Майже пів мільйона гривень на рік — 495 тисяч — обходиться заводу один електрозварник. І справа не лише в зарплаті: щоб узагалі отримати фахівця, Київський електровагоноремонтний завод у 2025–2026 роках одночасно бронює його від мобілізації, доплачує соціальні стимули й сам оплачує його навчання та атестацію, бо готового на ринку немає. Тендер на підготовку оголосили на 90 тис. грн на шістьох — близько 15 тис. грн на одного, понад річний фонд оплати (кваліфікований зварник у 2025-му — близько 40 тис. грн на місяць, 480 тис. грн на рік). Разом — понад 495 тис. грн на одного. Завод перейшов від найму готових фахівців до того, щоб готувати[Г.М.1]  їх власноруч.

Це не локальний випадок, а нова норма. Кадровий дефіцит в Україні перестав бути циклічним коливанням ринку праці й перетворився на структурну кризу: пропозиція робочої сили скорочується за кількома незалежними каналами одночасно, тоді як попит зростає. За інерційного сценарію вона не закривається внутрішніми ресурсами. Без залучення зовнішньої робочої сили повоєнне відновлення в заявлених темпах недосяжне — і нижче ми показуємо, чому.

Резерв, якого вже немає

Найпряміший вимір кадрового провалу дає офіційна статистика зайнятості. Середньооблікова кількість штатних працівників впала з 7 млн у 2021 році до 5,3 млн у вересні 2025-го, а дефіцит трудових ресурсів Держстат оцінює щонайменше у 2 млн осіб — саме стількох платників єдиного соціального внеску недорахувалися з початку повномасштабного вторгнення. Це вже не циклічне безробіття, а вилучення робочої сили з обороту.

Формально чоловіків віком 25–60 років близько 11 млн, але фактичний мобілізаційний і кадровий резерв значно менший — його одночасно зрізають мобілізація, стан здоров’я, бронювання й виїзд за кордон. Точні дані щодо мобілізації закриті, тому наведені нижче величини є оцінками порядку, а не офіційною статистикою.

Структура мобілізаційного резерву чоловіків 25–60 років, початок 2026 року. Оцінка за відкритими джерелами; офіційні дані щодо мобілізації не публікуються.

Мобілізація вивела з цивільної економіки близько 1,2 млн осіб і найсильніше вдарила по промисловості, будівництву, транспорту й енергетиці, де частка чоловічої зайнятості висока. Ще близько 1,5 млн визнані непридатними за станом здоров’я, 0,6 млн заброньовані, 1,3 млн перебувають за кордоном. Окремий блок — 2,7 млн осіб із відстрочками; вони утримують освіту, сімейний догляд і відтворення кадрів, тож масове залучення цієї групи лише переносить дефіцит в інший сектор.

Демографія працює проти

Під резервом просідає його демографічна база. Станом на початок 2026 року на підконтрольній території проживало близько 29 млн осіб — майже на 1 млн менше, ніж роком раніше. Це не разовий воєнний ефект: природне скорочення триває з 1993 року, а війна його лише прискорила. Чистий демографічний маркер, незалежний від міграції: перших класів у 2025–2026 навчальному році набрано 252 тис. проти 322 тис. у 2022-му, і це наслідок падіння народжуваності, а не виїзду.

Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України оцінює поточну нестачу працівників приблизно в 4,5 млн осіб, а довгостроково прогнозує скорочення населення до 25–35 млн до 2050 року. Часткові внутрішні резерви існують — до 2 млн людей пенсійного віку можна повернути в зайнятість за гнучких форматів, — але вони пом’якшують, а не закривають розрив. На відміну від мобілізації чи міграції, демографічний чинник накопичувальний і не «відіграється» після завершення війни.

Новий драйвер: оборонка забирає інженерів

До класичних чинників — війни, мобілізації, міграції, демографії — з 2022 року додався новий: вибухове зростання оборонно-промислового комплексу й defense tech. У 2025 році обсяг українського ринку оборонних технологій досяг 6,8 млрд дол.; виробництво БПЛА зросло на 137%, систем РЕБ — на 215%, наземних роботизованих комплексів — на 488% (KSE Institute, Brave1). Зайнятість в ОПК за галузевими оцінками перевищує 300 тис. осіб, і значну частину цих кадрів перетягнули з машинобудування, електроніки та ІТ. Цей драйвер не зменшує кількість працівників — він загострює конкуренцію за найдефіцитніший ресурс, інженерно-технічні кадри, між оборонною та цивільною економікою. Тому навіть повне повернення українців з-за кордону не зняло б дефіциту в цивільних секторах, поки оборонка нарощує попит.

Де болить найбільше

За перше півріччя 2026 року роботодавці подали до Державної служби зайнятості понад 240 тис. вакансій, а укомплектувати вдалося 131,5 тис. — трохи більше половини. У першому кварталі співвідношення було ще гіршим: із 148 тис. заявлених вакансій закрили 61 тис. Проблема не в кількості пропозицій роботи, а в тому, що на них немає кому виходити.

Детальний галузевий зріз показує, де саме розрив найглибший. Станом на 1 травня 2026 року в службі зайнятості було зареєстровано 59,9 тис. вакансій і 141,2 тис. шукачів роботи — формально 2,4 претендента на вакансію. Показник оманливий: він відображає не надлишок робочої сили, а структурну невідповідність, коли зареєстровані безробітні не підходять за кваліфікацією або територією. У ключових секторах резерв фактично вичерпано.

Найпоказовіше — дефіцит співіснує з високим безробіттям. За оцінкою НБУ, середній рівень безробіття у 2025 році становив 11,3% — це помітно краще за 18,2% у 2023-му та 13,1% у 2024-му, але все ще значно вище за довоєнні 8,2% у 2021 році. І це при тому, що кадри — проблема №1 для бізнесу: за опитуванням Інституту економічних досліджень її називають 60% компаній, за даними Європейської бізнес-асоціації лише 5% не відчувають дефіциту, а 96% роботодавців підняли зарплати. Коли безробіття залишається підвищеним, а роботодавці не можуть закрити половину вакансій — це визначення структурної, а не циклічної кризи: люди й робочі місця є, але не збігаються за кваліфікацією й географією.

Вакансії та шукачі роботи за секторами, Державна служба зайнятості, зріз станом на 1 травня 2026 року. В освіті вакансій уже більше, ніж претендентів.

В освіті вакансій більше, ніж шукачів (0,88 особи на вакансію); у переробній промисловості, будівництві й транспорті — на межі вичерпання (1,1–1,2). Особлива зона ризику — критична інфраструктура: в енергетиці, водопостачанні й поводженні з відходами співвідношення тримається в межах 1,2–1,5, але навіть незначний дефіцит тут дає непропорційні наслідки, бо йдеться про безперервність систем життєзабезпечення.

Ціна кадрового розриву

Масштаб недоотриманого випуску можна оцінити через продуктивність праці, порахувавши її з офіційної статистики. Номінальний ВВП за 2025 рік — 8,93 трлн грн, зайнятих — близько 12,5 млн осіб; це приблизно 715 тис. грн випуску на одного зайнятого за рік. Прикладений до дефіциту зайнятості показник дає порядок величини: розрив у 2 млн працівників відповідає до 1,4 трлн грн недоотриманого річного випуску, або близько 16% ВВП. Це верхня межа — частина розриву структурна й фрикційна, а нові працівники не одразу виходять на середню продуктивність. Реалістичніший діапазон — 0,7–1,4 трлн грн на рік, 8–16% ВВП.

Гроші на відбудову є — людей немає

Потреба України у відновленні станом на кінець 2025 року оцінена у 588 млрд дол. на десятиліття — майже три номінальні ВВП за 2025 рік (RDNA5: Уряд, Світовий банк, ЄК, ООН). Серед ключових обмежень реалізації цих коштів Світовий банк прямо називає гострий дефіцит робочої сили. Проблема відбудови вже не у фінансуванні як такому, а у спроможності його освоїти.

Макростатистика 2025 року показує це майже в чистому вигляді. Валове нагромадження капіталу зросло на 15,5%, а реальний ВВП додав лише 1,8%, сповільнившись із 3,2% у 2024-му і 5,5% у 2023-му. Гроші вкладаються увосьмеро швидше, ніж економіка віддає результат. Це і є ціна кадрової прірви у макровимірі: капітал заходить, а перетворити його на випуск немає кому.

Номінальні показники цю картину маскують. ВВП у поточних цінах зріс із 3,88 трлн грн у 2022 році до 8,93 трлн у 2025-му, але це зростання переважно інфляційне та ефект низької бази, а не подвоєння фізичних обсягів виробництва. За дефіциту робочої сили ризик очевидний: фінансування на відбудову є, а спроможності його освоїти — немає.

Висновок: фаза кадрової прірви

Україна входить у фазу, коли потреба в працівниках зростає швидше, ніж відновлюється людський потенціал. Дефіцит структурний за всіма каналами: мобілізація, міграція, демографія, перетікання кадрів в ОПК. Тому й рішення мають бути структурними.

Складемо резерви за офіційними цифрами. Розрив — щонайменше 2 млн зайнятих (Держстат), структурна нестача — до 4,5 млн (Інститут демографії). Внутрішня активація: до 2 млн людей пенсійного віку теоретично можна повернути в зайнятість, але лише частково. Повернення: з 5,6 млн українців за кордоном точно планують повернутися близько 29% за скасування тимчасового захисту (ЦЕС), тоді як чисте сальдо міграції лишається негативним щонайменше до 2027 року. Навіть за оптимістичного складання цих джерел розрив не закривається, а відбудова на 588 млрд дол. додає попит поверх наявного. Це й є арифметична підстава: зовнішня трудова міграція перетворюється з опції на базовий інструмент компенсації втрат. Питання вже не в тому, залучати чи ні, а за якими правилами.

Наступна стаття серії показує, чому чинна міграційна система працює проти власних цілей і втрачає навіть тих, хто готовий приїхати. Стаття-флагман пропонує відповідь — концепцію двоконтурної моделі, що розділяє фільтри для робочої сили й для капіталу.

Повний перелік джерел

Кейс заводу, тендер, зарплати — Clarity Project, work.ua

Зайнятість, дефіцит ≥2 млн, населення, першокласники — Держстат (виступ голови відомства)

Нестача 4,5 млн, прогноз до 2050 — Інститут демографії ім. М. В. Птухи НАН України

Безробіття 11,3% — Національний банк України

Дефіцит як проблема №1 бізнесу — IER / Європейська бізнес-асоціація

Вакансії, укомплектування, галузевий зріз — Державна служба зайнятості

ВВП 2025, зростання 1,8%, нагромадження +15,5% — Держстат / Forbes Ukraine

Потреби відновлення 588 млрд дол. — RDNA5, Світовий банк

5,6 млн за кордоном, 29% повернення — Центр економічної стратегії, п’ята хвиля

Ринок оборонних технологій, зайнятість в ОПК — KSE Institute / Brave1

Методологія та застереження

Матеріал підготовлено на основі офіційної статистики (Державна служба статистики України, Національний банк України, Державна служба зайнятості), даних міжурядових оцінок (RDNA5) та публікацій наукових і аналітичних установ із прямою атрибуцією в тексті. Показник продуктивності праці розраховано як відношення ВВП до кількості зайнятих за офіційними даними. Величини в таблиці мобілізаційного резерву є оцінками порядку за відкритими джерелами: офіційна статистика щодо мобілізації не публікується.

Оцінки, висновки та рекомендації, викладені в цьому матеріалі, належать авторам і не обов’язково відображають позицію партнерів, донорів чи організацій, згаданих у тексті. Відповідальність за зміст публікації несуть автори та Український інститут майбутнього.

Матеріал підготовлено за допомоги ШІ-інструмента Claude (Anthropic). Факти, цифри та джерела перевірено авторами, які несуть повну відповідальність за зміст.

Публікацію матеріалу створено ГО “Український інститут майбутнього” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є
відповідальністю ГО “Український інститут майбутнього” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀
Єднання.

Команда UIF

Адміністрація