Українськиv інститутом майбутнього спільно з Комітетом Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності було організовано круглий стіл щодо Римського статуту. Ми дякуємо шановним колегам, які надали відгуки або “контраргументи”, як їх назвали автори, на твердження, що були надані під час круглого столу.
Викладаємо головні контраргументи у редакції авторів із відповідями Олександра Чебаненка, експерта програми реформування правоохоронної та судової систем UIF.
Контраргумент №1.
“Тероризм як злочин окремо не виділяється тому, що міжнародне гуманітарне право не оперує такими поняттями як тероризм, війна з тероризмом і т.д., для МГП – це все вписується в парадигму збройного конфлікту, в якому можуть вчинятись дії (в т.ч. які ми називаємо і розуміємо як тероризм), що підпадають під визначення серйозних порушень Женевських конвенцій і є воєнними злочинами, відповідно до ст.8 Римського статуту.”
Відповідь №1.
Міжнародне гуманітарне право оперує такими поняттями як “терор”, “тероризм”.
Наприклад, Конвенція про захист цивільного населення під час війни (IV Женевська Конвенція), яка, як відомо, відноситься до норм міжнародного гуманітарного права (МГП), оголошує в статті 33 забороненими “колективні покарання, так само як і будь-які заходи залякування і терору”.
Так само, Додатковий протокол до Женевських конвенцій (Протокол II) в статті 4 забороняє акти тероризму, спрямовані проти осіб, які не беруть безпосередньої участі або припинили брати участь у воєнних діях.
Тому, вочевидь, найтяжчі прояви цього злочину – тероризму – повині підпадати під юрисдикцію міжнародного кримінального судового органу.
Контраргумент №2.
“Щодо юрисдикції над Росією, так звісно, РФ відкликала свій підпис під Римським Статутом, водночас міжнародне право визнає територію Криму винятково територією України, а тому попередні розслідування та дії МКС щодо злочинів в Криму будуть легальними, адже Україна визнала Заявою ВРУ юрисдикцію МКС щодо подій в Криму з відкритою датою.”
Відповідь №2.
МКС де-факто не має юрисдикції щодо РФ. Про це треба прямо казати. Крім того, РФ вчинила окупацію і веде війну проти України не тільки на території Криму, а і в окремих частинах Луганської та Донецької областей. В контраргументах чомусь говориться тільки про Крим. До речі, в звіті прокурора МКС також чомусь присутнє розділення на два “конфлікти”. Там сказано, що “конфлікт на Сході України має ознаки як міжнародного, так і не міжнародного”. В Криму, як вказано в звіті, має місце міжнародний конфлікт.
Крім того, відповідно до інформації, розміщеної на офіціальному сайті МКС, щодо України в МКС проводиться “preliminary examination”, тобто “попередня експертиза” (“попереднє оцінювання” тощо), а не “попередні розслідування”, як сказано в контраргументах.
Треба зауважити, що в презентації не було ані слова щодо легальності чи нелегальності дій МКС. Було сказано, в тому числі, наступне: “МКС без згоди РФ не зможе вести розслідування на території РФ, не зможе де-факто притягувати до відповідальності громадян РФ. Адже заочне засудження за Статутом неможливе, а РФ ніколи не допустить видачі своїх громадян Суду. РФ же без будь-яких реальних негативних наслідків зможе ігнорувати Суд та його рішення”.
Крім того, якщо МКС заявить про початок розслідування ним злочинів на території Криму, Україна буде зобов’язана забезпечити МКС доступ на ці території. Що, вочевидь, неможливо через окупацію Криму Росією і фактичний котроль нею за доступом на територію Криму. В цьому випадку Україна буде в тому самому положенні, що і Грузія, яку МКС та інші обвинувачують в тому, що вона не співпрацює з МКС в частині надання доступу до територій, окупованих РФ.
Контраргумент №3.
“Також не потрібно забувати, що МКС – не панацея, а лише інструмент підвищення спроможності української правоохоронної системи розслідувати такі найтяжчі злочини та карати винних за них на підставі принципу комплементарності (доповнюваності).”
Відповідь №3.
МКС дійсно діє за принципом комплементарності. Про це було сказано в презентації.
При цьому, відповідно до статті 1 Римського статуту, МКС – “постійний орган, уповноважений здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини”. Римський статут не наділяє МКС функцію “інструмента підвищення спроможності української [чи іншої] правоохоронної системи”. Функція МКС — бути судом, який діє на основі договору — Римського статуту. На відміну від судових органів, що створені під егідою ООН, норми правових актів щодо договірних судів (якими є норми Римського статуту), в тому числі щодо їх повноважень, не підлягають розширеному тлумаченню.
Контраргумент №4.
“Положення Загальної декларації прав людини та Конвенції про захист прав та основоположних свобод не можуть ставитись в умову чинності Римському статуту, адже це різні міжнародно-правові документи, при цьому ЗДПЛ є рішенням Генеральної асамблеї ООН, а інші два документи – міжнародними договорами, на які погоджуються держави відповідно до норм Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Таким же міжнародно-договірним зобов’язанням України є стаття 8 Угоди про асоціацію, яка говорить «Сторони співробітничають з метою зміцнення миру та міжнародного правосуддя шляхом ратифікації та імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) 1998 року та пов’язаних з ним документів».
Відповідь №4.
Ні в презентації, ні в коментарі до неї ніякі міжнародні угоди не ставились в умову чинності однієї до іншої. В презентації та коментарях до неї було сказано, що “діяльність МКС не відповідає вимогам Декларації прав людини і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод бути незалежним і безстороннім судом і позбавляти волі тільки шляхом законного ув’язнення особи після засудження компетентним судом. А дотримання цих принципів і положень цих міжнародних документів є вимогою Угоди про асоціаціє з ЄС. Таким чином, вимагати від України ратифікації Римського статуту — вимагати приєднання до діяльності суду, який систематично порушує вказані принципи, вимагати порушити базові принципи Угоди про асоціацію України з ЄС”.
Перед цим були приведені докази вказаного твердження.
Контраргумент №5.
“Кримінальна відповідальність за вчинення окремих форм воєнних злочинів передбачена також Кримінальним кодексом України. Проте використані у цьому Кодексі формулювання не відповідають ні змісту міжнародних угод, чинних для України, ані сьогоденним реаліям, у яких перебуває Україна (міжнародний збройний конфлікт у зв’язку з тимчасовою окупацією частини території та масові порушення прав цивільного населення на цій території, тривалий збройний конфлікт на сході країни).”
Відповідь №5.
Перша теза майже дослівно цитує висказане нами в презентації.
Що ж до недоліків в формулюваннях (і треба додати головне — відсутності тих чи інших складів злочинів, які вкрай необхідні) в Кримінальному кодексі України, то вони дійсно є і це не таємниця. Вочевидь, що для усунення вказаних недоліків не обов’язково Україні ратифікувати Статут. Крім того, ми пам’ятаємо, що вказані новели, у разі доповнення ними Кримінального кодексу України, не матимуть зворотньої сили і не будуть розповсюджуватись на кримінальні правопорушення, що мали місце до їх прийняття.
Контраргумент №6.
“Основним завданням МКС є доповнення, а не підміна національної системи правосуддя. Відтак відповідно до принципу комплементарності (доповнюваності; стаття 17 РС) обов’язок розслідувати найтяжчі міжнародні злочини покладено саме на національні судові системи. МКС може втручатися лише у випадку нездатності або небажання національних судів виконувати свої обов’язки.”
Відповідь №6.
На жаль, оглядаючись на сімнадцятилітню історію функціювання, багато хто саме МКС обвинувачує в “нездатності або небажанні виконувати свої обов’язки”.
Про це, в тому числі, було сказано в презентації та коментарі до неї.
Контраргумент №7.
“Ініціювати розгляд справ в Суді може лише:
- Держава-учасниця Статуту або країна, яка його не ратифікувала, проте визнала юрисдикцію МКС над конкретною ситуацією (наприклад, Україна).
- Рада Безпеки ООН
- Прокурор Міжнародного кримінального суду за власною ініціативою (proprio motu).
РФ не може подавати позови до МКС за жодної з цих підстав.”
Відповідь №7.
Під словом “позови” мались на увазі “заяви” та “докази” від РФ чи “зацікавлених” нею осіб щодо начебто вчинених з боку громадян України злочинів.
Римський Статут, відповідно до змісту 15 статті, надає право будь-якій фізичній чи юридичній особі передати Офісу Прокурора МКС будь-яку інформацію, яка, на їхню думку, містить факти про вчинення злочинів, які підпадають під юрисдікцію МКС.
І РФ активно цим правом користується. Так, наприклад, тільки за один місяць 2008 року РФ передала Суду більше 3,8 тисяч “доказів” проти Грузії. Крім того, ЗМІ розповсюджували інформацію, що нещодавно слідчі РФ передали в МКС чергову порцію “доказів” щодо Грузії і виступили з такою заявою: “Зібрані в ході розслідування докази, масштаби збройного нападу, завчасна і ретельна військова, політична і пропагандистська підготовка грузинської сторони дають всі підстави стверджувати, що напад на Південну Осетію з метою знищення осетинського населення, що проживало на території республіки, і російських миротворців, які перебувають в зоні грузино-південноосетинського конфлікту, було сплановано і організовано безпосередньо вищим політичним і військовим керівництвом Грузії”.
Саме про небезпеку такого роду щодо України – у разі ратифікації нею Римського статуту – і говорилось у виступі.
Контраргумент №8.
“Варто зауважити, що, по-перше, жодний міжнародний чи національний імунітет (недоторканість) підозрюваного не може заважати МКС у розслідуванні обставин (злочинів) — президенти, члени уряду чи парламенту, офіційні представники чи державні, військові діячі можуть бути визнанні винними і притягнуті до відповідальності, достатньо ознайомитися зі списком осіб, щодо яких Суд провадить розслідування або вже постановив вироки.”
Відповідь №8.
На жаль, інформація, яка б підтвердила ці доводи, недоступна.
Доступною є інформація про три вироки МКС за 17 років роботи.
Крім того, нагадаємо факти, які були оприлюднені раніше.
МКС більше шести років вів кримінальне переслідування щодо президента Кенії Ухуру Кеньятті (Uhuru Kenyatta), якого було звинувачено в загибелі понад 2,5 тисяч осіб. За час розслідування він навіть був переобраний президентом в 2013 році. В кінці кінців, в 2014 році всі обвинувачення були відізвані — через слабкість позиції Прокурорів Суду.
Більше десяти років Суд переслідував президента Судану Омара аль-Башира (Omar al-Bashir) за злочини в провінції Дарфур, через які тільки загиблих — більше 300 тисяч осіб. Весь цей час аль-Башир їздив по світу, навіть переобирався президентом. Як мінімум дві з тридцяти трьох країн, в яких побував аль-Башир останні десять років, є учасниками Римського Статуту — Південно-Африканська Республіка (ПАР) та Йорданія. 2009 року підтримка МКС в світі була всеохоплюючою. ПАР всіляко допомагала слідству і повідомила МКС про перебування аль-Башира в країні. Але МКС нічого не зробив для арешту суданського президента, і до рук Суду він так і не потрапив. Пояснюють це тим, що Судан не ратифікував Статут і тому не зобов’язаний виконувати його вимоги. Після цього ПАР (а слідом за нею ще дві країни) вийшла з Римського Статуту, пояснивши, що більше не довіряє МКС, котрий не захотів арештовувати злочинця на території країни-учасника Римського Статуту.
Резонансною була справа Суду проти президента Кот-д’Івуара Лоран Гбагбо (Laurent Gbagbo), якого звинувачували в злочинах проти людяності. В 2011 році той навіть був заарештований та переданий Суду. Але в 2019 році Суд так і не почав розглядати справу по суті, а повністю виправдав Гбагбо — через слабку позицію Прокурорів Суду. Більш того, під час розгляду цієї справи Прокурор Суду, за інформацією зі ЗМІ, оприлюднив цілком засекречені дані про свідків, чим піддав їх смертельній небезпеці.
2011 року МКС видав ордери на арешт лівійського лідера Муаммара Каддафі, його сина Саїфа аль-Іслама та глави лівійської розвідки Абдулли аль-Сенуссі, звинувативши їх у злочинах проти людяності. Саїф аль-Іслам і Абдулла Сенуссі затримані та, начебто, перебувають під вартою в Лівії, але в МКС не передані.
2012 року МКС виправдав Метью Нгуджоло Чуі (Mathieu Ngudjolo Chui) з Демократичної Республіки Конго, який обвинувачувався у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Причина — слабкість обвинувачення.
Тим часом 2017 року ЗМІ оприлюднили документи, які свідчать начебто про продаж прокурором МКС підозрюваним, близьким до Муамара Кадаффі, інформації, отриманої ним в якості прокурора МКС, а також про нібито роботу прокурора МКС на кенійського президента Угуру Кен’ятта (Uhuru Kenyatta), проти якого він мав вести слідство, а також про пересилку цим прокурором МКС документів Суду стороннім особам.
Конраргумент №9.
“По-друге, принципи верховенства права та невибіркового характеру правосуддя є основною діяльності Суду. Тому критерієм визначення потенційних підозрюваних є ступінь злочинності їхньої поведінки, а не їхня національність, етнічна чи релігійна приналежність. МКС бере до розгляду ситуацію і сам визначає осіб, які можуть бути винними у скоєнні міжнародних злочинів, на основі наявних доказів.”
Відповідь №9.
Щодо принципу верховенства права в роботі МКС, то доступною є інформація про те, що ціла низка обвинувачених була виправдана МКС через слабку позицію прокуратури МКС. ЗМІ обвинувачують прокурорів МКС в заангажованості і корупції, в оприлюдненні цілком таємної інформації про свідків, чим було піддано їх смертельній небезпеці. Крім того, важко поєднати верховенство принципу права і той факт, що майже половина суддів МКС на чолі з Президентом МКС судяться з МКС за підвищення рівня своєї оплати — при трьох вироках за 17 років роботи МКС.
Щодо (не)вибірковості характеру правосуддя МКС — в нашій відповіді на контраргумент під номером 11.
Контраргумент №10.
“По-третє, МКС розслідує тільки найбільш тяжкі епізоди стосовно найвищої ланки командування, що віддає накази і керує вчиненням злочинів.”
Відповідь №10.
Твердження про те, що “МКС розслідує тільки найбільш тяжкі епізоди стосовно найвищої ланки командування, що віддає накази і керує вчиненням злочинів” не відповідає змісту Римського статуту. Відповідно до статті 1 Статуту, МКС – “постійний орган, уповноважений здійснювати юрисдикцію щодо осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини”.
Ніякого розподілення на категорії осіб , відповідальних за вказані злочини, Статут не передбачає.
Контраргумент №11.
“В справі «Ситуація в Лівії» МКС став на позицію, що найбільш цікавим для Суду є найвище військове та/або цивільне керівництво – і чим вище посадова особа, яка підозрюється у здійсненні злочинів за МП, тим більша вірогідність, що МКС буде просити передати його справу до Гааги.”
Відповідь №11.
Якщо МКС береться за розслідування не всіх найтяжчих злочинів, що підпадають під його юрисдикцію, а тільки тих, в яких є висока посадова особа, то чим тоді відрізняються вказані дії МКС від так званого “вибіркового правосуддя” ?