Візит Зеленського до Німеччини та США: як виграти надскладні переговори

I. Загальний опис ситуації

            Глобальні трансформації, що запустили процес перерозподілу політичного впливу у світі, докорінно змінили міжнародний баланс сил. Після приходу до влади у США Джозефа Байдена, стратегічний курс на конфронтацію із Китаєм остаточно закріпився і став пріоритетним для американського істеблішменту. Утримання політичного, технологічного та економічного лідерства США розглядається через перемогу над Китаєм та збереження Штатів у ядрі майбутнього нового світового порядку.

            Одним з напрямків цього курсу стала реанімація трансатлантичного альянсу та розбудова нових регіональних коаліцій на чолі зі США, яким Вашингтон може передати частину поліцейських та інших функцій, щоб зосередити свої ресурси на індо-тихоокеанському напрямку.

            Перший візит Джозефа Байдена у Європу та участь одразу в кількох самітах з ЄС, НАТО, Великою Британією, Туреччиною та країнами “Великої сімки” стали першим масштабним кроком США розпочати формування глобального західного продемократичного альянсу, спрямованого проти Китаю та інших конкурентів. Одночасно із цим, адміністрація Білого Дому почала поступове зменшення своєї участі та присутності у кількох регіонах, цінність яких відійшла на другий план. Усвідомлюючи свою ресурсну обмеженість, США вирішили розставити пріоритети та оптимізувати використання ресурсів: відмовитися від безумної гегемонії на одних напрямках і сконцентруватися на інших, які є більш нагальними з погляду американських еліт.

            Там, де у США лишаються неврегульовані проблеми, але де вони вже більше не хочуть утримувати конфронтацію, Вашингтон пішов на тимчасову стратегічну стабілізацію або заморозку. Наприклад, ядерні переговори між США та Іраном мають на меті часткову нормалізацію відносин з Тегераном, стабілізацію Близького Сходу та заморозку протистояння, яке вже не є першим пріоритетом Білого Дому. Так само, виведення американських військ з Афганістану спрямоване на перекидання військових ресурсів з Близького Сходу до Східної Азії.

            У цьому контексті, таку ж мету переслідував і саміт Джо Байдена із Володимиром Путіном, який пройшов 16 червня у Женеві. Російський напрямок для США перестав бути топовою проблемою, а Росія вже не розглядається американськими елітами як загроза №1. Більше того, з січня цього року, США почали все більш серйозно ставитися до російсько-китайського зближення, а відтак, постала проблема якщо не заморозити, то хоча б впорядкувати свою конфронтацію із Москвою.

            Саміт заклав робочу основу для початку діалогу про стабілізацію двостороннього протистояння. США і Росія поставили на паузу дипломатичну війну, яка тривала останні півроку, заспокоїли ринки, розпочали консультації щодо кібербезпеки, яка є ключовим подразником двосторонніх відносин і генератором нових антиросійських санкцій за останні 1,5 роки. Крім того, обидва лідери розпочали принципові переговори з трьох важливих блоків питань, які складатимуть основу нового російсько-американського порядку денного: демілітаризація Арктики, покращення системи контролю за стратегічним озброєнням та ядерне стримування. Додатково, США та Росія показали, що здатні та готові співпрацювати вибірково та точково в окремих питаннях регіонального рівня, наприклад щодо гуманітарних поставок до Сирії, збереження на плаву ядерної угоди з Іраном, допомоги у розробці нових глобальних механізмів скорочення озброєнь, кризи в Білорусі тощо.

            Хоча Україна на саміті Байдена-Путіна не займала центрального місця, стало зрозуміло, що вона лишається “червоною лінією” для російського керівництва. За результатами саміту можна зробити висновок, що у найближчі місяці Росія намагатиметься схилити США до підтримки виконання Мінських угод, щоб Вашингтон тиснув на Київ із вимогою виконати Мінські угоди у тому порядку, в якому цього хочуть росіяни. Крім того, отримання Україною ПДЧ у НАТО лишається для РФ “червоною лінією”, яку Штати навряд чи перетинатимуть. А отже, Україні варто поставити це питання на паузу.

            Результативність російсько-американського стратегічного діалогу, розпочатого Женевським самітом, можна буде оцінити вже за 3-6 місяців. Саме такий дедлайн сам Джо Байден поставив його домовленостям з Москвою.

            На тлі цих подій, порядок денний між Україною та США залишається незмінним з січня цього року. У першому кварталі 2021 року відносини між США та Україною були в основному пасивними. Новий поштовх вони отримали після візиту до Києва держсекретаря США Ентоні Блінкена у травні. Утім, сам візит був складним і окреслив деякі неприємні моменти для української зовнішньої політики на американському напрямку: до НАТО Україна не вступить, позиція США щодо українських “реформ” стає жорсткішою, а риторика менш компромісною, підтримка України буде обмеженою і лише в обмін на конкретні результати у сферах боротьби з корупцією та зміни системи правосуддя. Загалом, американсько-українські стосунки лишаються обмеженими та зацикленими на кластері безпекових питань. Відсутність розвитку інших напрямків робить ці відносини все більш несправедливими і менш прагматичними.

---

II. Фактор Берліна: відносини з США, російський вектор, Східна Європа

Виклики, які стоять перед США, актуальні і для Німеччини і Франції. Але, крім питань зовнішньої політики, перед лідерами цих двох країн стоїть необхідність вирішення низки внутрішніх (для Європейського Союзу) питань. Політичний порядок для Берліна можна сформулювати у вигляді списку наступних завдань:

Внутрішні (ЄС)

◦ зміцнення Союзу, особливо на тлі різних підходів держав-членів до питань «Північного потоку-2», політики ЄС на східних кордонах, відносин врегулювання суперечок у Середземноморському регіоні;

◦ вироблення ефективної системи комунікації із внутрішніми європейськими політичними конструкціями, що створюються – такими як Тримор’я;

◦ збереження домінуючого впливу на прийняття рішень в ЄС на тлі відходу Ангели Меркель.

 

Зовнішні

◦ Важливим питанням для Німеччини є трансформація політики ЄС: посилення ролі Союзу, просування його власних (читай франко-німецьких) підходів до вирішення геополітичних питань зі збереженням до того ж загальних рамок трансатлантичного партнерства. На рубежі 2017-2018 років виразно стала помітна конкуренція з США в області формулювань пріоритетів політики «Великого Заходу» в питаннях відносин з іншими державами;

◦ Розставити пріоритети у зовнішній політиці, оптимізувавши, за прикладом США, свою присутність на зовнішніх майданчиках. Для Німеччини важливими залишаються питання врегулювання в Північній Африці, ядерної угоди з Іраном, виходу на новий формат відносин з Туреччиною. Мова йде про створення передбачуваних умов співпраці з державами, що межують з ЄС і про запобігання прояву викликів у сфері безпеки, міграції, руйнування логістичних ланцюжків світової торгівлі;

◦ КНР не сприймається як проблемний конкурент в боротьбі за домінування (за аналогією із США). Позиція полягає ймовірніше у виробленні стійкої системи економічної взаємодії при обережному стримуванні розширення політичного впливу Пекіна. Особливо на держави, які сприймаються як «периферія» Європейського Союзу;

◦ Посилення контролю над процесом розвитку мережі світових транспортних коридорів. Мова йде як про збереження впливу над існуючими, так участь у розвитку нових, в тому числі в Арктиці (як створення альтернативи китайському проєкту «Пояс і Шлях»).

 

Росія і Східна Європа. Для Німеччини вкрай важливим є вихід на нові рамки відносин з Російською Федерацією. Берлін демонструє готовність «поважати» російські амбіції на формування власної зони впливу, вважаючи цей процес важливим з точки зору розвитку співпраці в ключових для себе областях (економіка, зміна клімату, глобальна безпека). Як приклад можна навести реакцію на узгодження формату припинення вогню в Нагірному Карабасі, участь РФ в конфліктах у Лівії і Сирії, домовленості щодо Молдови («революція посольств» 2019 року), резолюцію Бундестагу у Білорусі 2020 року (де Москві пропонується виступити посередником «бажано в рамках ОБСЄ »), політику співпраці ЄС-РФ щодо Середньої Азії. З іншого боку, Німеччина не сприймає як допустиму політику Кремля щодо стимулювання конфліктів у сусідніх державах для збереження/збільшення впливу. Перераховані підходи знайшли своє відображення у програмному документі «Про відносини між ЄС і Росією: Відштовхнути, стримати і залучити», прийнятому 16.06.2021 року. Його зміст збігається з тезовими рамками заяв Байдена і Путіна про результати двосторонньої зустрічі. Триває політичне стримування за одночасного стимулювання діалогу з ключових питань: зміна клімату, енергетика, розвиток зв’язку та інформаційних технологій, торгові шляхи, Арктика, продовольство, рішення конфліктів у Північній Африці, Лівії, Сирії, співпраця щодо Ірану.

У зв’язку з цим, спроба запрошення Путіна на саміт глав ЄС була логічним (з точки зору Німеччини та Франції) кроком – провести прямі переговори з питань, аналогічних до бази діалогу США-РФ і перехоплення зовнішньополітичної ініціативи на російському напрямку. Логічною була і протидія Вашингтона – проти запрошення російського президента, в першу чергу, виступили країни Тримор’я – групи держав, яку в США розглядають в якості провідників своїх інтересів на континенті. Запрошення не було, проте, програмний документ ЄС чинний і він схвалений всіма державами-учасниками.

 

Позиції з українського питання в політиці Німеччини не зазнали змін. Є підтримка територіальної цілісності України, але одночасно з цим, наголос робиться на реалізації Мінських угод. Водночас Берлін не допускає можливості прийняття рішень, які в Москві сприймуть як перетин «червоних ліній». До таких можна віднести питання вступу України до НАТО, перспектив членства в ЄС. Більше того, Німеччина не згодна навіть продавати зброю для посилення української армії, мотивуючи це своєю участю у Нормандському форматі.

З огляду на сказане вище, для України у німецькому (європейському) напрямку можна сформулювати кілька викликів:

• Відносини Росії та ЄС, прагнення Німеччини розмежувати питання «економіки» і «важливих для Євросоюзу» тем з «політичним стримуванням». Така політика робить вкрай складним посилення тиску на Москву з метою виходу на врегулювання на Донбасі і деокупацію Криму. Скоріше навпаки, вкрай невигідні для України російські ініціативи, такі як «Північний потік-2», ризикують отримувати підтримку і далі, якщо вони будуть лежати в сфері інтересів Німеччини і Франції.
• Мінський формат і питання Криму. Німеччина зацікавлена ​​у виході на компромісне вирішення питань, пов’язаних з Україною. Тобто з урахуванням російської позиції і російських «червоних ліній». Тому вкрай складно буде отримати згоду Берліна на перезавантаження «нормандського формату» або об’єднання в один блок питань Донбасу і Криму.
• Білоруський напрямок. Політична криза в Білорусі і загальний алгоритм тиску ЄС на офіційний Мінськ створює ще один виклик для України. Країни ЄС очікують солідарної позиції в питаннях тиску на Лукашенка. Тим більше, що з огляду на рівень економічних зв’язків, Україна є однією з держав, здатних створити реальні труднощі в економіці Білорусі. Однак, Києву не пропонується формат учасника «створення політики» щодо Мінська – його роль «солідарно приєднуватися». Це виклик, оскільки у цьому питанні є можливість для української гри і формулювання українських інтересів.
• Як і у випадку з США, Німеччина і Франція можуть почати посилювати риторику під час обговорення ходу українських реформ (корупція, зміна умов закупівель, корпоративне управління тощо). Для Києва критично важливою стає грамотна комунікація щодо загальної логіки дій президента і парламентської більшості.
  

  ---

III. США-Україна: основні рекомендації до візиту

Враховуючи міжнародну ситуацію, нещодавні саміти та нинішній стан українсько-американських відносин, ми пропонуємо Україні наступні напрямки, які можуть вивести відносини з США у ділове русло, залучити американський капітал на український ринок та підвищити цінність України для США.

Тема №1.  Енергетика

Після оголошення Європейським Союзом Зеленого курсу, очікувані плани декарбонізації енергетики прискорюватимуться, що означитиме зниження попиту на традиційні паливні енергоресурси, а натомість зростання попиту на низьковуглецеві – зелена та, потенційно, атомна електроенергія, водень, отриманий із їх використанням, та біогази.

ЄС у своїй Водневій стратегії визначив Україну як важливого партнера у проєктах з виробництва та постачання водню. І потенційно Україна може зайняти нішу експорту біогазів та водню до ЄС, атомної та відновлюваної енергії. Але це потребуватиме суттєвих інвестицій в модернізацію існуючих потужностей та створення нових, наявності політичної волі у країнах ЄС щодо укладення відповідних домовленостей та, відповідно, бажана дипломатична медіація США для досягнення відповідних домовленостей між Україною та ЄС, підтримка у стримуванні РФ, яка буде намагатися витиснути Україну з ринку низьковуглецевих газів та електроенергії, вдаючись до різних методів.

Ключовою передумовою є те, що така співпраця США із Україною може бути взаємовигідною.

Відновлювана енергетика та водень

• Інвестиції у проєкти ВДЕ, енергія яких зокрема може бути використаною і для виробництва водню.
• Інвестування у проєкти з виробництва водню.
• Участь у проєктах з модернізації газових мереж, зокрема і для експорту водневих сумішей до ЄС.

Атомна енергетика

• Будівництво американськими компаніями разом із українськими потужностей АЕС в Україні з орієнтацією на експорт низьковуглецевої електроенергії до країн ЄС
• Створення заводу з фабрикації ядерного палива (без збагачення урану) за патентами американських компаній, виходячи із стабільного попиту в Україні, потенційного його росту за рахунок скорочення російських поставок.
• Виробництво малих модульних атомних реакторів (SMR) в Україні спільним українсько-американським підприємством за технологією американських компаній, відповідно до підписаних раніше угод.

Ключовими вигодами для США у такому партнерстві є наступні:

• Розширення ринків збуту продукції та технологій американських компаній та підвищення рівня інтегрованості США в енергетичні процеси у Європі, що означає підвищення впливу США у ЄС;
• Підтримка енергетичної безпеки ЄС шляхом сприяння появі нового важливого гравця в секторі низьковуглецевої енергетики – України, та створення противаги для РФ – вагомого гравця у секторі традиційних енергоресурсів та потенційного у секторі низьковуглецевої енергетики. Сприяння зміцненню енергетичної безпеки Європи та скорочення впливу РФ відповідає пріоритетам США, зокрема і відповідному закону (Protecting Europe’s Energy Security Act, PEESA).

Вигоди для України:

• Залучення довготермінових інвестицій США, які зокрема стримуватимуть РФ від розгортання агресії в Україні, особливо у разі спільних проєктів в атомно-промисловому комплексі;
• Підвищення рівня взаємозалежності енергетики ЄС та України.

При цьому, Україна повинна продемонструвати інституційну спроможність гарантувати надійність та захищеність для інвестицій, прозорість та прогнозованість роботи компаній у межах цих проєктів. Гарантувати це особисто повинен Президент, із закріпленням на рівні міждержавної угоди.

 

Тема № 2. Найбільш важливі та актуальні напрямки взаємодії США та України у галузі військово-технічного співробітництва та оборонно-промислового комплексу

Під час зустрічі очільників держав, необхідно зосередитись на конкретних стратегічних напрямах взаємодії, що гарантуватимуть захист інтересів обох держав. Необхідно забезпечити такий рівень зацікавленості партнерів, який гарантуватиме оприлюднення відповідних заяв та підписання конкретних документів між суб’єктам, уповноваженими на реалізацію рішень керівництва держав. Реалізація відповідних рішень повинна створювати додаткову цінність як в політичній так і в економічній сферах. На зміну відносинам прямого політичного підпорядкування та регулярного вимагання прямої військової допомоги повинні прийти відносини взаємовигідного партнерства в галузі ВТС та ОПК.

Тому розпочати переговори необхідно зі стислого опису кроків України щодо реформування галузі, які забезпечать прозорість функціонування та захист інтересів партнерів.

Такими кроками на державному рівні, зокрема , є:

• Розробка законопроєкту про реформування оборонно-промислового комплексу, що дозволить реалізувати міжнародні стандарти якості менеджменту в галузі, що до цього часу належала державі. Реформа направлена на гарантування реалізації принципів та стандартів корпоративного управління; відкритості та прозорості діяльності виробників, що забезпечить подолання корупції в галузі; відкриття галузі для інвестицій з одночасним гарантуванням прав та інтересів інвестора.
• Набрання чинності Закону України «Про оборонні закупівлі». Основним завданням цього Закону вбачалося подолання корупції при здійсненні закупівель товарів, робіт та послуг для потреб національної безпеки.Норми закону гарантують прозорість здійснення відповідних закупівель, вимагають від виробників такої продукції дотримання міжнародних стандартів якості виробництва. Окремо слід зазначити, що норми Закону прямо передбачають пільгові можливості щодо постачання продукції військового призначення за участі відповідних органів та представництв США та НАТО (рішення уряду від 26 травня 2021 р. № 527).
• Встановлення фактичного пільгового становища постачальників із США. Слід відзначити, що на постачальників військової продукції із США не розповсюджуються вимоги законодавства України щодо звітності та рівня рентабельності продукції, що закуповується для потреб національної безпеки. Також відсутні вимоги щодо обов’язкового трансферу технологій чи локалізації виробництва при закупівлі відповідної продукції у виробників США.
• Активізація механізмів державно-приватного партнерства та захисту інвестицій через впровадження інституту «інвестиційних нянь» та реформи управління оборонно-промисловим комплексом.
• Фактичний захист інтересів партнерів під час здійснення конкретних заходів військово-технічного співробітництва. Прикладами таких заходів може бути недопущення витоку критично важливих технологій двигунобудування для КНР (через недопущення продажу АТ «Мотор Січ»), відмова від значного об’єму експортних операцій з Туреччиною, Індією, Іраном, КНР тощо.
• Пряме безповоротне безвідсоткове фінансування державою програм реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу, які зокрема передбачають фінансування створення окремих технологій спільно з приватними інвесторами.

Серед проблемних питань взаємодії держав у галузі ВТС та ОПК необхідно виділити недостатній рівень формалізації таких відносин. Іншими словами, взаємодія представників ОПК України з представниками США відбувається на рівні окремих особистостей, що призводить до створення суб’єктивної картини того, що відбувається в галузі. До того ж, при зміні конкретних особистостей на посадах, пов’язаних із управлінням ОПК, зв’язок з представниками держав-партнерів, як правило, розривається.

Виходячи з наведеного, вбачається більш ефективним створення постійно діючих робочих органів із забезпечення взаємодії держав в галузі ВТС та ОПК. Україна зі свого боку готова розглядати питання надання таким органам спеціальних повноважень та делегування окремих функцій державного управління. Відповідні рішення забезпечать тотальний захист державою Україна іноземних інвестицій.

Своєю чергою, партнери отримують реальний прямий інструмент для прийняття виважених рішень та управління ризиками щодо здійснення інвестицій в ОПК України.

Також актуалізації підлягає Угода між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки щодо реалізації програм та проєктів міжнародної допомоги у військовій сфері, ратифікована 02.11.2000 року.

Новий рівень скріплення та формалізації відносин держав у галузі військово-технічного співробітництва дозволить забезпечити інтереси обох партнерів як в галузі безпеки так і економіки.

Конкретні пропозиції, які необхідно обговорити, та які стануть основою для тексту Міжурядової Угоди про військово-технічне співробітництво між Україною та США:

1. Створення спільної агенції розвитку оборонної промисловості та військово-технічного співробітництва. Затвердження статуту такої агенції відбуватиметься спільно Україною та США, а механізми прийняття рішень такої агенції гарантуватимуть захист інтересів обох держав. Надання агенції окремих функцій та повноважень з управління оборонно-промисловим комплексом із додержанням вимог законодавства держав-партнерів. Агенція може бути створена, у тому числі, на базі Агенції США з міжнародного розвитку (USAID). Однак до складу нової агенції повинні входити представники України, враховуючи необхідність роботи з інформацією, що становить державну таємницю. Також у разі, якщо агенція буде створена, як спільний орган двох держав, така агенція може бути наділена окремими повноваженнями щодо збору, обробки інформації та прийняття рішень щодо реформування та розвитку системи ОПК.

Переваги для України: прозорість у відносинах із США, незалежність системи державного управління від конкретних особистостей, гарантування всебічного захисту інтересів держави під час реалізації конкретних проєктів співробітництва, залучення інвестицій через гарантування їх захисту.

Переваги для США: прозорість відносин з представниками державного управління України, формалізація та уніфікація прийняття рішень щодо реалізації конкретних спільних проєктів, прямий закріплений на вищому державному рівні вплив на прийняття рішень, пов’язаних із реалізацією спільних проєктів в галузі ВТС та ОПК.

Витрати: фінансування діяльності апарату агенції.

2. Підтримка з боку США експорту товарів робіт та послуг військового призначення та подвійного використання. Передбачити наділення України першочерговим правом ремонту та модернізації військової техніки радянського виробництва, що знаходиться на озброєнні військових союзників США. Найбільшим експортним потенціалом володіють програми ремонту та модернізації бронетанкової та авіаційної техніки. Для прикладу, на озброєнні тільки країн-членів НАТО знаходиться 695 основних бойових танків Т-72 та їх модифікацій, більше 2000 БМП-1/2, бойова та транспортна авіація.

Переваги для України: забезпечення замовленнями підприємств ОПК України за рахунок експортних контрактів на ремонт та модернізацію радянської військової техніки.

Переваги для США: забезпечення військових союзників якісною дешевою військовою технікою, усунення ОПК Російської Федерації від виконання контрактів в інтересах таких союзників.

Витрати: Уряди держав не несуть прямих грошових витрат. Витрати пов’язані виключно зі здійсненням маркетингової діяльності щодо просування українських виробників на ринках озброєння.

3. Підтримка Сполученими Штатами Америки експорту продукції ОПК України та спільного виробництва. Слід зазначити, що Україна не є прямим конкурентом США у сфері постачання продукції військового призначення та подвійного використання. Таким чином, США, вживаючи відповідні заходи з підтримки експорту української продукції, створює додаткову потужну конкуренцію на ринках, від яких залежать стратегічні супротивники США. Значним потенціалом продукція українського ОПК володіє на ринках, які активно користуються зразками озброєння 2-4 технологічних укладів: Бразилія, країни південно-східної Азії, Афганістан, Пакистан тощо.

Переваги для України: додаткова підтримка на ринку озброєнь та військової техніки, отримання додаткових ринків збуту власної продукції, забезпечення валютних надходжень до держави.

Переваги для США: послаблення економічного потенціалу стратегічних супротивників, які є конкурентами України на ринку ОВТ.

Витрати: Уряди держав не несуть прямих грошових витрат. Витрати пов’язані виключно зі здійсненням маркетингової діяльності щодо просування українських виробників на ринках озброєння.

4. Взаємний обмін технологіями при реалізації проєктів спільного виробництва зразків ОВТ.

Спільні переваги: обмін інформацією щодо наявних технологій у галузі ОПК з метою створення найбільш досконалих рішень в галузі виробництва та управління.

Витрати: Уряди держав не несуть прямих грошових витрат.

5. Спільна розробка та видобуток корисних копалин, що є сировиною для сучасного оборонно-промислового комплексу.

Переваги для України: забезпечення ефективного екологічно-безпечного пошуку, розробки та видобутку корисних копалин для потреб ОПК за рахунок постачання новітніх технологій та засобів видобутку, отримання додаткової економічної вигоди від реалізації прав на видобуток, або від реалізації самої сировини.

Переваги для США: участь у видобуванні критично важливої для оборонної промисловості сировини, такої як літій, цирконій, уран, бор, берилій, гафній, торій та інші.

Витрати: спільні витрати, по’вязані із реалізацією проєктів пошуку та видобутку корисних копалин.

6. Підтримка США в галузі імпорту технологій та виробничого обладнання для потреб ОПК України. Сьогодні українські виробники стикаються із неможливістю імпортувати новітнє високоточне обладнання для оборонної промисловості. Великі виробники обладнання відмовляються від постачання до України у зв’язку із «можливими» політичними ризиками для держави резидентства такого постачальника. Через це українські виробники змушені закуповувати обладнання, що не відповідає вимогам сучасності.

Переваги для України: доступ до міжнародного ринку сучасних технологій у виробництві.

Переваги для США: створення потужної конкуренції в регіоні, пряма фінансово-економічна вигода виробників обладнання США.

Витрати: грошові витрати на закупівлю обладнання несе тільки Україна.

7. Співробітництво у галузі стандартизації та гарантування якості виробництва. Відповідні вимоги щодо гарантування якості виробництва, передбачені в новому Законі України «Про оборонні закупівлі».

Переваги для України: гарантування якості виробництва підприємств ОПК за міжнародними стандартами, що дозволить подолати корупцію у сфері контролю за виробництвом з боку державних замовників, додаткові переваги вітчизняної продукції при виході на міжнародні ринки озброєння та військової техніки.

Переваги для США: створення потужної конкуренції в регіоні, пряма фінансово-економічна вигода компаній, які надають послуги з сертифікації виробництва.

Питання до обговорення, які недоцільно викладати в тексті Міжурядової Угоди.

1. Розгляд питання щодо поширення дії санкцій та обмежувальних заходів, на окремі види діяльності виробників та експортерів озброєння та військової техніки із Російської Федерації. Забезпечення перегляду країнами-членами НАТО угод з РФ про взаємну секретність та обіг оборонних технологій. Накладання санкцій не тільки на виробників але й ліцензіатів, які активно використовуються Російською Федерацією для обходу міжнародних санкцій. Такі ліцензіати зареєстровані на території країн НАТО, не мають статусу кампаній РФ і фактично представляють та гарантують інтереси російських виробників.
2. Підтримка США у процесі сертифікації продукції та послуг виробників озброєння та військової техніки України на ринках озброєнь країн-членів НАТО та військових союзників США. На сьогоднішній день відповідний сертифікат відповідності отриманий тільки двома компаніями України (на ремонт та модернізацію гелікоптерів сімейства «Міля»), що дозволяю цим компаніям брати пряму участь в обслуговуванні техніки, що знаходиться на озброєнні військових союзників США та обслуговується за кошти, що виділяються США для відповідних потреб.

Тема №3. Титанова галузь: інвестиції та завод з переробки

Україна має значні запаси титану на своїй території. На цей ресурс у США є значний попит. Однак український титан, який видобувається переважно структурами, пов’язаними з Д. Фірташем, експортується до Росії, яка потім продає перероблений титан тим же Сполученим Штатам. Це неприйнятна ситуація з огляду на державні інтереси України. Рекомендується переорієнтувати експорт титану на західний ринок.

Крім того, Україна потребує власний завод з переробки титану, який посилить наші позиції на цьому ринку. Якщо власних фінансових ресурсів не вистачає, кошти можна залучити у американських інвесторів, які будуть зацікавлені у будівництві такого підприємства для забезпечення власних поставок, які нині залежать від російських, казахських і китайських.

 

Тема № 4 Співпраця України та США в галузі регулювання кіберпростору

15 квітня президента США Джо Байден підписав виконавчий указ, яким запровадив нові санкції проти громадян і компаній Російської Федерації за втручання у вибори та кібератаки. Також в документі сказано про підготовку нових підходів до регулювання поведінки держав у Інтернеті та кіберпросторі. США пропонують створити нові критерії для відкритого, взаємосумісного, безпечного та надійного Інтернету. Анонсовано створення спецкурсу для політиків у всьому світі щодо політичних та технічних аспектів кібербезпеки. Розробкою нових стандартів та навчальних програм займається Центр Джорджа  Маршалла в Гарміш-Партенкірхені (Німеччина). Один з важливих аспектів роботи – підготовка реформ у галузі міжнародного права, яке регулює відносини держав у кіберпросторі.

У зв’язку з посиленням санкцій проти РФ за організацію кібератак можна прогнозувати, що Росія не зможе досягти відповідності оновленим критеріям належної поведінки держав у кіберпросторі. Для України це відкриває додаткові можливості:

• Участь у проєкті розробки нових глобальних стандартів дозволить застерегти інтереси України та вступити до «Клубу кібердемократій» вже на етапі його формування.
• У разі запровадження обмежень на трафік даних з РФ та встановлення додаткових фільтрів для перевірки,Україна повинна бути готовою до перенаправлення цього трафіку через свої сервери та оптичні мережі.

Відповідальними органами за участь України у відповідних проєктах мають стати Апарат РНБО та офіс віце-прем’єр-міністра з питань цифрової трансформації. При РНБО діє Національний координаційний центр кібербезпеки, який вже має робочі зв’язки із партнерськими структурами в США. На засіданні РНБО України 14 травня 2021 року ухвалена Стратегія кібербезпеки України на період 2021-2025 років.

У травні 2021 року заступник керівника Офісу Президента Роман Машовець під час виступу на форумі «Україна 30. Безпека країни» заявив, що Україна планує долучитися до ініціативи США щодо впровадження колективного захисту держав у кіберпросторі. Посольство України в США також готове взяти участь у забезпеченні співпраці уповноважених українських та американських органів.

Першочерговими завданнями мають стати:

• Підготовка і підписання двостороннього меморандуму про співпрацю у цій сфері.
• Формування міжвідомчої робочої групи в Україні.
• Участь українських фахівців у розробці нових критеріїв належної поведінки держав.
• Аналіз спроможності української кібернетичної інфраструктури до збільшення трафіку. У разі потреби – розширення такої спроможності, прокладка нових комунікацій із відповідними ступенями захисту.

 

Тема №5. Ініціатива Тримор’я + ГУАМ + Туреччина

Треба визнати, що сьогодні Україна не є складовою частиною геополітичних конструктів. Ми лише сподіваємося (колись) отримати запрошення до НАТО та ЄС. Ми не є частиною конструкції китайського «Шовкового Шляху» і намагаємося не стати частиною політичної конструкції РФ. Нерозуміння стартової ситуації породжує помилки в комунікації. Офіційний Київ розраховує (або просить) на рівень контактів і співпраці, якщо не як учасник, то як ключовий партнер геополітичних конструкцій. Наші співрозмовники не згодні з таким позиціонуванням і готові його сприйняти лише як віддалену перспективу.

Крім безпосередньо українсько-американських ініціатив, офіційний Київ повинен звертати увагу на геополітичні конструкції, які є провідниками американських інтересів. Однією з таких є ініціатива Тримор’я. Вкрай важливо максималізувати контакти і вийти із зони конфлікту з державами-учасниками групи. Україна не є ключовим партнером ЄС, але може стати таким для Тримор’я, забезпечуючи додатковий вплив групи у східному напрямку. А це, своєю чергою, дає Києву підтримку на майданчиках Євросоюзу і додаткову політичну підтримку у відносинах з США.

Другим напрямком, на який варто звернути увагу, є ГУАМ. Є сенс реанімувати роботу даної групи з прицілом на співпрацю з Тримор’ям та на спільну позицію у діалозі із США та Туреччиною. Грузія, Україна, Азербайджан і Молдова знаходяться в схожих «геополітичних» лещатах, що визначаються політикою ЄС і США щодо Росії. За останні кілька років зріс вплив Туреччини. У зв’язку з цим, Київ може запропонувати перезапуск ГУАМ як майданчика для вироблення загальних підходів у зовнішній політиці і підтримки сторін у діалозі з третіми країнами за аналогією з Вишеградською групою. У якості сфери інтересів можуть бути економічні питання (енергетика, ресурси, транспорт), безпека, питання аналізу механізмів російського впливу.

Тема №6. Молдова та Придністров’я

Україна може (і повинна) запропонувати свою участь у посиленні позицій Молдови. В умовах, створених після «революції посольств» 2019 року політичне поле сусідньої країни розколоте на кілька блоків. У зовнішній політиці зберігається істотний вплив РФ. Україна дистанціювалася від рішення молдовської проблеми, хоча має реальні можливості власної гри. Це контроль кордонів (і торгівлі) ПМР, вирішення проблеми контрабанди в регіоні. Останнє можна реалізувати через створення міжнародної (в рамках ГУАМ, за участю Тримор’я) групи аналізу та обміну митною інформацією, консультацій щодо вироблення спільної політики країн регіону.

Другий напрямок – розвиток торгівлі і реалізація масштабних інфраструктурних проєктів у транспортній та енергетичній сфері в трикутнику Румунія-Молдова-Україна.

Обидва напрямки можуть зацікавити США та Туреччину, а також лежать в області інтересів Тримор’я.

Тема №7. Ситуація у Білорусі

            Україна може грати посередницьку роль у врегулюванні кризи в Білорусі. Подальша політична та дипломатична ізоляція білоруської влади та економічні санкції штовхають офіційний Мінськ в обійми Росії. Складається ситуація, коли за будь-якого сценарію завершення кризи відбудеться посилення російського впливу в Білорусі.

            Це не відповідає інтересам України, оскільки безконтрольне посилення російського впливу може призвести до появи військових баз РФ біля наших північно-західних кордонів і створити ще одну вкрай недружню державу.

Україна має колосальні (порівняно, наприклад, з державами ЄС) можливості впливу на ситуацію в Білорусі. Але не має власної політики, йдучи в фарватер політики країн ЄС. Власна позиція України може вплинути не тільки на зміну персоналій в білоруській владі, але і на трансформацію політичної системи в сусідній країні. Зокрема, Києву варто запропонувати США і Німеччині три ключових контури своєї політики:

• Посередництво в діалозі офіційного Мінська і ЄС (США). Наступний етап розвитку білоруської кризи, який настане після презентації нового варіанту Конституції Білорусі і оголошення референдуму, буде супроводжуватися спробами офіційного Мінська почати торг з ЄС. Україна може запропонувати себе як державу-посередника – сторону, яка здатна чути доводи обох сторін і доносити їх до партнера.
• Роботу з підготовки нового покоління управлінців. У Білорусі неминуча трансформація місцевого самоврядування. Більш того, вона вже йде (з точки зору бюджетування). Однак проблемою є дефіцит досвіду у виконавців на місцях. Україна може стати майданчиком підготовки регіональних еліт для сусідньої країни. З огляду на зміну поколінь управлінців, через 5-7 років частина учасників таких процесів стануть управлінцями вищої ланки. Другий напрямок – створення бази для для підготовки молодих політичних лідерів.
• Трансформація підходів в області інформаційної безпеки. Україна може стати одним з центрів аналізу російського інформаційного впливу на пострадянські країни (Білорусь, Молдова, Грузія, Казахстан). До того ж, даний напрямок перегукується з активністю щодо розвитку ГУАМ.

Тема №8. Мінські угоди та конфлікт на Донбасі

            Женевський саміт між США та РФ 16 червня запустив процес вірогідного перегляду Мінських угод та ситуації навколо Донбасу. Сполучені Штати висловили бажання активніше брати участь у переговорах щодо конфлікту на сході України, зокрема говорити про це з Росією.

Своєю чергою, Москва у наступні півроку схилятиме США до підтримки Мінських угод в тій формі, в якій вони існують сьогодні. Вони умовлятимуть Вашингтон тиснути на українську владу з тим, щоб вона виконувала «Мінськ-2» у тій послідовності, яку відстоюють росіяни.

            Це означає, що у наступні 6 місяців у нас з’являється реальний шанс розпочати предметні переговори про реалізацію Мінських угод і, можливо, внесення до них змін у результаті політичного компромісу між США, Україною, Росією та ЄС. Для Києва це можливість донести свою позицію і запропонувати дієву та тверезу альтернативу існуючим невигідним домовленостям, які завели переговори у глухий кут.

            Таким чином, пропонуємо до візиту президента України до США підготувати чіткий план дій щодо конфлікту на Донбасі, бачення реінтеграції окупованих територій та мати альтернативний текст «Мінська», який можна запропонувати Сполученим Штатам і узгодити його з їхньою позицією. Це єдиний спосіб втримати дипломатичну ініціативу, інакше вже восени існує ризик, що за відсутності чіткого бачення Україною своїх побажань та задач, США та Росія самостійно досягнуть домовленостей. Або ж вони вирішать заморозити конфлікт на довгі роки, що також суперечить політичній позиції президента України В. Зеленського.

---

IV. Подальша політика України в комунікації із США

Українські еліти традиційно намагалися вибудовувати відносини з США через особисті контакти в Адміністрації Президента і співпрацю з Держдепартаментом. При цьому, орієнтувалися на тактичні, короткострокові цілі. Через відсутність стратегічного бачення, аналізу інтересів США і точок дотику з інтересами України, внутрішньоукраїнське політичне протистояння призводило до породження конфліктних точок у відносинах. Україна потрапила в «зону токсичності» для американських політичних еліт.

Водночас створений і зберігається міжпартійний консенсус щодо підтримки України в Конгресі. Українське питання, хоч і випадає з пріоритетів, залишається на порядку денному американської політики, хоча б з точки зору відносин США – РФ і США – КНР. Але немає чіткого українського посилу, формулювань місця України в регіональній і світовій системі взаємин.

У комунікації з елітами США українські політики намагаються і далі працювати з адміністрацією президента і Держдепартаментом, у яких занадто багато неприємних для Києва питань, що стосуються ходу реформ, боротьби з корупцією, відносин з іншими державами.

Також не береться до уваги вкрай важливий механізм взаємодії – контакти з Конгресом. Або, якщо бути точними у формулюваннях, взаємодії з комітетами Сенату і Палати представників. Адже саме комітети Палати розробляють законопроєкти, які в тому числі, задають рамки фінансової та іншої допомоги з боку США. Комітети Сенату погоджують призначення ключових чиновників, зокрема керівника Держдепартаменту.

З точки зору реалізації довгострокових програм, українській владі варто максимально стимулювати співпрацю з комітетами Конгресу, пропонуючи своє бачення ситуації та плани розвитку відносин. Зокрема:

• В області розвитку силового блоку (ВСУ, Спецслужби, НГУ, ДПСУ) важливою є позиція Комітету Сенату з питань збройних сил. Наші проєкти в галузі розвитку титанової галузі так само лежать в сфері інтересів даного комітету.
• Комітет з міжнародних справ Сенату, крім усього іншого, погоджує кандидатуру керівника Держдепартаменту, відповідає за розгляд питань міжнародної технічної допомоги. Аналогічний комітет Палати (разом з Бюджетним комітетом) визначає її розміри на бюджетний рік.
• Комітет Сенату з енергетики і натуральних ресурсів, комітет Палати з енергетики і торгівлі – точка входу для пропозицій наших програм в галузі розвитку енергетики і досліджень у даній області (наприклад, програми розвитку водневої енергетики).
• І, нарешті, комітет Фінансів Сенату – це не тільки гроші, це питання оподаткування, мит, квот на імпорт.

Постійна комунікація з комітетами Конгресу сприяє виведенню українсько-американських відносин із зони токсичності до зони передбачуваності та обговорення довгострокових планів. Однак, в такому діалозі недостатньо політичних гасел і прохань про допомогу. Необхідні аналітичні матеріали, пропозиції, лобізм.

Тому ще одним напрямком роботи в США може стати створення мережі аналітичних центрів, що спеціалізуються на близькій для нас проблематиці. Центри з «вивчення України» будуть малоцікаві американським політикам, а ось інститути, що спеціалізуються на регіональній проблематиці, знайдуть аудиторію. Серед головних тем для опрацювання можна назвати вивчення Росії, аналіз трансформації політики і економіки в країнах колишнього СРСР, центр аналізу процесів в Чорноморському і Прикаспійському регіонах.

Подібні аналітичні центри повинні створюватися із залученням аналітиків з різних держав (США, ЄС, держав, на яких спеціалізується центр). Суть підходу у дослідженні того,  як і через які інструменти, інтереси США можуть бути реалізовані в обраних регіонах. Україна може взяти на себе часткове фінансування дослідницьких програм, які зачіпають сферу національних інтересів.

До того ж, на базі таких організацій проводяться брифінги, круглі столи, дискусії з українськими політиками, які відвідують США. Якісний аналіз подій в нашому регіоні із залученням українських експертів, дозволить поступово зміщувати політичний діалог Києва і Вашингтона в сферу інтересів і довгострокових програм.

---

V. Додаткові важелі впливу на переговорний процес

 

Дотримання балансу інтересів у двосторонніх проєктах Україна-США

            Буквально напередодні візиту Президента В.Зеленського до США, «Укравтодор» підписав меморандум про наміри побудувати Київську окружну дорогу з американською компанією Bechtel Overseas Corporation. Попередня вартість проєкту – 85 млрд. грн. Витрати з цього контракту будуть виведені з-під закону про державні закупівлі та проводитимуться без дотримання тендерних процедур.

            Ще одним питанням для переговорів має стати майбутнє компанії «Мотор-Січ». За наполяганням представників США, Україна планує повернути підприємство до державної власності – вже ухвалено відповідне рішення РНБО. Проте для компанії важливо залучити нові замовлення та інвестрів, як альтернативу китайській Beijing Skyrizon.

            Для України також важливою є підтримка американської сторони при ухваленні закону про локалізацію. У загальному обсязі імпорту із США продукція машинобудівництва становить невелику частину, тому запровадження додаткових регуляцій не нанесе збитків американським компаніям. Більше того, закон про локалізацію є багато в чому аналогом до американського указу Buy American, доповнення до якого у січні 2021року підписав Джо Байден. Водночас для американських компаній більш цікавим є посилення захисту авоторських прав на аудіовізуальну продукцію та програмне забезпечення. Україна має успіхи в цьому напрямку.

Тож саме підняття вигідних для американського бізнесу тем в обмін на підтримку вкрай необхідних для України проблем, пов’язаних з розвитком власної індустрії, має стати однією з найважливіших частин переговорів.

Автори: Ілія Куса, Ігор Попов, Ігор Тишкевич, Андріан Прокіп, Володимир Пікузо, Вадим Денисенко