Знову в порядку денному – Міжнародний кримінальний суд. У зв’язку з нещодавнім спливом трирічної відстрочки ратифікації Україною Римського статуту, в ряді ЗМІ знову з’явились заклики до якнайшвидшої ратифікації цього правового акту нашою державою.
Як відомо, Римський статут – правова основа діяльності Міжнародного кримінального суду. Саме з цим Судом багато хто в Україні (і не тільки) пов’язує надії про притягнення до кримінальної відповідальності керівництва країни-агресора РФ та їхніх посіпак за скоєні ними тяжкі злочини на території України в останні п’ять з половиною років.
Нагадаємо, що Міжнародний кримінальний суд – це постійно діючий з 2002 року міжнародний суд, до компетенції якого входить переслідування осіб (включаючи керівництво держав), відповідальних за геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. В Римському статуті існує умова про те, що Суд може розглядати і справи відносно агресії. Але притягнення до відповідальності за акт агресії можливе лише з часу визначення поняття агресії в Статуті – а саме з 17 липня 2018 року. А немає поняття – відсутній і предмет розгляду. І в першу чергу – стосовно дій РФ, які підпадають під ознаки агресії в Криму в 2014 році та на Донбасі – з 2014 року до середини 2018 року. Крім того, треба мати на увазі, що на злочини, пов’язані з ТЕРОРИЗМОМ (одне із основних звинувачень проти РФ на Донбасі), повноваження Суду НЕ РОЗПОВСЮДЖУЮТЬСЯ.
У випадку ратифікації нашою державою Статуту Суд буде мати право проводити власне розслідування, в тому числі на території України, а потім – кримінальне провадження – якщо прийде до висновку, що держава не може або не хоче його проводити – і навіть не інформуючи про це відповідні державні органи. Зараз Суд має право проводити такі розслідування (щодо Євромайдану, Донбасу та Криму) – через наявність відповідних звернень з нашого боку. Треба прийняти рішення, чи повинні ці звернення бути актуальними, або краще їх відізвати найближчим часом. Рада Безпеки ООН має вплив на Суд, включаючи право подавати клопотання про відкриття ним справ, хоча формально Суд не належить до структур ООН.
Станом на 2019 рік Римський статут ратифікувало більше 120 держав світу.
Чи потрібно та чи вигідно Україні ТЕРМІНОВО ратифікувати Римський Статут, в необхідності чого нас запевняють різні особи та організації? Давайте розбиратись.
Відповідно до Угоди про асоціацію України з Євросоюзом, Сторони зобов’язались СПІВРОБІТНИЧАТИ “з метою зміцнення миру та міжнародного правосуддя шляхом ратифікації та імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року та пов’язаних з ним документів”.
Україна, в рамках СПІВРОБІТНИЦТВА зробила цілий ряд кроків, а саме:
– в 2006 році приєдналася до Угоди про привілеї та імунітет Міжнародного кримінального суду;
– Кабінет міністрів прийняв цілий ряд постанов для ратифікації Україною Римського статуту;
– Верховна Рада України прийняла Заяви до Міжнародного кримінального суду про прийняття Україною юрисдикції Суду щодо злочинів проти Майдану, на Сході України та в Криму.
Таким чином, Україна постійно виконувала умови Угоди про асоціацію в частині, що стосується Римського статуту та пов’язаних з ним документів.
Окремим і важливим питанням є, чи дійсно Міжнародний кримінальний суд є тим органом, що працює для “зміцнення миру та міжнародного правосуддя”. І це – питання як до тих, хто допустив введення такої вимоги про Суд в Угоду про асоціацію, так і до тих, хто зараз причетний до зовнішньої політики України. Пошук відповіді на це питання – далі.
З моменту початку своєї роботи в 2002 році (тобто, ЗА 17 РОКІВ РОБОТИ) Суд (в 2012 році) виніс ЄДИНИЙ вердикт (14 років в’язниці) військовому високопосадовцю з Демократичної республіки Конго Тому Лубангу Дьїло – за залучення до військових дій дітей молодше 15 років, насильницькі дії статевого характеру до неповнолітніх тощо.
БІЛЬШЕ НЕ БУЛО НІЧОГО.
Суд більше шести років розслідував справу проти президента Кенії Ухуру Кеньятті, який був звинувачений в загибелі більше ніж 2,5 тисяч осіб. В 2014 році всі обвинувачення були відізвані – через слабкість позиції Прокурора Суду. Більше 10 років Суд феєрично переслідував президента Судану Омара аль-Башира за злочини в провінції Дарфур, через які тільки загиблих – більше 300 тисяч осіб. Весь цей час аль-Башир їздив по світу, навіть переобирався президентом, але до рук Суду так і не потрапив. Пояснюють це тим, що Судан не ратифікував Статут і тому не зобов’язаний виконувати його вимоги.
Найбільш резонансною була справа Суду проти президента Кот-д’Івуара Лоран Гбагбо, якого звинувачували в злочинах проти людяності. В 2011 році той навіть був заарештований та переданий Суду. Але в 2019 році Суд так і не почав розглядати справу по суті, а повністю виправдав Гбагбо – через надто слабку позицію Прокурорів Суду. Більш того, під час розгляду цієї справи Прокурор Суду умудрився оприлюднити цілком засекречені дані про свідків, чим піддав їх смертельній небезпеці.
До відома, РФ Римський статут не ратифікувала, а це означає, що Суд не зможе вести розслідування на території РФ, а РФ зможе ігнорувати Суд як, наприклад, той же Судан. Вочевидь, що якщо Суд візьметься за справи проти верхівки РФ та її прислужників, вірогідність того, що все піде за суданським сценарієм чи як з Гбагбо або буде повторена історія про “неуломивого Джо” (якого, як відомо, не могли впіймати, тому що не ловили) на цей час дуже велика. При цьому, наявність виправдального вироку через слабкість позиції Прокуратури Суду, як показує попередня практика Суду, досить велика. Крім того, як було вказано вище, Суд знаходиться під значним впливом Ради Безпеки ООН. А всі п’ять її постійних членів (включаючи, безумовно, і РФ) єдині в тому, що Суд має право відкривати справи щодо агресії тільки з прямої згоди Ради Безпеки ООН. А в ній, як ми знаємо, у РФ – право вето.
При цьому треба не забувати і про фінансовий аспект, а саме про вартість Суду для держав-донорів. Загальний бюджет Суду – БІЛЬШЕ СОТНІ МІЛЬЙОНІВ ДОЛАРІВ США на рік. І це – плата за сумнівне задоволення мати один вирок за майже 20 років роботи Суду. А ми ще переймаємося через довгі строки розгляду справ в наших судах та відсутність повної невідворотності покарання за злочини.
Крім того, слід пам’ятати, що, відповідно до норм Статуту, особа звільняється від відповідальності за, наприклад, воєнні злочини, якщо вона не усвідомлювала:
1) незаконність наказів свого керівництва та/або
2) що бере участь в збройному конфлікті між державами.
Дуже зручна аргументація, враховуючи байки пропаганди РФ про громадянську війну у нас, чи не так?
І наостанок. Цілий ряд країн, в тому числі такі найвпливовіші геополітичні гравці, як США, Китай та Ізраїль, офіційно відмовились від приєднання до Римського статуту. Мотивація – діяльність Суду може нашкодити їхнім національним інтересам та суверенітету. Вартий уваги та поваги приклад відстоювання державою прав своїх громадян – навіть незважаючи на тиск міжнародної спільноти.
Таким чином, Україні і в подальшому слід продовжувати СПІВРОБІТНИЦТВО щодо Суду та Статуту, при цьому не припиняючи розслідування стосовно справ Євромайдану, Донбасу та Криму та пам’ятати про можливі інші (крім Міжнародного кримінального суду – при всій повазі до нього) судові органи для притягнення до відповідальності представників держави-агресора та її посіпак.
Існують всі підстави вважати, що вимоги до України терміново ратифікувати Римський статут виглядають на даному етапі маніпулятивними і не відповідають національним інтересам України. Ратифікація Україною Римського статуту без можливості притягнення РФ за акти агресії та тероризм, без усунення Ради Безпеки ООН від впливу на Суд (або без усунення РФ з Ради Безпеки ООН), без ратифікації Статуту з боку РФ та при наявності інших обставин, про які було вказано вище, може привести до того, що, перше, ні керівництво РФ, ні його посіпаки не понесуть відповідальності за злочини в Криму та на Донбасі (а можуть ще й отримати виправдальні вироки!), друге, наша держава візьме на себе зобов’язання, які в односторонньому порядку зможе використати проти нас держава-агресор (і використає, як це вже було, наприклад, у випадку з Грузією, яка свого часу Статут ратифікувала), і третє, надважливі питання будуть передані для вирішення вкрай витратному та малоефективному судовому органу, до професійного рівня принаймні частини якого є обґрунтовані питання.
Олександр Чебаненко, експерт програми реформування правоохоронної та судової систем UIF