«Нова судова реформа»: Рівняння з трьома невідомими або як вдруге увійти в ту саму річку

На наполегливому бажанні довести до певного логічного завершення так звану «судову реформу» наголосив експерт з реформування правоохоронних органів, органів юстиції та судової гілки влади UIF Андрій Помазанов, аналізуючи законодавчі ініціативи президента. Позитивних наслідків цієї реформи, підкреслив він, наразі не помітно не лише українському суспільству, але й вітчизняним та міжнародним фахівцям у сфері верховенства права та судочинства.

«Слуги народу» планують цього пленарного тижня розглянути законопроєкт «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування. Документ зареєстрований у Верховній Раді 22 червня за № 3711.

«Відповідальність за законопроєкт відтепер лягає на плечі українського парламенту. Текст документа наштовхує на думку про те, що це дежавю, або ж із технічних причин на вебсторінку ВРУ потрапив проєкт закону, яким запроваджувалася вже визнана неконституційною судова реформа. Виявляється, що дивна робота над помилками авторства президентської команди – це і є «нова» ініціатива з перетворення недосконалої судової системи в ефективний механізм відправлення правосуддя.

Мета залишається незмінною: зберегти, а до певної міри посилити абсолютно підконтрольне становище органів суддівського врядування та  суддів», – зазначив Андрій Помазанов.

Намагання влади повторно внести пропозиції, що вже неодноразово стикалися зі спротивом фахівців та громадськості, зауважив експерт, може розцінюватися як заздалегідь провальний для реального реформування судової системи крок.

«Про брак будь-яких натяків на дотримання принципів якості закону та правової визначеності, на чому українське правозастосування спотикається вже не перший десяток років, взагалі не йдеться.

Так, вкотре пропонується істотно посилити позиції Вищої ради правосуддя (ВРП) внаслідок урізання повноважень Державної судової адміністрації (ДСА) та зведення її ролі до технічної. На виході ми отримаємо державну інституцію з надзвичайними повноваженнями у сфері організації діяльності судової системи та відправлення правосуддя, адже пропоновані важелі закладають усі можливості для тиску на суддів у конкретних справах.

Тепер кількість суддів у будь-якому суді визначатиме ВРП за поданням ДСА з урахуванням судового навантаження та в межах видатків, визначених у Державному бюджеті України на утримання судів та оплату праці суддів. Однак, якщо чинна норма стосується винятково новоутворених судів, то ініційовані зміни дозволяють робити це періодично, що створює небезпечну колізію. Це призведе до поглиблення колапсу у судовій системі, адже таким положенням можна оперувати на шкоду незалежності суддів, шляхом чинення тиску на керівництво суду та окремих суддів», – акцентує Андрій Помазанов.

На окрему увагу, підкреслив він, заслуговує й чергове намагання максимально послабити самостійність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККСУ).

«Тепер усі юридично значущі, зокрема, методологічні дії ВККСУ повинні бути погоджені з ВРП. Серед них – методика оцінювання кандидатів, а також положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді. Чи варто у такому разі говорити про незалежність конкурсної комісії, навряд – ВККСУ опиняється у статусі весільного генерала без «права на проголошення тостів».

Не пропонується й варіантів вирішення ситуації, за якої члена ВККСУ не призначено протягом більше ніж 3 місяці з дня закінчення строку повноважень. Ба більше, проєктом не враховано й попередні помилки в частині можливості ВРП фактично здійснити блокування конкурсу до ВККСУ, наслідком чого наразі є тотальний кадровий голод в українських судах, поєднаний зі значною кількістю суддів «без повноважень»», – наголосив Андрій Помазанов.

На тлі решти владних «напрацювань» у сфері судочинства, прогнозує експерт, ці новели можуть призвести до безпосереднього порушення права кожного громадянина на доступ до правосуддя, а також на розгляд його справи судом у розумні строки.

«У перспективі запровадження таких змін держава та кожен її громадянин продовжать жити у замкненому колі: «Намагання отримати справедливе рішення суду – звернення до ЄСПЛ – мільйонні компенсації з державного бюджету».

Не можна оминути й прагнення вилучення з законодавства будь-яких натяків на кількісний склад суддів Верховного Суду або принаймні визначення в перехідних положеннях критеріїв звільнення суддів, які, зважаючи на те, що їх чисельність періодично може варіюватися, підлягатимуть скороченню, що суперечить принципу незалежності судді.

Зрештою, ми вже ставали свідками наслідків, до яких призводить необміркована спроба втілити положення закону, який суперечить Конституції України, основоположним принципам права та є колізійним до решти чинних законів. Яку насправді мету переслідує президент або члени його команди, повторюючи вже власні помилки, питання риторичне, але, здається, вони впевнені, що саме такі законодавчі зміни можуть забезпечити справедливе правосуддя в країні», – резюмував Андрій Помазанов.