У 2015 році кількість біженців з країн Африки та Близького Сходу, які прямували на північ, різко зросла. Міграційна криза боляче вдарила по Європі. Наприклад, Іспанія, Італія і Греція відчували особливу напруженість в силу свого географічного положення.
Біженці потрапляли до цих країн так званим центральним середземноморським маршрутом, під час якого мігранти потрапляють у порти Лівії або Єгипту, а згодом до італійського узбережжя. Другий варіант — східний середземноморський маршрут з Туреччини до Греції, Болгарії або Кіпру. Також біженці потрапляли до Європи так званим «балканським маршрутом» через сербсько-угорську ділянку сухопутного кордону. Багато хто з них продовжували міграцію нелегально з Угорщини до цільової країни, а частина нелегальних мігрантів проходила через Словаччину у напрямку до Чехії, а потім до Німеччини та інших західних країнах.
Саме «балканський маршрут» став тим тригером, який запустив політичний ураган у країнах Центрально-Східної Європи, а надто – у Словаччині.
Зі 183 країн, опитаних у 2016 році, Словаччина займала п’яте місце з кінця за кількістю прийнятих мігрантів. Але, не дивлячись на це, біженці створювали вагомі проблеми для Словаччини, через потребу у їхньому соціальному забезпеченні, працевлаштуванні, через складнощі їхньої культурної адаптації, та через відсутність чіткої правової системи, що регулює їхнє перебування на території чужої країни.
У 2015 році ЄС ухвалив квотну систему розподілу біженців, відповідно до якої всі країни-члени мали прийняти певну кількість мігрантів ― залежно від розміру держави і кількості її населення. Країни Вишеградської четвірки― Угорщина, Польща, Чехія та Словаччина виступили проти таких правил через релігійні та расові відмінності між біженцями та східноєвропейськими народами. У цих державах традиційно вищий рівень ксенофобії і нетерпимості до інших етносів, надто – абсолютно чужих їм африканських чи аравійських. До того ж, у низці країн Східної Європи при владі перебували націонал-популісти, які виступають проти прийому біженців під диктатом Брюсселя. Тому не дивно, що дуже швидко, боротьба за квотний план перетворилася на справжнє політично-ідеологічне протистояння усередині ЄС.
Нещодавно міграційне питання знову почало набирати обертів в європейському політикумі, адже незабаром, на 10-11 грудня, запланований з’їзд країн ЄС у Марракеші з метою підписання Глобального міграційного пакту ООН. У цьому документі прописані «безпечні, впорядковані і регульовані» стандарти міграції. Підписання цього документу не накладає на країни юридичну відповідальність за невиконання правил, але підтверджує, що держави визнають поставлені цілі. Інакше кажучи, міграційний пакт ООН скоріше має рекомендаційний характер, який наголошує на правах мігрантів.
Наразі більшість країн ЄС підтримує підписання Глобального міграційного пакту. Канцлер ФРН Ангела Меркель зазначила, що майбутнє Європейського Союзу залежить від того, чи зможе він знайти відповіді на життєво важливі питання, спричинені міграцією. Її підтримали Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Швеція, Фінляндія та інші країни, які виступили за те, щоб допомагати біженцям, але врегулювати міграційну політику.
Проти документу виступили ті країни, де питання міграції непопулярне, або де до влади прийшли націонал-популісти та праві консерватори, які пообіцяли закрити свої кордони для біженців. Австралія та Швейцарія, які і раніше були не в захваті приймати біженців до себе та інтегрувати їх за власний рахунок, не підтримали пакт. Польща, Угорщина, Чехія – трійка країн Східної Європи, які з самого початку критикували підхід ЄС до міграційної кризи – одразу ж вийшли з Глобального пакту. До цих держав належить і Словаччина.
Питання міграції в Європі загалом паралізоване. Країни вимушені балансувати між інтересами заможних північних і бідних південних країн Європи, а також між західним франко-німецьким ліберальним блоком і східноєвропейським правоконсервативним блоком. Якщо європейські країни виберуть шлях посилення контролю на кордонах своїх держав, протистояння між заходом та сходом в ЄС буде лише посилюватись, а основна цінність ЄС – вільний потік товарів, людей і послуг – зникне, що стане ударом по цілісності об`єднання. А враховуючи міграційні конфлікти між півднем та північчю Європи , така політика навряд чи задовольнить інтереси усіх держав-членів ЄС.
Крім того, варто пам’ятати, що світ не має робити вибір у бік прийняття , чи неприйняття міграції, а шукати раціональний правовий шлях управління нею. Адже міграція – це неминуче явище сучасності, а отже, зіткнення культур, рас та релігій потребує узгодження та примирення.
Ілія Куса, Валерія Півень, Український інститут майбутнього
Повний текст читайте на порталі Хвиля