Ескалація на Донбасі: що має робити держава Україна

Пропонуємо вашій увазі стратегію дій України у зв’язку з ескалацією на Донбасі.

Частина I. Цілі ескалації та мотивація РФ.

Пропонується розбити цілі військово-політичного загострення на дві категорії: глобальні, які не пов’язані з Україною та регіональні, які мають до неї безпосереднє відношення.

 

Глобальні:

1. Підняття ставок у політичному протистоянні з Заходом (США та ЄС) на тлі загострення відносин між ними та переформатування міжнародних процесів після зміни влади у США;
2. Посилення протиріч між західними союзниками (США, Великою Британією, Францією, Німеччиною) у питаннях безпеки на Євразійському континенті;
3. Реконсолідація політичного впливу з метою повернення у світову політику у якості глобального гравця, з яким вимушені розмовляти по ключових темах міжнародної безпеки, повернення до ялтинсько-потсдамського поділу світу, де Росія як спадкоємиця СРСР є ключовим гравцем і має зону виключних інтересів, визнану усіма іншими сторонами;
4. Заручитися нейтралітетом або обмеженим прийняттям США домінуючої ролі РФ у своїй периферії (Україна, Білорусь, Казахстан, Південний Кавказ);
5. Здійснити тиск на європейські країни з метою виходу на прийнятний компроміс по розподіленню зон впливу на пострадянському геополітичному просторі;
6. Завдати превентивного удару або продемонструвати готовність завдати такий удар на одному з кризових майданчиків, щоб відмовити Захід від спроб дестабілізації внутрішньополітичної ситуації у РФ.

 

Регіональні:

1. Розіграти “українську карту” для внутрішньої аудиторії для мобілізації прихильників перед виборами у Держдуму, де одним з головних елементів стане “захист російських людей” і з метою превентивної каналізації протестних настроїв;
2. Примусити Україну відкрити доступ до Північно-Кримського каналу, або почати переговори про це, або отримати доступ до нього шляхом проведення обмеженої військової операції;
3. Схилити Україну до переговорів з бойовиками ОРДЛО;
4. Економічна блокада України через посилення тиску на Азовське море та ускладнення роботи чорноморських портів;
5. Дестабілізація внутрішньополітичної ситуації в Україні з метою як мінімум послаблення політичної влади і схиляння її до поступок у переговорах, а як максимум доведення ситуації до хаосу та громадянської війни на тлі масової істерії та нагнітання обстановки;
6. Повернення проросійських сил в українську політику;
7. Збереження “питання Донбасу” як одного з топових питань внутрішньополітичного порядку денного в Україні;
8. Швидка військова перемога над ЗСУ у найкоротші терміни із подальшим захопленням частини території або без цього;
9. Добитися відмови України від поглибленої співпраці з НАТО, мораторію на перебування будь-яких військових сил НАТО та прототипів військових баз на території України.
   

   ---

Частина II. Плани дій та стратегічні завдання України.

Перед тим, як розглянути, які в України є конкретні інструменти дій, важливо почати з визначення моделі поведінки, яку ми маємо обрати залежно від стратегічних задач, що стоять перед державою. Таких моделей може бути декілька. В межах цих планів можуть застосовуватися всі або більша частина нижчезазначених інструментів, відрізнятися будуть лише пріоритетність їхнього застосування, тональність та комунікація із суспільством.

Модель №1. Превентивна ескалація. Україна піднімає ставки у відповідь на загострення з метою відрадити Росію від ідеї нового військового вторгнення або масштабної ескалації на лінії розмежування чи з боку Криму, а в кінці повертається до деескалації та відновлення статусу-кво.

Модель №2. Прийняти виклик. Україна піднімає ставки у відповідь на загострення з метою підготовки до спалаху масштабних бойових дій. На тлі глухого кута на переговорах і безперспективності переговорів, українська влада приймає виклик та ідею того, що для зміни модальності конфлікту потрібна чергова проміжна фаза бойових дій.

Модель №3. Поступова деескалація. Україна здійснює обмежені кроки для підготовки військової інфраструктури до потенційного конфлікту, а паралельно приймає низку рішень та ініціатив, спрямованих на деескалацію та розблокування переговорів для уникнення подальшої ескалації та відновлення політичного процесу.

Модель №4. Мир будь-якою ціною. Україна ініціює нові переговори з РФ і приймає частину або всі умови, які призведуть до відновлення політичного процесу та виходу на врегулювання конфлікту, але під потужні та юридичні гарантії Заходу та РФ.

---

Частина III. Інструменти реалізації плану.

 

Військові та військово-політичні.

• Засідання РНБО та підготовка указу про воєнний стан;
  Термінове проведення військових навчань (по можливості з членами НАТО). Особливий упор має робитися на відпрацювання ракетних стрільб та на підвищення боєздатності сил ППО;
• Терміново прийняти закон про тероборону, при чому тероборона має бути не громадською організацією, як це пропонують зараз в ОПУ, а окремою частиною ЗСУ і підпорядковуватися Генштабу (закон можна прийняти протягом одного тижня). В найкоротший термін провести місячні збори-навчання тероборони;
• Провести навчання резервістів;
• Провести переговори про присутність в Чорному морі (портах України) кількох кораблів НАТО;
• Прискорити виконання оборонного замовлення і забезпечити безперебійне надходження коштів на заводи Укроборонпрома.

 

Політичні.

• Потрібно офіційно заявити про зрив перемир’я. Президент має заявити про нову ініціативу перемир’я, яка має передбачати в тому числі і можливості певного люфту щодо постачання води в Крим. Навколо цього потрібно почати великий міжнародний діалог;
• Закрите засідання парламенту з обговоренням ситуації та можливих дій Ради по введенню воєнного стану;
• Прийняти зміни до бюджету, які будуть передбачати збільшення фінансування армії (обов’язково підняття зарплат воєнним) та оборонного замовлення;
• Посилення перевірки людей призивного віку, які переходять лінію розмежування;
• Консультації з Молдовою з питань контрабанди товарів через Придністров’я, посилення кордону з Придністров’ям;
• Залучити до діалогу церкву, особливо УПЦ МП, яка змушена буде реагувати в незручній для себе ситуації. Також звернути увагу на спонсорів церкви з тим, щоб вони були змушені тиснути на ієрархів.

Міжнародні.

• Скликання Радбезу ООН для обговорення нового перемир’я (очевидно, доведеться робити кілька засідань). Паралельно підготувати резолюцію Генасамблеї ООН з засудженням дій РФ;
• Початок інформаційної розкачки теми про підготовку «нової ініціативи» з врегулювання конфлікту на Донбасі (такий собі «Мінськ-3»). Разом з цією ідеєю, почати активно говорити про перенесення переговорів з Мінська в інше місце. Варіанти: Будапешт, Стамбул або Нур-Султан. Почати переговори про це з учасниками Нормандського формату;
• Лобіювання в США посилення санкцій проти суверенного боргу РФ та їхнього банківського сектору;
• Анонсувати кадрові перестановки у ТКГ (керувати нашою групою має дипломат-важковаговик). Визнати, що переговори у ТКГ можуть бути використані лише для вирішення тактичних та гуманітарних питань, а вся політична частина – у Нормандському форматі;
• Повернутися до ідеї миротворців ООН для заморозки ситуації;
• Домовитися про збільшення обсягів отримання летальної зброї з Заходу (в короткі терміни ми маємо отримати таку зброю, навіть в невеликих обсягах).
• На дуже крайній випадок, якщо виникне термінова потреба розрядити обстановку, можна заявити про готовність переговорів з ОРДЛО, але тільки з тактичних питань, як наприклад безпека на КПВВ, передача гуманітарних вантажів, ремонт інфраструктури. При цьому, твердо розуміти, що створення будь-яких постійних формалізованих майданчиків не припустимо;
• Припинити інформаційну розкачку про «скоро отримаємо ПДЧ»: вона більше схожа на істерику і не допомагає в цій ситуації, показуючи, що ми слабкі і сподіваємося лише на зовнішню підтримку.

 

Інформаційні.

• Інформаційна кампанія про те, як країна готується до оборони. Головне завдання кампанії – об’єднати країну навколо ідеї збереження держави і проти єдиного ворога: путінської Росії. Наголос має бути саме на словосполученні «путінська Росія», зважаючи на те, що чверть населення досі не визнає РФ агресором;
• Глобальна робота в соцмережах по виявленню російських фейків і затриманні реальних кураторів ботоферм;
• Реальне витіснення розкручення проросійських телеграм-каналів з інформпростору (там неможливо працювати виключно силовими методами);
• Наймасовіше поширення фейків відбувається через Вайбер-канали. З ними наші спецслужби поки не працюють взагалі. Потрібно на аутсорсі найняти кампанії, які відслідковуватимуть ситуацію саме в цій мережі і даватимуть спецслужбам відповідну інформацію;
• Провести масовану кампанію на жителів ОРДЛО з умовною назвою «робота, а не війна», з пропозицією роботи на неокупованих територіях. Головною метою має стати відтік молодих людей призивного віку з цих територій.