 2025 р. відбувся візит президента Зеленського до Білого дому, який мав увінчатися підписанням меморандуму до договору про корисні копалини. Однак те, що відбулося в Овальному Залі, вийшло далеко за рамки дипломатичного протоколу, і, чесно кажучи, важко пригадати аналогічний випадок (як мінімум в історії україно-американських відносин). Українська та світова преса переповнена різними емоційними оцінками щодо цієї події. У такий момент автор вважає необхідним зробити крок назад, щоб оцінити ситуацію збоку. Цей текст — академічний аналіз того, що сталося. Ми проведемо дискурс- аналіз, щоб зрозуміти онтологію керівників США та України, а потім накладемо результати на теорію міжнародних відносин. Результатом стане встановлення ключових принципів в протиріччі адміністрацій (забігаючи наперед скажемо, що їхнє усунення є малоймовірним сценарієм). При цьому спробуємо, наскільки це можливо, відкинути суб’єктивний фактор, щоб показати, у чому проблема з наукової точки зору.

*************************************************************************************

Теорія реалізму виходить із припущення егоїстичної поведінки людини, міжнародні відносини перебувають у стані анархії, відсутній арбітр серед країн, тому єдиною метою діяльності держави є виживання, найефективнішим чинником забезпечення цієї мети є військова сила

Теорія лібералізму визнає, що держави можуть діяти егоїстично, але його теоретики наполягають, що вони здатні співпрацювати заради загального блага на основі моральних цінностей. Арбітром на міжнародній арені можуть виступати інститути, що створюються на основі правил та моральних цінностей (ООН, СОТ, МКУ, НАТО тощо). До таких інституцій зазвичай і йде апеляція під час вирішення конфліктних ситуацій. Застосування військової сили допускається, але в окремих (виправданих) випадках.

*************************************************************************************

Базова гіпотеза: українське та американське керівництво перебувають в різних картинах світу, мають протилежні погляди на ситуацію, що склалася, і без загальної картини майбутнього (конкретно не сам «мир в Україні», а як цей «мир» має виглядати) компроміс неможливий. Американці – реалісти, Україна – частково ліберали. «Частково» — означає, що автор не впевнений, а чи керується взагалі establishment України теоріями міжнародних відносин. Однак незалежно від усвідомлення цього факту, виходячи з дискурсу аналізу видно, в якій парадигмі формувався погляд на міжнародну політику людей, які очолюють українську державу.

Тепер, описавши базову гіпотезу, ми почнемо виділяти озвучені фрази сторін на конференції перед журналістами і показувати, як вони співвідносяться з ТМО. Відео джерело

********************************************************************************

Жодна з теорій міжнародних відносин не є універсальною. Вони існують для того, щоб дати розуміння подій, що відбуваються у світі, а також спробувати пояснити логіку появи причин, що призвели до цих подій.

ВАЖЛИВО! Написані нижче 3 міні розділи не мають на меті дати оцінку чиїмось діям, відповісти на запитання «хто зло, а хто добро в цій ситуації». Автор використовує теорію міжнародних відносин для того, щоб відповісти на запитання «а як могло статися те, що сталося 28 лютого»

*************************************************************************************

Світовий порядок

Почнемо з концепту «світовий порядок» та тими, хто його визначає. Якщо спрощено світовий порядок – це правила існування держав на міжнародній арені. Реалізм у цьому питанні передбачає наявність кількох центрів сили, які підтримуючи баланс між собою (термін «баланс сил»), встановлюють ці правила. Трамп розпочинає прес-конференцію вже зі звичної критики Байдена та його підходу до цього питання:

– 01:30 “Biden fool, he did not negotiate with Russia”. На запитання журналіста “… re-engaging Russia in diplomatic relations, what give you a morale courage to do this?” Трамп відповідає «it is pathway to peace, it is pathway to getting solved and I feel as the leader of this country I have obligation to do this». Тобто Трамп визнає, що без такого актора, як Росія, вирішення проблеми (рос-укр війни), а також становлення нових правил (дослівно неозвучено публічно, але є фактом у кулуарах) неможливо. Пізніше цю тезу доповнює Венс, який критикує Байдена за його позицію відмови дипломатичного врегулювання рос-української війни і заявляє, що нова адміністрація переходить до дипломатії. Тут же згадуємо і бажання повернути Росію до G8, щоб вона знову на рівних могла брати участь у міжнародній політиці. Така позиція прямо контрастує з позицією демократів, які були готові прийняти Росію у світове співтовариство, проте на правилах ліберального світового порядку, і після того, як вона змінить свій підхід до зовнішньої політики.

У свою чергу відлуння ліберального підходу до міжнародних відносин проглядалося серед української сторони, однак для повноти картини автор скористався й попередніми заявами. Зеленський говорить низку наступних фраз:
– 15:00 – “The came to our territory, capture our land…. Make them withdraw will be glorious result for Trump” – апеляція до міжнародного права (яке не працює, і було основною із складових ліберального порядку), до факту що Україна жертва, завершення війни має бути справедливим – за справедливістю жертва наприкінці завжди перемагає, агресор завжди покараний. Важливо відразу позначити, що реалісти взагалі не оперують такими термінами як «справедливість», «рівність», «братство», основа їхньої парадигми — це беземоційність, відсутність етики та холодний розрахунок.

– 26:45 – “this is the rule of the war for centuries – who began – those pay. This is the rule – Putin began this war he must pay all money for renovation – he has to pay”. Зміст цього висловлювання важко коментувати, оскільки автор стикається з цим правилом вперше. У реалізмі є трохи схожий принцип, але має протилежне значення: «Горе переможеним».

– 30:00 – «It is a war not between the US and Russia, it is war between Ukraine and Russia so negotiations must be with Ukraine and Russia + Europe»– тут прямий референс на принцип рівності всіх держав, символом чого є Генасамблея ООН. З погляду реалізму цей принцип не може бути актуальним, тому що ігнорує ряд факторів, якими володіє держава. Наприклад: не може Фіджі мати рівноправність у міжнародних відносинах нарівні зі Сполученими Штатами. У разі конфлікту найвагомішим аргументом (але не єдиним) буде військова сила – армія Фіджі не має технічної можливості протистояти США. Якщо армія має таку можливість (СРСР-США), то тоді треба домовлятися. Умови договору визначає стан державних сфер/напрямів (економіка, політична стабільність, енергетика тощо). У кого кращий стан (карти), у того й краща переговорна позиція. Схожу логіку ми бачимо у Трампа, коли він використовує словосполучення «make a deal», «you do not have cards». Демонстративно можем споглядати суперечності щодо цього концепту під час сварки, коли Трамп кривляє Зеленського: “ You have to be thankful, you don’t have the cards, your people are dying, you`re running low on soldiers…. Then you tell us I don`t want a ceasefire, I don`t want a ceasefire, I want to go, and I want this… I want a ceasefire!”. Тут Трамп каже Зеленському, що у нього слабка позиція, немає жодних важелів впливу ні на США, ні на Росію, тому він не може йти врозріз з інтересами США.


Емоційність

З теоретичною частиною все просто: реалісти виключають фактор емоційності з політики, ліберали – визнають, але в більшості випадків теоретики та практики схиляються до раціональності. Тут доречніше згадати лібералів у контексті ідеології (і її послідовників), а не теорії міжнародних відносин. Вони якраз апелюють до справедливості та емоцій: «Як можна сідати за стіл переговорів із вбивцею та терористом Путіним?!». Нижче представлена ​​вирізка фраз з Овального кабінету, які демонструють розкол у цьому питанні:

 Zelenskyi: no compromises with a killer (оцінка Путіну) – 4:00
Trump: Ukraine will compromise, but it will be no biggest as the some people think you`re going to have make – 16:00

Zelenskyi: Putin hate Ukrainians, he thinks that we are not the nation, he thinks and he shared the thoughts with all the Europeans, in media or not, officially, he is always said that there is no such country, such nation, such language and such life like Ukrainian. He really does not respect any Ukrainian and he wants to destroy us – 26:00
Trump: you want me to say uh really terrible things about Putin and then say “hi Vladimir how we are doing on the deal?” – It does not work that way – 39:00


Інтерес та гарантії безпеки

Ці два поняття є одним з найбільш суперечливих факторів у відносинах адміністрацій Зеленського і Трампа. Реалісти виходять із принципу, що кращою гарантією безпеки є власна військова сила, союзи/партнерства можливі, але їхнє існування обмежене наявністю інтересу всіх учасників об’єднання. Ліберали апелюють до наднаціональних інститутів та міжнародного права як інструментів, що знижують хаос системи та проектують безпеку (але не повну). Риторика часто супроводжується словами “справедливість”, “добро-зло”, “порядок заснований на правилах” і т.д. Виходячи зі сказаного на прес-конференції 28 лютого, можемо зазначити, що адміністрація США керується принципом реалізму – у підпункті (1) Трамп прямо вказує на інтерес США, а у (4) говорить, що договір між Україною та США щодо копалин і є гарантією захисту:

1) 8:00 Question: how does money investment provides a long term security for Ukraine? – Trump: we have oil and gas but not critical materials, we need it for ai, weapon, technological revolution.
Question: What about long-term security?
Trump: I guess once we made this agreement, there is 95 % not back to fighting. About security – let me make a deal first, then we will talk about security.

2) 20:15 Trump: Security guarantees is 2% of a problem, they will have Europeans troops, we will not be involved, but we have other form of security, we will have workers there digging, so that we can create a lot of product in this country. France committed a lot of security.

3) 24:00 Zelensky: this document is not enough, strong army is enough because Putin soldiers afraid of our soldiers when we strong enough. If we are not strong enough we can`t defend our land….. European troops are not enough without US for guarantees…. It is a good start, but this is not enough to stop this person (Putin).

4) Question: 37:23 some of the minerals, they are not too far from frontline, many occupied. Will you direct Putin to withdraw his forces from those areas if there is US interest?
Trump: We will take a look at the time. There is a big area to look out, so we will take a look, I will study that and will see.  
Question: and who will protect those minerals if they are US interest. Would they be Ukrainians?
Trump: the agreement will protect them.
Question: What if Russia try to invade them and took it?
Trump: I just told you that I do not think that’s going to happen. I would not make a deal if I think it happen.

Щодо Зеленського, то під час вироблення договору складалося враження, що він не розуміє, як працює ця схема – публічно в пресі з’являлися новини, що президент України відкидає пропозицію США, оскільки вони не містять гарантій безпеки. При цьому ЩО входить у їхнє розуміння цього словосполучення (після того як Трамп публічно заявив, що ніякого НАТО не буде і не могло бути навіть за Байдена) —не повідомлялося (скоріше за все залишають собі простір для маневру, щоб продати виборцю те, що виторгують у США, як гарантію безпеки). Однак схоже, що перед візитом провели брифінг, оскільки на початку прес-конференції, Зеленський заявив, що цей договір є гарною основою для подальшого розвитку. У цей момент здавалося, що президенти змогли порозумітися, але вже в середині заходу (3) Зеленський вклав у це поняття військово-технічне співробітництво та присутність (в ролі ППО- парасольки) Америки у миротворчому контингенті. Останнє прямо суперечить гранд-наративу Трампа, перше погіршує переговорний фон США-РФ. Під час публічної сварки Зеленський згадав знову “гарантії безпеки” (не розшифровуючи термін), на що Трамп йому відповів “у вас немає карт, якщо ви підпишите угоду, то з нами у вас з’являться карти”. З цієї фрази можемо також виокремити неоднозначність: Трамп має на увазі, що Зеленський для переговорів з ним не має карт? чи для переговорів Зеленського з Путіним?

Висновок

Отже, спробувавши абстрагуватися від конкретних осіб, які брали участь у прес-конференції в Овальному Залі, можемо дійти підсумку, що позиції сторін розходяться ще на етапі онтології. Парадоксально, але підхід адміністрації Байдена до зовнішньої політики також вибудовувався на основі теорії реалізму, хоча публічно вони були прихильниками ліберального світового порядку. Теоретично виходом із такої ситуації може бути картина загального/майбутнього блага, проте якщо повернути суб’єктивний чинник у таку модель, сценарій здається малоймовірним.
Адміністрація Зеленського не змогла продемонструвати гнучкий підхід у дипломатії. Україна взагалі не «гнучка» країна навіть на рівні світогляду – умовно коли в Україні кажуть «перевзувся – зрадник», «задню давати не можна», то у Великій Британії цитують Черчіля: «дурний той, хто не змінює своєї думки».

Проблема для України полягає в тому, що Путін також керується принципами теорії реалізму у зовнішній політиці, частина з них навіть відображена у стратегічних документах РФ. Тому діалог США-РФ  є більш конструктивним, ніж США-Україна, і американці це вже відкрито визнають. Україна пропустила світовий тренд, коли ліберальний світовий порядок похитнувся (Крим був одним із останніх маркерів). Більше того, після подій 2014 року наша країна ще більше поринула в цю парадигму: 90 відсотків медіа – гранти USaid, ніхто з політиків публічно серйозно не прораховував наслідки курсу України в НАТО (віра в «кінець історії» і в те, що ми самі можемо приймати будь-які рішення, нам нічого за це не буде), а сам курс України подавався як наслідок та механізм запобігання російській агресії, а не як одна з основних її причин. Повернення Трампа також не стало фактором для української влади виявити гнучкість дипломатії та змінити парадигму в діалозі з адміністрацією США. Закономірний фінал ми й спостерігали 28 лютого, залишається лише сподіватися, що у труну разом із ліберальним світовим порядком не було ухвалено рішення покласти й Україну. Знов-таки, є немала частка ймовірності, що демократи не сильно і прагнули зберегти ліберальний світовий порядок – Україні не дали зброї для того, щоб демонстративно покарати того, хто посмів кинути безпрецедентний виклик (ще й за допомогою військової сили) його існуванню. Книга Боба Вудворда “Війна” розкриває багато інсайдерських подробиць адміністрації Байдена, виходячи з яких можна зробити сміливе припущення, що адміністрація діяла реакційно по відношенню до Путіна, і швидше за все за підсумками війни також домовлялася б з Путіним про глобальні правила співіснування.

Найближчими днями ми зможемо спостерігати, що є пріоритетом для керівництва України – виявити гнучкість задля збереження стратегічного партнера (який здебільшого забезпечує функціонування України як централізованої держави) або продемонструвати незламність перед тиском Трампа. Європа вже дала зрозуміти, що без США справи не буде. Розв’язка в українсько-американських відносинах періоду Другої Української Республіки не за горами.