14 липня в Києві Український інститут майбутнього презентував дослідження «Ціна зволікання» — інерційний сценарій української промисловості до 2035 року. Дослідження вимірює втрати, які накопичує промисловість, поки працює в нинішніх умовах: дорога електроенергія, високі залізничні тарифи, перехресне субсидіювання, неготовність до європейського вуглецевого мита CBAM і відплив кадрів. Якщо їх не змінити, до 2035 року країна недоотримає $260–300 млрд ВВП, експорту, податків і робочих місць. Ідеться не про фізичні збитки від російських ударів — їх оцінюють окремо, за міжнародною методологією RDNA.
Дослідження представили співзасновник і виконавчий директор Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін та експерт інституту Євгеній Астахов.
Дослідження:
Сума $260–300 млрд — це приблизно півтора довоєнних ВВП і більше, ніж три державні бюджети: $26–30 млрд на рік, $75–82 млн на день, $3,2 млн щогодини. Головна причина — ціна енергії: за електроенергію українська промисловість платить майже вдвічі більше, ніж заводи в енергоємних економіках ЄС. За 2021–2024 роки галузь уже втратила 810 тис. робочих місць, і що далі, то дорожче — до 2035 року щорічний розрив зросте у 6–8 разів, а вікно для зміни курсу відкрите до 2028–2030 років.
За прогнозом Анатолія Амеліна, до 2030 року роботу втратять близько 300 тис. людей, а до 2035-го — 800 тис. Дослідження, за його словами, має привернути увагу до згортання індустрії та показати досвід країн Західної Європи, які підтримують промисловість свідомо. Без державної політики промисловість не виживе.
810 тисяч втрачених робочих місць
Під час панельної дискусії учасники обговорювали висновки дослідження на прикладі власного досвіду й галузей і пропонували рішення — від переговорної позиції щодо CBAM і квот до кроків, які регіони можуть ухвалювати самостійно. Участь у дискусії взяли народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський; заступник міністра економіки, довкілля та сільського господарства України Віталій Кіндратів; голова Дніпропетровської обласної ради Микола Лукашук; виконавча директорка Національної асоціації добувної промисловості України (НАДПУ) Ксенія Оринчак; голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО Сергій Позняк і заступник голови Профспілки захисників України, спортсменів і працівників сфер Олександр Рябко. Модерував обговорення Владислав Антипов, асоційований експерт Українського інституту майбутнього, власник та генеральний директор Центру екології та розвитку нових технологій (ЦЕРН).
Дмитро Кисилевський нагадав, що українська промисловість орієнтована на експорт, тож її конкурентність вирішують ціна електроенергії, залізничний тариф, ціна газу, портові збори й тарифи монополій, — а нині ці параметри для виробників украй несприятливі. Окремо він указав на зовнішньоекономічні угоди, які, за його оцінкою, нерідко ухвалюються на шкоду економіці. Свій план розвитку переробної промисловості Кисилевський зводить до кількох умов: конкурентна ціна енергії й тарифів монополій, відроджена профтехосвіта, доступ до довгих і дешевих грошей, обмеження експорту сировини та повноцінна переговорна позиція з ЄС, де переговори щодо CBAM і квот, на його думку, поки не дали результату.
Віталій Кіндратів зауважив, що дослідження відповідає реальності: прифронтові регіони до війни давали велику частку експортної виручки й доданої вартості, а щільність населення на південному сході була значно вищою, ніж на заході. Водночас за роки війни промисловість частково перемістилася вглиб країни — на Львівщину, Франківщину, Закарпаття, куди переїхали люди зі сходу й де з’являються високотехнологічні виробництва, змінюючи промисловий та інтелектуальний ландшафт регіонів. CBAM і квоти, за його словами, фактично вбивають український експорт; ці питання закладено в тези перемовин, а обговорювана ідея — фонд, куди експортери сплачуватимуть кошти з поверненням на декарбонізацію, хоча погоджених рішень поки немає.
Микола Лукашук навів приклад Дніпропетровщини, де зосереджена основна частина металургії та гірничо-збагачувальних комбінатів. Промисловість через податки наповнює бюджети громад — зупиняється завод, і зникають гроші на школи, садочки та базові послуги. Інгулецький ГЗК став 2024 року через ціну електроенергії: поки працював, платив понад 1,1 млрд грн податків за пів року, а законсервований — близько 180 млн грн за рік. Роботу втратили майже 7 тис. людей. Марганець, побудований довкола комбінату, лишився без надходжень і звертається по допомогу до обласного бюджету. Щоб утримати кадри, на рівні обласної ради зберегли фінансування профтехучилищ, які переходять із державного підпорядкування на регіональне, і разом із чеськими партнерами відкрили в Дніпрі центр перенавчання на сучасному обладнанні. Найбільший ризик — монопрофільні міста Нікополь, Марганець, Жовті Води, Вільногірськ і Павлоград: зупинка Павлоградвугілля, на яке припадає близько 80% запасів вугілля країни, залишить без роботи щонайменше 20 тис. людей.
Олександр Рябко навів цифри по галузі: зайнятість у гірничо-металургійному комплексі впала зі 150–160 тис. до 60–70 тис. працівників. Найбільших втрат галузь зазнала на початку війни, коли Україна втратила два маріупольські комбінати — понад 30% металургійних потужностей. Мультиплікатор, який колись давав до восьми суміжних місць на одне робоче місце металурга, зараз ближчий до п’яти-шести. Окрема проблема — кадри: молодь на заводи не йде через невисоку зарплату й важкі умови, а готувати кваліфікованих металургів доводиться роками.
Ксенія Оринчак нагадала, що видобуток запускає ланцюжок замовлень у 48 суміжних секторах — від будівництва й виробництва сталі до нафтогазу й енергетики: кожне нове родовище потребує пального, газу, будматеріалів і обладнання. До 2021 року галузь давала бюджету близько 300 млрд грн. Окреме питання — бронювання: працівників добувних компаній, серед них головних інженерів і геологів, розброньовують без попередження.
Сергій Позняк попередив, що зволікання з рішеннями пришвидшує деіндустріалізацію, а вона обриває ланцюжки споживання. Ветерани повертаються з фронту у свої громади — разом із родинами це 9–10 млн людей, і майже 70% із них хочуть відкрити власну справу. Проблема в тому, що їхні клієнти зникають разом із великими підприємствами, які закриваються. Водночас ветеранському бізнесу все більше довіряють партнери: асоціація підписала меморандум з американськими виробниками газовидобувного обладнання, а Siemens Energy запросив групу українців на стажування до Баффало. За продуманих рішень ветеранська економіка стане активом.
Бажаний сценарій учасники дискусії описали так: єдина промислова стратегія на п’ять років, незалежна від зміни влади, разом зі збереженням кадрів і підтримкою великих виробництв, на яких тримається експорт.
Відео презентації та обговорення:
