​Питання освіти як тест на проект майбутнього

Сьома сесія засідання Верховної Ради України і, по суті, відкриття нового політичного сезону “під куполом” розпочалася із розгляду законопроекту №3491-д “Про освіту”. Очікується, що ухвалення цього закону уможливить:

Імплементацію норм міжнародних угод щодо забезпечення права на освіту.
Забезпечення прав здобувачів на індивідуальний навчальний план, індивідуальну освітню траєкторію, справедливе й об’єктивне оцінювання результатів навчання та вибір закладу освіти, освітньої програми.
Підвищення соціального статусу педагогічних працівників, забезпечення їхнього права на академічну свободу, зокрема свободу викладання.
Збільшення академічної, організаційної та фінансової автономії, а також підвищення відповідальності закладів освіти. Надання закладам освіти права самостійно розробляти освітні програми, що мають забезпечувати досягнення передбачених стандартами результатів навчання.
Позбавлення невластивих повноважень із безпосереднього управління закладами освіти органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, ліквідація по суті радянської управлінської вертикалі в освіті.
Забезпечення відкритості та прозорості управлінських, зокрема фінансових, рішень на всіх рівнях.
Нові інструменти залучення громадськості до прийняття рішень у сфері освіти та контролю (зокрема з боку батьків) за діяльністю органів управління та закладів освіти.
Можливість офіційного визнання результатів неформальної та інформальної освіти.
Створення інструментів забезпечення академічної доброчесності учасників освітнього процесу або, інакше кажучи, боротьбу з плагіатом.

Водночас це достатньо компромісний законопроект. Текст документа, внесеного до зали для другого читання, супроводжувався 1693 правкою.

Втім, більшу частину ранкового засідання народні обранці витратили на тяганину навколо мовного питання. Версія, запропонована профільним комітетом, передбачала право національних меншин освоювати навчальні предмети як рідною, так і державною мовами. При цьому оцінювання у формі ЗНО має відбуватися виключно українською. Отже, стимули для її вивчення закладено у законопроект. Правки, запропоновані депутатами Олегом Мусієм, Юлією Тимошенко та іншими були спрямовані на те, щоб повністю перевести навчальний процес на державну мову, позбавивши таким чином громадян права обирати мову навчання.

Мовне питання стало чимось вже на кшталт сезонного загострення респіраторних захворювань. Найцікавішою є загальна риторика носіїв мовного питання. От депутати з Радикальної партії, “Свободи”, Блоку Юлії Тимошенко, Опозиційного блоку наполягають: залиште одинадцятирічку, забезпечте державне фінансування професійно-технічних закладів, забороніть закриття закладів освіти (особливо в селах) незважаючи на те, яку освіту вони дають, наскільки вона якісна та скільки коштує навчання одного учня. Риторику представників таких різних політичних сил об’єднує експлуатація страху змін чи бажання зберегти статус-кво. По суті, це експлуатація статус-кво, в якому просто не залишається місця для проекту майбутнього.

Звісно, цю риторику можна сприймати як частину політичних торгів, списувати на передчуття виборчої кампанії, сприймати як вимушені труднощі на шляху реалізації реформ. Але насправді йдеться не стільки про політичну позицію, скільки про соціальний зріз, із яким доведеться зіткнутися реформаторам на етапі виконання закону.