Кадровий голод і якість вищої освіти в Україні

Зараз активно стартує підготовка до вступної компанії абітурієнтів до ЗВО. Але що буде після ЗНО та іспитів? Що чекає на нашу молодь після університету? Новий світ та стрімкі темпи його розвитку ставлять перед нами нові виклики й потребують нових швидких рішень!

Тепер, обираючи куди подати документи на вступ варто думати не лише про прохідний чи середній бал, зручність розташування чи престиж ЗВО, але і про якість мислення тих, хто визначає навчальні програми, напрямки і якість досліджень, ухвалює управлінські рішення.

Короткий огляд дискусії «Нова модель вищої освіти та інтереси бізнесу. Як зробити університети чинником економічного зростання в Україні?», що відбулася онлайн з ініціативи Українського інституту майбутнього, власне, може правити за камертон.

Для того, аби ракурс погляду був максимально автентичним, ми запросили студентку філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ольгу Сімороз, яка тепер стажується в UIF, переглянути запис дискусії та зробити власні висновки. Вона зосередила свою увагу на тому, як українському університету випускати працевлаштованих, конкурентоспроможних фахівців і людей, які здатні пристосуватися до умов сучасного світу?

Учасниками згаданої дискусії були експерти, які успішно поєднують бізнесову та академічну діяльність:

 Андрій Длігач, доктор економічних наук, футуролог, генеральний директор компаній Advanter Group;

Ігор Ліскі, керівник групи компанії «Ефективні інвестиції»,  співзасновник Українського інституту майбутнього;

Софія Опацька, проректор з науково-педагогічної роботи УКУ, засновниця і декан Львівської бізнес-школи;

Михайло Крікунов, декан Київської бізнес-школи;

Наталія Шульга, кандидат біологічних наук, очільниця Українського наукового клубу, депутатка Київради, учасниця робочої групи зі створення концепції «Український університет нового покоління»;

Василь Тарас, асоційований професор університету Північної Кароліни, засновник компанії Х-culture;

Віталій Хромець, ректор Університету Короля Данила.

Кожен з учасників насамперед розповів про власний досвід у тому, яку роль відіграв університет у їхні роки навчання/викладання, про закордонні моделі університетів та подискутували з приводу візії на майбутній симбіоз українського університету і бізнесу. Адже саме бізнес є одним з головних стейкхолдерів якісної освіти відповідно до проєкту UIF «Український університет нового покоління».

Чи відчуває сучасний бізнес потребу в університетах та чи готові інституції освіти повернутися у бік роботодавців?

Експерти прийшли до спільної думки – однозначно ТАК, вкрай необхідна взаємодія бізнесу з академічною сферою у теперішніх економічних умовах. Відбувається швидка зміна попиту на спеціалістів з боку бізнесу, а пропозиція з боку університету відстає. Бізнес починає виступати замовником професій майбутнього. Окрім того, все більш очевидним стає той факт, що однією професією зараз не обмежитися. Сучасна молодь після навчання має ще вчитися працювати, тобто створювати цінність, за яку готові заплатити. І працювати все частіше доводиться не за фахом.

«Все більше ми чуємо про необхідність life-long learning, капіталізацію знання,  тому давайте все ж таки спробуємо дати відповідь на те, як цього досягнути»,  – наполягав Віталій Хромець, ректор приватного університету Короля Данила.

У свою чергу Наталія Шульга, кандидат біологічних наук, очільниця Українського наукового клубу, депутатка Київради зазначила, що університет – це місце соціалізації та зустрічей.

Університет грає ключову роль у формування networking для молодих людей, допомагає досліднику з патентуванням, трансфером технологій тощо.

Василь Тарас, асоційований професор університету Північної Кароліни, засновник компанії Х-culture, зі свого боку виділив три ключові функції університету:

• університет має дати знання студентам;
• університет виконує соціальну функцію;
• університет є індикатором якості здібностей студента для суспільства та роботодавця.

Доктор економічних наук, футуролог, генеральний директор компаній Advanter Group Андрій Длігач вважає, що у держави вужче горизонт мислення. Ми зараз живемо в моделі, де кібернетичні держави (Amazom і Google) визначають майбутнє, тому не варто покладатися на державу як замовника спеціалістів.

«Ми живемо в моделі, де кібернитичні держави визначають майбутнє», – зазначив він.

Роль держави необхідно звести до мінімуму та підтримувати вже частково наявну незалежність університетів. Трьома умовами успішного функціонування університету, на думку учасників дискусії, є його: гнучкість, можливість, незалежність. Держава має строювати умови, говорячи термінологією бізнесу  –  бути брокером.

Проте, Михайло Крікунов, декан Київської бізнес-школи, влучно зауважив, що Україна наразі є представником держави перехідного типу, тому для неї все ще актуальним залишається роль локальних територіальних інтересів.

Спираючись на свій досвід, проректор з науково-педагогічної роботи УКУ, засновниця і декан Львівської бізнес-школи Софія Опацька, прийшла до висновку, що у нашому суспільстві побутує стереотип, що вища освіта має бути безкоштовною.

То чи має бути вища освіта безкоштовною? Добра екосистема завжди коштує дорого, тому варто зрозуміти,  чи готове українське суспільство у своїй платоспроможності до такої моделі. Запит безперечно є, оскільки,  чимало українців їдуть вчитися за кордон, але далеко не більшість, тому фінансовий фактор вступає бар’єром. Окрім цього, важливо створити сприятливі умови для реалізації кадрів в межах України, або мотивувати їх до повернення після підвищення кваліфікації за кордоном. Для подолання цього мають знайтися приватні інвестори та відбуватися масштабне вкладення капіталів в освіту.

Результати цієї дискусії стануть основою рекомендацій для Кабінету Міністрів і Верховної Ради України, а найголовніше – окреслять контури неформальних правил гри. Як зазначив експерт напрямку «Освіта» UIF Микола Скиба, українське суспільство має відчути ці зміни на рівні добробуту, рівні задоволеності життя, індексі щастя.

Посилання на відеозапис дискусії тут