Робити можна те, за що відповідаєш, а відповідати за Путіна неможливо – Віктор Андрусів про програми кандидатів

Які сценарії вирішення конфлікту на Донбасі пропонують кандидати у президенти України? Які плюси та мінуси президентства чинного глави держави Петра Порошенка? Про це напередодні виборів Радіо Свобода розмовляло з виконавчим директором Українського інституту майбутнього (UIF) Віктором Андрусівим. У липні 2015-го –лютому 2016-го Андрусів обіймав посаду заступника голови Донецької військово-цивільної адміністрації з гуманітарних питань. Брав участь у розбудові громадських організацій та реалізації проектів, долучався до розробки законопроектів «Про доступ до публічної інформації» та «Про громадянські об’єднання».

– У 2014 році ще кандидат в президенти Петро Порошенко обіцяв завершити АТО за декілька годин, боротьба ж з російською агресією триває і досі. На День прапора у 2018-му Порошенко вибачився за свої завищені очікування 2014-го. Як ви оцінюєте його роботу за роки каденції?

– Він не міг завершити цей конфлікт, оскільки Україна його не розпочинала. Від нашої держави абсолютно не залежить те, як швидко і коли він завершиться. Це залежить лише від Росії і від того, що з нею відбувається. Щодо президента, то мені здається, найбільший мінус в цій історії, що він дозволив зробити собі таку безвідповідальну обіцянку з метою виграти вибори. Але, з іншого боку, він зробив досить багато для того, щоб цю ситуацію стабілізувати і відстояти наші інтереси. До ключових його досягнень однозначно слід віднести те, що йому вдалося сформувати потужну міжнародну підтримку України, зупинити та стабілізувати ситуацію, хай і з втратами. І загалом, як би не було, останні три роки ми живемо без гарячого конфлікту. На мою думку, тут теж є велика його заслуга.

– Щодо підтримки. 7 лютого 2019 року Верховна Рада внесла поправки до Конституції, які закріпили курс на повноправне членство в Європейському союзі та НАТО. За даними фонду «Демократичні ініціативи», вступ до Північноатлантичного альянсу підтримують 41,6% українців, а вступ до ЄС – 52%. Яка тенденція – як змінювалася ця підтримка?

– ЄС завжди мав позитивну підтримку українців, навіть до анексії Криму та війни на Донбасі. За останні роки підтримка вступу до Північноатлантичного альянсу зросла у два рази. Раніше вона (підтримка вступу до НАТО – ред.) завжди була нижчою за 20%, зараз – понад 40%. Хоча в обох цих випадках опитування абсолютно не має ніякого змісту. Якщо сформулювати питання, що таке НАТО та Європейський союз, то понад 10% українців не зможуть відповісти на це запитання.

– Центральна виборча комісія зареєструвала рекордну для України кількість кандидатів у президенти – 44. Хто з ключових кандидатів, на вашу думку, зможе принести мир на Донбас та чому?

– У жодного з кандидатів я не побачив плану чи бачення того, як вирішувати питання щодо Донбасу. Можливо, за винятком Сергія Тарути. Хоча, з його умовним планом я й не погоджуюсь. Щодо всіх інших – жоден не продемонстрував конкретну стратегію, як він буде вирішувати це питання.

Такі речі, як «домовитися з Путіним» тощо, – це все просто популізм, тому що робити можна лише те, за що ви відповідаєте. А відповідати за Путіна у своїх програмах просто неможливо!

– Ваш колега з UIF Анатолій Амелін на своїй Facebook-сторінці розповів про неофіційні зустрічі Інституту з кандидатам у президенти. За його словами, йому навіть пропонували посаду міністра економіки, але він відмовився. Із ким з кандидатів ви зустрічалися та чи надходили вам подібні кадрові пропозиції?

– Ми зустрічалися з різними кандидатами. Так чи інакше, у нас є бачення, є стратегія, яку ми і пропонували їм (кандидатам – ред.). Ми вважаємо, що сьогодні жоден кандидат не готовий зайняти чітку позицію щодо ситуації на Донбасі. Стосовно кадрових пропозицій. Я ніяких кадрових пропозицій не отримував. Мені, звичайно, пропонували приєднатись до когось, але я не погодився. Інститут і я особисто готові сприяти проєвропейським та промодернаційним кандидатам. Ми готові їх консультувати, згідно з тими продуктами, які створюємо. Ми хочемо, щоб розробки інституту в Україні були втілені у життя.

– Як Україна може покращити свої шанси у двобої з Росією?

– Аналогів нашому конфлікту немає в усьому світі. Цей конфлікт відбувається за участі ядерної держави. Безпосередньо біля її кордону, який в будь-який момент може перетнути 100-тисячна російська армія. У нас немає системної політики. Всі сценарії конфлікту на Донбасі можна передбачити. Росія починає військову операцію. Ситуація не змінюється. Вона є такою, як є. Ситуація змінюється, якщо нам повертають Донбас і Крим без жодних умов. Таке теж може бути. Нам просто слід розібратися у всіх сценаріях та під кожен з них розробити стратегію.

Сьогодні в «сірій зоні» проживає близько 200 тисяч людей, з них 20 тисяч – діти. Росія розпочинає чергову військову операцію. Які наші дії? Які системи евакуації людей? Як ми будемо стабілізувати фронт та на яких лініях? Як виглядає наша політика щодо інфраструктури на Донбасі? То ми там щось будуємо, то відновлюємо. Робимо потяг до Маріуполя чи ні? Чи може варто вирити канал з Азовського моря в Чорне, і таким чином не перейматися щодо Керченської протоки.

– Однією з головних умов забезпечення соціально-політичної стабільності є належний розвиток громадянського суспільства. В Україні ж громадянське суспільство й досі не сформоване належним чином, як думаєте, чому?

– В Україні плутають активізм та громадянське суспільство. Хоча у всій політології «громадянське суспільство» визначається як спосіб організації людей. Хор, в якому співають люди, є такою ж громадською організацією, як і спільноти антикорупціонерів. Людям слід організовуватись в ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку – ред.), соціальні організації, благодійні фонди… Якщо вони почнуть це робити, то наше суспільство стане сильнішим.

Українці чомусь вирішили, що громадянське суспільство – це виключно активізм у вигляді пікетів з плакатами та палаючими фаєрами. І плювали ми на законодавство. Тому що ми самі вирішили, що таке справедливість. Це не про громадянське суспільство. Справжнє громадянське суспільство вирішує свої проблеми самостійно, не чекаючи допомоги від держави. А в нас активісти та антикорупціонери є класичними патерналістами, які чекають на вирішення проблем від влади. Зараз Україна не має достатньої кількості професійних, цінних кадрів, які могли б піти працювати на державну службу. Простіше пікетувати Адміністрацію президента, ніж ходити туди на роботу.

Розмову вела Катерина Гаценко

Повний матеріал читайте на radiosvoboda.org