Цикл виборів у РФ 2023-2026 рр.: замість дискусії про майбутнє – «бетонування» морально та фізично застарілого режиму

Влада формує « антиУкраїну». Зміни в РФ можливі лише після того, як піде Путін.

Резюме

Кремль має намір використати цикл виборів 2023-2026 років у РФ для того, щоб максимально зміцнити режим особистої влади Путіна. Ідею «транзиту» відкинуто. Цілком ігнорується об’єктивна необхідність створення образу майбутнього Росії. Ставка – на гарантоване збереження режиму до фізичної смерті Путіна. Весь передвиборчий порядок денний формуватиметься навколо української тематики. Водночас цілі війни в Україні не просто не озвучуються. Вони відсутні. Як цілі артикулюватимуться ситуативні потреби чи інтереси влади. Паралельно російська влада намагатиметься розколювати українські еліти, які сприймає як підконтрольні Зеленському та залежні від Заходу. Над цим завданням працюватимуть Медведчук, Козак та (можливо) Сурков. Кремль вкотре неправильно визначає свого контрагента в Україні: це не еліти та не «західні куратори», а українське суспільство. Проєкт «п’ятої колони 2.0» буде провальним, як і його попередник, який з 2014 р. реалізовувався Медведчуком.

Вибори в РФ: план-календар

10 вересня 2023 р. – єдиний день голосування

Восени 2023 року планується обрання :

• Депутата від в.о. №19 (Сімферополь) замість того, хто вибув.
• 22 голів суб’єктів федерації на прямих виборах (включно з губернаторами частково окупованих Запорізької та Херсонської областей).
• 3 голів суб’єктів федерації на виборах у закзібраннях (включно з головами частково окупованих Донецької та Луганської областей – «ДНР» та «ЛНР»).
• 16 парламентів суб’єктів федерації.

17 березня 2024 р. – президентські вибори у РФ

З осені 2022 року в Кремлі розпочалася підготовка до президентських виборів-2024, які плануються практично як плебісцит. Як спаринг-партнерів Путіна планується висування представників парламентських партій. Ліберальні кандидати «не передбачені» . Відкрите питання щодо участі у виборах представника (або представників) «турбопатріотів»: націоналістичних сил, які наростили вплив на тлі «спецоперації» і виступають, зокрема, з критикою влади. На січень, базова ідея путінської компанії – «ідеологія єдності» .

Вересень 2024 року, вересень 2025 року – щорічні єдині дні голосування

Незалежно від того, скільки кампаній і де проводитиметься, вибори у 2024 та 2025 роках планується проводити у фарватері трендів, сформованих на президентських виборах.

Вересень 2026 р. – вибори до Держдуми

Чергові парламентські вибори мають стати «фінальним штрихом» формування режиму довічної влади Путіна. На вибори будуть  допущені лише лояльні політичні проєкти. «Утилізацію» опозиційних голосів та/або голосів незадоволених планується здійснити через партії, які номінально опозиційні, але фактично – є частиною режиму (зараз – КПРФ, ЛДПР, УРЗП; на момент виборів структура номінальної опозиції може бути змінена, залежно від корекції порядку денного під тиском війни).

2023: «Пісочниця» у «відділенні політичної геронтології»

Єдиний день голосування у 2023 році стане найважливішою подією реалізації планів Кремля щодо продовження існування режиму Путіна на період фізичного життя Путіна.

Ключова соціологічна подія другої половини 2022 року – різке зростання підтримки населенням РФ “часткової” мобілізації після її оголошення. Якщо до мобілізації про її необхідність говорили близько 13% опитаних, то після оголошення – 54-56% (за даними різних опитувань) заявили, що підтримують рішення влади .

Така реакція росіян дала владі розуміння того, що очікувати на опір з боку населення не варто навіть у разі найбільш потенційно ризикованих і непопулярних кроків. Влада закріпила успіх, коли винесла жорсткий вирок (5,5 років колонії суворого режиму) мобілізованому, який «на камеру» вдарив офіцера. Сигнал очевидний: будь-які прояви непокори жорстко каратимуться.

Проте потенціал прояву невдоволення влада бачить як мінімум за трьома лініями:

• Солдатські матері/вдови. З осені минулого року саме ця категорія населення регулярно стає організатором публічних акцій невдоволення .
• Екологічні активісти. Ряд виступів екоактивістів у регіонах РФ не пройшов непоміченим. Еко порядок денний став своєрідним сублімованим проявом протестного потенціалу на тлі кримінального переслідування антивоєнної активності.
• Антикорупційний порядок денний. Тему боротьби з корупцією у довоєнний час намагалася порушувати ліберальна опозиція. Але – не досягла успіху: «мовчазний договір» між владою та населенням передбачав відмову від інтересу росіян до теми корупції доти, доки влада «ділиться». Після початку війни влада “ділитися” перестала. Звідси – побоювання, що й населення з часом «вийде із договору».
• Зростання тарифів на ЖКГ. За даними опитування Фонду «Громадська думка», у січні 2023 р. підвищення вартості послуг ЖКГ помітили 42% респондентів , що стало найвищим показником серед усіх товарів та послуг. До того ж, показник досяг максимального значення у річному вимірі. З’явилися такі форми протесту, як мітинги. Тему активно «качають» комуністи .

Влада має намір відреагувати на ці погрози так:

• Почати політичне висування солдатських матерів/вдів. Вони з’являться у списках до регіональних закзібрань у соціологічно значній кількості. Учасники «СВО», навпаки, будуть представлені мало, щоб уникнути ризику радикалізації місцевого порядку денного.
• Почне формувати підконтрольні екологічні ГО, паралельно оголошуючи «іноагентами» непідконтрольні. Екоактивісти будуть у регіональних парламентах. Але – у незначній кількості. Еко ж порядок денний активніше просуватиме місцева влада.
• Антикорупційна тематика швидше за все залишиться на національному рівні. Можливо, номінальні «антикорупціонери» отримають прохідні місця у списках «Єдиної Росії».
• ЖКГ влада спробує зробити проблемою місцевої влади. Принаймні поки немає ознак того, що Кремль якось має намір визначити чітку політичну позицію з цього питання.

Мета всіх цих дій – відпрацювати механізми усунення невдоволення через контрольоване включення ризикованих питань до порядку денного провладних сил. За великим рахунком, влада спробує «затерти» незручні теми методом батога і пряника: ті, хто готовий працювати на владу на ризикованих тематичних полях – отримають кар’єрне зростання, ті, хто ставитиме незручні питання – зазнають репресій.

Вибори-2023 мають показати, чи можна таким способом отримати необхідний для влади результат. У разі позитивної відповіді – досвід буде масштабований на всю країну.

2024: «Транзиту» не буде

Президентські вибори мають стати головною електоральною подією циклу 2023-2026 років. Планується, що після них питання про «транзит» остаточно піде з порядку денного.

Сама постановка питання про транзит – результат появи гравців, які є достатньо амбітними, щоб артикулювати претензії на доступ до влади. Частково ці гравці є частиною режиму (Патрушев, який зробив ставку на висування на перші позиції, аж до президентської, свого сина; бюрократичні еліти, які намагаються обережно висувати Мішустіна, Собяніна, Кирієнка). Частково – представлені регіональними елітами, які вважають, що готові до виходу федеральний рівень.

Путін припускав реалізацію моделі транзиту перед початком «спецоперації». Але невдалий розвиток війни, аж до ризиків військової поразки, показав очевидну перспективу для імператора РФ: гарантією його фізичного виживання є знаходження не просто у владі, а в абсолютній владі.

До того ж, санкції та економічний регрес суттєво скоротили «кормову базу» режиму, і групи, які контролюють економіку РФ, не мають наміру «ділитися» з апологетами транзиту. У Путіна просто не залишилося опції «транзиту».

Тому він буде іти на вибори, як фактично безальтернативний кандидат. Потенційної, навіть гіпотетичної, альтернативи не буде – щоб у олігархів та ресурсних груп не виникала спокуса «вкластися» у перспективного кандидата.

Відповідно, під міф про «безальтернативного національного лідера» буде підібрана й ідеологія. Точніше – набір гасел. Російська влада сьогодні не має ідеології. Гасло про «боротьбу проти колективного Заходу» є не більше, ніж «обгорткою» ідеологічної порожнечі. Тому кампанія будуватиметься не навколо ідеї (навіть номінальної), а – навколо особисто Путіна та «формули Володіна»: « Є Путін – є Росія, немає Путіна – немає Росії ».

Президентська кампанія, у розумінні Кремля, має стати не дискусією про майбутнє (дискусія безглузда, коли «Путін» та «Росія» ототожнюються), а етапом, на якому Путін остаточно буде «зарахований» до «великих правителів Росії», поряд з Петром І та Сталіним.

Функціонально ж, «на виході» РФ отримає жорсткий авторитаризм, зупинку «соціальних ліфтів», культ особистості та паузу у розвитку – аж до фізичного усунення чи відходу Путіна від влади.

2025: гібрид «Північної війни» та «нового 37-го»

Незалежно від того, як розвиватимуться події на фронті, очевидно, що повноцінної перемоги Путін не досягне. Але від війни правитель Росії, який отримав тотальну підтримку (швидше за все, буде «намальовано» близько 90% голосів за Путіна) не відмовиться. Не випадково він ще влітку апелював до історії Північної війни , яку Петро І вів 21 рік. Питання про цілі війни остаточно піде із зони уваги медіапростору. Обговорюватимуться «успіхи» у вигляді взяття того чи іншого населеного пункту. Або ж – «не менш успішні» «перегрупування, маневри, жести доброї волі». “Перемога” (без будь-якої конкретизації) буде єдиним “образом майбутнього”.

Війна дозволить Путіну «тримати у ближньому колі» армію та силовиків. Війна дозволить розправитися з «внутрішніми ворогами». Під репресії потраплять усі ті, хто найгучніше вимагав «транзиту». Можливі (але поки що виглядають малоймовірними) і репресії за національною та/або соціальною ознакою.

Репресії розтягнуться на наступні роки. Путін залишиться зі старіючим і таким, що втрачає зв’язок з реальністю «ближнім колом» і репресивним апаратом.

Вибори в регіонах, які відбуватимуться восени 2024 та 2025 років перетворяться на абсолютну декорацію.

2026: Заливання конструкції влади «бетоном»

До парламентських виборів-2026, якщо все піде за планом Кремля, основні параметри «передсмертного» режиму Путіна мають бути сформовані. Режим персональної влади такого роду, в ідеалі, має на увазі однопартійну систему. Але російська традиція останніх 30 років все ж передбачає декоративну політичну конкуренцію. Тому вибори-2026 мають сформувати політичну конструкцію, що нагадує «народні демократії» у країнах радянського блоку: з «провідною» партією («Єдина Росія») та партіями-сателітами.

Перелік партій-сателітів формуватиметься ближче до виборів. Влада має вирішити відразу кілька завдань перед тим, як визначитися зі складом Держдуми «путінізму, що переміг»:

• Криза лідерства в ЛДПР (після смерті Жириновського) та КПРФ (у світлі можливого виходу на пенсію Зюганова). Цілком можливо, один із цих проєктів буде «посилений» представниками «турбопатріотичної» когорти.
• Не дати «осідлати» соціальний порядок денний на тлі падіння життя комуністам.
• Вирішити проблему зростаючого російського націоналізму. За рік війни Путіну вже кілька разів довелося піддаватися вимогам, артикульованим «турбопартріотами». Наразі влада вирішує (без видимого успіху) завдання щодо зниження впливу «військорів» на настрої росіян. До виборів-2026 режим має вирішии це завдання, інакше зіштовхнеться з « путіністами, затятішими, ніж Путін».
• Усунути небезпеку «молодої шпани». Війна дозволяє «тримати в тонусі» середовище, з якого можуть виникнути конкуренти – середній клас. Фактично зараз цей клас режим намагається «тихо прибрати»: не закриває остаточно можливість втечі з РФ, пресингує через військкомати та податкові органи, припиняє будь-які спроби громадської активності.

Обрана в умовах повного контролю Держдума-2026 має стати церемоніальним майданчиком. У парламенті поточного складу вже немає опозиції, немає змістовних дискусій, але ще є деякі прояви ініціативи. Після 2026 року цього не повинно бути. Це буде «парламент національної єдності» у країні, яка «воює з усім світом», закривається та деградує. І фактично «стає на паузу» аж до смерті «вождя».

Росія як «антиУкраїна»

Весь передвиборчий порядок денний у циклі 2023-2026 років формується та формуватиметься через призму невдалої української кампанії Путіна. Почавши з ідеї про те, що «спецоперація» має запобігти появі України, як «антиРосіІ», режим Путіна приходить до того, що починає будувати в Росії « антиУкраїну ».

Щодо самої України розпочався новий цикл просування ідеї «одного народу». Старт цієї кампанії дала стаття Медведчука у «Ізвєстіях» . “Всередині самої України з 1991-го існували дві країни – анти-Росія та Україна, як ще одна Росія”, – стверджує Медведчук. Російські еліти не визнавали та не визнають суб’єктність України. Вони сприймають Україну як поле битви «російського світу» з «колективним Заходом». Умежах цієї концепції Москва бачить ситуацію так: проти Росії ведуть війну підконтрольні Зеленському еліти; сам Зеленський – маріонетка Заходу. Суспільство до уваги не береться. Для російського правлячого класу «суспільство» – це порожній звук: «у Росії суспільства немає, отже, немає ніде». Російська влада вкотре помиляється із визначенням контрагента: її суперник – не еліти, а українське суспільство.

Проте, в інфополі з’явилася інформація, що Сурков та Козак розпочали реалізацію проєкту з розколу української еліти та створення «альтернативи Зеленському» .

Цей проєкт є свідченням повного нерозуміння Кремлем природи процесів, що відбуваються в Україні. “Замовником” політики офіційного Києва є не “колективний Захід”, а українське суспільство. Проте «для внутрішнього споживача» Москва може показувати «іншу Україну» (точніше, «ще одну Росію») на чолі з Медведчуком. Війну за цю «ще одну Росію» можна ситуативно подавати як мету «спецоперації», Так, як подавався за мету «захист російськомовних». Не має значення, яка мета декларується. Головне, щоб вона вела до реальної мети режиму: збереження влади «до останнього подиху Путіна».

Висновки

1. Вибори останні два десятиліття – це спосіб легітимізації режиму, а не конкуренція ідей і образів майбутнього.

2. Найближчий виборчий цикл бачиться Кремлем, як спосіб «бетонування» режиму.

3. Весь передвиборчий порядок денний стане відповіддю на провал вторгнення в Україну. Російська влада розпочала будівництво «антиУкраїни» у самій Росії.

4. У Путіна немає образу майбутнього РФ, який можна було б запропонувати населенню. І немає грошей, якими можна було б компенсувати відсутність зрозумілого уявлення, як жити далі. Тому – курс на «закриття» країни та авторитаризм.

5. У РФ немає чіткого розуміння, чим має закінчитися війна. Але є розуміння, що продовження війни – це продовження «сенсу» у збереженні та зміцненні актуального режиму.

6. Режим має обмежений ресурс часу. Проте відведений йому час він має намір використати на самозбереження. Без будь-яких якісних змін у житті країни.

7. Ключовий сенс виборчого циклу в цих умовах – «постановка на паузу» життя в РФ на період, доки живий Путін.

8. “Транзиту” влади не буде. Противники відмовитися від транзиту будуть піддані репресіям чи «видавлені» із країни.

9. Будь-які зміни в РФ можливі не внаслідок виборів, а лише після повного усунення Путіна від влади – внаслідок смерті чи державного перевороту.