Ілія Куса: Росія домоглася тактичної перемоги у Нагірному Карабасі

фото: Українська Правда

Росія пішла в атаку на дипломатичному фронті, і домоглася тактичної перемоги. Після переговорного марафону в Москві, що тривав 11 годин, Вірменія і Азербайджан 10 жовтня підписали “гуманітарне перемир’я”, щоб обмінятися тілами загиблих і полоненими. Для РФ це перший успіх на дипломатичному фронті. Про це заявив Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF на своїй Фейсбук-сторінці,коментуючи останні два тижні війни у Нагірному Карабасі.

«За підсумками двох тижнів загострення в Нагірному Карабасі можна констатувати, що бліцкригу в Азербайджану не вийшло, і істотних проривів на фронті теж.

Їм вдалося просунутися на кілька кілометрів від лінії зіткнення і взяти кілька селищ на півночі і півдні. Але відрізати Карабах від кордону з Іраном, прорватися вздовж південного коридору, захопити великі адмінцентри і зайняти панівні висоти на півночі, їм явно не вдалося. Матеріалів, що підтверджують значні територіальні зміни, недостатньо, щоб зробити якийсь більш конкретний висновок», – розповів експерт.

Та на міжнародній арені, за словами Ілії Куси, все ж відбулися суттєві зміни.

«Росія пішла в атаку на дипломатичному фронті, і домоглася тактичної перемоги. Після переговорного марафону в Москві, що тривав 11 годин, Вірменія і Азербайджан 10 жовтня підписали “гуманітарне перемир’я”, щоб обмінятися тілами загиблих і полоненими. Для РФ це перший успіх на дипломатичному фронті.

По-перше, їм вдалося зберегти свій статус як головного посередника між двома країнами, і змусити їх приїхати до Москви підписати базове перемир’я.

По-друге, 4-й пункт угоди явно вказує на збереження чинного статусу-кво у форматі переговорів, а це вже “пас” у відповідь Туреччині, яка цей статус-кво намагається змінити через військову ескалацію. Виходить, що цього разу домогтися включення в процес туркам поки не вдалося, а росіяни залишили їх на узбіччі, поки що.

По-третє, Росія зуміла активізувати дипломатичний фронт на базі солідаризації з позиціями Заходу, що Кремлю вигідно в рамках його ширшої зовнішньої політики щодо відновлення зв’язків із Заходом, незважаючи на санкції і кризу 2014 року.

Звичайно, саме перемир’я вже в перший день провалилося. Власне, текст угоди і реакція на нього сторін з самого початку свідчили про те, що ця перша спроба загасити конфлікт провалиться. Так що, дива не сталося.

Ура-патріоти з обох сторін розглядали цю угоду як перепочинок перед наступною битвою. Сторони все ще вірять у свою перемогу, не готові ні до яких поступок. Для них війна не закінчена, один до одного довіри немає, а будь-які переговори під тиском ззовні – тимчасові маневри, якими можна користуватися як інструментом у війні.

Особливо гострою, як мені здалося, на перемир’я була реакція азербайджанців. Судячи з їхніх телеграм-каналів, соцмереж і, пізніше, заяв Ільхама Алієва, вони розглядають перемир’я як можливість для вірмен перегрупуватися, відпочити і підготувати краще оборонні рубежі, а може навіть організувати контрнаступ. Вони вважають, що їх країна завдала військової поразки Вірменії, а значить, немає сенсу ні в якому перемир’я, тільки наступати», – розповів він.

Експерт також зазначив якою була реакція на перемир’я у Туреччині та спрогнозував подальші дії країни.

«У Туреччині перемир’я сприйняли також скептично. З одного боку, вони підтримали ідею гуманітарного перемир’я, але з іншого, їм не вигідні домовленості без їх участі. Відповідно, мені здається, щоб повернути ініціативу, Туреччині доведеться допомагати розвалювати перемир’я, і вже наступного разу знову намагатися зайти в переговорний формат.

Подальше посилення інформаційного тиску на Туреччину через появу матеріалів, що підтверджують наявність сирійських бойовиків-найманців в Карабасі (вони вже самі себе знімають на відео), полегшує вірменам побудову свого контр-наративу про Вірменію, яка не просто обороняється від зовнішньої агресії, а й бореться з міжнародним тероризмом. Та й лобістським зусиллям це допомагає. Парламенти Кіпру і Нідерландів вже прийняли резолюції із засудженням Туреччини і Азербайджану, в тому числі з питання залучення іноземних найманців.

Не виключаю, що Анкарі доведеться щось робити, щоб взяти під контроль інформаційні потоки про сирійців, або зменшити їх залученість у війну в Карабасі.

Найближчим часом ми побачимо повторну спробу Туреччини зайти в нагірно-карабахське врегулювання шляхом підвищення ставок у військовому або дипломатичному форматах.

Для них вкрай важливо здобути собі місце серед домінуючих сил на Південному Кавказі, або долучитись до існуючих форматів типу Мінської групи ОБСЄ (оновивши її, таким чином), або – в ідеалі – створити альтернативний Мінську формат переговорів з РФ на зразок того, що Росія сама зробила з Сирією, коли створила “астанинський формат” на противагу “женевському”», – підсумував Ілія Куса.