Серія «Анатомія імперії» | Український інститут майбутнього
Матеріал підготовлено в рамках роботи над «Атласом російського імперіалізму і колоніалізму» — виданням УІМ, що виходить цього року
У цьому матеріалі ви знайдете відповіді на питання:
→ Що таке колективізація — і чому вона вдарила по Україні сильніше, ніж по Росії
→ Як «закон про п’ять колосків» перетворив голод зі стихії на зброю
→ Чому Сталін заперечував факт голоду — і відмовлявся від міжнародної допомоги
→ Що сталося з Казахстаном — і чому це теж геноцид
→ Де логіка колективізації відтворюється сьогодні
Час читання: ~9 хвилин
Чому це не просто трагедія
Є спокуса описувати Голодомор мовою катастрофи — стихії, яка обрушилась на Україну як посуха або повінь. Погані врожаї, неефективна система, помилки управлінців. Трагічна, але безособова.
Ця інтерпретація помилкова. Не тому, що неточна в деталях, а тому, що приховує головне: голод 1932–1933 років в Україні був результатом системи рішень, кожне з яких посилювало наступне. Вилучити зерно. Занести село на «чорну дошку». Заборонити виїзд. Відмовитися від міжнародної допомоги. Заперечувати сам факт.
Це не збіг поганих рішень. Це механізм.
Щоб зрозуміти Голодомор, треба зрозуміти колективізацію. А щоб зрозуміти колективізацію — треба зрозуміти, чому Москва так боялась українського селянина.
Чого боявся Сталін
Ще до революції Росія та Україна мали зовсім різний аграрний досвід. В Росії була сильна традиція общинного землеволодіння — «мир», колективна сільська одиниця з перерозподілом наділів. В Україні — переважало індивідуальне господарство.
Ця традиція не вкладалася в колгоспну модель. Примусова колективізація в Україні натикалась на систематичний спротив — у 1930 році в УСРР зафіксовано 4 098 масових селянських виступів. У Росії в той же рік — 676 у Московській області.
Але проблема була ширша, ніж просто опір. Незалежне українське селянство із власним господарством і власною мовою було потенційною базою для будь-якого національного руху. Знищити селянство як клас — означало знищити і цю базу.
Москва вбивала двох зайців одним каменем.
Механіка голоду: від рішення до результату
У грудні 1927 року XV з’їзд ВКП(б) вирішив починати колективізацію. Темп мав бути поступовим. Але вже до 1930 року понад половину радянського селянства примусово загнали в колгоспи.
В УСРР картина була ще різкішою: березень 1930-го — 64% господарств у колгоспах.
2 березня 1930 року Сталін опублікував статтю «Запаморочення від успіхів» — і переклав відповідальність за «перегини» на місцевих чиновників. Селяни масово почали виходити з колгоспів. До червня 1930-го лише 24% господарств залишались у системі.
Але восени темп відновили. Тільки тепер — ще жорсткіше.
Восени 1932 року почалося те, що перетворило голод на знаряддя політики. 22 жовтня по основних зернових регіонах виїхали надзвичайні комісії. Молотов — в Україну. Каганович — на Кубань.
Їхнє завдання: виконати хлібозаготівельний план за будь-яку ціну.
7 серпня 1932 року набрав чинності так званий «закон про п’ять колосків» — він криміналізував збирання залишків зерна на колгоспних полях. Власне тих решток, які селяни підбирали після жнив, аби вижити.
Тепер це каралося ув’язненням або розстрілом.
Далі — система «чорних дощок». Села, що не виконували план, заносили до спеціального реєстру. Після цього туди припинялося постачання будь-яких товарів, вводилась воєнна блокада, і проводились масові обшуки з конфіскацією всіх харчових запасів.
Включно з тим, що вже зварили.
Весна 1933: апогей
У червні 1933 року щодоби в Україні вмирало близько 28 тисяч людей.
Тільки за цією однією цифрою можна уявити масштаб. Двадцять вісім тисяч на день. Це більше, ніж населення середнього районного центру.
При цьому зерно продовжували вивозити. Радянська влада не лише не зупиняла вивіз — вона відмовлялася визнавати факт голоду і відхиляла пропозиції міжнародної допомоги. Іноземні журналісти, які намагалися потрапити в уражені райони, отримували відмову або супроводжувались «організованими» поїздками з показовими колгоспами.
Уолтер Дюранті з New York Times писав, що ніякого голоду немає, і отримав Пулітцерівську премію.
За найзваженішими підрахунками, Голодомор забрав близько 4 мільйонів українців.
Загальна кількість українців в СРСР між переписами 1926 і 1939 років зменшилась з 31,1 до 28,1 мільйона. У той час як загальне населення СРСР зростало.
Казахстан: та сама логіка, інший народ
Про Голодомор в Україні знають більше. Але паралельно відбувалась катастрофа в Казахстані — і її масштаб порівнянний.
Казахи були кочівниками. Їхня економіка трималась на худобі. У 1930 році почалась примусова колективізація і насильницьке осадження кочових господарств. Худобу конфіскували.
Із 40 мільйонів голів худоби до 1933 року залишилось 10 мільйонів.
Для кочового народу конфіскація худоби — це буквально ліквідація будь-якої можливості вижити.
Голод забрав життя щонайменше 1,5 мільйони казахів — близько чверті всього народу. Понад мільйон утекли до Китаю, Ірану, Афганістану.
Казахстан за 1926–1939 роками втратив третину свого населення. У переписі 1939 року казахів стало менше, ніж у переписі 1926-го.
Демографічна прірва такого масштабу — не наслідок поганого управління. Це наслідок системи, яка не враховувала вартість людського життя за межами виробничих планів.
Русифікація як паралельний процес
Голод і колективізація не були єдиними інструментами. Паралельно відбувалось інше.
В 1930-х роках до міст УРСР прибули тисячі й тисячі переселенців з Росії — 26% всіх прибулих до великих міст у 1933 році були вихідцями з РСФРР.
З 1938 року російська мова стала обов’язковою в усіх школах усіх республік. У 1939–1940 роках латинізовані алфавіти неросійських мов замінили кириличними — щоб зробити мовну залежність від Москви структурною.
Що ми читаємо неправильно
Найпоширеніша помилка при осмисленні Голодомору — бачити в ньому виключно радянський злочин, відокремлений від ширшої логіки Росії як імперії.
Але колективізація в Казахстані і в Україні була варіацією одного і того ж методу: знищити економічну і демографічну базу народу, який не вписується в модель централізованого контролю. Замінити його іншим населенням або зробити настільки залежним від центру, що будь-яка думка про самостійність стає неможливою.
Блокада Маріуполя у 2022 році. Заборона вивозити зерно з окупованих українських територій. Примусовий вивіз українців до Росії.
Різні інструменти. Та сама архітектурна логіка: контролювати ресурс і населення — або прибрати те, що не піддається контролю.
Це пʼятий матеріал із серії «Анатомія імперії». Серія створена на основі «Атласу російського імперіалізму і колоніалізму» — масштабного дослідження УІМ, яке незабаром побачить світ у друкованому та електронному форматі. Далі буде.
«Текст адаптовано за допомогою інструментів ШІ. Оригінальний текст “Атласу” може стилістично відрізнятися».
Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.
Публікацію матеріалу створено ГО “Український інститут майбутнього” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО “Український інститут майбутнього” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀Єднання.
