Укрзалізниця оприлюднила Стратегію розвитку до 2023 року. Що з нею не так?
Укрзалізниця не має перспектив розвитку. Справа у тому, що Стратегія розвитку Укразалізниці на 2019−2023 рр. була розроблена на базі Національної транспортної стратегії України 2030. Це зазначено на перших сторінках документу.
Для написання стратегії будь-якого регіону, галузі, підприємства, тощо необхідно мати загальнонаціональну стратегію, національну візію та із цього вибудовувати місію, цілі та задачі держави. І всі стратегії мають бути синхронізовані за напрямками, строками та перетинатися у найважливіших, принципових питаннях, у тому числі законодавчих та бюджетних. Наразі ми не маємо навіть економічної стратегії розвитку на 2019−2023. Від якої, по суті, залежать усі стратегічні дії в галузях. Що саме ми будемо виробляти у 2030 році, що імпортувати, а що експортувати, скільки нас буде жити в країні, скільки в середньому заробляти, скільки витрачати та куди ми будемо їздити «пити каву». Це прості питання, але відповіді на них потребують детального опрацювання, якого не було. Ми можемо фантазувати про гіперлупи та монорельси, але ж треба детально вивчати питання та рахувати, рахувати й ще раз рахувати.
Свого часу, у 2015 році, Андрій Півоварський (Міністр інфраструктури України з 2 грудня 2014 по 14 квітня 2016 рік) розпорядився створити в УЗ Compliance office(підрозділ внутрішнього контролю за коректним веденням бізнесу). Ми планували запросити до цієї роботи німецького спеціаліста, вважаючи що експат з багатим досвідом спроможний допомогти трансформувати УЗ. Після цього ще кілька разів були озвучені ідеї щодо створення такого офісу і не тільки в УЗ. Нажаль, це так і залишилось нереалізованим після 2015 року.
Розробники «нової» стратегії УЗ — це всі обличчя старої системи, яким зручно в їхніх «теплих посадових ваннах» та невигідно створювати подібні структури додаткового, але такого необхідного контролю.
Ідея корпоратизації УЗ теж не є новою. Вперше з’явилась ще у нульових або навіть раніше. І однією з ключових умов був розділ підприємства за функціональними ознаками.
Повертаючись до головних напрямків стратегії УЗ, давайте подивимося, що планують перевозити у 2023 році: знов залізна руда, знов зерно. Тобто, відповідно до цього документу, наша країна і надалі залишатиметься ресурсним придатком та не хоче розвивати виробництво продукції з високою доданою вартістю. Хіба важко було розробникам усіх цих стратегій запитати себе: в якій країні я хочу жити? Я таке питання ставлю собі і однозначно відповідаю, що я хочу, щоб ми не руду експортували, а устаткування, потужні двигуни, промислові агрегати, не зерно, а якісні продукти харчування, за якими стоятиме черга з іноземців.
Це ще не детальний аналіз документу, але вже можна зробити такі висновки:
1. Ця Стратегія базується на недієздатній національній транспортній стратегії.
2. Подані цифри — це продовження руху тією самою траєкторією, якою йде сьогодні УЗ. Це шлях в нікуди.
Півроку тому, 16 січня, ми в Інституті робили звіт «Чи є майбутнє в Укрзалізниці». Я тоді зазначив: «Якщо у нас нічого не змінюється — ми знищуємо УЗ. Нинішня політика господарювання в УЗ веде до руйнування інфраструктури, а продовження цієї політики, яке ми бачимо у стратегії, призведе до того, що залишиться лише три головні шляхи, що ведуть на транзит та на порти, а все інше перетвориться на металобрухт».
Це стратегія зі знищення УЗ. Тому, перед тим, як розробляти нову стратегію, необхідно оновити кадровий склад УЗ та МІУ. І ті зміни, які наразі розпочалися на самій горі державної вертикалі, сподіваюся, торкнуться усіх щаблів управління. Також, сподіваюся, що нові прогресивні обличчя в керівництві держави розпочнуть розробку загальнонаціональної та економічної стратегій України.
Володимир Шульмейстер, директор програми “Інфраструктура” UIF