5 червня 2026 року Палата представників США схвалила законопроєкт про нову допомогу Україні та посилення санкцій проти Російської Федерації. Документ передбачає:
а) запровадження жорстких санкцій проти російських посадовців, банків та енергетичних компаній;
б) встановлення 500-відсоткового мита на імпорт російських товарів до США;
в) заборону на імпорт російської сирої нафти;
г) авторизацію $8 млрд на продаж озброєнь Україні та продовження програми військового лендлізу;
д) додаткову допомогу країнам Балтії, а також механізми підтримки майбутньої відбудови України.
У політичному вимірі цей законопроєкт суперечить поточному зовнішньополітичному курсу адміністрації Дональда Трампа щодо російсько-української війни. Напередодні голосування спікер Палати представників Майк Джонсон закликав однопартійців надати президенту простір для переговорів із Москвою. Проте 18 республіканців приєдналися до 207 демократів, що дозволило сформувати більшість для ухвалення документа.
Попри політичний резонанс, голосування в Палаті представників є лише першим етапом законодавчої процедури. Наступним кроком стане розгляд документа в Сенаті, де йому буде необхідно набрати 60 голосів із 100. У разі успішного проходження Сенату законопроєкт буде направлений на підпис президенту. Відповідно до Конституції США глава держави має десять днів (без урахування неділь) для ухвалення рішення. Президент може підписати документ, накласти на нього вето або не здійснювати жодних дій.
https://www.bleeding.org/news/government-relations-update-november-2024
У разі президентського вето законопроєкт повертається до Конгресу. Для його подолання необхідна підтримка двох третин голосів у кожній палаті: 290 із 435 голосів у Палаті представників та 67 із 100 голосів у Сенаті. Історія американської політики знає випадки, коли президенти підписували небажані для себе законопроєкти, розуміючи високі шанси Конгресу на подолання вето. Водночас на сьогоднішній день таких голосів у Палаті представників немає, а перспектива формування в Сенаті більшості у 67 голосів є досить невизначеною.
Календар
В американському законодавчому процесі календар роботи Конгресу інколи має не менше значення, ніж кількість голосів у Палатах.
Наприкінці червня Сенат піде на двотижневу перерву з нагоди святкування Дня незалежності США. Якщо керівництво Сенату не винесе законопроєкт на голосування найближчим часом (існує окремий перелік процедур), його розгляд може бути перенесений на другу половину липня або навіть серпень. При цьому в серпні Сенат традиційно працює в обмеженому режимі та після першого тижня йде на тривалу літню перерву до середини вересня. Це створює для адміністрації Дональда Трампа додатковий часовий ресурс для переговорів із Москвою, роботи з сенаторами-республіканцями та формування більш сприятливого політичного контексту навколо законопроєкту.
Календар має значення і з юридичної точки зору. У штатному режимі президентське вето може бути подолане двома третинами голосів у кожній палаті Конгресу. Водночас американська система передбачає механізм «pocket veto». Якщо під час відведеного президенту строку для розгляду законопроєкту Конгрес припиняє роботу таким чином, що повернення документа із запереченнями стає неможливим, президент може просто не підписувати його. У такому разі законопроєкт не набуває чинності, а Конгрес не отримує можливості голосувати за подолання вето.
Можливі опції для Трампа
а) підписати законопроєкт. Такий сценарій можливий у разі успішного проходження документа через Сенат та відсутності сприятливих умов для застосування механізму pocket veto. Додатковим фактором може стати оцінка Білим домом перспектив президентського вето. Якщо адміністрація дійде висновку, що Конгрес здатний зібрати необхідні дві третини голосів для його подолання, підписання документа може виявитися менш витратним політичним рішенням, ніж відкрите протистояння із законодавчою владою. Враховуючи необхідність одночасного виконання кількох умов, на сьогодні такий сценарій сприймається як малоймовірний.
б) скористатися механізмом pocket veto. Такий сценарій можливий у разі успішного проходження законопроєкту через Сенат та його надходження до Білого дому в період, коли характер перерви в роботі Конгресу створюватиме юридичні умови для застосування цього механізму. У такому випадку президент може не підписувати документ без формального накладення вето, що унеможливить його набуття чинності та позбавить Конгрес можливості голосувати за подолання президентського рішення. Водночас варто враховувати, що літні перерви Конгресу не завжди автоматично створюють умови для застосування pocket veto, тому реалізація такого сценарію залежатиме від конкретного календаря роботи палат та процедурних обставин на момент надходження законопроєкту до Білого дому.
в) спробувати змінити політичний контекст навколо російсько-української війни шляхом нових дипломатичних ініціатив або інших зовнішньополітичних кроків, які вплинуть на суспільне сприйняття конфлікту та, відповідно, на позицію законодавців. Якщо у Дональда Трампа і є такі «карти», то більш оптимальним моментом, щоб їх викласти, буде період пізнього літа, початку осені — напередодні осінніх виборів до Конгресу 2026 року. Однак якщо реалізовуватиметься сценарій а), то опція в) може бути проактивною позицією.
Висновок
Отже, на підставі вищезазначених чинників, базовим сценарієм вбачається не швидке ухвалення законопроєкту, а його поступове уповільнення на етапі розгляду в Сенаті. Річ у тому, що порядок денний верхньої палати контролюється республіканським керівництвом на чолі зі Джоном Туном. Формально юридичні механізми дозволяють пришвидшити розгляд документа, однак для цього прихильникам законопроєкту необхідно заручитися підтримкою 60 сенаторів зі 100. З огляду на нинішнє співвідношення сил — 53 республіканці проти 47 демократів — перспективи формування такої більшості залишаються невизначеними.
У випадку, якщо документ все ж пройде через Сенат та вдасться оминути сценарій із pocket veto, Дональд Трамп накладе на нього вето, яке навряд чи буде подолане Конгресом.
Для демонстрації альтернативи республіканцям, які підтримують посилення курсу щодо Росії, адміністрація Трампа може продемонструвати готовність виділити допомогу Україні, але в значно менших масштабах, ніж передбачені законопроєктом $8 млрд. На користь цієї гіпотези свідчить заява державного секретаря Марко Рубіо під час слухань у Конгресі, де він повідомив, що Білий дім готує пакет допомоги Україні, який раніше затримувався Пентагоном.
У цьому контексті обмежена військова підтримка України не обов’язково суперечить загальній лінії адміністрації на нормалізацію відносин із Росією. Навпаки, вона може розглядатися як додатковий інструмент тиску на Москву та елемент переговорної стратегії, що поєднує стимули та обмеження (тактика «батога і пряника»). За такого підходу допомога Україні видається не альтернативою діалогу з Росією, а одним із важелів впливу в межах тієї самої політики.
Водночас наближення проміжних виборів до Конгресу США створює передумови для нового етапу політичної полеміки щодо російсько-української війни. Уже восени питання санкцій проти Росії, підтримки України та загального зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів знову стануть одними із головних елементів внутрішньоамериканської політичної дискусії.
Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.
