Загальні зміни безпекового середовища навколо України та поточні реалії російсько-української війни актуалізували перед керівництвом держави необхідність пошуку нових відповідей на питання подальшого забезпечення національної безпеки держави. Одним з інструментів наведеного вбачається уточнення документів довгострокового стратегічного планування держави, зокрема оновлення чинної Стратегії національної безпеки України, яку було ухвалено у 2020 році, пошук оптимальних рішень та механізмів імплементації її положень.

Очевидно, що Стратегія національної безпеки України (далі — СНБ) має бути не черговим нормативним документом із переліком загроз, декларацій і фактично доручень державним органам, а фундаментальним документом стратегічного планування, який визначає пріоритети, цілі, заходи, які має реалізувати Україна для збереження державності, перемоги у російсько-українській війні, недопущення її відновлення та нової агресії, забезпечення власного довгострокового розвитку у нестабільному світі.

Потреба в її оновленні зумовлена не лише еволюцією загроз. Змінився сам характер безпекового середовища, у якому існує Україна. Повномасштабна війна стала лише частиною глибшої трансформації міжнародного порядку та супроводжується посиленням стратегічної конкуренції, кризою традиційних механізмів стримування, боротьбою за технології, ресурси, логістичні маршрути та критичну інфраструктуру. У відкритих джерелах ця тенденція характеризується як системне погіршення передбачуваності міжнародного середовища, посилення суперництва низки держав та формування нових довгострокових викликів, загроз та ризиків.

Водночас українська війна трансформувала і саму Україну. Держава отримала унікальний воєнний досвід ведення асиметричної війни, нові технологічні та оборонно-промислові спроможності, міжнародну репутацію, значно вищий рівень суспільної стійкості. Доступ до нових технологій і досвід їх застосування вже створюють конкурентні переваги України для подальшого розвитку ОПК як драйвера економіки, науки, освіти, оборонного експорту та інтеграції української оборонної індустрії з індустріями держав-партнерів.

Отже, оновлення СНБ має бути не «редагуванням» положень чинного нормативного акта, а створенням документа планування для перезавантаження логіки забезпечення національної безпеки.

1. Резюме

Україна у поточному році фактично увійшла у новий етап війни та міжнародного протистояння, який характеризується не лише тривалістю російської агресії, а й фундаментальною трансформацією глобального безпекового середовища. Посилюються геополітична конкуренція, непередбачуваність і турбулентність міжнародних відносин, змінюється роль міжнародних інституцій та форматів партнерства, зростає значення технологічної, економічної, демографічної, інформаційної та суспільної складових безпеки. За цих умов традиційна модель стратегічного планування, орієнтована переважно на переліки загроз і заходи реагування на них, уже не відповідає потребам України. Постає необхідність перезавантаження парадигми національної безпеки та оновлення Стратегії національної безпеки України.

Головною передумовою такого оновлення є необхідність перейти від стратегії реагування на загрози до стратегії формування національних переваг, зниження уразливостей та випереджувального «безпекового розвитку» держави. Нова СНБ має визначати не лише те, від чого Україна повинна захищатися, а насамперед — якою вона має стати, щоб бути здатною захищати власні інтереси, перемогти у війні, запобігти її повторенню та забезпечити довгостроковий розвиток.

Водночас необхідно переглянути положення чинної Стратегії, які втратили актуальність або мають переважно декларативний характер. Ідеться, зокрема, про завдання мирного часу, сформульовані ще до повномасштабної війни, окремі трактування пандемічної проблематики, надмірно оптимістичні припущення щодо міжнародного середовища, а також положення, які не мають визначених механізмів реалізації, ресурсів, відповідальних суб’єктів і показників результативності.

На новому порядку денному постають принципово інші завдання: забезпечення ресурсів для тривалого протистояння з агресором; визначення умов завершення війни, які унеможливлять її повторення; формування моделі довгострокового стримування Росії; збереження суб’єктності України в умовах геополітичної конкуренції; досягнення стратегічної автономії, посиленої міжнародними партнерствами; конвертація набутого Україною бойового, технологічного та організаційного досвіду в довгострокові конкурентні переваги. Наведене вимагає також стійкості інститутів і ефективної антикорупційної політики як фактора обороноздатності та як умову збереження зовнішньої підтримки.

Особливого значення набуває людський капітал, дефіцит якого дедалі більше обмежує оборонний, економічний та інноваційний потенціал держави. Водночас війна створила унікальні переваги України — воєнний досвід ЗСУ, розвиток ОПК, технологічні компетенції, оборонні інновації, суспільну стійкість та міжнародну репутацію. Нова СНБ має передбачити їх інституціалізацію та перетворення України не лише на споживача, а й на експортера безпеки.

Необхідно також сформувати сучасну модель всеосяжної/тотальної оборони, за якої обороноздатність забезпечується не лише силами оборони, а узгодженою роботою економіки, ОПК, науки, освіти, державного управління, місцевого самоврядування та суспільства. При цьому економічна безпека, технологічний розвиток, демографія, енергетика, кібер- та інформаційна стійкість тощо мають розглядатися як складові системи заходів забезпечення національної безпеки.

Стратегія повинна розглядати довгостроковий горизонт — 30 років і більше, спиратися на «Візію України» та забезпечувати наступність стратегічного курсу незалежно від зміни політичних циклів. Її реалізація має бути пов’язана з ресурсами, відповідальними суб’єктами, конкретними показниками та персональною відповідальністю за виконання.

Таким чином, нова СНБ має стати не черговим переліком загроз і завдань, а фактично фундаментом системи стратегічного управління державою, одночасно стратегією воєнного часу, основою стримування агресора після війни та безпековим підґрунтям для післявоєнного розвитку. Її ключова логіка: від реагування — до випередження; від залежності — до стратегічної автономії; від компенсації слабкостей — до створення переваг; від управління кризами — до управління майбутнім.

2. Доцільність актуалізації Стратегії національної безпеки

Безумовно, складна ситуація у сферах національної безпеки і оборони нашої держави має низку причин, як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Очевидно, що об’єктивна складова пов’язана насамперед з динамікою змін безпекового середовища та безпосередньо широкомасштабною російською агресією. Водночас основним джерелом проблем суб’єктивного характеру є прогалини у діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки і оборони. У цьому випадку йдеться про проблеми саме інституційного характеру. Наведену тезу підтверджує факт, що після ухвалення Стратегії національної безпеки у 2020 році було розроблено та введено в дію низку секторальних безпекових стратегій, інші документи планування. Механізми їхньої реалізації, як правило, передбачали визначення повноважень та відповідальності державних органів стосовно імплементації положень зазначених документів, контроль та оцінку стану виконання та коригування пріоритетів (цілей, завдань, напрямів тощо). Незважаючи на загалом задовільний якісний рівень розроблення зазначених документів стратегічного планування, практична діяльність уповноважених державних органів призвела до того, що на середину 2026 року ми є свідками значного зниження стану захищеності інтересів держави, суспільства та громадянина. Іншими словами, проблемою слід вважати не лише недоліки змісту Стратегії національної безпеки та секторальних стратегій, а результати діяльності уповноважених інституцій стосовно реалізації вимог/положень документів планування. Водночас аналіз стану виконання зазначених документів та ефективності уповноважених інституцій у цьому матеріалі детально не викладено та є предметом розгляду в інших публікаціях.

Також слід зазначити, що після ухвалення Стратегії національної безпеки змінилися не лише перелік та зміст загроз, а насамперед — вимоги до моделі ефективного забезпечення національної безпеки. Чинналогіка стратегічного планування, яка нормативно закріплена у вимогах до структури та змісту стратегії, значною мірою виходить із припущення, що достатньо визначити пріоритети, ідентифікувати загрози, визначити завдання державним органам та розподілити їх між відповідними виконавцями. Найімовірніше, в умовах реалій 2026 року цього вже недостатньо. Зокрема, наразі Україна має справу з безпековим середовищем, у якому:

• значна частина загроз взаємопов’язана та «переходить» із однієї сфери в іншу, тобто є наскрізною;
• російсько-українська війна стала війною на виснаження і довготривале протистояння ресурсів, технологій, економік і суспільств;
• наш противник постійно адаптується до змін;
• технологічний цикл створення та масштабування нових засобів/рішень збройного протиборства та загалом «гібридної війни» скорочується;
• міжнародна підтримка з боку партнерів не може розглядатися як автоматично гарантований ресурс;
• політичні настрої та рішення партнерів можуть змінюватися швидше, ніж Україна здатна до них адаптуватися та урахувати/внести уточнення у власну систему забезпечення національної безпеки;
• внутрішні демографічні, кадрові, економічні та управлінські аспекти все більше набувають ваги як фактори обороноздатності.

Саме тому зміст СНБ повинен трансформуватися від підходу стосовно переважного реагування на загрози до стратегії формування/реалізації переваг і зниження уразливостей. Чотири роки війни значно змінили власне Україну та продемонстрували як слабкі місця держави і суспільства, так і наші конкурентні переваги. До останніх належать потужний бойовий досвід ЗСУ та інших складових сил оборони; розвиток українського ОПК; унікальні технологічні компетенції; розвиток оборонних технологій, серед яких найбільш вагомими є безпілотні, роботизовані та цифрові системи; спроможність швидко масштабувати інновації; досвід протистояння агресії на рівні держави та суспільства, зокрема національна стійкість; мережа безпекових партнерств; унікальний потенціал України у формуванні майбутньої європейської системи оборони. Тому логічним рішенням є визначення у положеннях оновленої СНБ шляхів перетворення викладених вище та інших переваг як поточних результатів війни на довгострокові переваги держави у конкурентному міжнародному середовищі.

Також на порядку денному — необхідність узгодженого впровадження нового політичного циклу без «обнулення» стратегічного курсу. Іншими словами, результати виборів (жодним чином не йдеться про необхідність їх проведення в умовах воєнного стану) не повинні автоматично означати необхідність відмови від попередніх стратегічних планів та повного оновлення підходів до забезпечення національної безпеки. Навпаки, стратегічні документи повинні мати такий якісний рівень та глибину опрацювання, які будуть природним шляхом забезпечувати наступність державної політики при одночасній можливості її поточного коригування. Наведене особливо важливо в умовах війни, оскільки держава не може кожні кілька років фактично починати стратегічне планування з «чистого аркуша».

З цього приводу немає потреби «винаходити велосипед», оскільки доцільні моделі наведеного науково обґрунтовані, впроваджені та перевірені практикою низки країн світу. Деякі аспекти зарубіжного досвіду вже висвітлені у недавній публікації Українського інституту майбутнього. У самому загальному вигляді вони мають таку логічну послідовність: національні інтереси та пріоритети — довгострокова національна стратегія — середньострокові стратегічні цілі та пріоритети — періодичне оновлення оцінки безпекового середовища (бажано шляхом прогнозування/передбачення, у протилежному випадку — шляхом моніторингу і виявлення/ідентифікації викликів, загроз, ризиків, сценаріїв, уразливостей тощо) — оцінка ефективності та коригування загальної політики і документів стратегічного планування держави у сферах національної безпеки і оборони, а не автоматичне «обнуління» положень чинної стратегії та пошук «нових-старих» рішень.

3. Від чого слід відмовитися у новому документі

Оновлення СНБ має передбачати не лише додавання нових положень, а й критичне осмислення та вилучення того, що перестало виконувати свою функцію. Незважаючи на дискусійний характер наведеного, можна запропонувати кілька таких норм.

Насамперед слід звернути увагу на доцільність відмови від надмірної декларативності. Імовірно, в оновленій СНБ не повинно залишатися положень, які є загальновизнаними фактами і повторюють положення Конституції України та інших законів держави, не мають визначеного механізму або суб’єкта для реалізації, не мають перспектив забезпечення достатніми ресурсами, результати їх впровадження не можуть бути виміряні.

Існує потреба вилучити або радикально скоротити положення, актуальність яких втрачена. До них щонайменше належать:

• завдання мирного часу, сформульовані без урахування реальності війни та довготривалого протистояння;
• положення, сформовані під впливом пандемії COVID-19 як окремого надзвичайного феномену. Сьогодні їх доцільно інтегрувати в ширше поняття біологічної безпеки;
• надмірно оптимістичні декларації щодо міжнародного середовища, які вже не відповідають реаліям 2026 року;
• положення про вплив міжнародних інституцій, якщо вони виходять із припущення автоматичної ефективності цих інституцій;
• надмірна деталізація заходів, які можуть бути предметом визначення у секторальних стратегіях.

Особливо потребують перегляду питання зовнішньополітичної діяльності та міжнародна проблематика загалом. Наразі не викликає особливих дискусій факт фундаментальних змін у міжнародному середовищі: традиційна система міжнародної безпеки слабшає, зростає стратегічна конкуренція, посилюються протекціонізм і регіоналізація.

Отже, нова СНБ не повинна виходити з припущення, що міжнародне право автоматично забезпечує безпеку; наші партнери завжди діятимуть однаково і зовнішня допомога буде стабільною; економічна взаємозалежність сама собою стримує війну; наявні міжнародні організації здатні ефективно реагувати на всі кризи; закінчення активних воєнних дій автоматично означатиме усунення російської загрози.

Натомість пропонується використати сценарну модель: розглядати для України варіанти сценаріїв щонайменше сприятливого, базового та несприятливого розвитку зовнішнього середовища.

4. Що з’явилося на «безпековому» порядку денному?

Завершення активних воєнних дій (тобто перемир’я) жодним чином не означає припинення війни та усунення екзистенційної загрози з боку РФ. Відповідно, стратегія має відповідати не лише на питання, як вести війну, а також на питання, якими мають бути умови завершення війни в контексті національних інтересів України, і такими, щоб припинення воєнних дій не стало паузою перед наступною війною. Варіантами таких рішень мають бути комплексне довгострокове стримування РФ, гарантування неповторення агресії та формування міжнародних безпекових гарантій.

Слід відверто визнати необхідність переходу від залежності від зовнішньої допомоги до пріоритету власних спроможностей забезпечення національної безпеки. Безумовно, зовнішня підтримка була і залишається критично важливою. Але майбутнє України не може будуватися на припущенні, що партнери завжди матимуть можливість компенсувати українські «безпекові дефіцити». Відповідно, вбачається логічною теза, яка потребує закріплення в положеннях СНБ: Україна має створити стратегічну автономію, посилену партнерствами та одночасно стати потужним контрибутором міжнародної/регіональної безпеки.

Щонайменше це означає: власне виробництво критичних видів озброєння; власну технологічну базу; власні системи розвідки та ситуаційної обізнаності; захищені енергетичні та логістичні системи; фінансову стійкість; людський капітал (включно з мобілізаційними резервами); здатність до довготривалої мобілізації ресурсів; здатність самостійно вести оборону та продовжувати опір агресору в разі скорочення зовнішньої допомоги. Перелік є певною мірою умовним та показує переважно напрям для подальшого дослідження, оскільки в межах цієї публікації не розглядаються критерії, які забезпечують формування складових стратегічної автономії.

Також слід відверто визнати, що значним обмеженням для наведеної вище вимоги є реальний рівень ресурсного забезпечення бажання досягти стратегічної автономії. Наразі здатність держави забезпечити оборонні потреби перебуває у безпосередній залежності від рівня фінансової та інших видів підтримки від партнерів.

Необхідно також визначити модель співіснування з РФ після війни. Нова СНБ не може залишити це питання за межами горизонту планування. Теоретично РФ може змінити політичний режим, керівництво, економічну модель або зовнішню політику (зазначимо, про ймовірність зазначеного наразі не йдеться), але наша стратегічна оцінка має виходити з розуміння системної загрози з боку РФ, загальної ворожості російської держави до української суб’єктності. Також безпекові оцінки прямо вказують, що навіть після припинення воєнних дій РФ залишатиметься ключовою загрозою для європейської безпеки. Саме тому в положеннях СНБ мають бути питання довгострокового стримування; укріплення кордону; набуття військової та технологічної переваги переважно асиметричними рішеннями; захист інформаційного простору; посилення національної стійкості; політики щодо тимчасово окупованих територій та їх реінтеграції; механізми реагування на поновлення агресії.

5. Обмеження

Головне обмеження при розробленні СНБ — відсутність довгострокового бачення стосовно розвитку нашої держави як основного блоку вхідних даних для планування. Безумовно, сьогодні Україна значною мірою змушена реагувати на російську агресію та поточні кризи і це є об’єктивним чинником. Однак під час оновлення СНБ ми не можемо допустити ситуації, коли операційне управління у сферах національної безпеки і оборони підміняє довгострокове стратегічне управління.

Світовий досвід свідчить, що система державного управління повинна бути здатною дивитися не лише на наступні місяці та роки, а щонайменше на 10–15 років уперед, а за низкою параметрів — на 30 років і більше. Тому СНБ має бути пов’язана з документом, який у цій аналітичній записці ми умовно називаємо «Візією України».

Без відповіді на питання «якою має бути Україна через 20–30 років?» неможливо визначити, які сектор безпеки та оборони, економіку, демографічну модель, технологічну систему, енергетику, інфраструктуру потрібно створювати.

Потреба мати горизонт на 30+ років не означає необхідності надмірної деталізації планування на 30 років. Іншими словами, Стратегія національної безпеки не повинна прогнозувати конкретні технології чи конфігурацію міжнародних союзів умовно на 2055 рік.

Водночас вона має визначити в межах наведеного горизонту конкретизовані національні цілі та бажані характеристики держави. Наприклад, Україна — суверенна держава, яка відновила свою територіальну цілісність і здатна самостійно себе захищати; член ЄС та НАТО; технологічно розвинена держава, успішний виробник ОВТ і експортер безпеки, важливий елемент колективної європейської оборони; держава з високим рівнем людського капіталу та стійка до воєнних, економічних, технологічних та когнітивних криз. Такий підхід дає змогу спроєктувати умовний «стратегічний каркас», який може успішно «пережити» зміну урядів, кардинальне оновлення технологій і трансформацію міжнародних безпекових конфігурацій.

Водночас «Візія України» повинна отримати легітимність. Проєкти відповідних документів та пропозицій від зацікавлених державних органів і структур громадянського суспільства можуть існувати, але наявність самого найкращого тексту ще не створює національного консенсусу. У цьому контексті вбачається приблизно така логіка кроків: формування «Візії України» — професійна дискусія — суспільна дискусія — політичний консенсус — нормативне закріплення — реалізація. Тільки за такої послідовності можна говорити про суспільний договір щодо довгострокового майбутнього. Маємо підкреслити, що питання визначення майбутнього України не є предметом для аналізу в цьому документі, водночас його наявність є критичною умовою розроблення Стратегії національної безпеки держави.

Питання розроблення СНБ необхідно синхронізувати з реформою системи стратегічного планування в державі. З одного боку СНБ є основою для цілої системи похідних документів — галузевих/секторальних стратегій, від Стратегії воєнної безпеки та Стратегії розвитку ОПК до стратегій економічної, енергетичної, інформаційної, продовольчої тощо безпеки. Але наявність переліку стратегій повністю проблеми стратегічного планування не вирішує. Наразі в державі опрацьовується проєкт відповідного Закону України, тому питання унормування синхронізації «безпекового напряму» з іншими набуває особливої ваги. Серед інших прикладів публічного процесу у межах стратегічного/оборонного планування також доцільно згадати «Зелену книгу: стратегічні напрями, виклики та нова архітектура оборони», робота над якою здійснюється у Міністерстві оборони України.

6. Дискусійні питання стосовно оновлення СНБ

Глибина відображення питань воєнної безпеки в СНБ є одним зі спірних питань серед експертної спільноти. З цього приводу зазначимо: на період війни і перехідного післявоєнного періоду «воєнна складова» має посідати центральне місце в положеннях СНБ, оскільки вона «задає тональність» в інших сферах національної безпеки і оборони держави.

З наведеним корелюється питання включення в СНБ таких концепцій, як «всеосяжна оборона» та/або «тотальна оборона». Очевидно, що серед волелюбного українського суспільства це може викликати потужну дискусію і навіть несприйняття. Проте проблема не повинна вирішуватися відмовою від самої концепції і йдеться не про обмеження демократичних підвалин нашої держави, жорстке обмеження прав і свобод тощо. Державними органами має бути передбачено розвиток потенціалу «тотальної оборони» як напряму забезпечення обороноздатності в тривалій війні, а також системне залучення до оборони держави органів влади, місцевого самоврядування, економіки, науки, освіти, ОПК і громадянського суспільства. Ідеться не про мілітаризацію всіх сфер життя, а про готовність усієї державної системи забезпечувати функціонування країни в умовах війни. До речі, певними зарубіжними аналогами таких підходів є фінська «Kokonaisturvallisuus» та шведська «Totalförsvar».

Однією з найбільш принципових помилок було б вилучення з положень СНБ проблематики економічної безпеки та відмова від розроблення Стратегії економічної безпеки. До того ж формально термін дії попередньої редакції Стратегії економічної безпеки завершився. Водночас війна на виснаження фактично перетворила економіку на один із головних «театрів» стратегічного протиборства. Росія атакує не лише військові об’єкти, а й виробничі потужності, енергетику, транспорт, логістику, критичну інфраструктуру загалом. Це одночасно зменшує оборонні спроможності, податкову базу, можливості відновлення та людський потенціал України тощо. Тому нова СНБ має розглядати економічну безпеку як здатність економіки сприяти забезпеченню суверенітету, веденню оборони, розвитку та стійкості держави в умовах довготривалого протистояння. Відповідно, Стратегія економічної безпеки має бути обов’язковим похідним документом СНБ.

7. Якою має бути структура СНБ

Є логічним вважати, що структура будь-якого нормативного документа не може бути незмінною і потребує трансформації з часом. У цьому контексті пропонується переглянути перелік наявних розділів СНБ і під час розроблення її нової редакції реалізувати таку модель (або щонайменше її окремі складові):

• безпекові аспекти «Візії України», тобто якою має бути Україна та бажане безпекове середовище навколо неї через 20–30 років;
• деталізація національних інтересів у контексті того, що є незмінним предметом захисту та забезпечення безпеки;
• стратегічні цілі та бажані характеристики/спроможності держави;
• опис того, що може перешкодити реалізації національних інтересів, а саме прогнозоване безпекове середовище, протиріччя та зіткнення інтересів, з якими Україна може зіткнутися під час реалізації національних цілей, виклики, загрози, ризики, сценарії, уразливості тощо;
• конкурентні стратегічні переваги, які можуть сприяти ефективному забезпеченню національної безпеки;
• стратегічні пріоритети у сферах національної безпеки і оборони;
• механізми та способи їх реалізації, необхідні спроможності (інституційні, правові, фінансові, кадрові тощо);
• основні положення сценарного планування в межах горизонту дії СНБ та «чорні лебеді»;
• показники досягнення цілей національної безпеки.

Примітка: Ураховуючи важливість включення до тексту СНБ показників досягнення цілей національної безпеки, з цього приводу експертами Українського інституту майбутнього планується публікація окремого матеріалу.

Оскільки вище запропоновано структуру СНБ, яка значно розширює вже унормовану структуру чинної Стратегії, під час підготовки до чергового циклу стратегічного планування необхідно внести зміни та доповнення до частини 2 статті 26 Закону України «Про національну безпеку України».

8. Окремі висновки

Загалом нова Стратегія національної безпеки повинна одночасно виконати три функції: бути стратегією перемоги у війні, стратегією стримування будь-якого потенційного та реального противника (і не лише РФ) після війни, стратегією безпекових аспектів розвитку та процвітання держави.

З огляду на наведене пропонується:

• розпочати не «оновлення чинної редакції», а розроблення нової СНБ, оскільки перегляд окремих формулювань чинного документа не є відповіддю на масштаб змін;
• розробити та легітимізувати «Візію України — 2050», яка забезпечить стратегічний горизонт розроблення СНБ;
• відмовитися від «прив’язки» повного перегляду СНБ виключно до вступу на посаду новообраного президента України (також потребує внесення змін та доповнень до статті 26 Закону України «Про національну безпеку України»). Натомість передбачити регулярний моніторинг; щорічний огляд; позачергове коригування за істотної зміни середовища; повний перегляд у межах циклу стратегічного планування;
• включити до СНБ положення за напрямом досягнення стратегічної автономії України (підкреслимо, не ізоляції, а здатності забезпечувати критичні функції власними силами за максимального використання можливостей партнерства);
• закріпити модель всеосяжної/тотальної оборони (не як режим надзвичайної мобілізації суспільства на невизначений строк, а як архітектуру постійної готовності держави до війни та інших безпекових викликів);
• визнати необхідність досягнення і утримання технологічної переваги стратегічною категорією забезпечення безпеки;
• визнати людський капітал одним із головних об’єктів забезпечення національної безпеки.

Нова СНБ має виходити з того, що, хоча Росія і залишається довгостроковим джерелом воєнної та гібридної загрози, не можна дозволити російській загрозі стати єдиною рамкою українського стратегічного мислення.

Тому в СНБ центральною формулою може стати підхід: безпека через спроможність, спроможність через розвиток, розвиток через стратегічну автономію та партнерство. У такій конструкції членство в ЄС і НАТО залишається стратегічним курсом України, але не замінює власної відповідальності держави за свою безпеку. Україна не повинна просто шукати гарантії безпеки. Вона має стати державою, безпека якої сама є стратегічною спроможністю — для себе, для Європи і для системи міжнародної безпеки.

Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.

Команда UIF

Адміністрація