Вартість навчання в університетах має бути економічно обґрунтована, – експерт

Чому національні університети демпінгують та як на практиці реалізується принцип “гроші ходять за студентом” – в інтерв’ю з директором освітніх програм Українського інституту майбутнього – Сергієм Бабаком.

Зрівняти контракт з бюджетом

Наразі громадськість обговорює проект постанови КМУ про індикативну вартість навчання. Про що саме йдеться?

Завдяки цій постанові вартість навчання за контрактом поступово приводитиметься до рівня ціни, яку сплачують платники податків державному університету за одне бюджетне місце. Приміром, в одному університеті, навіть в одній групі навчаються бюджетники та контрактники. Різниця в ціні, яку платить за одного студента державний бюджет і сам студент за контрактом подекуди відрізняється в рази. Це абсурд, так не повинно бути.

Згідно з цією постановою, з 2020 року навчання за контрактом не може бути нижчим від 60% бюджетної вартості навчання. У 2021 – 70%, у 2022 – 80%. Таким чином поступово вона має зрівнятись. Хоч їх потрібно було вирівняти давно.

За вашими підрахунками якою має бути мінімальна вартість навчання за контрактом?

Це індивідуально для кожного університету і конкретної спеціальності. У 2013 році, коли я працював в одному приватному університеті, ми для себе порахували, що ціна навчання на стаціонарі за контрактом за рік не може бути менше 12 тисяч гривень. Інакше приватний університет не виживе. Але в національному виші, буквально через дорогу, вартість навчання на аналогічній спеціальності складала 9 тисяч гривень. Вони могли собі дозволити ставити меншу ціну, бо у них є бюджетники, за рахунок яких вони, скажімо так, живуть.

Звісно, хто піде навчатись в приватний університет, якщо в національному дешевше? Таким чином вони демпінгували. Тож, ця постанова корисна для приватної освіти.

Постанова почне діяти з 2020 року. Державним університетам дали рік, щоб вони до цього підготувались.

Знайти талановиту молодь

Але не всі приватні виші готують справді якісних фахівців…

Так. Щоправда, й деякі державні теж. Проблема багатогранна. Кілька років тому я перестав викладати і довго думав – чому. Відповідь проста – з кожним роком студенти ставали слабшими й менше вмотивованими. Як не прикро, але так відбувається останні 15 років.

Невже запровадження ЗНО не змінило ситуацію на краще?

Це стандартизований тест, який був створений для того щоб подолати корупцію при вступі. Він з цим завданням впорався. Проте розповсюджувати ЗНО на школи замість іспитів, як на мене, не варто було. Адже це вбиває середню освіту.

Не секрет, що деякі студенти купують дипломи?

Спроби їх купити були завжди. Наприклад, людина вступала до університету, жодного разу там не показувалась і через 4-5 років отримувала диплом. Коли з’явилось ЗНО, воно це прибрало: щоб вступити до вишу, потрібно його здати. Ті, хто хотів купити диплом, не бажали здавати ЗНО. Кажуть, що ЗНО можна купити. Я не перевіряв.

Куди й за ким ходять гроші

Кілька років тому було запроваджено принцип “гроші ходять за студентом”. Як він реалізується на практиці?

Гроші ходять не за студентом, вони направляються в університет, куди той вступив. Умовно кажучи я вступив у КПІ на математику, а через рік зрозумів що це не моє і захотів перевестись в інший університет; якщо гроші справді ходять за студентом, тоді я обираю інший виш, переводжусь і за мною мають йти й гроші. Але ж ні: так не стається. Це проблема.

Бо в такому разі виникне питання: скільки грошей переходитиме за студентом. Приміром, якщо я з київського університету з вартістю навчання 45 тисяч перейду в якийсь регіональний виш, де навчання коштує 15 тисяч, то 30 тисяч залишаться в бюджеті. Якщо навпаки, тоді це додаткові 30 тисяч витрат для бюджету.

Як варто було б реформувати цей принцип?

Є інша система – державні гранти. Приміром, я здав ЗНО на 200 балів і мені держава видала грант на певну суму, я з цим грантом вступаю в університет. Там навчаюсь рік, але потім переводжусь в інший виш, куди йду разом з грантовими грошима. Це було б нормальне грантове фінансування. Тоді б університети почали конкурували за студентів. А конкурувати можна лише якістю освіти, перспективою працевлаштування і освітньою інфраструктурою, зокрема, гуртожитками, лабораторіями, спорткомплексами тощо.

В пошуку ентузіастів

Часто викладачі перевантажені заняттями, але отримують мізерні зарплати. Чи планується зміна підходу до організації їх роботи?

За будь-яку ціну потрібно збільшувати зарплати педагогам. Розумію, це важко, бо немає грошей. Коли вихователь в дитсадку отримує мінімалку, постає питання – як йому вижити. Шкільним вчителям підняли зарплати, але не всі навчальні заклади можуть виплачувати 3 мінімалки, як прописано в законі. Пані міністерка каже, що грошей для виконання цієї норми немає. В Києві намагаються це робити, в регіонах не завжди виходить.

В університетах ставки від 5 до 8 тисяч гривень. У науковців така ж проблема. Ну хто піде на таку зарплату? Лише ентузіасти, але де їх знайти… У нас майже 17 тисяч шкіл, приблизно 290 університетів.

Не вистачає грошей на життя і студентам, які часто змушені йти працювати. На вашу думку, це шкодить навчанню?

Все залежить від того, де і як вони працюють. Якщо студент навчається на прикладній математиці, а йде на роботу в ресторан швидкого харчування, бо йому потрібні гроші – це одна справа. В мене було інакше: я навчався в економічному університеті, а з другого курсу працював в банку. Це був дуже корисний досвід: до обіду отримував теоретичні знання, після – практичні. Але якби я працював у ресторані швидкого харчування, то після нічної зміни не міг би нормально вчитися взагалі.

Навчаючись у виші більшість часу студенти опановують теоретичні знання, водночас є дуже великі прогалини з практичними навиками…

Дуальна форма освіти має виправити цю ситуацію. Адже якщо студент навчається в коледжі 3 роки на застарілому обладнанні, то, закінчивши його, він не знає що робити на сучасному виробництві. Приміром, навчаються працювати на тракторах, яким понад 30 років, яких вже ніхто не використовує.

Скаржаться роботодавці й на підготовку ІТ-шників, які 4 роки здобувають знання в університетах, потім вони приходять в компанію, де доводиться перенавчатись на тримісячних курсах. Виходить, що студенти 4 роки здобували непотрібні знання. Звісно, для деяких напрямків ІТ потрібна фундаментальна освіта, але це необхідно для дуже вузького прошарку фахівців. Для здобуття практичних знань такого тривалого навчання непотрібно.

Студенти вивчають багато непотрібних предметів, хоч теоретично вони можуть обирати дисципліни. Але, як вони самі кажуть – це вибір без вибору.

Справді – вибору немає. Це питання розподілу годин, а відповідно – ставок між викладачами. Щоб викладачеві заплатили повну ставку, він має відпрацювати певну кількість годин, інакше отримає частину ставки. Кожен викладач доводить, що його дисципліна найважливіша, або може дати ту саму дисципліну з “дзеркальною назвою” на вибірковий курс. Формально вибір є, але фактично його немає. В деяких вишах, наскільки мені відомо, питання вибору дисциплін проходить після затвердження розкладу і розподілу навантаження. Студентам кажуть – підпишіть цей документ, і все.

Є побоювання, що реформи можуть “звернути” після зміни влади в країні…

В жодному разі! Започатковані реформи будуть продовжуватись. Так, вони будуть скореговані і хочеться, щоб вони проходили швидше і, подекуди, радикальніше. В ці сфері є багато над чим працювати, адже проблем багато.