Автори: Тарас Березовець, Андрій Каракуц, Валерій Кравченко, Олександр Доброєр
ПЕРЕДМОВА
Тарас Березовець, співзасновник Українського інституту майбутнього,
директор Бюро протидії гібридній війні
У першій частині доповіді, яка стала першою для тільки створеного тоді Українського інституту майбутнього, ми детально проаналізували початок російської гібридної агресії проти України, починаючи з лютого 2014 року. Тоді ж ми залишили на другу частину Одеську, Луганську та Донецьку області. Це було зроблено не випадково, адже обсяг та характер подій на Сході та на Півдні України вимагав найбільш ґрунтовного та розлогого коментаря.
Зараз, споглядаючи назад на події майже трьохрічної давнини після підступного нападу російсько-терористичних сил та сепаратистів, ми вже можемо зробити більш серйозні висновки. Так, останні зізнання лідерів терористів, таких як Ігор Гіркін чи Дєніс Пушилін, а також перехоплені розмови кремлівських чиновників, зокрема радника президента РФ Сєргєя Глазьєва, дають нам чіткі підстави однозначно стверджувати, що якби не пряма інтервенція т.зв. «зелених чоловічків» на начальному етапі «Русской весны», Донецька народна республіка та її повний клон Луганська народна республіка ніколи би не мали шансу стати тим, чим вони стали у підсумку.
Прямі докази причетності російських спецслужб та російських збройних сил через неповних 3 роки вже офіційно фігурують у резолюціях ООН, ПАРЄ, документах США, Евросоюзу та інших країн Заходу, а також з’явилися у щорічному звіті Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі, який був опублікований 14 листопада 2016 року. Останній спровокував російського президента Владіміра Путіна підписати розпорядження про вихід Росії з Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Це стало ще одним важливим підтвердженням причетності Кремля до прямої агресії, що вона була здійснена на південних та східних теренах України.
Арсенал злочинних методів “гібридної війни” проти незалежної держави був надзвичайно широким. Він включав у себе багаторічну підготовчу роботу російських спецслужб як на територіях майбутнього вторгнення, так і серед українських владних та силових структур, що включало вербування командного складу офіцерів армії, СБУ, прикордонної служби, продуману систему інформаційно-психологічної обробки населення південно-східних регіонів, введення своєї прямої агентури та агентів впливу в середовище політичних партій, особливо Партії регіонів і Комуністичної партії, а також націонал-демократичних та націоналістичних рухів, скупку існуючих та створення нових інформаційних ресурсів з російським капіталом і т.п.
В цьому ключі Одещина, Луганщина і Донеччина виявилися, поряд з Автономною Республікою Крим, найменш захищеними проти масовоного російського впливу. Цьому сприяла і максимальна включеність цих регіонів у російський інформаційний простір, яка ніколи не переривалася з моменту проголошення української незалежності у 1991 році.
«Русский мир» як базова концепція для російської інтервенції виглядав природньо та навіть привабливо для значної частини населення цих регіонів, адже він вдало лягав на концепцію особливості та надмірної значущості населення Донбасу та Одещини в історичному дискурсі України. «Донецький патріотизм» та героізація радянського минулого базувалися на численних міфах, що підігрівалися місцевими елітами протягом десятиліть про «особливу» роль і місію Донбасу. В підсумку численні комплекси та фобії донеччан активно використовувалися російською пропагандою для нав’язування їм невластивого відчуття окремішності населення цілого українського регіону від решти українських земель. В історіх з Одесою Кремль ефективно маніпулював давньою місцевою традицією звеличувати імперське минуле міста, починаючи від часів російської імператриці Катерини II.
В підсумку самі українські громадяни на цих територіях опинилися найбільш ошуканими тимчасовою окупаційною владою та лідерами кримінальних угруповань, які стали такою собі «владою» на територіях ДНР-ЛНР. Одесу на щастя оминула доля Донбасу, хоча і тут відбулися трагічні події 2 травня 2014 року. Одеса заплатила цю страшну ціну, аби уникнути щастя наслідувати приклад Луганщини та Донеччини, який для неї приготував Кремль.
Ми повинні детально розібратися у перипетіях подій весни-літа 2014 року, аби не дозволити повторення цих помилок у майбутньому. Занадто високою виявилася ціна того досвіду, який Україна пройшла три роки тому.
Вам також буде цікаво:
Доктрина економічної безпеки України
Енергетична криза 2022: де і за скільки Україна може купити енергоносії
Гуманітарний план Маршалла: як перебудувати освіту, науку та культуру
Прогноз 2022
25 років Незалежності: економічні підсумки
Вежі Кремля. Хто буде ділити спадок Путіна?