Власний порядок денний — привілей сильних

Автор статті – Сергій Галушко

Експерт за напрямком оборонних програм UIF

Україна та українці протягом останнього десятиліття зробили більш ніж достатньо для набуття своєї суб’єктності та отримали заслужену повагу в очах спільноти цивілізованого світу. Українці традиційно є вдячним народом, вони пам’ятають всіх, хто на тому чи іншому етапі нашої історії підставив плече й простягнув руку допомоги. І точно не потребують сторонньої допомоги для цивілізаційного вибору та визначення власного національного шляху розвитку держави.

Наразі вчергове спостерігаються спроби поставити цей незаперечний факт під сумнів. Інтенсивність негативу з малоочікуваного напрямку вже змусила значну частину українців та європейців замислитися, хто сьогодні насправді є другом, а хто ворогом. Сьогодні, на жаль, мав місце черговий приклад наведеного. Про себе нагадав «захисник», завдяки якому свого часу нібито не було втрачено жодного клаптика української землі. Сподіваюсь, що це писала про себе людина при ясній свідомості, а не штучний інтелект, тому дозволю собі поділитися думками.

На емоційному рівні після такої новини перед очима виникли обличчя численних колег, друзів, знайомих, які починаючи з 2014 року робили можливе та неможливе для захисту України. Спочатку у форматі АТО, потім — операції Об’єднаних сил, а з 24 лютого 2022 року — шляхом відсічі широкомасштабної збройної агресії РФ. Вибачте, але серед них свідомість чомусь не розпізнає облич деяких людей, які наразі дуже голосно претендують на роль головних захисників української землі та миротворців.

Завтра президент США Д. Трамп планує виступ на об’єднаній сесії Конгресу, на яку збереться Палата представників та Сенат. Підготовка заходу супроводжується низкою заяв власне Д. Трампа, членів його команди та інформаційним супроводженням в медіа. Серед наративів, безумовно, присутня у відповідній тональності тема України та недавнього візиту нашого президента до США.

Недвозначна зустріч минулого тижня американського та українського лідерів спричинила негативну інформаційну хвилю в Європі та безпосередньо у США, зокрема у відношенні особисто Д. Трампа та членів його команди. Це стало неочікуваним, але незаперечним фактом, з якого американська сторона шукає вихід. Наразі триває активний пошук та формування тез, завдяки яким Д. Трамп у промові в Конгресі має інформаційно «переграти» ситуацію на свою користь, постати в очах базових цільових аудиторій у якості переможця, бійця за інтереси Америки та миротворця.

Також очевидно, що добре описаний в численних джерелах стиль комунікації/переговорів Д. Трампа (керована непередбачуваність, вплив ціннісних орієнтирів, нюансів психотипу та певних подій в біографії) продемонструє нам експромти, помножені на емоції з елементами маніпулятивних технік. Не маю жодного бажання переходити на особистості, але весь світ спостерігав подібне 28 лютого в Білому домі, і ми отримали показові кейси для психологів, комунікаційників, дипломатів, які будуть використані для підготовки майбутніх поколінь політиків і державних діячів.

Гарна новина полягає в тому, що за всієї непередбачуваності та багатофакторності, більшість тез виступу та його загальна тональність в Конгресі стосовно України та Європи загалом цілком прогнозовані.

У таких умовах для керівництва нашої держави є доцільним вступити в гру не з позицій реактивного реагування на чергові спроби звинувачень або емоцій, які взагалі не потрібно коментувати. Є інші рішення у форматі проактивних дій в інформаційному просторі щодо випереджувального просування власного порядку денного.

Що конкретно можна запропонувати? Випереджуюча (за кілька годин до зустрічі в Конгресі) публічна комунікація через медіа з боку нашого президента. Очевидно, що вона має бути не з Д. Трампом, а з його цільовими аудиторіями та світовою спільнотою загалом.

При цьому правильно підібрана сукупність сильних і неспростовних аргументів та наративів з нашого боку мають створити високий рівень енергетики інформаційного потоку, який приверне увагу та на випередження «переб’є» риторику опонентів. І тоді вони стануть не стороною ньюсмейкерів, а стороною, яка буде змушена виправдовуватися.

Очевидно, що мова має йти не про події 28 лютого, а про речі, які значимі на більш високому рівні з огляду на міжнародне право, людські цінності, інтереси Європи, міжнародну безпеку тощо.

Нижче для ілюстрації кілька варіантів наративів на негативні тези, які прогнозуються на адресу України:

Про допомогу США — ми безумовно вдячні за підтримку України в складні часи. Але просимо взяти до уваги щонайменше 600 млрд дол. коштів американських платників податків, які стали економією для бюджету США після відмови України від ядерної зброї та інших озброєнь.

Про злодіїв та корупцію при отриманні допомоги — наше запрошення до участі у відкритому аудиті поставлених озброєнь та персонально пану Дж. Венсу — особисто на передовій переконатися, що все працює на захист демократії у світі. А можливо наші спецслужби та розвідка вже мають достатню інформацію про те, у кого «рильце в пушку» та непорозуміння з законами США серед членів команди поважного президента…

Про легітимність президента — продовжити досить виграшну тезу про можливість будь-кому в оточенні Д. Трампа отримати громадянство України та зробити свій законний внесок у майбутні вибори.

Це лише приклади, насправді питань прогнозується багато і всі вони мають потужні креативні відповіді. Важливо при цьому виключити емоції, оперувати фактами і проводити чіткий розподіл між американським народом і окремими людьми, які підтримують зло.

Одночасно є доцільними наші наративи, які супроводжують риторику з боку Д. Трампа щодо Європи та перспектив НАТО. Адже будь-які образи та претензії до Європи впливають на поведінку європейських лідерів та їхніх виборців. І на тлі наведеного досить виграшно виглядає наратив, що європейцям не слід боятися, бо відмову США від НАТО та захисту Європи від російського агресора вже досить ефективно компенсують українські бійці на передовій.

Наведене разом з іншими ідеями та комунікаційними рішеннями з високою ймовірністю спровокує Д. Трампа відійти від сценарію, почати імпровізацію, а в дипломатії вдалий експромт — досить рідкісна річ, яка доступна лише митцям-державникам, на відміну від митців сцени.

Усвідомлюю, що наш інформаційний простір моніторять численні державні та недержавні структури інших країн. І навряд чи їм сподобається ця публікація. Адже численні ініціативи Ілона Маска щодо скорочення/оптимізації держструктур/бюджету найменшим чином зачепили підрозділи державної машини, які здійснюють інформаційне забезпечення поточної команди Білого дому. Ну що ж, колеги, вдалого вам всім дня/ночі для пошуку контраргументів…

Нам не слід боятися, що ці тези прочитають опоненти. В 2014 році  в черговий раз стало очевидно, що коли на інформаційному фронті на твоїй стороні правда, то це найефективніша зброя. Вона робить тебе вище численних маніпуляційних технік, ІПсО, фейків, деструктивної пропаганди тощо. Безумовно, коли ти граєш на стороні правди, цивілізованими методами, з дотриманням стандартів публічної риторики, дипломатичного протоколу (з поправкою на умови війни), цивілізованих медіа та стандартів журналістики — важко протистояти стороні, яка піддається  спокусі використання  маніпуляцій, обману, популізму. Але це не привід опускати руки, а лише вікно можливостей, тому що ми вже знаходимося на вищому ешелоні польоту.

І для справжніх поціновувачів класичного протоколу пропоную виступ нашого президента записати на фоні історичної світлини, на якій у Білому домі приймають Уїнстона Черчилля, одягнутого в комбінезон для повітряних тривог. Погодьтеся, в одній компанії з таким Державним діячем та Справжнім лідером нації в часи війни бути точно не соромно.