Серія «Анатомія імперії» | Український інститут майбутнього
Матеріал підготовлено в рамках роботи над «Атласом російського імперіалізму і колоніалізму» — виданням УІМ, що виходить цього року
У цьому матеріалі ви знайдете відповіді на питання:
→ Що насправді підписали Молотов і Ріббентроп — і що ховалося в таємному протоколі
→ Чому «добровільне приєднання» Естонії, Латвії і Литви — це брехня зі сфабрикованими виборами
→ Як Сталін використав перемогу над Гітлером, щоб закріпити здобуте на переговорах
→ Чому «референдуми» 1940-го і «референдуми» 2022-го — один і той самий метод
Час читання: ~9 хвилин
Два хижаки за одним столом
23 серпня 1939 року у Москві зустрілись два міністри закордонних справ. Фотографія відома: Молотов підписує, Ріббентроп стоїть поруч, Сталін усміхається на задньому плані.
Світ дізнався про пакт про ненапад між СРСР і нацистською Німеччиною. Але не про те, що було підписано того ж вечора окремим документом — таємним протоколом.
Таємний протокол розділив Східну Європу на сфери впливу. Польща — між двома державами. Фінляндія, Естонія, Латвія — до радянської сфери. Пізніше, у вересні, туди додали й Литву.
Пакт Молотова-Ріббентропа часто подається як вимушений прагматизм Сталіна — він нібито «купував час» перед неминучою війною з Гітлером. Але факти говорять інакше: за дев’ять місяців після підписання СРСР анексував або окупував більше територій, ніж за будь-який інший порівнянний період в своїй історії. Не купував час — реалізовував план.
Польща: перша жертва обох
1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу із заходу. Світ розцінив це як початок Другої світової.
17 вересня СРСР ударив з іншого боку — зі сходу.
Польща вела оборонну війну проти найпотужнішої армії Європи. Вона не могла воювати на два фронти водночас.
Радянське командування виправдовувало вторгнення необхідністю «захистити» білорусів і українців, що мешкали на сході Польщі. Це стандартна риторика: прийти рятувати тих, кого ніхто не просив рятувати.
28 вересня 1939 року між СРСР і Рейхом був підписаний «Договір про дружбу і кордон». Польщу поділили по лінії річок Нарев — Буг — Сян. До СРСР відійшло понад 51% довоєнної польської території — близько 13 мільйонів людей. До Німеччини — решта з населенням понад 22 мільйони.
Польської держави більше не існувало. Два агресори обмінялись рукостисканням над її трупом.
Та сама логіка повторилась у 2022 році, коли Росія та Білорусь, яка надала свою територію для вторгнення, координували наступ на Україну з двох напрямків. Наратив теж повторився: «захист» від «нацистів», «звільнення» населення, яке про звільнення не просило.
Фінляндія: коли маленька країна дала відсіч
30 листопада 1939 року радянські війська перетнули фінський кордон.
Щоб замаскувати факт агресії, СРСР заздалегідь підготував «Фінський народний уряд» — маріонеткову структуру на чолі з фінським комуністом Отто Куусіненом. 2 грудня, через два дні після початку вторгнення, з цим «урядом» підписали «договір про дружбу».
Та ж схема, що в Польщі. Та ж, що пізніше в країнах Балтії. Та ж, що в «ДНР» і «ЛНР» у 2014 році: спершу «народна влада», яку ніхто не обирав — потім легітимізація через підписаний з нею документ.
Фінляндія, проте, не здалась. Попри колосальну перевагу, радянська армія зазнавала поразки за поразкою в перші місяці. Фіни знали свою місцевість, воювали з відчаєм і обезкровлювали радянські колони в лісах Карелії.
Після 105 днів і понад 125 тисяч радянських загиблих СРСР підписав мир. Фінляндія втратила близько 10% своєї довоєнної території — але зберегла незалежність.
Фінська кампанія стала попередженням, яке проігнорували. Малі країни можуть воювати. Навіть проти наддержав.
Балтія: окупація в шість кроків
Балтійський сценарій був відпрацьований методично — і так само методично приховувався десятиліттями.
Крок перший: Вересень — жовтень 1939 року — «пакти про взаємодопомогу». Естонія, Латвія, Литва підписали угоди, що дозволяли СРСР розміщувати військові бази на їхній території. Підписали під прямим тиском — з радянськими дивізіями на кордоні.
Крок другий: Червень 1940 року — ультиматуми. Балтійський флот блокував Естонію. Москва висунула вимоги: змінити уряди, допустити нові радянські контингенти, гарантувати «лояльність». Строки — кілька годин.
Крок третій: Радянські механізовані колони ввійшли в усі три столиці.
Крок четвертий: Нові, підконтрольні Москві уряди організували «позачергові вибори» — де до участі допускались виключно прорадянські діячі. Явка, за офіційними даними, становила від 92 до 99%.
Крок п’ятий: Новообрані «парламенти» одноголосно проголосували за «вступ до СРСР» і направили відповідні петиції до Москви.
Крок шостий: Серпень 1940 року — Верховна Рада СРСР «задовольнила прохання» і прийняла три нові республіки.
Від першого ультиматуму до остаточної анексії минуло менше двох місяців.
У 2014 і 2022 роках та сама шестикрокова схема відтворилась в Криму і на окупованих територіях України: тиск, «народні» структури, «референдуми» з нереальними результатами, «петиція» до Москви, указ про «прийняття».
Ялта: як Сталін перетворив перемогу на нову анексію
Коли в 1945 році союзники зустрілись у Ялті, Сталін прийшов як переможець.
СРСР втратив у Другій світовій мільйони людей — ціна, яку союзники не могли ігнорувати. Сталін знав це і виставляв рахунок.
Він домагався збереження кордонів 1941 року — тобто всього, що СРСР захопив у партнерстві з Гітлером у 1939–1940 роках. Польща, Балтія, Бессарабія.
Рузвельт і Черчилль фактично погодились — в обмін на радянський вступ у війну з Японією і участь в ООН. Декларація про визволену Європу обіцяла «вільні вибори» у звільнених країнах. СРСР підписав її і не дотримав.
Уже в жовтні 1944 року Сталін і Черчилль підписали неформальну «відсоткову угоду» — розподіл впливу в Румунії, Болгарії, Угорщині, Греції, Югославії. На клаптику паперу, від руки, цифрами. 90% радянського впливу в Румунії. 50% в Угорщині.
Майбутнє народів вирішувалось арифметикою двох людей.
Що ми звикли не помічати
Вторгнення СРСР у Польщу 17 вересня 1939 року не відзначається з тим самим масштабом, що і 1 вересня. Окупація Балтії десятиліттями називалась «добровільним входженням до складу». Фінська кампанія — «Зимовою війною», наче природне явище, а не агресія.
Ця термінологія не випадкова. Вона формувалась в умовах, коли СРСР — союзник у боротьбі з нацизмом — був незручно схожий на нацизм.
Але факти фіксовані: СРСР у 1939–1940 роках анексував шість держав або частини держав. Застосував фіктивні вибори для легітимізації окупації. Використав маріонеткові «народні уряди» як юридичне прикриття.
Сьогодні метод не змінився. Лише виконавці і жертви.
Це сьомий матеріал із серії «Анатомія імперії». Серія створена на основі «Атласу російського імперіалізму і колоніалізму» — масштабного дослідження УІМ, яке незабаром побачить світ у друкованому та електронному форматі. Далі буде.
«Текст адаптовано за допомогою інструментів ШІ. Оригінальний текст “Атласу” може стилістично відрізнятися».
Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.
Публікацію матеріалу створено ГО “Український інститут майбутнього” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО “Український інститут майбутнього” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀Єднання.
