ЦІНА ЗВОЛІКАННЯ: $260–300 МЛРД ВТРАТ ПРОМИСЛОВОСТІ ДО 2035 РОКУ
Згідно з розрахунками Українського інституту майбутнього, збереження нинішніх умов роботи промисловості коштуватиме Україні $260–300 млрд недоотриманого ВВП, експорту, податків і робочих місць до 2035 року. Це приблизно 1,5 довоєнного ВВП країни та понад три річні державні бюджети: $26–30 млрд щороку, $75–82 млн щодня, $3,2 млн щогодини. Ідеться не про фізичні збитки від ракетних ударів — їх оцінюють окремо, за міжнародною методологією RDNA. Дослідження вимірює втрати, що накопичуються щороку через умови роботи вцілілої промисловості: вартість електроенергії, залізничні тарифи, перехресне субсидіювання, неготовність до CBAM, демографічну ерозію. Це параметри політики, тому вони змінювані.
Промисловість формує близько третини прямих податкових надходжень країни та 60–75% доходу залізниці. Вона ж — платоспроможний споживач генерації: без неї енергетика втрачає ключовий дохід. Це єдиний сектор, який неможливо вивезти за кордон — на відміну від ІТ чи послуг. Скорочення промисловості звужує податкову базу, підвищує тариф на електроенергію для населення і послаблює основу, на якій тримається решта економіки.
Втрати зростають нелінійно: у 2035 році щорічний розрив буде у 6–8 разів більшим, ніж у 2025-му. Кожен рік бездіяльності дорожчий за попередній.
Мета дослідження
Оцінити накопичені економічні втрати української промисловості в горизонті 2035 року за умови збереження нинішніх умов виробництва та показати механізми, які ці втрати формують.
Об’єкт дослідження
Українська промисловість у секторальному розрізі: підприємства, які вціліли після обстрілів і продовжують працювати, та економічні умови, в яких вони працюють.
Предмет дослідження
Недоотриманий ВВП, експорт, податкові надходження та робочі місця, що втрачаються через неконкурентні умови виробництва.
Взаємозв’язок між вартістю електроенергії, тарифною політикою, вуглецевим регулюванням ЄС і демографічною динамікою.
Дослідження побудовано на інтеграції дев’яти секторальних досліджень: металургія, хімпром, машинобудування, добувна промисловість, енергетика, будівництво, транспорт і логістика, людський капітал, інвестклімат.
Короткий виклад дослідження
Енергетика: конкурентна перевага інвертована. Українська промисловість платить за електроенергію майже вдвічі більше, ніж підприємства енергоємних економік ЄС. Піковий розрив у травні 2025 року сягнув 3,3 раза: €95 проти €29. Доступна потужність узимку 2025–2026 — 15 ГВт за фактичної генерації 10–11 ГВт і потреби 18–19 ГВт при відбудові. Декарбонізація під CBAM вимагає нового ядра системи: CAPEX на повну реструктуризацію — $80–100 млрд до 2035 року. Дешева енергія, на якій трималася промисловість, більше не повертається: це нова постійна умова, а не воєнний епізод.
Залізниця: механізм квазіфіскального навантаження. За 2021–2026 роки вантажні тарифи Укрзалізниці зросли у 2,2–2,7 раза у гривні та в 1,4–1,7 раза в доларі. Пасажирські перевезення покриваються власними доходами лише на 17%: на кожну гривню доходу припадає 1,57 грн чистого збитку. Різницю покривають завищені вантажні тарифи, які платить промисловість. Прямі збитки залізниці зросли з $4,3 млрд на початку 2025 року до $12,9 млрд наприкінці.
CBAM: дедлайн, що вже настав. Загальна потреба галузі в CAPEX на декарбонізацію — близько $20 млрд. Фактичні капкладення покривають лише 5,4% щороку, тож горизонт фінансування перевищує 18 років. За результатами І кварталу 2026 року порівняно з І кварталом 2025-го втрати експорту до ЄС перевищили в еквіваленті 0,2% ВВП України у прямому ефекті.
Людський капітал. За 2021–2024 роки промисловість втратила 810 тис. робочих місць — це 37% зайнятих у секторі й більше, ніж усе населення Львова. За оцінками Конфедерації роботодавців України, чисельність працездатного населення становить близько 11,9 млн проти 17,4 млн у 2021 році. Навіть після зупинки боїв країна втрачатиме 300–350 тис. людей щороку — за десять років інерційного сценарію це мінус 3,5 млн. Поки 7 млн біженців за кордоном, нестворена додана вартість накопичується до $203 млрд у 2035 році.
Стан галузей сьогодні. Металургія: до 2014 року — 12 підприємств сумарною потужністю 42 млн т, у 2025-му — 5 працюючих із фактичним виробництвом близько 8 млн т, або 0,4% світового ринку. Виробництво добрив упало з 5,2 до 1,8 млн т за 2021–2024 роки. Вантажоперевезення скоротилися на 54%. Машинобудування за збереження тренду 2010–2024 років до 2030 року становитиме 17% від рівня 2010-го.
Чотири петлі деградації. Секторальні дослідження, проведені незалежно, зафіксували одну й ту ж структуру: втрата в одному секторі перетинає його межу, передається далі й повертається у вихідну точку посиленою. Україна зіткнулася не з набором паралельних криз, а з чотирма взаємопідсилювальними петлями — енергетичною, кадровою, логістичною та CBAM-вуглецевою.
Кумулятивний рахунок інерційного сценарію: $260–300 млрд за десять років. Інфраструктура — $90–99 млрд, будівництво — $50 млрд, металургія — $35 млрд, АПК (виручка та логістика) — $35–55 млрд, хімпром і машинобудування — $25–40 млрд, енергетика (реструктуризація) — $25 млрд.
«Ціна бездіяльності щороку зростає. За нашими розрахунками, якщо нинішні умови роботи промисловості не зміняться, то у 2035 році щорічні втрати будуть у 6–8 разів більшими, ніж сьогодні. Це означає, що кожен рік відкладених рішень коштуватиме економіці дорожче за попередній. Саме тому вибір стоїть між системними рішеннями зараз — або занепад промисловості, який неможливо буде розвернути», — Анатолій Амелін.
Вікно для рішень залишається відкритим до 2028–2030 років — саме тоді визначиться, чи повернуться люди, які виїхали. Після цього більшість втрат стануть незворотними незалежно від обсягу інвестицій.
