“У зраду кидатися не можна”: Тишкевич прокоментував слова Волкера про окуповані території

Україна не зможе повернути територію, захоплену РФ. Курт Волкер сказав про це прямо, цитату наводить ВВС. Ну, нарешті голосом американського дипломата озвучена ідея, яку у нас боялися артикулювати: станом на сьогодні ми дійсно не можемо повернути контроль над територіями. Із теперішнім рівнем нашої ресурсної бази,і з теперішньою нашою економічною і політичною стійкістю ми не можемо повернути контроль над територіями.

І що? Здада? У “Зраду” кидатися не можна. Суть полягає в іншому:

1. Україна поки не може

2. Росія поки сильна

Слово “ПОКИ” має кілька значень. Якщо вірити в казочки про “безальтернативність” того чи іншого шляху, “поки = вічно”. Але якщо тверезо оцінити свої сили, спланувати, що потрібно зробити в майбутньому, “поки” має конкретні терміни.  А якщо окрім планування вдатися до конкретних дій, то термін дії цього “поки” можеш визначити самотужки.

Отже, висновки із заяви Волкера:

1. Не варто кричати зрада і лити крокодилячі сльози – Волкер лише озвучив те, що наші політики сказати боялися.

2.  Якщо поки не можемо – значить, треба перестати брехати власному населенню про те, що “ось зараз повернемо території і вирішимо всі проблеми скопом”. Треба взятися за розвиток вільної частини Донбасу. При цьому треба відбудовувати нову економіку Донбасу без урахування окупованих територій. Вільна частина Луганської та Донецької областей повинні стати самодостатніми і успішними, інакше, якщо “поки” затягнеться, ми ризикуємо отримати новий конфлікт під гаслом “прийшла Україна і нічого не зробила”. Крім того, успішні і багаті підконтрольні території – найкраща агітація “за Україну” для жителів окупованих районів. Для місцевого населення головне показати можливість працювати і заробляти, безпеку і перспективу для їхніх сімей, комфортне життя. Якщо це є, буде і “прапор над будинком”. Якщо цього немає, але пропонуємо повісити тільки “прапор” – можна нарватися і на агресивну відповідь.

3. “Поки не можемо” – це хрест в труні слів про “безальтернативність шляху”. За нас ніхто думати не буде. А це значить, що ми, розуміючи наші стартові позиції, цинічно і тверезо оцінюючи мотивацію оточуючих (як так званих “союзників”, так і ворога), повинні прораховувати сценарії розвитку ситуації. За яких умов можливий той чи інший сценарний ланцюжок, як, якщо станеться проблема, вийти з негативного на прийнятний варіант розвитку подій, а потім — на бажаний.

4. “Ще не повернемо” означає, що необхідно перестати вірити в те, що наші проблеми вирішать за нас. Ніхто не буде відвойовувати наші землі за нас. Ніхто не буде робити нам успішну економіку за нас. Це означає, що крім планування ми повинні реалізовувати обрані сценарії без зайвих ілюзій про підтримку з усього світу. Відштовхуємося від гіршого варіанту, працюємо на кращий. Тоді підтримка, що з’явиться, буде приємним бонусом, який розширює наше поле для маневру. У іншому випадку розбиті ілюзії поступово підпилюють опори, на яких стоїть влада. Забагато вже цих “розбитих ілюзій”, тому система може впасти за найменшого коливання. Якщо ми хочемо перемоги, то не працюємо на великий “Бада-бум”.

5. “Ще не повернемо” – це означає, що ми повинні стати сильними, успішними, мотивованими, розумними і хитрими, коли не можемо наполягати, лавірувати, а коли зможемо тиснути – то тиснути до кінця.

6. “Росія поки сильна”. Почитайте попередні пункти. Ми повинні працювати над своїм успіхом, але разом із тим, не сподіваючись на “доброго дядю або добру тітку”, ми повинні працювати над тим, щоб “поки” в РФ тривало не довго. Воювати, відправляти армію? Ні, це не годиться за сьогоднішніх ресурсів. Створювати проблеми в економіці, на міжнародній арені – так. Шукати і пропонувати альтернативи наявним партнерам РФ – так. Зрештою, проводити наступальні інформаційні операції на російському інформаційному полі – сучасні технології, розвиток комунікацій це дозволяють. Головне: робити.

7. Найголовніше – не нити, не спати, не давати спати нашим політикам – за хороші справи хвалити, успіхи відзначати, за проколи – “штовхати нещадно”, показуючи при цьому як можна зробити краще. Проста “зрада”, просте ниття “всьопропало” і “нассдалі” – доля примітивних.

Усе буде добре, все буде Україна!