Неоосманский исламизм в Турции: какие новые враги угрожают Эрдогану?

Турция входит в период «султаната Эрдогана». В этом году должны вступить в силу новые поправки к Конституции, которые предоставят президенту чрезвычайные полномочия и позволят ему единолично руководить государством как минимум до 2023 года. На протяжении последних 10 лет Эрдоган сумел в десятки раз усилить свою власть. Он придушил курдское движение на южном востоке, бросил за решетку главных политических оппонентов, уничтожил все оппозиционные медиа и газеты, разгромил самое крупное общественно-политическое движение «Хизмет», которое он считал угрозой своей власти, а также провел масштабные репрессии в армии. Для Турции Реджеп Таип Эрдоган фактически стал новым «султаном», сосредоточив всю полноту власти в руках своей партии «Справедливости и развития». Его власть стала настолько большой, что он даже начал пересматривать сами основы турецкого строя, сложившегося после Первой мировой войны. Он бросил вызов кемализму и основам светской власти, заложенным во времена великого Мустафы Кемаля. Турция стала играть в регионе чрезвычайно важную роль. Кроме внутренней политики Эрдоган внес изменения и во внешнюю политику. Он втянулся в конфликт Катара и Саудовской Аравии, бросив вызов Эр-Рияду – своему бывшему союзнику. Он развязал настоящую войну против курдов и дважды вторгся на территорию соседней Сирии и один раз – на территорию северного Ирака. Эрдоган открыто выступил против Египта и начал милитаризацию Красного моря, которая угрожает прямым конфликтом между Анкарой и Каиром.

Далее — текст на украинском языке.

Але на тлі такого різкого посилення Ердогана, змінюється й внутрішній політичний ландшафт у Туреччині та настрої людей. За правління турецького лідера змінилися не лише економічні показники, рівень корупції, політична  система чи зовнішні зв’язки, а й внутрішня соціально-культурна обстановка. В умовах економічної кризи, запровадження диктатури, ведення війни і внутрішніх політичних потрясінь, турецьке суспільство починає поляризуватися у питаннях міжетнічних стосунків і релігії. Коли основи самої системи внутрішніх комунікацій між людьми починають розхитуватися, це породжує реакцію з боку певних соціальних груп. Відповідно, на політичній арені Туреччини починають з`являтися нові громадсько-політичні організації, які відображають нові суспільні тренди. Саме ці структури й стають новими опонентами режиму у Туреччині, оскільки стара традиційна опозиція планомірно знищується. Для Ердогана ці нові партії і рухи є ще більш загрозливими, аніж їхні попередники.

З того часу, як Реджеп Таїп Ердоган почав загравати з ісламістами, правила гри у турецькій політиці змінилися. Раніше табуйована тема, роль ісламу в політиці дедалі більше переходить у публічній простір. Саме з подачі Ердогана політичний іслам повернувся до порядку денного турецького дискурсу. Відповідно, з`явилися й нові лідери та партії з такою повісткою. Ісламісти – це найбільша загроза уряду Ердогана у найближчому майбутньому. Це здається парадоксальним, оскільки сам президент є ісламістом. Але в умовах, коли він розгромив традиційну ліберальну опозицію, ісламістські сили виходять на перший план. Не останню роль в цьому зіграли ситуативні союзи Туреччини з різними ісламськими екстремістськими організаціями, наприклад з терористами «Ісламської держави» та «Аль-Каїди» у Сирії. Це призвело до радикалізації самого турецького суспільства, особливо у сільських і бідних регіонах. А це – головний електорат Ердогана, тому нові ісламістські політичні проекти становлять пряму загрозу правлінню турецького президента. Наступні два роки будуть поворотними у цьому тренді, і ми побачимо появу нових ісламістських партій і рухів усередині Туреччини.

Тренд піднесення ісламізму як нової опозиції Ердогану видно вже зараз на прикладі маловідомої партії «Саадет». Вона була створена у 2001 році, але завжди лишалася маргінальною політичною силою. На виборах до парламенту партія ніколи не набирала більше 2% голосів. Її ісламістська ідеологія не була популярною, а часом її навіть критикували прихильники кемалістів. Ця партія завжди вважалися більш радикальною, аніж «Партія справедливості і розвитку» Ердогана, але зараз обидві сили міняються ролями. За останній рік «Саадет» зробили великий крок уперед на електоральному полі правлячої партії. Вони не підтримали ісламістської повістки Ердогана та перейшли до більш помірного ісламізму. Партія «Саадет» сьогодні є однією з опозиційних Ердогану сил, які грають на його ж полі. Вони набрали популярність після масштабних репресій турецького уряду у 2016 році. Тоді член партії, адвокат Алі Актас визволив з в’язниці понад тисячу людей, яких звинуватили у екстремізмі. Влада намагалася довести, що ці підозрювані завантажували месенджер «ByLock», який нібито був створений опозиційним рухом «Хизмет» для організації масових заворушень. Але Актас зумів довести неправомірність звинувачень у суді. Ця справа стала справжнім фурором і вивела Алі Актаса та його партію у народ. Нині подейкують, що до партії «Саадет» може приєднатися навіть екс-президент Туреччини Абдулла Гюль, який досі є моральним і політичним авторитетом для багатьох турків.

Ісламізм поступово виходить у центр політичної боротьби в Туреччині. Ідеологія, яку запустив сам Реджеп Ердоган, вдарить по ньому самому. Його чекає битва з набагато страшнішим і радикальнішим ворогом, аніж ліберальні політики та про-курдські активісти, яких він кинув за грати. «Саадет» — лише одна з політичних сил, яка кидає виклик турецькій владі Ердогана. Таких буде більше, і час «Ікс» настане під час парламентських виборів 2019 року.