Аналітичний огляд основних військово-політичних подій навколо України у грудні 2024 року

Головні теми місяця

Чи залишаться США союзником України після інавгурації Трампа?

У грудні публічна риторика Вашингтона та Києва характеризувалася певною напруженістю. При цьому закиди на адресу України звучали як з боку команди Байдена, так і з боку нової адміністрації Білого дому. Це дало привід скептикам заявити про серйозні розбіжності між двома країнами, що неминуче, на їхню думку, призведе до зниження військової та фінансової допомоги з боку США.

Однією із тем розбіжностей стало питання зниження призовного віку в Україні, на чому останнім часом наполягає Вашингтон. 4 грудня американський держсекретар Блінкен заявив, що “Україна має ухвалити важкі, але необхідні рішення щодо подальшої мобілізації”^[1]. Перед цим радник Білого дому з національної безпеки Джейк Салліван зазначив, що Україна має зосередитись на збільшенні чисельності військ на фронті, оскільки навіть найсучасніші системи озброєнь не можуть замінити людський ресурс.^[2].

Менш ніж за місяць команда Байдена складе з себе всі повноваження і практично у повному складі піде у відставку. Чому ж вона досить різко критикує офіційний Київ і закликає його зробити досить непопулярні кроки на третьому році війни?

Найімовірнішою причиною є роздратування Вашингтона, спричинене відсутністю позитивних зрушень під час президентства Байдена. Передаючи Трампу країну з великою кількістю внутрішніх проблем, демократи сподівалися отримати політичні дивіденди щодо протистояння з Росією. Однак наступ ЗС РФ у Донецькій області на тлі ракетно-авіаційних ударів по цивільній та енергетичній структурі України, що все посилюються, не залишає шансів якимось чином подати таку ситуацію як “перемогу Києва за підтримки США”. Не допоміг цьому навіть запізнілий дозвіл Байдена на застосування ударів західними далекобійними засобами по об’єктах на території РФ. Надто вже пізно його було прийнято.

Крім того, у США з наближенням дати інавгурації Трампа посилюється протистояння демократів та республіканців, які отримали більшість в американському Конгресі. Очевидно, що останні не збираються допомагати демократам покращувати імідж Байдена та його команди. Особливо після сумнівного помилування Байдена-молодшого своїм батьком.

Так, 4 грудня спікер Палати представників Майк Джонсон заявив, що не планує виносити на голосування в Конгресі питання про надання Україні додаткової допомоги у розмірі $24 млрд на запит президента Байдена. “Це вже не справа Джо Байдена — приймати таке рішення. У нас є новообраний президент, ми збираємося почекати та взяти на озброєння стратегію нового головнокомандувача щодо всього цього”, — зазначив політик^[3]. А 12 грудня посол України у США Оксана Маркарова повідомила, що Палата представників Конгресу виключила програму лендлізу для України із військового бюджету на 2025 рік. За її словами, у сенатському законопроєкті цей пункт був, але у підсумку Палата представників проголосувала за документ без нього.^[4].

Загалом можна сказати, що Конгрес США переосмислює підтримку України на тлі обрання Трампа. Деякі республіканці, які раніше підтримували військову допомогу Києву, пом’якшують свої позиції під впливом ізоляціоністських поглядів обраного президента. Тиск ультраконсервативного крила партії спричинив заклики перенаправити допомогу Україні на інші потреби, такі як підтримка Ізраїлю або внутрішні проєкти, включно з охороною кордонів. Республіканці, зокрема сенатор Ліндсі Грем, тепер подають ідею надання Україні кредитів замість прямої допомоги. Водночас такі лідери, як колишній голова республіканців у Сенаті Мітч Макконнелл і голова Комітету з асигнувань Сьюзен Коллінз продовжують наполягати на необхідності підтримки Києва, проте їх позиції слабшають^[5].

Ось і виходить, що внутрішні політичні розбіжності у Вашингтоні, що посилюються з наближенням дати інавгурації, знаходять своє відображення в американо-українському діалозі. Хочеться вірити, що офіційний Київ розуміє всю кон’юнктурність критики, що звучить зараз, і зосередиться на вибудовуванні конструктивних робочих відносин з новою американською адміністрацією. Яка, у свою чергу, також не демонструє зайвої любові до офіційного Києва.

11 грудня були опубліковані відеокадри, на яких висунутий Трампом на посаду директора ФБР Каш Патель заявив, що у разі призначення має намір “розслідувати діяльність президента Зеленського”. Він вважає важливим з’ясувати, як Україна використала “мільярди” американських платників податків. Зокрема, “чи не вигадував Зеленський неправдиві загрози безпеці Заходу, щоб отримувати нові фінансові вливання від Вашингтона”^[6].

12 грудня обраний американський президент Трамп назвав небезпечним та дурним рішення Байдена про удари ракетами ATACMS углиб Росії. 16 грудня на своїй першій після перемоги на виборах пресконференції Трамп не відкинув можливості перегляду цього рішення. Крім того, на запитання журналістів, чи має Україна поступитися Росії частиною своєї території, обраний президент США відповів, що “там немає жодної будівлі й люди туди не повернуться” та, на його думку, на відновлення зруйнованих Росією українських міст знадобиться 100 років.^[7].

Однак не всі сигнали, що надсилаються з Вашингтона, є виключно негативними. 11 грудня в інтерв’ю Paris Match Дональд Трамп пообіцяв зробити Україну своїм «головним пріоритетом» після вступу на посаду^[8]. 12 грудня в інтерв’ю журналу Time обраний американський президент заявив, що США не залишать Україну без підтримки^[9]. Згодом, за інформацією ЗМІ, команда обраного президента США Дональда Трампа заявила європейським чиновникам про те, що нова адміністрація США планує продовжувати допомогу Україні^[10].

13 грудня ексзаступник міністра оборони США та оглядач Foreign Affairs Елейн Маккаскер висловила думку, що перемога РФ в Україні коштуватиме США в сім разів дорожче, ніж допомога Києву. За розрахунками Маккаскер, поразка України вимагатиме від США додаткових $808 млрд на оборону за п’ять років. Для порівняння, допомога Києву з 2022 року становила $112 млрд. На її думку, поразка України дозволить Росії посилити позиції на кордонах НАТО та загрожувати Східній Європі. Для стримування агресії США доведеться збільшувати військові витрати: наймати додаткові війська, будувати літаки, підводні човни, системи ППО та укріплення в Європі. Підтримка України, навпаки, знизить майбутні витрати і дозволить США зосередитися на пріоритетах в Тихоокеанському регіоні.^[11].

Генерал Кіт Келлог, якого Трамп призначив спеціальним представником США з українського питання, публічно схвалив нові пакети озброєнь від адміністрації президента Джо Байдена та дозвіл Україні атакувати західною далекобійною зброєю цілі в глибині російської території^[12].

Треба зазначити, що офіційний Київ робить певні кроки для вибудовування продуктивних відносин з новою адміністрацією Білого дому. 11 грудня в інтерв’ю CBN News президент України заявив, що Київ уже працює із командою Трампа^[13]. 14 грудня видання The New York Times розмістило інформацію, що Україна двічі перенесла підписання угоди з адміністрацією Байдена щодо корисних копалин, імовірно, щоб дочекатися вступу Трампа на посаду. Йдеться про родовища 20 стратегічних мінералів, вартість запасів яких оцінюється в $11,5 трлн.^[14].

Як своєрідний індикатор українсько-американських відносин — можна розглядати громадську думку в Україні. 10 грудня були опубліковані результати опитування Центру “Нова Європа”, згідно з яким 44,6% українців висловили довіру до обраного президента США Дональда Трампа. Цей показник суттєво вищий, ніж у європейських країнах, включно з Угорщиною (37%) та Великою Британією (30%). Висока довіра до Трампа може пояснюватись сподіваннями на його обіцянки швидкого відновлення миру та розчаруванням у політиці чинного президента Джо Байдена, чиї рейтинги довіри серед українців помітно впали.^[15].

І це при тому, що Трамп продовжує непрямо підтверджувати наявність серйозних розбіжностей свого бачення варіантів припинення російсько-українського конфлікту, порівняно з “Мирним планом” Києва. І в питанні посилення України постачанням сучасного та далекобійного озброєння. І щодо майбутнього окупованих Росією українських територій.

Водночас полярні публікації в пресі про майбутні дії Вашингтона на українському напрямку після обрання Трампа можуть свідчити про відсутність єдиної та чітко сформульованої стратегії нової команди Трампа з українського питання. При цьому особливості характеру обраного президента США не дозволяють повною мірою довіряти його уривчастим висловлюванням щодо України та переговорного процесу. Проте більшість експертів сходяться на думці, що Трамп не дозволить Росії розмовляти з позиції сили на майбутніх переговорах щодо України і не дозволить Москві вийти беззастережним переможцем із цього конфлікту.

Північна Корея взяла участь у бойових діях на Курщині та зазнала перших втрат.

Ось уже третій місяць Росія продовжує бойові дії на Курщині з метою звільнення території від українських військ. У першій хвилі наступу Росії вдалося трохи просунутися на лівому фланзі українського плацдарму біля міст Корєнєво та Глушково. Але потім ЗС Росії наштовхнулися на підготовлену ЗСУ лінію оборони та були змушені зупинитися. Наступні спроби відновити наступ у жовтні та листопаді також не принесли Кремлю значних успіхів, незважаючи на прямі вказівки російського військово-політичного керівництва “звільнити захоплені російські землі”. 12 серпня, через шість днів після початку наступу ЗСУ, путін зажадав від Міноборони «вибити противника» з території Росії та забезпечити надійне прикриття кордону. 5 вересня путін вкотре заявив про необхідність «викинути супротивника» та «надійно захистити громадян». При цьому він стверджував, що ВС Росії почали “поступово видавлювати” супротивника з прикордонних районів. Але, вкотре москва видавала бажане за дійсність.

16 грудня путін знову перейнявся цією проблемою і на засіданні розширеної колегії російського міноборони втретє за чотири місяці поставив ЗС Росії завдання «викинути супротивника» з території регіону^[16]. Тому в Курській області різко підвищилася інтенсивність бойових дій. За даними українського Генерального штабу, наприкінці листопада на цій ділянці фронту щодня фіксувалося близько 20 зіткнень. Проте вже до середини грудня ця цифра збільшилася вдвічі й знизилася до 27-ми тільки до кінця місяця.

При цьому стало відомо, що з середини грудня росія почала активно використовувати в бойових діях у Курській області північнокорейських військовослужбовців. За даними Головного управління розвідки Міноборони України, солдатів КНДР почали залучати до штурмових дій у Курській області з 14 грудня у складі зведених підрозділів морської піхоти і повітряно-десантних військ ЗС РФ.

Зниження інтенсивності наступальних дій Росії у другій половині грудня, швидше за все, пояснюється суттєвими втратами серед північнокорейських військовослужбовців. Так, розвідка Південної Кореї оцінює втрати КНДР за тиждень активних дій у 1,1 тис. осіб. Координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США Джон Кірбі підтвердив, що Білий дім оцінює втрати КНДР у боях проти України як мінімум в 1 тис. військових.^[17]. Президент України В. Зеленський 23 грудня заявив, що втрати Північної Кореї становлять уже 3 тис. бійців.^[18].

Тому Росія була змушена призупинити активні наступальні дії в Курській області для поповнення втрат. Проте, “витратна” тактика дозволила досягти Росії певних тактичних успіхів на полі бою, трохи потіснивши українські війська у напрямку до кордону.

Враховуючи, що, за наявною інформацією, Пхеньян вже направив у Росію не менше 10 тис. своїх солдатів, а також готовий направити ще більше, найімовірніше, що в найближчій перспективі москва продовжить “завалювати трупами” північнокорейських солдатів позиції ЗСУ, прагнучи звільнити Курську область.

Показовою в цій ситуації є офіційна позиція Вашингтона, яку озвучив представник Держдепу США Меттью Міллер. За його словами, залучення солдатів КНДР у бойових діях на території України стане новою ескалацією конфлікту. “Північнокорейські солдати, розгорнуті під Курськом, є законними цілями. Вони вступили у війну, і як комбатанти є законними цілями для українських військових. Але якщо вони перетнуть кордон з Україною, це вважатиметься додатковою ескалацією з боку уряду Росії, а також уряду Північної Кореї”, — наголосив Міллер.^[19].

На жаль, ні масштабні та безглузді втрати, ні негативна міжнародна позиція не є перешкодою для розвитку військово-технічного співробітництва Москви та Пхеньяну.

11 грудня командувач збройних сил США в Тихоокеанському регіоні адмірал Семюел Папаро заявив, що Росія планує передати Північній Кореї кілька літаків МіГ-29 і Су-27 в обмін на відправку Пхеньяном солдатів до РФ. Крім цього, не можна виключати передачу Москвою технологій для виготовлення балістичних ракет та систем ППО^[20].

В Об’єднаному комітеті начальників штабів Південної Кореї заявили, що Пхеньян готує відряджання в Росію додаткових сил і військової техніки, щоб підтримати її армію на полі бою. Повідомляється, що в основному будуть поставлені 240-міліметрові ракетні та 170-міліметрові самохідні артилерійські установки.^[21].

За інформацією ЗМІ, путін міг заплатити Кім Чен Ину до $6 млрд за постачання зброї та відправлення північнокорейських солдатів. При цьому вартість поставлених Пхеньяном озброєнь оцінюється в діапазоні від $1,72 млрд до $5,5 млрд, сплачених частково готівкою, а частково — нафтою та продовольством. Ще до $500 млн москва заплатила за направлених до Росії солдатів КНДР^[22].

Основні події місяця

Військова та фінансова допомога: НАТО координуватиме доставку військової допомоги Києву.

У грудні західні партнери продовжували надавати допомогу Україні за трьома основними напрямками:

– безпосередня передача озброєння та військової техніки, боєприпасів та спорядження;

– організація у самій Україні необхідного оборонного виробництва та оплата української продукції військового призначення;

– фінансова допомога, включаючи гуманітарну та соціальну, а також відновлення енергосистеми.

Минулого місяця НАТО взяла на себе координацію доставки військової допомоги Україні. За даними ЗМІ, цей крок, хоч і був запланований, відкладався на кілька місяців. Як уточнюється, це рішення зробить «активнішою роль НАТО у війні», не вимагаючи від альянсу направлення до зони конфлікту своїх військовослужбовців. Іншою причиною є прагнення керівництва НАТО захистити процес надання військової допомоги Україні від зміни настроїв у Вашингтоні при адміністрації обраного президента Дональда Трампа.^[23].

1. Безпосередня передача озброєння, військової техніки, боєприпасів та спорядження

У грудні найбільше постачання озброєння Україні здійснили Данія^[24] і Німеччина^[25].

Про виділення найближчим часом різних пакетів військової допомоги Києву заявили США ($988 млн^[26], $500 млн^[27]), Німеччина (650 млн євро^[28] та ін.^[29]), Канада ($587 млн^[30]), Норвегія ($242 млн^[31]), Велика Британія ($286 млн^[32]), Фінляндія^[33], Швеція та Данія^[34].

Компанія SpaceX підписала контракт з Пентагоном, в рамках якого 2 500 українських терміналів Starlink отримають доступ до системи Starshield, що забезпечує секретний та зашифрований сигнал, менш вразливий для зломів і перешкод. Раніше доступ до Starshield був лише у 500 терміналів в Україні. Контракт передбачає обслуговування 3 тис. терміналів в рамках двох угод. Послуги почнуть надаватися з наступного року^[35].

2. Організація у самій Україні необхідного оборонного виробництва та оплата української продукції військового призначення.

Данія, Литва та Франція виділили €150 млн на потреби військової промисловості України. За інформацією оборонного відомства України, Данія виділила Києву €111 млн, Франція — €29 млн, Литва — €10 млн. Ці кошти київська влада має намір направити на виробництво ракет, дронів та артилерійських установок^[36].

3. Фінансова допомога, включаючи гуманітарну та соціальну, а також відновлення енергосистеми.

США передали Україні перший транш у розмірі $1 млрд із 20-мільярдного кредиту від США, забезпеченого доходами від заморожених російських активів^[37]. Крім того, Вашингтон заявив про плани виділити Україні до $825 млн на стабільність енергосистеми.^[38].

Німеччина направила понад €360 млн на підтримку української енергетики^[39].

Канада ухвалила рішення про виділення $307 млн на фінансову допомогу Україні та $35 млн — на гуманітарне розмінування та зміцнення кібернетичної стійкості^[40].

Велика Британія екстрено виділила Україні близько $44 млн. $25 млн із цієї суми підуть на термінові ремонти енергомереж та посилення енергосистеми. Ще $19 млн направлять на гуманітарну допомогу найуразливішим групам населення^[41].

Австралія оголосила про новий пакет допомоги для відновлення української енергетики на €50 млн.^[42].

Швейцарія виділила Києву $50 млн як допомогу для відновлення енергосистеми, ремонту зруйнованих житлових будинків та надання гуманітарної допомоги^[43].

Світовий банк виділить Києву $454 млн у рамках проєкту THRIVE, спрямованого на допомогу у реформуванні системи охорони здоров’я України та посиленні її ефективності. Фінансування здійснюється за рахунок уряду Японії, Світового банку, а також гранту від Цільового фонду допомоги, відновлення, реконструкції та реформ України^[44].

Європейський інвестиційний банк виділив €60 млн на відновлення автошляхів в Україні^[45].

Євросоюз виділив Києву €150 млн, які, за словами українського прем’єр-міністра, підуть на забезпечення безкоштовним харчуванням дітей 1-4 класів, відновлення інфраструктури та підтримку безперебійного виробництва сільськогосподарської продукції^[46]. Крім того, ЄС щомісяця надаватиме Україні €1,5 млрд із січня 2025 року. Кошти надходитимуть з доходів від заморожених російських активів і можуть бути використані у військових цілях^[47].

Чому дозвіл США на застосування далекобійної зброї не призвів до ескалації конфлікту?

11 грудня Україна завдала удару шістьма ракетами ATACMS по військовому аеродрому в Ростовській області, внаслідок якого 41 російський військовослужбовець отримав поранення й одна людина загинула. Це вже п’ята атака далекобійним озброєнням після зняття Заходом у середині листопада обмежень на застосування озброєння, що постачається Києву:

– 19 листопада атаки ATACMS зазнав 67-й арсенал ГРАУ у Брянській області. Про значні збитки не повідомлялося;

– 20 листопада атаки Storm Shadow/SCALP-EG зазнав командний пункт угруповання військ «Північ» у Мар’їні Курської області. Повідомлялося про загибелі 18 російських військовослужбовців та поранення високопоставленого північнокорейського військового;

– 23 листопада ракетами ATACMS була атакована позиція ЗРК С-400 у Курській області. Повідомлялося про знищення двох пускових установок, РЛС, загибель п’ятьох військовослужбовців та трьох цивільних фахівців концерну «Алмаз-Антей», які проводили ремонт комплексу;

– 25 листопада атаці ATACMS зазнав аеродром Курськ (Східний) в Курська область. Про значні збитки не повідомлялося.

Перший висновок, який можна зробити в результаті вивчення результатів даних ракетних атак — ефект їх застосування має явно обмежений характер і не може сприяти докорінній зміні ситуації на фронті. Це пояснюється як невеликою кількістю надісланих в Україну ракет, так і виведенням Росією об’єктів, які можна розглядати як потенційні цілі, за межі зон ураження ракет ATACMS та Storm Shadow/SCALP-EG. Тому головними чинниками ефективності їх застосування будуть регулярність та масштабність постачання цих ракет ЗСУ. Але навіть у цьому випадку їх застосування, безсумнівно, не переламає хід війни. Так само як і навряд чи це буде серйозним стримуючим фактором для Росії, надію на що неодноразово висловлював В. Зеленський під час презентації “Плану перемоги”.

Однак не виправдалися й численні побоювання скептиків щодо неминучої ескалації конфлікту внаслідок оголошення Москвою черговою “червоною лінією” факту зняття обмежень на застосування далекобійних засобів для ударів по об’єктах у глибині Росії, перетин якої викличе адекватну відповідь Кремля.

Показово, що сама Росія у всіх випадках застосувань західних далекобійних ракет не тільки перша визнавала ці удари, але й у не властивій для даного конфлікту манері повідомляла про завдані в результаті ударів збитки та наявність втрат, одночасно публікуючи фотографії з окремими елементами ракет. Тобто готувалася доказова база для громадськості як міжнародної, так і внутрішньої російської, на користь адекватної відповіді на ці удари.

Однак, по суті, виявилося, що москві нічим відповісти в даній ситуації. Удар балістичною ракетою “Орєшнік” з гіперзвуковими бойовими блоками по об’єкту в Дніпрі виявився єдиним. Причому в спеціальному зверненні путін підкреслив, що пішов на цей крок «у відповідь на застосування американської та британської далекобійної зброї». Проте у решті “відповідей” росією застосовувалися звичайні, давно відомі види озброєнь, тільки у більш масованому варіанті. Так, у період з 14:00 12 грудня до 10:00 13 грудня в рамках масованого авіаційно-ракетного удару було виявлено 287 повітряних цілей противника, з яких 94 були ракетами Х-101/Х-55СМ, “Калібр”, “Іскандер-К” / Іскандер-М”.

Не виправдалися і побоювання скептиків, що завдання Києвом нових ударів по об’єктах у глибині росії викличе застосування москвою «Орєшніка». Поки що кремль дотримується тактики завдання масованих ударів по українській критичній інфраструктурі, яка виявляється набагато ефективнішою, ніж удари “Орєшніком” у звичайному обладнанні, що передбачає доставку до мети 1,5 тонни вибухової речовини, (це еквівалентно трьом ракетам типу “Кинджал” або “Іскандер”). Цілком очевидно, що таких ракет у розпорядженні Москви набагато більше, ніж ще не прийнятих на озброєння і не запущених у серійне виробництво “Орєшніків”. Тому в цьому питанні вся ескалація з боку росії нині зводиться до збільшення інтенсивності та масштабності завдання ударів по об’єктах української інфраструктури.

Нічого не зміниться, найімовірніше, і з погляду небезпеки ядерної ескалації. Москва вже неодноразово мала формальні приводи застосувати ядерну зброю у відповідь на ігнорування Заходом численних “червоних ліній”. Російська армія регулярно запускала та запускає по Україні потенційні носії тактичної ядерної зброї, якими є «Іскандери» та «Кинджали».

Тому досить впевнено можна говорити, що застосування “Орєшніка” було здійснено москвою не у військових цілях, а в політичних, як своєрідне послання. І не Україні, а її союзникам на Заході, насамперед у Європі: адже до США “Орєшнік” не долетить.

Стосовно переговорів: чому змінюється публічна риторика Києва?

У грудні риторика офіційного Києва щодо умов для початку переговорного процесу з москвою відрізнялася помітною трансформацією як мінімум з двох ключових питань: гарантії безпеки та територіальні поступки.

Причому ще на початку грудня Київ демонстрував непорушну позицію щодо запрошення України до НАТО. Третього грудня Міністерство закордонних справ України в день початку міністерської зустрічі НАТО оприлюднило офіційну позицію щодо можливих гарантій безпеки, які можуть розглядатися як інструмент стримування від агресії РФ. Згідно з документом, Україна заздалегідь відмовляється від форматів, альтернативних членству в НАТО^[48].

Зроблено це було в надії підштовхнути країни-партнери до прийняття вигідного для України рішення. Однак на зустрічі глав МЗС НАТО в Брюсселі 3-4 грудня так і не було досягнуто консенсусу на запрошення Києва до Альянсу. Проти виступили Люксембург, Німеччина, Туреччина, Словаччина, Угорщина та США, заявивши, що війна з РФ виключає таку можливість^[49].

Також безрезультатно пройшла 4 грудня зустріч глави офісу президента України Андрія Єрмака з представниками команди Дональда Трампа — майбутнім віцепрезидентом США Джей Ді Венсом, претендентом на посаду спецпосланника по Росії та Україні Кітом Келлогом, а також Майком Уолцем, запропонованим на посаду радника з нацбезпеки^[50]. За інформацією ЗМІ, команда Трампа “не виявила особливого інтересу” до питання членства України в НАТО.^[51].

Не зміг переконати обраного американського президента у необхідності цього кроку і президент України В. Зеленський під час зустрічі у Парижі 7 грудня^[52].

Таким чином, зустрічі, що відбулися на початку грудня — Зеленського з Трампом та Єрмака з представниками команди обраного президента США — не продемонстрували жодного прориву у питанні запрошення України до НАТО. На думку Києва, це єдина надійна гарантія запобігання російським агресіям проти України. Зі свого боку, нова команда вашингтонської адміністрації розглядає цей крок як пряму ескалацію конфлікту, що суперечить планам Трампа на його президентський термін. Тому нова адміністрація Вашингтона фактично означила, що прагнутиме змусити Київ поступитися у питанні членства України в НАТО та у територіальному питанні.

Передумов для зміни цієї позиції Вашингтона поки що не передбачається. Більше того, після інавгурації Трампа США почнуть пресингувати Україну з метою якнайшвидшого початку переговорів. І навряд чи Київ зможе довго опиратися, враховуючи глобальну роль Вашингтона у військовій та фінансовій допомозі Україні на тлі загроз її припинити, що все частіше звучать із-за океану. Зараз Вашингтон, не висловлюючи явного бажання приймати Київ до НАТО, розглядає як основний гарант безпеки т. зв. корейську модель: міжнародна миротворча місія охороняє демаркаційну лінію між Південною та Північною Кореєю понад 70 років.

У цих умовах Трамп підтримав ініціативу французького президента Макрона, яка передбачає гарантією безпеки направлення в Україну значного миротворчого контингенту західних країн. Макрон ще у лютому 2024 року вперше висунув ідею відправлення іноземних військ до України. 11 листопада це питання він обговорював із прем’єр-міністром Великобританії на зустрічі у Парижі. З аналогічною метою 27 листопада Макрон звернувся до учасників саміту «вісімки» північних та балтійських країн, які зібралися у Гарпсунді. На думку експертів, чисельність такого контингенту в Україні має становити від 40 до 100 тисяч осіб.

Враховуючи той факт, що французький президент активізував просування своєї ідеї розміщення іноземного миротворчого контингенту в Україні після зустрічі з Трампом 7 грудня в Парижі, можна припустити, що це питання, як мінімум, узгоджено з обраним американським президентом. У свою чергу, під час зустрічі 9 грудня з лідером ХДС/ХСС Фрідріхом Мерцем, В. Зеленський вперше заявив про готовність розглянути такий варіант забезпечення безпеки в очікуванні гарантій НАТО^[53]. 18 грудня В. Зеленський заявив, що підтримує ідею про миротворчі війська в Україні та позитивно оцінив зусилля французького президента у цьому напрямку. На думку українського президента, це сприятиме посиленню України.^[54].

29 грудня було опубліковано інтерв’ю посла України в ООН А. Мельника німецькому виданню Berliner Morgenpost, у якому дипломат висловив думку, що Київ може розглянути варіант отримання гарантій безпеки без вступу до НАТО. За його словами, питання щодо гарантій безпеки має центральне значення як тимчасове рішення, але гарантії не повинні обмежуватися одними політичними обіцянками, як Будапештський меморандум. При цьому членство в НАТО залишиться на порядку денному для України.

“Нашим партнерам доведеться ретельно розписати військові кошти, які вони будуть використовувати для захисту України, якщо Росія знову нападе”, — сказав Мельник. Говорячи про гарантії безпеки, посол України при ООН додав, що можливі як двосторонні, так і багатосторонні угоди. Крім того, Києву потрібні міжнародні зобов’язання щодо оборони з боку західних союзників у разі, якщо Україна знову зазнає загрози або нападу з боку Росії. Крім того, за словами Мельника, партнери також могли б стати частиною можливого великого мирного договору з Росією.^[55].

У свою чергу, Захід, обережно озираючись на США, не поспішає обговорювати запрошення Києва до Альянсу. І навряд чи зробить це у найближчій перспективі, попри заяви окремих політиків щодо необхідності цього кроку. Європейські союзники усвідомлюють зміну реальності та зробили ставку на посилення України. Крім того, розуміючи, що найближчим часом вступ (або запрошення) України до НАТО є малоймовірним, Європа активно обговорює альтернативні варіанти, такі як розгортання на лінії розмежування сторін миротворчих сил.

Проте буде помилкою вважати, що у цьому питанні все вже визначено та зрозуміло.

Обраний президент США Дональд Трамп уже дав зрозуміти, що не горить бажанням спрямовувати американські війська в Україну, покладаючи основний тягар на Європу, у якій на цей час немає консенсусу з цього питання. Переговори, проведені президентом Франції Емманюелем Макроном, знаходяться на ранній стадії, але вони вже виявили розбіжності щодо можливих цілей і мандату такої місії й навіть щодо того, наскільки доцільно порушувати це питання зараз.

Таким чином, перші ознаки трансформації позиції Києва щодо умов для можливих переговорів спостерігаються у питанні основної гарантії безпеки — членства України в НАТО: тепер українське керівництво публічно припускає можливість розгляду інших сценаріїв та варіантів.

Загалом наприкінці року Київ демонструє більшу готовність до переговорів про припинення конфлікту, ніж кілька місяців тому. Причому це демонструє насамперед український президент. Причому не лише щодо надання гарантій безпеки.

В. Зеленський не каже прямо, що Київ погодиться на поступки у питанні гарантій безпеки, територіальні чи інші. Проте раніше український президент категорично заявляв, що переговори можуть розпочатися лише після того, як москва виведе усі свої війська. При цьому спочатку йшлося про кордони України 1991 року, потім про кордони на лютий 2022 року.

Тепер же український лідер наголошує на необхідності довгострокової безпеки, а не негайного повернення території, навіть незважаючи на те, що Росія займає понад 20% території України. У недавньому інтерв’ю Sky News Зеленський сказав, що території, які контролюють російські війська, можуть бути повернуті пізніше дипломатичним шляхом^[56]. Ці слова стали найяскравішим визнанням того, що Київ готовий розглянути можливість хоча б тимчасової поступки територіями.

Тому після інавгурації Трамп має вирішити кілька дуже складних проблем: не лише переконати москву та Київ зустрітися за столом переговорів, а й знайти способи змусити їх домовитися про припинення військових дій хоча б на середньострокову перспективу. Паралельно вашингтонська адміністрація має переконати західних партнерів направити свої війська в Україну.

Однак і москва розуміє всю складність ситуації, в якій опинився Київ після перемоги Трампа, тому кремль підвищує ставки, сподіваючись отримати максимальне посилення своїх позицій перед початком переговорів. З одного боку, на українському фронті продовжується просування російських військ попри значні втрати особового складу. З іншого, на дипломатичному фронті сам путін заявляє про своє прагнення досягти фактично повної капітуляції України. Водночас Росія категорично відкидає пропозиції команди Трампа про те, щоб відкласти членство України в НАТО на 20 років і ввести туди контингент миротворців ЄС та Британії. Про це, зокрема, 29 грудня заявив в інтерв’ю ТАРС міністр закордонних справ Росії Лавров^[57]. Раніше Лавров під час інтерв’ю Такеру Карлсону^[58] озвучив умови для мирних переговорів з Україною:

– Київ повинен відмовитися від вступу до НАТО, розташування в країні західних військових баз та проведення військових навчань за участю іноземних військ;

– Україна “має врахувати всі реалії на Землі” і факт входження до складу Росії чотирьох нових регіонів;

– В. Зеленський має публічно скасувати указ про заборону переговорів із путіним;

– Україна має “відмовитися від русофобської та антиросійської політики” та скасувати закони, що забороняють російську мову, російську культуру, російські ЗМІ, УПЦ .

Прикметно, що однією з умов для переговорів кремль не згадує звільнення захоплених ЗСУ територій у Курській області Росії. Найімовірніше, що цей “козир” буде використаний москвою вже в ході переговорів, так само як і озвучені 6 грудня в Мінську плани щодо розміщення російських ракетних систем “Орєшнік” у Білорусі.^[59]. Виходячи з цього, не можна виключати, що москва свідомо не форсує питання звільнення Курської області. Крім залучення даного “козиря” в переговорах, як одну з основних причин такого стану речей можна розглядати небувалий патріотичний підйом серед громадян Росії, які “постали для відсічі агресії”. Тому кремль і не прагне в найкоротший термін звільняти захоплені ЗСУ землі.

Однак умови, що висуваються москвою для початку переговорів, більше схожі на ультиматум стороні, що програла. Тому, безумовно, вони не можуть бути прийняті Україною та Заходом як основа для можливого переговорного процесу.

Залишається тільки сподіватися, що зіткнувшись з нездатністю та небажанням Москви домовлятися з українського питання, непередбачуваний Трамп після своєї інавгурації може кардинально змінити власну точку зору та висунути низку ультимативних вимог Росії, включаючи запрошення України до НАТО.

^[1] https://informator.ua/ru/blinken-o-mobilizacii-v-ukraine-kiev-dolzhen-prinyat-trudnye-resheniya

^[2] https://www.pravda.com.ua/rus/news/2024/11/19/7485350/

^[3] https://forbes.ua/ru/news/04122024-25312

^[4] https://www.facebook.com/oksana.markarova/posts/pfbid02MtHcUevbLSX1kj3gWPxuEdV8l

^[5] https://antikor.com.ua/ru/articles/741114-nyt_podderhku_ukrainy_na_fone_izbranija_trampa

^[6] https://www.youtube.com/watch?v=OIv7VgE0oho&ab_channel=%98%D0%99

^[7] https://www.dw.com/ru/tramp-zaavil-o-nebolsom-progresse-v-uregulirovanii–v-ukraine/a-71073978

^[8] https://www.barrons.com/news/trump-says-solving-ukraine-crisis-his-top-priority-37fb54a6

^[9] https://nv.ua/world/geopolitics/donald-tramp-v-oruzhiya-dlya-udarov-po-territorii-rossii-50473770.html

^[10] https://www.ft.com/content/35f490c5-3abb-4ac9-8fa3-65e804dd158f

^[11] https://www.foreignaffairs.com/ukraine/price-russian-victory

^[12] https://nv.ua/world/geopolitics/donald-tramp–prezidentu–novosti-ukrainy-50476160.html