Аналітичний огляд
Протягом травня в інформаційному просторі набула значного поширення тема про загрози наступу противника з білоруської території та загалом активного втягування Білорусі у війну проти України. Відповідно, в аналітичному огляді на основі відкритих джерел наведено результати аналізу загального безпекового контексту стосовно ролі та місця РБ в планах РФ у війні проти України, поточної обстановки на кордоні між Білоруссю та Україною, намірів та можливостей сторін, ймовірних сценаріїв розвитку ситуації.
Загальнобезпековий контекст та політичний трек
Перш за все, під гаслом забезпечення безпеки Союзної держави РФ та РБ постійно розширюють військове співробітництво. Прикладом є посилення за участю Росії спроможностей ЗС РБ стосовно застосування ядерної та високоточної звичайної зброї. Як зазначено з цього приводу в звіті The Institute for the Study of War, 21 травня Росія та Білорусь завершили спільні ядерні навчання, це підкреслює бажання та здатність Росії використовувати Білорусь для майбутніх російських військових операцій та загалом посилення контролю Росії над Білоруссю. Міністерство оборони Росії заявило, що під час навчань ЗС РФ нібито постачали ядерні боєприпаси до Білорусі, а білоруські збройні сили відпрацьовували прийом, підготовку до застосування та переміщення спеціальних боєприпасів і пускових установок ракетних комплексів «Искандер». З цього приводу В. Путін також заявив, що Росія та Білорусь планують проводити відповідні навчання «Союзний щит» у 2027 році включно із залученням ядерного компоненту.
Довідково: У Конституції РБ раніше було зазначено, що країна є неядерною державою, але у 2022 році Білорусь внесла зміни до своєї конституції, відмовившись від нейтралітету та неядерного статусу країни, ймовірно, під тиском РФ та її впливом на процеси прийняття рішень у Білорусі.
Загалом експертне середовище звертає увагу, що формат зазначених навчань свідчить про певне погіршення білоруського суверенітету та зростаючу здатність Росії використовувати Білорусь як майданчик і ресурс для досягнення власних політичних та військових цілей. Також очевидно, що російські зусилля щодо збільшення військової присутності в Білорусі та її подальшої інтеграції у сприятливі для Росії рамки тривають і мають тенденцію до нарощування.
Одночасно з посиланням на розвідувальні органи поширюється інформація про зростання загрози наземних наступальних дій з білоруського напрямку. Починаючи з середини квітня поточного року, президент Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що Білорусь може безпосередньо вступити у російсько-українську війну та створити проблеми на північному кордоні своєї країни. Згідно з його заявою, «військова активність у Білорусі зросла», і «за даними розвідки, у білоруських прикордонних районах триває будівництво доріг до української території та підготовка артилерійських позицій… Росія може знову спробувати втягнути Білорусь у свою війну».
Розвідувальні органи низки країн світу також підтверджують, що станом на травень 2026 року РФ активізувала зусилля щодо залучення РБ до прямих бойових дій. Президент України Зеленський заявив 15 травня 2026 року, що йому відомий зміст розмов між російськими чиновниками та О. Лукашенком, спрямованих на переконання Білорусі приєднатися до нових актів агресії. Повідомляється, що російські документи планування передбачають як наступальні операції в Україні, зокрема у напрямку Чернігів-Київ, так і навіть агресивні дії проти держави – члена НАТО з території Білорусі.
Станом на кінець травня зазначена риторика ще більше посилилася. Зокрема, президент України Володимир Зеленський під час Конгресу місцевих та регіональних влад заявив, що у Київській області розпочали підготовчі заходи для організації кругової оборони населених пунктів. Рішення ухвалили в межах посилення безпеки регіону на тлі потенційних загроз із північного напрямку. За словами глави держави, йдеться про превентивне посилення оборонного планування, укріплення готовності громад та координацію дій на місцях у разі можливого ускладнення безпекової ситуації. Зокрема, місцева влада отримала завдання щодо підготовки населених пунктів до оборони, а також посилення взаємодії між структурами цивільного захисту та відповідними підрозділами. Зазначається, що ухвалені рішення базуються на аналізі даних розвідки щодо можливих ризиків та сценаріїв ескалації з боку ворога. Також мала місце офіційна інформація від СБУ про посилення з боку правоохоронних органів та ЗСУ протидиверсійних дій у прикордонних областях у якості превентивного заходу на тлі зростання загроз.
Загалом зростання вказаної загрози має місце у визначальний момент для бойових дій на фронті і для України є небажаним відволікати війська та інші ресурси для реагування на загрози з північного напрямку.
Формально президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив 21 травня, що Білорусь не має наміру вступати у війну з Україною Також він стверджує, що Білорусь проводитиме «наступальні операції проти України лише з метою самооборони». Водночас репутація лідерів РФ та РБ свідчить, що їхні заяви мало корелюються з реальною ситуацією і тим більше з намірами стосовно України.
Слід також мати на увазі, що незалежно від поточних прогнозів стосовно вторгнення в Україну, РБ фактично вже є співучасницею російської війни проти України щонайменше у наступних випадках:
- у перші тижні масштабного вторгнення у 2022 році основні наступальні зусилля Росії щодо захоплення Києва були реалізовані саме з Білорусі;
- Росія неодноразово використовувала білоруську територію для польотів авіації, запуску безпілотників Shahed та ракет для ударів по українських цілях;
- навіть у поточному році ЗС РФ використовують білоруський простір для управління БпЛА, безпечного проходження ними маршруту до цілей та уникнення перехоплення при ударах по західних областях України;
- також Росія за останні роки отримала значну кількість озброєння та боєприпасів від РБ.
Водночас слід підкреслити, що поки українська сторона зберігала стриманість, не завдаючи ударів по легітимних військових цілях у Білорусі.
Риторика навколо втягування Білорусі війну збігається по часу з найбільш масованими по кількості залучених ударних засобів ракетно-авіаційним ударами РФ за весь період війни саме у травні 2026 року, деклараціями про розгортанням ракетного комплексу «Орешник» у Білорусі та спільними навчаннями з «ядерними сценаріями» 18–21 травня 2026 року. Очевидно, що ці взаємоузгоджені форми тиску покликані розбалансувати оборонні ресурси України, змусити наше військово-політичне керівництво розпорошити сили і послабити фронт на східному і прилеглих напрямках та одночасно перевірити рішучість Заходу реагувати на появу ще одного вогнища війни біля своїх кордонів.
Вони є невипадковими, оскільки станом на кінець весни поточного року керівництво РФ змушене визнати відсутність реальних перспектив досягнення своїх цілей у війні проти України у форматі поточної стратегічної наступальної операції, шляхом масованих та систематичних ударів Повітряно-космічних сил ЗС РФ та інших складових «гібридної війни» проти України.
Тобто РФ вимушена шукати нові рішення та ресурси для продовження війни. Логіка дій російського керівництва означає переважно ескалацію, що передбачає прогресію в симетричних і асиметричних діях проти України, при яких «білоруська карта» вбачається однією з найбільш перспективних.
Спроможності сторін та сценарії
Слід підкреслити, що умовою реалізації будь-яких воєнно-політичних цілей є наявність відповідного воєнного (та іншого) потенціалу, що в свою чергу дозволяє обирати найбільш доцільні сценарії дій. Стосовно РБ загалом вони варіюються від продовження поточної ситуації «перманентної загрози» до повноцінного спільного наземного наступу.
Водночас аналіз стану, положення та спроможностей ЗС РБ свідчить, що вони мають досить обмежений ресурс для самостійного проведення будь-яких наступальних дій проти України. Чисельність ЗС РБ оцінюється незалежними джерелами у кількості близько 48 тисяч військовослужбовців (не рахуючи цивільного допоміжного персоналу). Заяви білоруських офіційних осіб про нібито набагато більшу чисельність ЗС західними джерелами наразі не підтверджуються. Хоча слід зауважити, що Росія підтримує постійну військову присутність у Білорусі, включаючи системи ППО, авіаційні підрозділи та, ймовірно, ядерну зброю, але без ідентифікованих формувань сухопутних військ.
Тож якщо розглядати сценарій конвенційних воєнних дій шляхом створення наступального угруповання на одному чи кількох напрямках, то власними силами ЗС РБ можуть теоретично залучити до чотирьох механізованих бригад зі складу оперативних командувань та до трьох бригад Сил спеціальних операцій (включно з бригадою спеціального призначення).
Водночас реалізація такого сценарію обмежується щонайменше чотирма основними чинниками:
- укомплектованість ЗС РБ військовослужбовцями-контрактниками є відносно незначною (за винятком ССпО), зберігається строкова служба з очевидними обмеженнями стосовно залучення солдатів-строковиків до бойових дій;
- серед особового складу ЗС РБ спостерігається низька мотивація бути залученим до війни проти України;
- частина бойових підрозділів на ротаційній основі вже розгорнуті для виконання завдань прикриття кордону, і для участі в інших діях (зокрема наступальних) потребують ротації;
- протяжність кордону з Україною складає 1084 км, що вимагає значних сил для його прикриття, які навряд чи можуть бути виконані наявними підрозділами територіальних військ (аналог сил територіальної оборони – прим. ред.) та інших силових структур РБ.
Бойова підготовка ЗС РБ у 2025–2026 роках була скоригована з урахуванням уроків російсько-української війни, але військам (силам) бракує бойового досвіду, масштабованих можливостей сучасних безпілотників та РЕБ, а найважливіше — мотивації для наступальних операцій. Мобілізація резервних компонентів займе від тижнів до місяців, щоб досягти ними рівня операційної готовності.
Безумовно, залишаються у якості опцій щонайменше інші сценарії реалізації воєнної загрози з боку РБ:
- спільні наступальні дії з формуваннями ЗС РФ, хоча це також виглядає проблематичним через обмежені ресурси ЗС РФ для створення ще одного наступального угруповання на тлі непростої для них ситуації на інших напрямках російсько-українського фронту;
- розгортання активної диверсійної та терористичної діяльності в прикордонних областях (тобто з порушенням державного кордону);
- надання дозволу на використання території РБ для застосування російських ракетних підрозділів, авіації, підрозділів далекобійних та інших БпЛА проти України;
- участь сил та засобів ЗС РБ спільно з російською стороною у нанесенні ударів з повітря з одночасним веденням ППО на своїй території.
Загалом ці та інші сценарії дій (зокрема у наземному домені) є також малоймовірними, оскільки, як зазначено вище, білоруська армія не має сучасного досвіду та достатнього оснащення для ведення воєнних дій на тому якісному рівні, який вже притаманний російсько-українській війні.
Стосовно територіального виміру реалізації наступальних сценаріїв, то розвідувальні органи та незалежні експерти називають щонайменше наступні варіанти напрямків дій (одночасно акцентуючи увагу на їхню незначну ймовірність):
- через Чернігівську область, що є повтором північного маршруту вторгнення 2022 року з найкоротшим шляхом до Києва. Станом на 20 травня 2026 року розвідувальні органи оприлюднювали інформацію, що Росія розглядає наступальні операції саме на чернігівсько-київському напрямку, потенційно використовуючи Білорусь як стартову платформу. Ймовірність такого сценарію зростає у випадку проведення в Росії хвилі мобілізації (або інших заходів комплектування ЗС РФ) в обсязі, який дозволить залучити додатково близько 100 000 осіб і створити необхідне спільне наступальне угруповання (в основі — від ЗС РФ, можливо — за участі сил та засобів ЗС РБ).
- через Київську та Житомирську області (також по аналогії з подіями 2022 року). Цей напрямок має кращі умови місцевості, ніж, наприклад, дії в західному Поліссі та одночасно дозволяє загрожувати Києву з північного заходу. Такий сценарій може доповнювати дії противника через Чернігівську область;
- через Волинську та Рівненську області. Мова може йти про наступ із західної Білорусі через Брестську область у напрямку областей на північному заході України. Цей напрямок, окрім іншого, загрожуватиме лініям постачання ресурсів з Польщі. Однак місцевість Полісся суттєво обмежує можливості маневру, зокрема пересування броне- та автотехніки. Тому цей напрямок експертним середовищем оцінюється як допоміжний або взагалі як напрямок хибного удару для відволікання ресурсів СОУ.
Слід зазначити, що будь-який варіант сценарію та напрямків дій буде значно залежати від умов місцевості, яка створює значні обмеження для військ. Ця місцевість являє собою сукупність поліських водно-болотистих угідь на заході (що дуже обмежує пересування бронетехніки, особливо навесні / влітку) та більш доступної місцевості на сході в напрямку Чернігова. Водночас дорожні та залізничні мережі, що пролягають на південь від Мінська, Гомеля та Мозиря, забезпечують противнику основні логістичні коридори.
Загалом всі наведені сценарії важко сприймаються як такі, що здатні значно змінити перебіг подій російсько-української війни. Водночас вони однозначно створюють незрівнянні ризики для РБ та представників її керівництва, оскільки спричинять дії СОУ у відповідь і загалом втягнуть РБ у війну.
До того ж президент РБ О. Лукашенко перебуває у досить недвозначному становищі після проблемних виборів 2020 року та подальших протестів на тлі поточної соціально-економічної ситуації в державі та міжнародного тиску. Залежний від Москви для самозбереження, він крок за кроком поступався стратегічним суверенітетом Білорусі Росії. Як наслідок, Білорусь стала платформою для повномасштабного вторгнення в Україну в лютому 2022 року, і з того часу неодноразово відкрито та приховано надає свою територію, повітряний простір та логістичну інфраструктуру для підтримки російських операцій. Однак О. Лукашенко зберігає залишкову зацікавленість у збереженні хоча б видимості суверенітету. Пряма військова участь завершила б його поглинання війною В. Путіна та усунула б будь-які майбутні важелі впливу.
Насправді у випадку перетинання «червоної лінії» РБ стає заручником РФ у війні і буде змушене пройти спільно з Росією весь шлях у ролі агресора та відчути на собі її наслідки.
Задеклароване розгортання на території РБ російської системи «Орешник» та тактичних ядерних боєприпасів, наявність на озброєнні білоруської армії систем «Искандер» та «Полонез», певного потенціалу ударної авіації тощо впливає на пошук відповідей на загрозу з північного напрямку. Хоча основною функцією наведених ударних засобів декларується стримування, Росія знизила поріг для застосування ядерної зброї у своїй переглянутій ядерній доктрині 2024 року. Про реальну готовність противника застосовувати ядерну зброю проти України говорити передчасно, але будь-який український удар по білоруській території під час відбиття наступу противника, включно з ударами ракетами або БпЛА, одночасно стає чинником ескалації.
Україна не є пасивною перед зростанням білоруської загрози. Президент В. Зеленський підтвердив, що Україна посилює північний напрямок і затвердила плани реагування на кожен з імовірних сценаріїв ескалації з боку Росії через північ України. СОУ утримують сили прикриття вздовж білоруського кордону з 2022 року, нарощують оборонні укріплення, зокрема протитанкові рови, мінні поля та інші оборонні позиції, особливо у прикордонних зонах Чернігівської та Київської областей. Одночасно ресурси розвідки спрямовані на активне виявлення дій та намірів білоруських військ та обмін розвідувальними даними з партнерами.
Висновки
1. Загалом Україна стикається з певною стратегічною дилемою: на тлі зростання загрози підтримка достатніх сил на північному кордоні для стримування білорусько-російського наступу вимагає ресурсів. Але відведення військ з будь-яких напрямків, де Росія чинить постійний тиск, є недоцільним. Водночас саме такого результату прагне досягнути російське командування, використовуючи «білоруський напрямок» — Україна буде змушена захищатися скрізь, а Росія при цьому зможе обирати напрямки зосередження зусиль. Тому зусилля українського командування наразі спрямовані на пошук балансу в залученні ресурсів на тлі розширення географії загроз.
2. Експертне середовище розглядає фактори, які можуть збільшити загрозу втягування РБ у війну та ймовірність наземного наступу з її території:
- успіхи України в наземному домені, які унеможливлять просування ЗС РФ;
- провал або значне погіршення будь-яких переговорів про припинення вогню / перемир’я, посилення санкцій на тлі рішення Росії про ескалацію;
- криза влади в РБ, — це вимагатиме прямого втручання Росії для стабілізації ситуації та відвернення уваги суспільства на інші питання;
- будь-які воєнні дії України проти Білорусі, що створює casus belli для білоруського втручання (також є розуміння можливості російських провокацій зазначеного спрямування);
- значний пакет військової допомоги Україні від партнерів, який, за оцінками керівництва Росії, потребує контрескалації.
Незважаючи на малоймовірність і навіть дискусійний характер наведеного, саме такі тези поширюються серед експертного середовища західних країн.
3. Водночас зазначаються фактори зменшення ймовірності «білоруської» загрози:
- раціоналізм О. Лукашенка та його стійкість до тиску в контексті розуміння умов виживання режиму, оскільки пряма участь у війні посилить внутрішні заворушення та міжнародну ізоляцію, яку не здатна компенсувати підтримка РФ;
- загроза невдачі наступу з очевидними негативними репутаційними та іншими наслідками;
- високий рівень обороноздатності України та наша готовність / спроможність до відсічі агресії з північного напрямку — як основний фактор;
- переговори та інші форми дипломатичного впливу (зокрема за участі третіх сторін);
- реалізація заходів чинної стратегії НАТО щодо стримування та підтримання стабільності у Європі.
4. Стосовно ймовірності основних сценаріїв дій противника:
Загалом ймовірність російсько-білоруського наземного наступу та досягнення противником більш-менш вагомих цілей оцінюється як низька.
Більш реалістичною метою дій противника вважається демонстрація ним загрози (ймовірність такого сценарію висока і цей сценарій фактично вже реалізується) та обмежені бойові дії і збройні провокації задля примушення СОУ до подальшої передислокації військ і посилення оборони (ймовірність такого варіанту оцінюється як середня).
Найімовірнішим сценарієм залишається Білорусь як платформа для застосування ЗС РФ — що забезпечує коридори для запуску ракет, підтримку маршрутів БпЛА, логістику та присутність потенціалу так званого «ядерного стримування» (насправді — ядерного залякування), але все ж таки без залучення білоруських наземних військ. В даному випадку рівень загрози розглядається в діапазоні «середній – високий»
5. Загалом Білорусь у травні 2026 року розглядається як помітний вектор стратегічного ризику у війні між Росією та Україною поза межами головного фронту на Донбасі. Збіг кількох подій: розгортання комплексу «Орешник», спільні ядерні навчання, нова військова інфраструктура в прикордонних районах, активний тиск Росії на О. Лукашенка та інформація про планування Росією наступу (зокрема у напрямку Чернігів — Київ), вказує на загрозу, яка певним чином загострилася за останні 12 місяців. Незважаючи на відносно невисоку ймовірність прямої участі Білорусі в будь-якій спільній наземній операції, наразі вона зросла до рівня, який не можна ігнорувати, особливо якщо поточні російські плани війни проти України опиняться під загрозою провалу.
6. Стосовно резервів обороноздатності
Очевидно, що публікація у відкритих джерелах не може бути місцем для оприлюднення рішень або планів реагування на загрози з боку РБ. Водночас є сенс винести на обговорення низку пропозицій, які можуть посилити наші спроможності на північному напрямку.
По-перше, доцільно провести імплементацію підходів, добре відомих, наприклад, у скандинавських країнах або Ізраїлі під умовною назвою «тотальна оборона», тобто сукупності заходів щодо максимального залучення населення регіону до його оборони. Безумовно, частину необхідних кроків у рамках національного спротиву вже запроваджено. Але аналіз відкритих джерел дозволяє стверджувати, що потенціал добровільних формувань територіальних громад (далі — ДФТГ) може бути розширено, починаючи від більш широкого залучення громадян певних категорій (зокрема пенсійного віку, ветеранів, молоді віком до 25 років тощо) до їх належного оснащення та підготовки. Події 2022 року показали, що надання ДФТГ лише обмеженої номенклатури стрілецької зброї важко назвати достатнім. Іншим напрямом є набуття ДФТГ спроможностей ефективно діяти в умовах масового застосування БпЛА, НРК, засобів РЕБ тощо, що вже є звичним явищем на фронті, але потребує впровадження в тилових районах. Також зростає актуальність залучення ДФТГ до ведення ППО на об’єктовому рівні. Загалом наведені та інші рішення стосовно ДФТГ дозволять відносно швидко посилити нашу обороноздатність у північних областях та у такий спосіб зберегти інші ресурси СОУ.
По-друге, складовою національного спротиву є рух опору. Безумовно, це дуже чутлива тема. Тому в рамках публікації слід лише зазначити, що умови наших північних областей, зокрема особливості території загалом сприяють завчасному розгортанню формувань руху опору і також є потужним фактором стримування для противника.
По-третє, є сенс переосмислити підходи до управління заходами оборони на місцевому рівні. Перш за все, може бути поширено практику введення посад заступників керівників місцевих адміністрацій з оборонних питань до рівня ОТГ включно. Що стосується ТЦК та СП, то в контексті їх реформування доцільно повернути їм статус повноцінного територіального органу військового управління з розширенням відповідальності за територіальну оборону, роботу з ДФТГ, захист інфраструктури тощо. На відміну від командирів підрозділів ТрО, керівники ТЦК та СП потенційно мають ширші можливості взаємодії з місцевою владою, залучення ресурсів для оборони, краще знають умови свого регіону тощо.
По-четверте, в теорії стримування завжди особливе місце посідали демонстраційні дії. Це також чутлива тема для оприлюднення, але лідери та громадяни Білорусі мають добре знати та усвідомлювати, що Україна має необхідні засоби для впливу на військові цілі та критичну інфраструктури на всю глибину білоруської території та безумовну рішучість їх застосовувати у випадку необхідності. Показовим прикладом наведеного є оприлюднення командувачем СБС Робертом «Мадяром» Бровді інформації про планування 500 цілей для ударів СБС по об’єктах на території РБ.
Вище зазначено власне військові складові посилення нашої обороноздатності і стримування втягування РБ у війну. Слід додати також дипломатичний, інформаційний, санкційний та інші треки, зокрема за участю наших партнерів, які сформують більшу вагу «аргументів» порівняно з тиском РФ та створять для чинних керівників РБ надзвичайно високий поріг реалізації «бажання» стати «повноцінним» учасником агресії проти України.
Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.
